Рішення № 63086813, 30.11.2016, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2016 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Одинака О. О.

суддів: Кулянди М.І.. ОСОБА_1

секретар Чубрей І.І.

за участюза участю ОСОБА_2. та його представника ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє в інтересах ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Чернівецького обласного управління приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія», ОСОБА_5 про стягнення страхового відшкодування та відшкодування майнової шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 5 жовтня 2016 року,

встановила:

В липні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом.

Просив:

- стягнути на його користь з приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» (далі - ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія») страхову виплату в сумі 9773 гривень 51 копійка;

- стягнути з ОСОБА_5 на його користь 9979 гривень 37 копійок в рахунок відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.

Посилався на те, що 05 лютого 2016 року ОСОБА_5, керуючи автомобілем «Шевроле Авео», державний номер НОМЕР_1 по вулиці Калинівській, 13а в місті Чернівці, під час здійснення маневру перестроювання та зміни напрямку руху, допустив зіткнення з автомобілем «Рено Симбол», державний номер НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_2

Постановою Садгірського районного суду м. Чернівці від 09 лютого 2016 року ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні вказаної дорожньо-транспортної пригоди.

В результаті ДТП автомобіль «Рено Симбол» зазнав пошкодження, а вартість відновлювального ремонту складає 23596 гривень 17 копійок, а з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу і втрати товарної вартості становить 14 116 гривень 80 копійок.

Відповідальність ОСОБА_5 була застрахована в ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія».

ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» виплачено позивачу страхову виплату в сумі 5554 гривні 12 копійок, однак позивач з розрахунком вказаної суму не погоджується.

Рішенням Садгірського районного суду міста Чернівці від 5 жовтня 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Чернівецького обласного управління ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_2 страхову виплату в сумі 8562 гривні 68 копійок.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 шкоду завдану джерелом підвищеної небезпеки в сумі 7647 гривень 45 копійок.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 шкоду завдану джерелом підвищеної небезпеки в сумі 7647 гривень 45 копійок та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні його вимог до ОСОБА_5

Посилається на те, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_5 слід задовольнити з таких підстав.

Ухвалюючи рішення, в частині, що оскаржується, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_5 зобовязаний відшкодувати ОСОБА_2 різницю між вартістю відновлювального ремонту без врахування фізичного зносу в сумі 23596 гривень 17 копійок та сумою страхового відшкодування з врахуванням фізичного зносу в сумі 14116 гривень 80 копійок.

Не підлягає відшкодуванню позивачу вартість заміни двох підкрилок в сумі 1831 гривні 92 копійка, оскільки їх пошкодження відсутні при акті огляду, який підписано позивачем.

Не підлягає стягненню з ОСОБА_5 франшизи в сумі 500 гривень, оскільки ця сума не підлягає стягненню згідно договору страхування.

Так, згідно частини 1 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

В статті 1166 ЦК України визначені загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду.

Відповідно до вимог статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала.

Згідно частини 2 статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною першою статті 1188 ЦК України визначений порядок відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки.

Статтею 1194 ЦК України встановлено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно зі статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

В пункті 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» від 1 березня 2013 року роз'яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними в пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).

Відповідно до вимог ст.ст. 213, 215 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим, а за змістом має містити встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. При встановленні фактів суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно ст. 214 ЦПК України суд ухвалюючи рішення повинен вирішити такі питання:

- чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

- які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

- яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

З матеріалів справи вбачається, що 05 лютого 2016 року ОСОБА_5, керуючи автомобілем «Шевроле Авео», державний номер НОМЕР_1 по вулиці Калинівській, 13а в місті Чернівці, під час здійснення маневру перестроювання та зміни напрямку руху, допустив зіткнення з автомобілем «Renault Clio», державний номер НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_2

Постановою Садгірського районного суду м. Чернівці від 09 лютого 2016 року ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні вказаної дорожньо-транспортної пригоди (а.с.14).

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_5 була застрахована ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» відповідно до полісу № АЕ/6209583 від 11 грудня 2015 року (а.с.12).

Згідно страхового акту №ОЦ/051/000/16/0012 від 21 березня 2016 року вартість відновлювального ремонту з урахуванням фізичного зносу складає 6054 гривні 12 копійок, а з врахуванням фрашизи 5554 гривні 12 копійок (а.с.71).

Згідно ремонтної калькуляції №uip_11048 від 18 лютого 2016 року вартість ремонту автомобіля «Renault Clio», державний номер НОМЕР_2, без врахування зносу складових, що підлягають заміні, складає 10238 гривень 22 копійки (а.с.14-15).

З відповіді на запит №069 від 28 березня 2016 року вбачається, що розмір страхового відшкодування без врахування пдв та франшизи становить 5554 гривні 12 копійок (а.с.13).

З платіжного доручення від 21 березня 2016 року №162 вбачається, що ОСОБА_2 було виплачено страхове відшкодування в сумі 5554 гривні 12 копійок (а.с.72).

З висновку експерта №021/2 від 8 квітня 2016 року вбачається, що вартість матеріального збитку, нанесеного власнику автомобіля «Renault Clio», державний номер НОМЕР_2, внаслідок пошкодження його транспортного засобу на момент дослідження складає 14116 гривень 80 копійок (а.с.25).

Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 30 листопада 2016 року рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 5 жовтня 2016 року в частині стягнення з Чернівецького обласного управління ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_2 страхового відшкодування скасовано.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Чернівецького обласного управління ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» про стягнення страхового відшкодування закрито.

Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_5 зобовязаний відшкодувати ОСОБА_2 різницю між вартістю відновлювального ремонту без врахування фізичного зносу в сумі 23596 гривень 17 копійок та сумою страхового відшкодування з врахуванням фізичного зносу в сумі 14116 гривень 80 копійок.

Відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV).

Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон № 1961-IV (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-IV).

Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

За змістом Закону № 1961-IV (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Як передбачено статтею 1194 ЦК України, в разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов'язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов'язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.

Разом із тим, зазначені зобов'язання не виключають одне одного. Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов'язково припиняє деліктне зобов'язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов'язаною. При цьому, потерпілий стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не є, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов'язаний виконати обов'язок зі здійснення страхового відшкодування.

Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (частина друга статті 14 ЦК України).

Відповідно до статті 511 ЦК України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

З огляду на вищенаведене, право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов'язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов'язанні.

Таким чином потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.

Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в рамках деліктного зобов'язання, не залежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. В такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором із відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов'язками страховика як сторони договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування в розмірі, який у повному обсязі відшкодовує завдану шкоду, деліктне зобов'язання між потерпілим і особою, яка завдала шкоди, припиняється згідно зі статтею 599 ЦК України виконанням, проведеним належним чином.

Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі статтею 1194 ЦК України - відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.

Розмір страхового відшкодування страховик узгоджує з особою, яка має право на отримання відшкодування, проте страховик самостійно приймає рішення про здійснення чи відмову в здійсненні страхового відшкодування (статті 36, 37 Закону № 1961-IV). При цьому розмір страхової виплати (страхового відшкодування) з особою, яка завдала шкоди, страховик за законом узгоджувати не зобов'язаний, хоча цей розмір безпосередньо впливає на обсяг відповідальності особи, яка завдала шкоди, за статтею 1194 ЦК України.

Таким чином розмір страхової виплати (страхового відшкодування), якщо страховик визначає його меншим страхової суми (ліміту його відповідальності), може бути оспорений особою, яка завдала шкоди, якщо ця особа виконала свій обов'язок перед потерпілим, у тому числі й частково відшкодувала шкоду згідно статті 1194 ЦК України, але вважає, що страховик порушив умови договору, здійснив потерпілому страхову виплату (страхове відшкодування) не в повному обсязі, що призвело до безпідставного збільшення обсягу її (особи, яка завдала шкоди), відповідальності.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд України у своїй постанові від 20 січня 2016 року у справі №6-2808цс15.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Згідно з пунктом 2.4 ОСОБА_3 товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 (далі - ОСОБА_3) вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу (далі - КТЗ), з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Відповідно до пункту 8.3 ОСОБА_3 вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості.

З позовної заяви вбачається, що позивач звернувся до ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» про виплату страхового відшкодування та про стягнення з ОСОБА_5 різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.

З матеріалів справи вбачається, що між ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» та ОСОБА_2 є спір щодо визначення розміру страхового відшкодування.

Зокрема ОСОБА_2 оспорює в судовому порядку розмір страхового відшкодування, який визначений ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» та який сплачений позивачу.

Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 30 листопада 2016 року рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 5 жовтня 2016 року в частині стягнення з Чернівецького обласного управління ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_2 страхового відшкодування скасовано.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Чернівецького обласного управління ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» про стягнення страхового відшкодування закрито.

За таких обставин ОСОБА_2 передчасно предявив позов до ОСОБА_5. оскільки без вирішення спору між ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» та ОСОБА_2 щодо визначення розміру страхового відшкодування неможливо встановити різницю між

фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) відповідно до правил ст. 1194 ЦК України.

З матеріалів справи також вбачається, що ОСОБА_2 не надав суду належних та допустимих доказів, які би підтверджували фактичним розміром шкоди, яка була заподіяна йому в результаті ДТП.

В позовній заяві ОСОБА_2 зазначив , що в результаті ДТП йому була заподіяна фактична шкода в сумі 23596 гривень 17 копійок.

ОСОБА_2 пояснив суду про те, що він до нинішнього часу не відремонтував пошкоджений автомобіль.

З висновку експерта №021/2 від 8 квітня 2016 року на який посилається позивач вбачається, що експерт визначив вартість матеріального збитку завданого позивачу внаслідок пошкодження автомобіля в сумі 14116 гривень 80 копійок( ас.с 25).

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції ухвалив рішення, в частині стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки з порушення норм матеріального та процесуального права, а тому його слід скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові.

Відповідно до правил статті 88 ЦПК України слід змінити розподіл судових витрат.

Підпунктом 1 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено розмір судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою підприємцем 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати.

Підпунктом 6 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону встановлено судовий збір за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду; заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду; апеляційної скарги на судовий наказ, заяви про перегляд судового рішення у звязку з нововиявленими обставинами у розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Згідно пункту 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 року, № 10 при повному або частковому задоволенні позову майнового характеру до кількох відповідачів судовий збір, сплачений позивачем, відшкодовується ними пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог до кожного з відповідачів.

Ухвалюючи рішення в частині розподілу судових витрат суд першої інстанції не врахував, що солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

З квитанції №166 від 17 жовтня 2016 року вбачається, що за подання до суду апеляційної скарги ОСОБА_4, яка дії в інтересах позивача, сплатила судовий збір в сумі 303 гривні 17 копійок (а.с.109).

З квитанції №148 від 31 жовтня 2016 року вбачається, що ОСОБА_6 сплатив додаткового за подання до суду апеляційної скарги сплатив судовий збір в сумі 303 гривні 15 копійок (а.с.116).

З мотивувальної частини рішення вбачається, що колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки та відмову у задоволенні вказаного позову.

Отже, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 слід стягнути 606 гривень 32 копійки в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 5 жовтня 2016 року в частині стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки скасувати.

В позові ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про відшкодування майнової шкоди відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 606 (шістсот шість) гривень 32 копійки в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

На рішення може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту його вступу в законну силу.

Головуючий

Судді: