Ухвала суду № 63071168, 24.11.2016, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 607/6135/16-цГоловуючий у 1-й інстанції Дзюбич В.Л. Провадження № 22-ц/789/1367/16 Доповідач - Демкович Ю.Й.Категорія - 52

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 листопада 2016 р.

колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Демковича Ю.Й.

суддів - Козак І. О., Загорський О. О.,

при секретарі - Танцюра О.В.

з участю представника Тернопільської обласної ради, позивача та його представника, представника комунального закладу Тернопільської обласної ради «Тернопільський обласний клінічний перинатальний центр «Мати і дитина»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Тернополя цивільну справу за апеляційною скаргою Тернопільської обласної ради

на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 28 вересня 2016 року

по справі за позовом ОСОБА_1

до Тернопільської обласної ради /надалі «Рада»/, комунального закладу Тернопільської обласної ради «Тернопільський обласний клінічний перинатальний центр «Мати і дитина» /надалі «Центр»/,

третьої особи - голови Тернопільської обласної ради Овчарука Віктора Вікторовича,

про скасування розпорядження голови Тернопільської обласної ради про звільнення із займаної посади, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

УСТАНОВИЛА:

Рада звернулася з апеляційною скаргою на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 28.09.16, вважаючи, що воно постановлене з порушенням процесуальних норм та невірним застосуванням матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні вимог позивача.

Порушення вбачає в тому, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, а тому судом невірно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Зазначає, що судом не враховано факту повідомлення Радою позивача у 2013 році та у 2016 році про зміну істотних умов праці, а саме: щодо обов'язкового введення контрактної форми трудового договору, як з керівником закладу охорони здоров'я, від укладення якого позивач відмовився, тим самим відмовився від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.

На думку відповідача, відмова ОСОБА_1 надати пояснення щодо відсутності примірника контракту, висловлена у листі від 26.04.16 № 240, свідчить про те, що останній не виявив бажання продовжувати трудові відносини із Радою на посаді головного лікаря Центру, що давало відповідачу підстави для його звільнення за п. 6 ст. 36 КЗпП України.

Указує, що суд без всебічного, повного та об'єктивного з'ясування обставин справи дійшов до помилкового висновку про те, що порушено процедуру (порядок) звільнення позивача, оскільки у міжсесійний період голова Ради вправі звільняти керівника Центру - об'єкту, власником якого є Рада.

Такі повноваження надані голові рішенням Ради № 1622 від 15.03.14 «Про затвердження положення про управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ та міст Тернопільської області».

Також в апеляційній скарзі Рада навела доводи, які не аналізувалися і, які суд першої інстанції залишив поза увагою (не обґрунтовував) при ухваленні судового рішення щодо законності підстав звільнення позивача.

Посилається на те, що норми законодавства про охорону здоров'я та трудового права дозволяють Раді переукладати контракт із керівником Центру, що підтверджується судовими рішеннями у адміністративні справі № 819/2354/13-а.

Відповідач зазначає, що були дотримані усі вимоги КЗпП України стосовно повідомлення ОСОБА_1 про зміну істотних умов праці як у 2013 році так і у 2016 році.

Окрім цього, на думку Ради, є невірними посилання суду першої інстанції на положення Статуту Центру щодо порядку звільнення керівника, так як із 2014 року позивач ігнорував вимоги Ради про внесення змін та доповнень до статуту, що зумовило невідповідність рішення Ради та положень статуту, який зареєстрований ще у 2007 році. Станом на даний час порядок звільнення, передбачений у Статуті, не відповідає регламентованій Радою процедурі припинення трудових відносин із керівниками комунальних підприємств.

Незгідна Рада й з розміром стягнутого судом із Центру в користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вважаючи, що при обрахунку середньомісячного заробітку ОСОБА_1 невірно застосовано положення Постанови КМ України № 100 від 08.02.95 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 28.09.16 позовні вимоги задоволено.

Скасовано розпорядження голови Тернопільської обласної ради № 105 від 01.06.16 «Про звільнення із займаної посади головного лікаря комунального закладу Тернопільської обласної ради «Тернопільський обласний клінічний перинатальний центр «Мати і дитина» ОСОБА_1.».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного лікаря Центру.

Стягнуто з Центру в користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 32632,56 грн.

Стягнуто з Ради у дохід держави 551,20 грн. судового збору.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного лікаря Центру допущено до негайного виконання.

У судовому засіданні представник Ради підтримала вимоги скарги, пославшись на мотиви, зазначені в ній.

Зазначила, що розпорядження про звільнення позивача від 01.06.16 прийняте з дотриманням вимог законодавства, яке регулює повноваження голови Ради, оскільки Законом України «Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров'я щодо удосконалення надання медичної допомоги» врегульовано питання призначення керівників комунальних закладів охорони здоров'я шляхом укладення з ними контракту.

Переведення на контракт є зміною істотних умов праці, про що позивач був повідомлений Радою у 2013 році листом від 17.07.13, й відмовився від укладення контрактної форми трудового договору, а тому, в силу вимог п. 6 ст. 36 КЗпП України, він підлягав звільненню.

26.04.16 Радою направлено позивачу лист з вимогою надати письмове пояснення щодо відсутність одного з примірників контракту, на що останній у листі № 240 від 26.04.16 фактично виявив небажання продовжувати трудові відносини з Радою, що і послужило підставою для прийняття оспорюваного розпорядження.

Указує, що суд першої інстанції не дав правового аналізу підстав звільнення позивача.

ОСОБА_1 та його представник заперечили щодо апеляційної скарги й просили її відхилити.

Зазначили, що позивач належним чином не повідомлявся Радою про зміну істотних умов праці, як от: переведення на контрактну форму трудового договору й, що голова Ради при прийнятті спірного розпорядження перевищив свої повноваження, так як звільнення можливе лише на підставі рішення Ради.

Представник Центру апеляційної скарги не визнала.

Заслухавши учасників процесу, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, колегія суддів вважає, що скарга до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що звільнення позивача проведено з порушенням порядку призначення на посади та звільнення з посад керівників закладів комунальної власності області, визначеного Положенням про порядок призначення на посади та звільнення з посад, укладання контрактів з керівниками підприємств, установ, організацій спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області, затвердженого рішенням Ради № 1737 від 21.08.14 року /по тексту «Положення»/ та всупереч вимог п. 5.3. ст. 5 статуту Центру, оскільки розпорядження про звільнення неправомірно приймалось одноособово головою Тернопільської обласної ради у сесійний період, в той час, як таке рішення уповноважена приймати у сесійний період лише Рада.

Із таким висновком судова колегія погоджується.

Установлено, що рішенням Тернопільської обласної ради № 285 від 27.05.08 ОСОБА_1 призначено на посаду головного лікаря Центру.

Між позивачем та Радою в даному випадку укладено безстроковий трудовий договір (ч. 1 ст. 21, п. 1 ч. 1 ст. 23 КЗпП України).

Розпорядженням голови Ради № 105 від 01.06.16 позивача звільнено із займаної посади у відповідності до п. 6 ст. 36 КЗпП України - у зв'язку з відмовою від продовження роботи у зв'язку зі зміною істотних умов праці - переведення на контрактну форму трудового договору.

Передували прийняттю даного розпорядження наступні обставини:

Законом України «Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров'я щодо удосконалення надання медичної допомоги» від 07.07.11, який набрав чинності 01.01.12, внесено зміни до ст. 16 Основ законодавства України про охорону здоров'я /по тексту «Основи»/ щодо порядку призначення керівників комунальних закладів охорони здоров'я.

Розпорядженням голови Ради № 114 від 11.07.13 введено контрактну форму трудового договору з керівниками закладів охорони здоров'я, що є об'єктами спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст Тернопільської області, до переліку яких увійшов і Центр, та затверджено типову форму контракту.

Як стверджував у судовому засіданні представник Ради, 18.07.13 позивачу направлено лист № 08-845 від 17.07.13, яким останній попереджався про зміну істотних умов праці - переведення на контрактну форму трудового договору, з вимогою з'явитися у Раду для укладення контракту та з попередженням про наслідки відмови від укладення контракту - звільнення за п.6 ст. 36 КЗпП України.

У додатку до даного листа зазначено копію розпорядження та додатки на 4 аркушах.

Частинами 6, 7, 8 ст. 16 Основ (у редакції від 01.01.13, яка була чинна на дату прийняття розпорядження голови Ради № 114 від 11.07.13), передбачалося, що заклад охорони здоров'я провадить свою діяльність на підставі статуту (положення), що затверджується власником закладу (уповноваженим ним органом); призначення на посаду та звільнення з посади керівника закладу охорони здоров'я здійснюються відповідно до законодавства; керівники комунальних закладів охорони здоров'я призначаються на посаду шляхом укладення з ними контракту.

Тобто, станом на 11.07.13 звільнення з посади керівника закладу охорони здоров'я повинно було здійснюватися відповідно до законодавства.

Під законодавством, яке дає право на звільнення позивача слід розуміти норми КЗпП України, які регламентують порядок припинення трудового договору з ініціативи працівника або ж власника (уповноваженого ним органу).

Як зазначалося вище, Центр зобов'язаний провадити свою діяльність у відповідності до статуту.

Пунктом 5.3. Статуту комунального закладу Тернопільської обласної ради «Тернопільський обласний перинатальний центр «Мати і дитина» (затверджений 13.11.07, зі змінами, внесеними 24.05.11) регламентовано, що головний лікар центру призначається на посаду і звільняється з посади Тернопільською обласною радою за поданням управління охорони здоров'я Тернопільської обласної державної адміністрації.

У судовому засіданні представник Ради стверджувала, що внаслідок умисних дій позивача статут Центру в новій редакції не розроблявся, хоча така вимога перед Центром ставилася власником закладу охорони здоров'я.

Дані твердження не відповідають дійсності.

На вимогу апеляційної інстанції Центром надано переписку між медичним закладом та Радою щодо внесення змін та доповнень до Статуту, із якої встановлено, що на виконання вимог розпорядження голови Ради № 147 від 17.09.14 «Про порядок затвердження статутів (змін і доповнень до них) об'єктів спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст Тернопільської області» Центром розроблено статут у новій редакції, який 12.12.14 за вих. № 721 скерований до департаменту охорони здоров'я облдержадміністрації для погодження, а за вих. № 720 - Раді для затвердження.

02.04.15 Центром повторно скеровувалася нова редакція статуту, погодженого департаментом охорони здоров'я облдержадміністрації, для розгляду Радою та його затвердження (вих. № 187).

Дані про його затвердження відсутні.

Тобто, на момент звільнення позивача Статут Центру передбачав порядок звільнення керівника закладу лише Радою за поданням управління охорони здоров'я Тернопільської ОДА.

Із відповідей Тернопільської ОДА № 162-вих від 10.06.16 та управління охорони здоров'я Тернопільської ОДА № 540/15-01 від 10.06.16 вбачається, що подання на звільнення позивача не готувалося.

Апеляційна інстанція приходить до висновку, що оспорюваним розпорядженням голови Ради № 105 від 01.06.16 порушено порядок звільнення позивача, який передбачений Статутом Центру.

Окрім цього, оспорюване розпорядження суперечить вимогам Положення, яке регламентує порядок призначення на посади та звільнення з посад, укладання контрактів з керівниками підприємств, установ, організацій спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області.

Пунктом 2.1 Положення про порядок призначення на посади та звільнення з посад, укладання контрактів з керівниками підприємств, установ, організацій спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області, затвердженого рішенням Ради № 1737 від 21.08.14 /по тексту «Положення»/, передбачено, що призначення на посади та звільнення з посад керівників підприємств, установ, організацій спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області вирішуються виключно на пленарних засіданнях сесії Ради відповідно до чинного законодавства України.

Пунктами 2.2., 4.2 Положення регламентовано процедуру вирішення питання звільнення та визначено, що звільнення з посади керівника здійснюється за рішенням Тернопільської обласної ради у випадках:

- за ініціативи керівника;

- за ініціативи Ради;

- за ініціативи Тернопільської ОДА;

- за наявності відповідного рішення суду;

- у разі закінчення строку дії контракту;

- уразі смерті керівника та інших підстав, передбачених трудовим законодавством.

У міжсесійний період голова Ради наділений правом звільняти керівників підприємств, установ і організацій спільної власності з їх ініціативи та на визначених законодавством підставах, з наступним затвердженням на сесії Ради (п. 4.17. Положення).

Як встановлено судом першої інстанції, звільнення позивача відбулося під час роботи третьої сесії Ради, яка тривала з 12.05.16 по 20.07.16, а тому не заслуговують на увагу доводи відповідача, висловлені в апеляційній скарзі та в судовому засіданні, стовно невірного трактування судом поняття сесії та міжсесійного періоду, так як даний факт публічно оприлюднений самою Радою.

При цьому колегія суддів наголошує, що визначальним при звільненні головою Ради одноособово є не сесійний чи міжсесійний період роботи вказаного органу самоврядування, а лише ініціатива керівника (працівника) щодо звільнення та визначені трудовим законодавством підстави для звільнення.

Судами обох інстанцій з'ясовано, що у зазначений період позивач самостійно не проявляв ініціативи щодо свого звільнення з посади головного лікаря Центру.

Слід зазначити, що п. 4.17. Положення передбачає наступне затвердженням на сесії Ради розпорядження голови Ради про звільнення керівника комунального закладу охорони здоров'я.

Із показів представника відповідача встановлено, що оспорюване розпорядження на затвердження сесією не виносилося, а доводи останнього про те, що перешкодою для винесення на затвердження послужив наявний судовий спір щодо поновлення позивача на посаді, не ґрунтуються на вимогах законодавства, так як відсутня норма права, яка це обмежує.

Відповідно до ч. 6 ст. 55 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» голова обласної ради не наділений повноваженнями прийняття та звільнення керівників закладів комунальної власності.

Вищезгаданим Положенням (рішення Ради № 1737 від 21.08.14) голова Ради уповноважувався вчиняти такі дії.

Постановою КМ України N 642 від 16.10.14 (набрала чинності 04.12.14) затверджено Порядок укладення контракту з керівником державного, комунального закладу охорони здоров'я /по тексту «Порядок»/, якою затверджено типову форму контракту.

Після прийняття Порядку вищевказане Положення в частині призначення керівників закладів охорони здоров'я Радою не змінювалося, тобто, не приведене у відповідність до Постанови КМ України.

Із врахуванням принципу дії норми права у часі та конкуренції правових норм, колегія суддів приходить до висновку що Положення в частині призначення на посади та звільнення з посад, укладення контрактів з керівниками комунальних закладів охорони здоров'я не узгоджується з Постановою КМ України N 642 від 16.10.14, відповідно, не може в цій частині застосовуватися.

У силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тому Тернопільським міськрайонним судом вірно зроблений висновок про порушення Радою встановленого порядку звільнення позивача.

Аналізуючи решта доводів скарги, колегія суддів приходить до висновку про їх безпідставність з таких мотивів.

Частиною 6 ст. 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

У силу ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Пленум ВС України у постанові № 9 від 06.11.92 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснив, що при розгляді прав про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові (п. 18).

Позивач звільнений на підставі п. 6 ч.1 ст. 36 КЗпП України, який надає роботодавцю право припинити трудовий договір у випадку відмови працівника від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.

Стосовно підстав звільнення апеляційна інстанція приходить до переконання, що трудові права останнього порушені.

Частиною 3 ст. 32 КЗпП України передбачено, що про зміну істотних умов праці працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

В обгрунтування підстав щодо зміни істотних умов правці для керівника Центру Рада послалася на вищезгадане розпорядження голови № 114 від 11.07.13 про введення контрактної форми трудового договору.

Судова колегія вважає, що дане розпорядження не є імперативною нормою права, яка б зобов'язувала укласти контракт із працівником, трудові відносини з яким тривають і базуються на безстроковому трудовому договорі.

Такої норми не містить і ст. 16 Основ у всіх її редакціях.

Так, із 18.12.2013 року ч. 9 ст. 16 Основ діяла у наступній редакції - керівники державних, комунальних закладів охорони здоров'я призначаються на посаду шляхом укладення з ними контракту строком від трьох до п'яти років. Якщо після закінчення строку дії контракту трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія контракту вважається продовженою відповідно до закону. Порядок укладення контракту з керівником державного, комунального закладу охорони здоров'я та типова форма такого контракту затверджуються КМ України (Закон України від 19.11.2013 р. (N 694-VII).

Порядок укладення контракту з керівником державного, комунального закладу охорони здоров'я затверджено постановою КМ України N 642 від 16.10.14 (набрала чинності 04.12.14) й даним нормативним актом визначено механізм укладення контракту з керівником комунального закладу охорони здоров'я та типову форму контракту й імперативності щодо переукладення трудового договору він також не містить.

Відповідно до ч. 3 ст. 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Терміну «законодавство», що вживається у цій статті КЗпП України, дано офіційне тлумачення Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.98 N 12-рп/98 і його треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

Із огляду на дані обставини є необґрунтованими доводи представника Ради, що розпорядження голови № 114 від 11.07.13 про введення контрактної форми трудового договору є імперативною нормою, на підставі якої позивач був зобов'язаний підписати контракт.

Слід зазначити, що рішення в адміністративні справі № 819/2354/13-а за позовом першого заступника прокурора Тернопільської області до Тернопільської обласної ради про зобов'язання вчинити дії, на які посилається представник відповідача, не стосуються предмету даного спору, так як законність звільнення позивача не вирішувалася адміністративним судом.

Спонукання позивача до укладення контракту в спосіб, вчинений Радою, є порушенням його трудових прав.

У силу ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Із внесенням змін до ст. 16 Основ щодо контрактної форми трудового договору з керівником комунального закладу охорони здоров'я, які набрали чинності 01.01.12, укладення контракту є обов'язковим лише в тому випадку, коли особа призначається на посаду після 01.01.12.

Указана норма не поширюється на керівників, які були призначені на посади до її вступу в законну силу, що у випадку в даному спорі стосується і позивача.

Статтею 9 КЗпП України передбачено, що умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Колегія суддів приходить до висновку, що запропоновані позивачу зміни істотних умов праці щодо строку трудового договору є погіршенням його трудових прав та гарантій.

Такий висновок узгоджується із роз'ясненнями, висловленими Пленумом ВС України у згаданій постанові № 9 від 06.11.92 (п. 7).

Під час розгляду справи судами встановлено й ряд інших порушень при звільненні позивача, як от:

Як зазначалося вище, про зміну істотних умов праці працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Тобто, закон покладає на власника (уповноважений ним орган) обов'язок попередити його про це.

У випадку із позивачем відсутні докази того, що останній був належним чином повідомлений Радою про зміну істотних умов праці.

До матеріалів справи відповідачем долучено реєстр вихідної кореспонденції за 18.07.13, в якому зазначається про відправлення на поштове відділення № 21 ТД УДППЗ «Укрпошта» м. Тернополя документу № 08-845, серед адресатів якого є Центр.

Указаний документ не містить жодних фактичних даних, що вказана кореспонденція прийнята відділенням пошти й скерована адресатам.

Тому колегія суддів даний доказ оцінює критично, як неналежний, та не бере його до уваги, як підтвердження повідомлення позивача про зміну істотних умов праці.

Інших доказів про повідомлення позивача Радою не надано.

Із оглянутого в судовому засіданні журналу вхідної кореспонденції Центру за 2013 рік встановлено, що у період із 17.07.13 та в подальшому документ під № 08-845 від відправника Ради не надходив. Ця інформація підтверджується довідкою № 636 від 23.11.16.

Узагальнюючи докази про обізнаність позивача щодо зміни істотних умов праці, суд приходить до переконання, що Радою не виконано вимог ч. 3 ст. 32 КЗпП України, оскільки відсутні докази про ознайомлення ОСОБА_1 з розпорядженням заступника голови Ради № 114 від 11.07.13 щодо запровадження контрактної форми трудового договору.

Також відсутні докази про надіслання позивачу примірника контракту з пропозицією узгодження його умов, у тому числі терміну його дії.

Протягом двох місяців Радою не отримано від позивача письмової заяви про згоду продовжувати роботу після зміни істотних умов праці або ж про відмову від цього.

Законодавець, встановивши двомісячний строк, у такий спосіб гарантував позивачу право у будь-який час змінити своє рішення: скасувати раніше дану згоду на продовження роботи або дати згоду на продовження роботи, скасувавши раніше заявлену відмову від продовження роботи.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Тому є необґрунтованими твердження представника Ради про те, що з моменту повідомлення позивача у 2013 році про зміну істотних умов праці відповідач був вправі звільнити останнього у 2016 році з підстав відмови продовжити роботу.

Установлено, що звільненню ОСОБА_1 передувало надіслання Радою останньому листа № 09-537 від 26.04.16, яким зобов'язано позивача до 28.04.16 надати письмове пояснення з приводу відсутності одного із примірників контракту. Даний лист не містить жодних попереджень про зміну істотних умов праці.

Оскільки Радою не доведено законності звільнення позивача, тому апеляційну скаргу слід відхилити, так як оспорюване рішення відповідає вимогам процесуального та матеріального права, й підстав для його скасування з мотивів, наведених у скарзі, немає.

Щодо доводів відповідача про невірне застосування судом першої інстанції Постанови КМ України № 100 від 08.02.95 при визначенні середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу, то вони також є неспроможними, так як Радою не надано розрахунку, який би стверджував це й при вирішенні даної позовної вимоги права вказаного відповідача не порушені.

Так із довідки № 238 від 23.11.16, наданої головним бухгалтером Центру, вбачається, що обрахунок заборгованості проводився відповідно до згаданої Постанови, а тому апеляційна інстанція погоджується з ним.

При цьому враховує, що із позовом про стягнення спірних сум ОСОБА_1 звертався лише до Центру, як юридичної особи, яка в суді першої інстанції визнала позов й яка не зверталася з апеляційною скаргою на рішення суду в цій частині.

Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 218, 303, 304, 307, 308, 315, 324 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Тернопільської обласної ради відхилити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 28 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у касаційному порядку протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області Ю.Й. Демкович