Рішення № 63083198, 28.11.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/7637/16 Справа № 205/6822/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Петешенкова М.Ю.

Категорія 55

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2016 року м. Дніпро

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - Петешенкової М.Ю.

суддів - Каратаєвої Л.О., Пономарь З.М.

при секретарі - Черкас О.Є.

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 06 вересня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський завод металоконструкцій ім. І.В.Бабушкіна» про зміну формулювання причин звільнення, дати звільнення, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 13 лютого 2007 року його прийняли на роботу електромонтером з ремонту і обслуговування електрообладнання пятого розряду ремонтно-механічного цеху ВАТ «Дніпропетровський завод металоконструкцій ім. І.В. Бабушкіна».

14 лютого 2007 року при виконанні обовязків, покладених трудовим договором, був уражений електрострумом, впав та отримав травми. Починаючи з лютого 2007 року він потребує постійного лікування, після отриманих травм знаходився на стаціонарному лікуванні з 19 лютого 2007 року по 7 березня 2007 року та з 26 квітня 2007 року по 21 травня 2007 року. В період його амбулаторного лікування, наказом від 17 вересня 2007 року ОСОБА_2 було звільнено за ст. 40 КЗпП України, за прогули.

Вважає, своє звільнення незаконним, оскільки його звільнено в період тимчасової непрацездатності.

Враховуючи наведе, просив скасувати наказ № 303 від 17 вересня 2007 року про його звільнення за ст.40 КЗпП України та змінити формулювання причин звільнення з «звільнений за прогул без поважних причин, ст.40 КЗпП України» на «звільнення за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України», та змінити дату звільнення з 17 вересня 2007 року на 27 червня 2008 року; стягнути з відповідача на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 11 426,22 грн., моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.; покласти на службову особу, винну в його незаконному звільненні обовязок покрити шкоду, заподіяну відповідачу у звязку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 вересня 2016 року у задоволенні позову відмовлено (т.2 а.с.35-36).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов (т.2 а.с.39-43).

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено факту поважності причин відсутності на робочому місці, а тому відсутні підстави для задоволення позову в цілому.

Проте, з висновками суду першої інстанції погодитися не можна.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема питання про те, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Судом встановлено, що з 13 лютого 2007 року ОСОБА_2 працював на ПАТ «Дніпропетровський завод металоконструкцій ім. І.В. Бабушкіна» на посаді електромонтера з ремонту та обслуговуванню електрообладнання ремонтно-механічного цеху.

14 лютого 2007 року позивач був уражений електрострумом, впав та отримав травми.

За результатами розслідування нещасного випадку, що стався з ОСОБА_2 був складений акт форми Н-1 від 14 березня 2007 року «Про розслідування нещасного випадку, що стався 14 лютого 2007 року, згідно якого встановлено, що вказаний нещасний випадок не повязаний з виробництвом, за висновками якого нещасний випадок був визнаний таким що не повязаний з виробництвом.

18 квітня 2007 року Дніпропетровською державною інспекцією промислової безпеки та охорони праці у металургії та машинобудування було внесено припис щодо необхідності проведення повторного розслідування нещасного випадку на виробництві та складання акту по формі Н-1.

За результатами повторного розслідування нещасного випадку був складений акт розслідування нещасного випадку від 26 квітня 2007 року, в якому комісія вирішила скласти акт за формою НПВ, про нещасний випадок на підприємстві, не повязаний з виробництвом.

17 вересня 2007 року ОСОБА_2 був звільнений з роботи на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогули (в тому числі за відсутність на роботі більше трьох годин на протязі робочого часу) без поважних причин.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2013 року встановлено факт нещасного випадку, що стався із ОСОБА_2 14 лютого 2007 року об 11.00 год. при виконанні ним своїх трудових обовязків на посаді електромонтера ремонтно-механічного цеху ПАТ «Дніпропетровський завод металоконструкцій ім. Бабушкіна», зобовязано ПАТ «Дніпропетровський завод металоконструкцій ім. Бабушкіна» скласти акт за формою Н-1 про вказаний нещасний випадок на виробництві та видати його потерпілому ОСОБА_2

На підставі п. 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Відповідно до п. 2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами трудових спорів», суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.

Отже, суд не має права змінити формулювання причин звільнення з тих підстав, з якими роботодавець не пов'язував обставини звільнення.

За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_2 не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, оскільки позивач просив суд змінити не формулювання причини звільнення відповідача, а його підстави, що суперечить вимогам ст. 235 КЗпП України.

З вищезазначеного випливає, що фактів, які свідчать про порушення процедури звільнення позивача суду не надані.

Оскільки, судом не встановлені порушення роботодавцем трудових прав позивача, то відсутні передбачені законом підстави для стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, тому як вищезазначені позовні вимоги підлягають задоволенню у разі поновлення працівника на роботі, а тому мають похідний характер.

Згідно до ст.237-1 КзпП України - відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків та вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань або втрати нормальних життєвих звязків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного звязку між попередніми умовами.

Вищезазначеного причинного-наслідкового звязку колегією суддів не встановлено, а тому позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, є також безпідставними.

З урахуванням викладеного, не підлягають задоволенню позовні вимоги про покладення на службову особу, винну в його незаконному звільненні обовязок покрити шкоду, заподіяну відповідачу, у звязку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу, як такі, що є безпідставними, надуманими та необґрунтованими.

Вищезазначені положення матеріального закону судом першої інстанції залишено поза увагою, вирішуючи спір, суд неповно встановив обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи та неправильно застосував норми матеріального права, висновки суду не відповідають нормам законодавства та суперечать матеріалам справи, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 06 вересня 2016 рокускасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський завод металоконструкцій ім. І.В.Бабушкіна» про зміну формулювання причин звільнення, дати звільнення, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди - відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з цього часу.

Судді: М.Ю. Петешенкова

ОСОБА_3

ОСОБА_4