Рішення № 63067302, 29.11.2016, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/10577/15-ц

Провадження № 2/750/206/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 листопада 2016 року м.Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова в складі :

головуючого судді - Карапута Л.В.

секретаря - Руденок В.О.,

за участі представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, представників ПАТ «Дельта Банк» - Стеченко С.С., Хропатої О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Красногор Олександра Володимировича про захист прав споживача та визнання договорів недійсними та за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність та визнання права власності,

в с т а н о в и в :

19.10.2015 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання договорів недійсними та просить:

визнати Кредитний Договір №2402/0508/71-043 від 14 травня 2008 року, укладений між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 та Додаток № 1 до Кредитного договору - недійсними,

визнати Додатковий Договір №1 до кредитного договору №2402/0508/71-043 від 11 жовтня 2012 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та ОСОБА_1 та Додаток № 1 до додаткового договору №1 - недійсними,

визнати іпотечний договір ВКО № 156495 від 14 травня 2008 року, укладений між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_1 щодо нерухомого майна - квартири за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений 14.05.2008 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Красногором О.В. та зареєстрований в реєстрі за № 4695 - недійсним,

зобов'язати приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Красногора О.В. виключити запис з реєстру іпотек щодо квартири № 37, що розташована в будинку №13 по вулиці Червоногвардійська в м. Чернігові, зареєстрованого 14.05.2008 року в реєстрі за №4696/230 та зняти заборону на відчуження даної квартири.

26.08.2015 року ПАТ «Дельта Банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та просив в рахунок виконання основного зобов'язання щодо оплати заборгованості у розмірі 264734 грн. 10 коп, з яких тіло кредиту- 11345,96 доларів США, що в еквіваленті складає 250317 грн. 72 коп; відсотки - 653,44 доларів США, що в еквіваленті складає 14416 грн. 37 коп. за Договором про надання кредиту № 2402/0508/71-043, звернути стягнення на предмет іпотеки №б/н від 14.05.2008 року з ОСОБА_1, а саме: однокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2. Предмет іпотеки належить Іпотекодавцю на підставі Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 14.05.2008 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Красногором О.В., зареєстрованого в реєстрі за № 4690, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів за № 2890407 від 14.05.2008 року та має загальну площу 32,3 кв.м., житлову площу 15,7 кв.м., і складається з однієї кімнати в придатному для житла стані - шляхом визнання права власності на нього за Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк». Визнати за Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» право власності на квартиру АДРЕСА_3, загальною площею 43,4 кв.м., житловою площею 27,0 кв.м, і складається з двох кімнат.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 04.02.2016 року об»єднано в одне провадження цивільні справи №750/10577/15-ц за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Красногор Олександра Володимировича про визнання договорів недійсними та №750/8541/15-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність та визнання права власності.

У судовому засіданні представник позивача підтримала позов та просила відмовити в задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк».

Представники ПАТ «Дельта Банк» просили позов ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність квартири задовольнити та відмовити в задоволенні позову ОСОБА_6

Приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Красногор О.В. в судове засідання не з'явився, подав до суду заяву, у якій просив розглянути справу без його участі та поклався на розсуд суду.

Заслухавши пояснення представників та дослідивши матеріали справи суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 14.05.2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (правонаступники: ПАТ «Сведбанк», ПАТ «ОМЕГА БАНК») та ОСОБА_7 був укладений кредитний договір № 2402/0508/71-043, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 36 000,00 дол. США з розрахунку 11,9 % річних за користування кредитом на строк з 14.05.2008 року по 12.05.2017 рік включно.

11.10.2012 року Додатковою угодою № 1 до договору сторони внесли зміни та доповнення до основного кредитного договору та погодили, що Позичальник здійснює погашення кредиту та сплату процентів за період користування кредитом шляхом здійснення фіксованих платежів (ануїтетний платіж) у сумі 545,0 дол. США у чітко встановлений Договором термін 20 числа кожного місяця, починаючи з місяця наступного за місяцем в якому наданий кредит.

Банк свої зобов'язання за Договором кредитної лінії повністю виконав, надавши ОСОБА_1 кредит, в розмірі та та строки передбачені Договором кредитної лінії.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 «Позика» глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Пунктом 2 ст. 1046 ЦК України визначено, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та AT «Дельта Банк» було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним Договором, ПАТ «Сведбанк» передає (відступає) AT «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого AT «Дельта Банк» замінює ПАТ «Свелбанк» як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов'язаннях, а внаслідок передачі від ПАТ «Сведбанк» до АТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до AT «Дельта Банк» переходить (відступається) право вимоги (замість ПАТ «Сведбанк») від боржників повного, належного та реального виконання обов»язків за кредитними та забезпечувальними договорами (зареєстрований за № 1306, 1307 від 25 травня 2012 року приватним нотаріусом ОСОБА_8.

Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, відповідно до вищевказаного Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами АТ «Дельта Банк» набув права вимоги по кредитному договору.

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним Кредитним договором Іпотекодавець ОСОБА_1 за договором іпотеки від 14.05.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Красногором О.В. за реєстровим номером 4695, передала в іпотеку нерухоме майно: однокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: 14000, АДРЕСА_4.

Предмет іпотеки належить Іпотекодавцю на підставі Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 14.05.2008 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Красногором О.В., зареєстровано в реєстрі за № 4690, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів за № 2890407 від 14.05.2008 року. Предмет іпотеки має загальну площу 32,3 кв.м., житлову площу 15,7 кв.м., і складається з однієї кімнати в придатному для житла стані.

Позивач вважає, що вищевказаний договір укладений з порушенням вимог діючого законодавства України, а подальше його використання завдає значних матеріальних збитків.

Стверджує, що надання кредитних коштів за кредитним договором №2402/0308/71-028 від 19.03.2008 року відповідає ознакам споживчого кредиту, тому до даних правовідносин застосовуються норми Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Такі самі вимоги викладені в п. 2.1 Постанови НБУ № 168 від 10.07.2007 року «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Крім того, в п. 2.4. даної постанови зазначено, що Банки зобов'язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією.

Позивач зазначив, що її взагалі не було повідомлено про орієнтовну сукупну вартість кредиту, що призвело до того, що позивач був позбавлений можливості реально оцінити суму переплати по кредиту та доцільність його отримання.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у договорі про надання споживчого кредиту зазначається: детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача.

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 постанови НБУ № 168 від 10.07.2007 року «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» банки зобов'язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача. Кредитний договір має містити графік платежів.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Відповідно до п. 3.6 постанови НБУ № 168 від 10.07.2007 року «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь, або за дії, які споживач здійснює на користь банку або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин.

Відповідно до положень ст. 6, ч.1 ст.626, ст.627, ч.1 ст.628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Згідно висновку експертів за результатми проведення комплексної судової будівельно-технічної та економічної експертизи від 03.11.2016 року ( а.с. 139- 170) встановлено, що ринкова вартість квартири АДРЕСА_5, в м Чернігові, станом на час проведення експертизи, становить: 384 486,00 грн. (триста вісімдесят чотири тисячі чотириста вісімдесят шість грн. 00коп.). Згідно висновку суб'єкта оціночної діяльності за запитом ПАТ «Дельта Банк» ринкова вартість квартири АДРЕСА_5, в м Чернігові станом на 28.09.2015 року становить 204217 грн. 00 коп. (а.с.214)

Кредит у готівковій формі видано у відповідності до умов Договору № 2402/0508/71-043 від 14.05.2008 року. Надання кредиту у вигляді готівкової іноземної валюти фізичній особі з рахунку НОМЕР_1 відображено в бухгалтерському обліку банка з недотриманням вимог Національного банку. Документальне оформлення вказаної операції з видачі ВАТ «Сведбанк» кредиту ОСОБА_1 складене з недотриманням вимог чинного законодавства. Зокрема в межах наданих на дослідження документів встановлено, що кредит було видано у готівковій формі, як передбачено умовами п.1.2 кредитного договору. Операція по видачі кредиту в іноземній валюті в розмірі 36000,00 доларів США, яка відповідно до заяви на видачу готівки № U1273-100 від 14.05.2008 року ( яка не містить штампу проведення операції) відображена бухгалтерською проводкою Дт НОМЕР_1 КТ 10021000012401 в недотримання п. 2.1 . глави 2 розділу ІІ Постанова Правління Національного банку України від 15.09.2004 року №435 «Про затвердження Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України» та додатку «Перелік згрупованих рахунків», п.2.3 «Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з готівковими коштами та банківськими металами в банках України» затвердженої постановою Правління НБУ від 20.10.2004 року за № 495; п.1, п.5 гл. 1 розділу ІІІ, п.4, п.5 гл. 3 розділу ІІІ «Інструкції про касові операції в банках України», затвердженої постановою Правління НБУ від 14.08.2004 року за №337; п.2.1.1 «Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітність в банках України», затвердженого постановою Правління НБУ від 30.12.1998 року № 566.

В межах наданих на дослідження документів, документально підтвердити або спростувати відкриття поточного рахунку в іноземній валюті позичальнику ОСОБА_1 в ВАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» не видається за можливе, оскільки клопотання експерта в частині надання додаткових документів банком не було задоволено.

В межах матеріалів справи, наданої на дослідження, підтвердити або спростувати, що наявний у матеріалах справи розрахунок заборгованості позичальника (по сплаті процентів за кредит та погашення основної суми боргу) перед банком відповідає умовам укладеного між вказаними сторонами кредитного договору №2402/0508/71-043 від 14.05.2008 станом на 28.07.2015 року в розмірі 11 999,40 дол. США (а.с. 93, т.2) та розрахунковим документам щодо видачі та погашення кредиту за цим кредитним договором не видається за можливе. Відсутність в повному обсязі джерел інформації щодо погашення заборгованості в розрізі платежів та наявність неоднозначних даних щодо погашення платежів у документах та регістрах бухгалтерського обліку ВАТ «Сведбанк», які є в матеріалах справи, не задоволення клопотання експерта, відсутності реєстрів бухгалтерського обліку ПАТ «Дельта Банк», не дає можливості визначити суму залишку по тілу кредиту за кредитним договором та суму заборгованості за відсотками станом 28.07.2015 року, виходячи із фактично внесених ОСОБА_1 платежів на погашення коштів за кредитним договором, враховуючі дані бухгалтерського обліку банку, за умови віднесення 11,9 відсотків внесених коштів на погашення відсотків за користування на залишок кредиту, а решту коштів на погашення тіла кредиту відповідно до істотних умов договору. При умові прийняття судом, що надату підписання додаткового договору №1 до Кредитного договору №2402/0508/71-043 від 14 травня 2008 року «11» жовтня 2012 року існувала заборгованість позичальника за тілом кредиту в розмірі 21579,43 доларів США та заборгованість по відсоткам в розмірі 183,03 дол. США, наявний у матеріалах справи розрахунок заборгованості (а.с. 93 т. 2) позичальника ( по сплаті процентів за кредит погашення основної суми боргу) станом на 28.07.2015 року відповідає розрахунковим документам щодо видачі та погашення кредиту в сумі 11975,86 доларів США. В даному випадку залишок по тілу кредиту за кредитним договором станом на 28.07.2015 року, виходячи з фактично внесених позичальником платежів на погашення коштів за кредитним договором, враховуючі дані матеріалів справи, за умови віднесення 11,9 відсотків внесених коштів на погашення відсотків за користування залишок кредиту, а решту коштів на погашення тіла кредиту відповідно істотних умов договору, становить 11 346,96 дол. США.

Сукупна вартість кредиту в процентному виразі ((у вигляді реальної процентної ставки (у процентах річних)) становить 13,57%, в абсолютному значенні подорожчання кредиту (у грошовому виразі) з урахуванням процентної ставки за Кредитного договору №2402/0508/71-043 від 14.05.2008 року та курсу НБУ на дату підписання кредитного договору, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту становить 24 479,13 до США.

Номінальна процентна ставка вказує лише процент до тіла кредиту та не включає ряд інших платежів, які сплачуватиме позичальник. За умовам кредитного договору №2402/0508/71-043 від 14.05.2008 номінальна процентна ставка становить 11,9% річних. Реальна процентна ставка використовується для розрахунку сукупної вартості кредиту з урахуванням прямих і непрямих витрат на запозичення.

Згідно ст. ст. 10, 11, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За правилами ч.2 статті 212 ЦПК України жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. При розгляді даної справи суд, як це і передбачено статтею 212 ЦПК України, оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Доводи позивача, що умови договору були приховані, несправедливі та такі, що вводять в оману спростовуються власноручним підписом спірного кредитного договору, додатку № 1 та договору іпотеки. Відповідно до умови 10.1 кредитного договору, позичальник усвідомлює та підтверджує, що умови договору для нього зрозумілі, відповідають його інтересам, є розумними та справедливими.

Таким чином позивач, перед укладенням кредитного договору був ознайомлений із загальними умовами кредитування і погодився на них, наслідком чого стало підписання ним кредитного договору.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в разі ненадання інформації, яка зазначена у частині 2 даної норми (на яку у своїй заяві посилається позивач), банк несе відповідальність, яка встановлена ст.ст. 15 та 23 цього Закону. Тобто споживач має право на відшкодування завданих даними діями збитків, однак передбачених законом правових підстав для визнання недійсним у даному випадку кредитного договору немає.

Отже, на час укладення кредитного договору, позичальник був ознайомлений з умовами кредитування, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності і волевиявлення учасників договору було вільним.

Виконання банком зазначених умов підтверджено позивачем, так як особисто підписавши кредитний договір, він засвідчив отримання зазначеної вище інформації на, те, що погодився з умовами кредитного договору. Крім того, позивачем щомісячно вносилися необхідні платежі на погашення даного кредиту, що є підтвердженням схвалення правочину.

Окрім того, вирішуючи спір про визнання недійсним договору необхідно встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним і настання відповідних правових наслідків, а саме: відповідність змісту договору вимогам закону; додержання встановленої форми договору; правоздатність сторін за договором; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Загальні підстави визнання недійсним правочину і настання відповідних правових наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.

Так, відповідно до частин 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не можуть суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 6 ЦК України передбачено, що сторони мають укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегульовувати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. При цьому, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Посилання позивача на те, що вищевказаний кредитний договір укладений з порушенням вимог діючого законодавства є безпідставними, оскільки під час укладення кредитного договору сторони досягли згоди з усіх істотних умов цього договору точно в договорі визначили свої наміри. При цьому сторони не мали на меті інших цілей, ніж ті, що передбачені чинним законодавством України для кредитних договорів, а саме: банк зобов'язався надати позичальнику кредит у відповідному розмірі в іноземній валюті, а позичальник зобов'язався повернути кредит у тій же валюті, в якій він його отримав, у строки, встановлені договором та сплатити проценти за користування кредитними коштами.

Особистий підпис позивача свідчить про те, що він погодився на всі умови, які зазначені у кредитному договорі.

Пунктом 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року передбачено, що при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним, суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК України (статті 215, 1048-1052, 1054-1055), статті 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Кредитний договір обов'язково має укладатись у письмовій формі (стаття 1055 ЦК); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його нікчемністю. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз'яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний), або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК України, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити, виходячи з норм чинного законодавства (статті 536, 638, 1056-1 ЦК України).

В поданій позовній заяві позивач звертає увагу суду на те, що вона оскаржує відповідність кредитного договору вимогам чинного законодавства України в частині порушення прав позивача як споживача кредитних послуг до та в момент підписання сторонами оспорюваного кредитного договору.

Згідно п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

При вчиненні правочину під впливом обману формування волі потерпілого відбувається не вільно, а вимушено, під впливом недобросовісних дій інших осіб, які полягають у навмисному створенні у потерпілого помилкового уявлення про обставини, які мають істотне значення: природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Внутрішня воля потерпілого на вчинення правочину відповідає його зовнішньому волевиявленню, однак її формування відбувається не вільно, а під впливом обману з боку інших осіб. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до вчинення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України.

Позивачем всупереч ст. 60 ЦПК України не доведено наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин щодо яких особу введено в оману, і сам факт його обману.

А тому посилання позивача на не ознайомлення їх перед укладенням кредитного договору з правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту не може свідчити про те, що вона не була ознайомлена з умовами кредитного договору та не дає підстав для визнання оспорюваних правочинів недійсними, оскільки спростовується дослідженими в суді матеріалами справи.

Крім того, слід зазначити, що застосування положень Закону України «Про захист прав споживачів» можливе щодо спорів, які виникають з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи процентної ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору зазначений закон не може застосовуватись, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство, що регулює кредитні правовідносини, які регулюються Цивільним кодексом України.

Отже, судом встановлено, що на момент вчинення правочину, тобто укладення кредитного договору, волевиявлення позивача було вільним і відповідало її внутрішній волі, укладений кредитний договір був спрямований на реальне настання правових наслідків, що були ним обумовлені, тобто відповідач надав, а позивач прийняла кредит і зобов'язалася повернути його відповідачу у встановлені кредитним договором розмірі і строки.

Згідно з частиною 5 статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Крім того, позивач, посилаючись на частину 2 статті 548 ЦК України, як на підставу для визнання іпотечного договору недійсним, вказувала на те, що недійсність основного зобов'язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення.

З огляду на наведене, та беручи до уваги, що кредитний договір № 2402/0308/71-028 від 19 березня 2008 року не визнається судом недійсним, тому відсутні також підстави і для визнання недійсним зазначеного вище іпотечного договору.

Інші доводи первісного позову є власним тлумаченням позивачем норм чинного законодавства та обставин справи, в зв'язку з чим суд вважає їх необґрунтованими, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами.

Таким чином, суд не вбачає жодних підстав для визнання недійсним кредитного договору, укладеного між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_7, іпотечного договору від 14.05.2008 року.

В момент передачі квартири в іпотеку за згодою сторін предмет іпотекибув оцінений в 40238 дорларів США 00 центів, що закурсом Національного банку України на день укладання договору становить у еквіваленті 203200 грн. 00 коп.

Станом на 28 липня 2015 року заборгованість по кредитному договору складає :

1) заборгованість по тілу кредиту - 27040,38 доларів США, що в еквіваленті складає 596572,38 грн.

2) заборгованість по відсмоткам - 3056,25 доларів США, що в еквіваленті складає 67427,84 грн.

З них прострочена заборгованість по кредиту складає:

1) заборгованість по тілу кредиту - 994,17 доларів США, що в еквіваленті складає 21933,65 грн.

2) заборгованість по відсоткам - 2806,22 доларів США, що в еквіваленті складає 61911,61 грн.

Згідно п. 12 іпотечного договору, за вибором Іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на Предмет іпотеки та задоволення вимог Іпотекодержателя:

12.1. За рішенням суду.

12.2. У безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. Для отримання виконавчого напису Іпотекодержатель подає нотаріусу документи, що підтверджують безспірність заборгованості Позичальника за Основним зобов'язанням, а саме: заяву про невиконання Позичальником умов Основного зобов'язання, розрахунок заборгованості, свій примірник цього Договору. Виконавчий напис вчиняється на примірнику даного Договору, який після нотаріального посвідчення буде видано Іпотекодержателю. Вчинений нотаріусом виконавчий напис може бути оскаржено Іпотекодавцями виключно в судовому порядку.

12.3. Згідно з договором про задоволення вимог іпотеко держателя, яким вважається застереження про задоволення вимог іпотеко держателя, викладене в пп. 12.3.1 та 12.3.2 цього пункту договору.

12.3.1. Задоволення вимог здійснюється шлюхом передачі іпотеко держателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» у випадку задоволення вимог іпотеко держателя шляхом використання процедури, передбаченої в цьому підпункті п. 12.3 договору, договір про задоволення вимог іпотеко держателя,укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності іпотеко держателя на предмет іпотеки. При цьому, вважається, що предмет іпотеки набувається у власність іпотеко держателя за вартістю, що буде визначена після прийняття іпотеко держателем рішення про обрання передбаченого цим пунктом договору способу звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі висновку незалежного експерта - суб'єкта оціночної діяльності, правоздатність якого підтверджена сертифікатом суб'єкта оціночної діяльності. При цьому сторони домовляються, що кандидатура суб'єкта оціночної діяльності визначається іпотеко держателем. При оцінці предмета іпотеки незалежний експерт повинен використовувати всі методи оцінки, які будуть передбачені чинним законодавством на момент оцінки.

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

На підставі вимог до ст. 36 Закону України «Про іпотеку», сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленомустаттею 37 цього Закону.

Згідно ст. 37 Закону України «Про іпотеку», іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п. 38, 39 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ №5 від 30.04.2012 року, у випадку якщо іпотекодержатель не реалізував способів позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачав би передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов'язання (стаття 37 Закону України «Про іпотеку»), він має право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до статті 39 цього Закону, а не з позовом про визнання права власності на нерухоме майно.

З урахуванням положень частини третьої статті 33, статті 36, частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

У зв'язку з наведеним суд має виходити з того, що з урахуванням цих норм права не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в такий спосіб і набуття іпотекодержателем права власності на нього за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення якщо його передбачено договором. Тому в разі встановлення такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки в договорі іпотекодержатель на підставі частини другої статті 16 ЦК має право вимагати застосування його судом.

Як вбачається з матеріалів справи ПАТ «Дельта Банк» не реалізував передбаченого договором способу позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачав би передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов'язання.

З огляду на викладене, суд не вбачає законних підстав для задоволення позовних вимог ПАТ «Дельта Банк». Товариство не позбавлено права звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до статті 39 цього Закону.

Також підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь держави судові витрати в розмірі 487 грн. 20 коп за вимогу визнання іпотечного договору недійсним та зобов'язання приватного нотаріуса вчинити певні дії, оскільки на вказані вимоги не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 209, 292, 294 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

в задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Красногор Олександра Володимировича про захист прав споживача та визнання договорів недійсними, відмовити.

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність та визнання права власності, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судові витрати в розмірі 487 грн. 20 коп.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Чернігівської області. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення в порядку передбаченому ст.294 ЦПК України.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Л.В. Карапута