Постанова № 63071799, 28.11.2016, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/4776/16

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 листопада 2016 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Гусева О.Г.,

суддів: Іванова Е.А., Свида Л.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом громадянина Вєтнаму ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування рішень та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До суду звернувся з позовом громадянин Вєтнаму ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області за результатом якого позивач просить: скасувати рішення, викладене у формі висновку Головного управління Державної міграційної служби України про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Вєтнаму ОСОБА_2 від 13.06.2016 року; скасувати наказ ДМС України №193 від 21.07.2016 року в частині, згідно з якою визнана недійсною та такими, що підлягають вилученню посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 07.05.2003 року та серії НОМЕР_2 від 17.05.2007 року, які були видані ОСОБА_2; зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області здійснити ОСОБА_2 обмін посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 17.05.2007 року у зв'язку з досягненням 45-річного віку.

Представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав клопотання про розгляд справи без участі представника в порядку письмового провадження.

Представник відповідачів - Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області проти позову заперечував. В обґрунтування заявленої правової позиції надав до суду письмові заперечення, які залучені до матеріалів справи.

Розгляд справи призначений в порядку письмового провадження відповідно до положень ч. 6 ст. 128 КАС України.

Вивчивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів встановила наступне.

В 2002 році ВГПІС УМВС України в Одеській області було прийнято рішення про залишення громадянина Вєтнаму ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 на постійне мешкання в Україні.

07.05.2003 року громадянин Вєтнаму ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 ВГПІС УМВС України в Одеській області документований посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_1 терміном дії до 07.05.2005 року

17.05.2007 року відділом ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області громадянин Вєтнаму ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, документований посвідкою на постійне проживання НОМЕР_2, згідно якої зареєстрований по теперішній час в АДРЕСА_1.

Як зазначає позивач, в зв'язку із досягненням 45 - річного віку він звернувся до Малиновського районного відділу у м. Одесі ГУ ДМС в Одеській області з клопотанням щодо обміну посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 17.05.2007 року.

Листом від 12.09.2016 року №5/3 -263754 ГУ ДМС України в Одеській області повідомлено позивача про те, що 21.07.2016 року відповідно до наказу ДМС України №193 посвідка на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 видана 17.05.2007 року відділом ГІРФО ГУМВС України в Одеській області на ім'я позивача визнана недійсною.

Згідно наказу ДМС України від 21.07.2016 року №193 „Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання", на підставі висновку ГУ ДМС в Одеській області від 13.06.2016 року стосовно ОСОБА_2, скасувати повністю рішення ГПІС УМВС України в Одеській області від 07.05.2003 року про документування посвідкою на постійне проживання громадянина Соціалістичної Республіки Вєтнам ОСОБА_2, 21.06.1968. Видані на підставі цього рішення посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 07.05.2003 та серії НОМЕР_2 від 17.05.2007 визнати недійсними та такими, що підлягають вилученню.

Відповідно висновку від 12 вересня 2016 року „Про розгляд матеріалів особової справи щодо документування посвідкою на постійне проживання в Україні громадянина Соціалістичної Республіки Вєтнам ОСОБА_2", провідним спеціалістом відділу з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та ОБГ Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області Звягінцевою О.М., було здійснено перевірку особової справи № 263754 на предмет законності документування ОСОБА_2 посвідкою на постійне проживання. В результаті перевірки матеріалів справи встановлено, що на момент звернення, а також на момент документування посвідкою на постійне проживання в Україні громадянином В'єтнаму ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, не було надано жодного документу, підтверджуючого факт його працевлаштування на підприємствах і в організаціях СРСР, тобто він не вважається таким, що має дозвіл на імміграцію і на нього не поширюються норми абзацу шостого пункту 4 розділу V Прикінцевих Положень Закону, а саме: Особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію.

Таким чином, громадянин В'єтнаму ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, був необгрунтовано документований посвідкою на постійне проживання в Україні, рішення про документування посвідкою на постійне проживання прийняте з порушенням вимог Закону та підлягає скасуванню відповідно до п.2.9 розділу II Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого наказом МВС України від 15.07.2013 № 681, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06 серпня 2013 року за № 1335/23867 (зі змінами) наказом Голови ДМС. Посвідки, що були видані на підставі рішень, які скасовані наказом Голови ДМС визнаються недійсними та підлягають вилученню.

Надаючи належну оцінку спірним правовідносинам суд виходив з наступного.

Відповідно до п. 4 розділу V Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" вважати такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну, зокрема, іноземців та осіб без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні. Особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію.

Особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність статей 12-15 цього Закону.

Обов'язковою умовою набуття дозволу на імміграцію до України за вищенаведеною нормою є необхідність звернення з відповідною заявою протягом шести місяців з дня набрання чинності вищенаведеним Законом.

Відділом громадянства і реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області громадянину В'єтнаму - ОСОБА_2, на підставі Закону України «Про імміграцію», видано посвідку на постійне проживання в Україні.

Колегія суддів, критично ставиться до доводів представника відповідача, що на момент документування посвідкою на постійне проживання громадянином Вєтнаму ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 не було надано жодного доказу, підтверджуючого факт його працевлаштування на підприємствах і в Організаціях СРСР, оскільки п. 4 розділу V Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" дозвіл на імміграцію мають іноземці та особи без громадянства не тільки громадяни, що направлені та прийняті на роботу на підприємства і в організації СРСР, а також громадяни направлені та прийняті на професійне навчання.

Згідно матеріалів справи, для отримання посвідки на постійне проживання позивачем надано усі необхідні документи, будь-яких зауважень у міграційної служби як під час оформлення посвідки позивача від 07.05.2003 року серії НОМЕР_1, так і під час подальшого оформлення посвідки на постійне проживання від 17.05.2007 серії НОМЕР_2 не виникло. Також судом встановлено, що позивач у 1988 році прибув до України з метою навчання, з 1988 року по 1993 роки навчався в Одеському Державному будівельному інституті.

Дослідивши матеріали особової справи позивача, судом встановлено, що ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області при наданні позивачу посвідки на проживання в Україні проводив процедуру перевірки законності залишення на постійне проживання на території України та керувався п.4 Розділу V "Прикінцеві положення Закону України "Про імміграцію", підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявив та надав посвідки на проживання в Україні.

Судом не встановлено, що з дати надання позивачу дозволу на постійне проживання в Україні та видання посвідки виникли нові обставини, передбачені ст. 12 Закону України "Про імміграцію", які б тягли за собою скасування дозволу на імміграцію.

З матеріалів справи вбачається, що протягом всього часу проживання на території України позивач не порушував чинного законодавства України, в тому числі про правовий статус іноземців, злочин не скоював, також про наявність таких обставин не було зазначено і представником відповідачів.

Слід також зазначити, що ст.ст. 9, 29 Загальної декларації з прав людини 1948 року передбачено, що ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійснені своїх прав кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.

Пунктом 17 Порядку № 251 передбачено, що рішення про відмову у видачі посвідки іноземцеві та особі без громадянства приймається в разі: 1) необхідності забезпечення національної безпеки або охорони громадського порядку; 2) необхідності охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні; 3) коли паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, підроблений, зіпсований або не відповідає встановленому зразку чи належить іншій особі; 4) подання завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів; 5) коли виявлено факти невиконання ними рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов'язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в'їзду в Україну (для осіб, що отримують посвідку на тимчасове проживання); 6) інших випадках, передбачених законами.

Відповідно до пункту 11 Порядку № 251, за результатами розгляду заяви протягом семи днів (для оформлення посвідки на постійне проживання) або не більш як 15 днів (для оформлення посвідки на тимчасове проживання) з дня подання всіх визначених цим Порядком документів приймається рішення про видачу або відмову у видачі посвідки, яке затверджується Головою ДМС, а у разі його відсутності - заступником Голови ДМС чи начальником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником. У заяві робиться відмітка про прийняте рішення або зазначаються причини відмови у видачі посвідки.

Суд зазначає, що відповідачами не надано доказів правомірності висновку.

Також суд вважає необхідним зауважити на те, що позивач має сина ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3, який проживає з позивачем у місті Одесі та народився в Україні.

При цьому суд враховує, що з моменту надання позивачу дозволу на постійне проживання минуло понад 10 років, у позивача сформувався певний уклад життя в цій країні, виникли зв'язки з оточенням.

У відповідності до ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Враховуючи вказані обставини, Висновок про визнання громадянина Вєтнаму ОСОБА_2, необґрунтовано документованого посвідкою на постійне місце проживання в Україні, не може бути визнано таким, що прийнятий на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а отже у суду наявні підстави для скасування висновку Головного управління державної міграційної служби в Одеській області від 12.09.2016 „Про розгляд матеріалів особової справи щодо документування посвідкою на постійне проживання в Україні громадянина Соціалістичної Республіки Вєтнам ОСОБА_2" та прийнятого на підставі вказаного висновку Наказу державної міграційної служби України №193 від 21.07.2016 в частині скасування рішення ГПІС УМВС України в Одеській області від 07.05.2003 року про документування посвідкою на постійне проживання громадянина Соціалістичної Республіки Вєтнам ОСОБА_2, 21.06.1968. та визнання недійсними та такими, що підлягають вилученню посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 07.05.2003 та серії НОМЕР_2 від 17.05.2007.

Відповідно до ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України: з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов громадянина Вєтнаму ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування рішень та зобов'язання вчинити певні дії підлягає частковому задоволенню, враховуючи те, що на момент звернення позивача з клопотанням щодо обміну посвідки на постійне проживання у зв'язку з досягненням позивачем 45 - річного віку, посвідка на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 видана 17.05.2007 року відділом ГІРФО ГУМВС України в Одеській області на ім'я позивача визнана недійсною, суд вважає за необхідне зобов'язати ГУ ДМС України в Одеській області повторно розглянути клопотання позивача ОСОБА_2 щодо обміну посвідки на постійне проживання у зв'язку з досягненням позивачем 45 - річного віку.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 6-9, 11, 69-72, 86, 128, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Скасувати висновок Головного управління державної міграційної служби в Одеській області від 12.09.2016 „Про розгляд матеріалів особової справи щодо документування посвідкою на постійне проживання в Україні громадянина Соціалістичної Республіки Вєтнам ОСОБА_2".

Скасувати Наказ державної міграційної служби України №193 від 21.07.2016 в частині, згідно з яким визнано недійсними та такими, що підлягають вилученню посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 07.05.2003 та серії НОМЕР_2 від 17.05.2007, які були видані ОСОБА_2.

Зобов'язати ГУ ДМС України в Одеській області повторно розглянути клопотання позивача ОСОБА_2 щодо обміну посвідки на постійне проживання у зв'язку з досягненням позивачем 45 - річного віку

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя О.Г. Гусев

Суддя Е.А. Іванов

Суддя Л.І. Свида