Ухвала суду № 63061193, 24.11.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 380/652/16-ц Головуючий у І інстанції Архангельський А. М.Провадження № 22-ц/780/4882/16 Доповідач у 2 інстанції Волохов Л. А.Категорія 26 24.11.2016

УХВАЛА

Іменем України

24 листопада 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого Волохова Л.А.,

суддів: Верланова С.М., Матвієнко Ю.О.,

при секретарі: Тимошевській С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк» на рішення Тетіївського районного суду Київської області від 12 липня 2016 року у справі за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

встановила:

Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 12 липня 2016 року в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовлено.

Не погоджуючись за даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов ПАТ КБ «Приватбанк» задовольнити в повному обсязі та покласти на відповідача судові витрати за подання позову та апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. У пункті 2 постанови №14 Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону.

Судом встановлено, що 10.02.2011 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір без номера у розмірі 1 000.00 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач був ознайомлений з Умовами та правилами надання банківських послуг, про що свідчить його підпис у заяві на отримання кредиту.

Позивач виконав свої зобов'язання по договору та перерахував на платіжну картку Відповідача передбачену кредитним договором суму коштів 1 000,00 грн. Відповідно до умов кредитного договору відповідач зобов'язувався повернути суму кредиту, відсотків, винагороди відповідно до Заяв та Умов. Проте відповідач порушила умови кредитного договору щодо повернення кредиту та інших платежів. Станом на 31.03.2016 року має заборгованість по кредитному договору на загальну суму 11 304,66 гривень, яка складається з: 555,02 грн. - заборгованість за кредитом, 6 935,13 грн. - заборгованості по процентах за користування кредитом, 2 800,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією, 500 грн. - штрафу (фіксована частина) і 514,51 грн. штрафу (процентна складова).

Як встановлено із розрахунку заборгованості останній платіж відповідач здійснив 13.09.2013 року.

Встановлені обставини підтверджуються: копією кредитного договору та Умовами до нього (а.с.6-31), розрахунком заборгованості за кредитним договором (а.с.4-5).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Із заяви відповідача на видачу кредитної картки від 10.02.2011 року встановлено, що платіжна картка видана відповідачу з кредитним лімітом 1000 гривень грн. з кінцевим поверненням на строк 12 місяців.

За зазначеним кредитним договором визначені щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту. Як встановлено судом першої інстанції останній платіж відповідач здійснила 13.09.2013 року. Відомості про кредитну картку, дату її отримання і строк дії, надання клієнту (ОСОБА_2) картки з новим строком в матеріалах справи відсутні.

Відповідач надала до суду першої інстанції заяву про застосування до даних правостосунків строків позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а за ч.1 ст.259 ЦК України позовна давність встановлена законом , може бути збільшена за домовленістю сторін.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст.266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки тощо).

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позов.

Пунктом 1.1.7.12 Умов та правил надання банківських послуг визначено термін дії договору - 12 місяців з моменту його підписання. Якщо протягом цього строку жодна зі сторін не поінформує іншу сторону про зупинення дії Договору, він автоматично пролонговується на цей же строк. (а.с.19).

Відповідно до Умов та правил надання банківських послуг, банк відкриває клієнту картрахунки і видає клієнту карти, їх вид і строк дії визначається в заяві і пам'ятці клієнта,підписанням якої банк і клієнт укладають договір про надання банківських послуг. Датою укладення договору є дата відкриття рахунку, вказана у заяві(а.с.6,7).

Відповідно до Правил користування платіжною карткою на лицьовому боці картки вказаний місяць і рік дії картки. Картка дійсна до останнього календарного дня вказаного місяця.

Відповідно до Умов та правил надання банківських послуг, по закінченню строку дії, відповідна карта продовжується банком на новий строк шляхом надання клієнту картки з новим строком дії.

За договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг строку позовної давності ( ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки ( ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Такої правової позиції дійшов Верховний Суд України у постанові від 19 березня 2014 року № 6-14цс14, яка відповідно до ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України. Відомості про кредитну картку, дату її отримання і строк дії, надання клієнту ( ОСОБА_2) картки з новим строком в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість за договором б/н від 10.02.2011 року ПАТ КБ «Приватбанк» почав нараховувати з березня 2011 року, тобто з цього періоду позивачу було відомо про порушення його права, з зв'язку з чим починається дія трьохрічного строку під час якого позивач міг звернення до суду з вимогою захисту своїх інтересів, проте позивач звернувся з позовом до суду лише 20.05.2016 року.

Таким чином, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог, аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд першої інстанції вирішив за необхідне застосувати наслідки пропуску строку позовної давності, і в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апелянт зазначає, що відповідно до п. 1.1.7.31 Умов та Правил надання банківських послуг, які є невід'ємною частиною Кредитного договору встановлений строк позовної давності у 50 (п'ятдесят) років. Укладаючи Кредитний договір відповідач був ознайомлений з його умовами та не мав сумнівів щодо незаконності або нерозумності умов Договору. Апелянт вважає, що оскільки Кредитний договір був укладений 10.02.2011 року, то ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся із позовом саме у строки передбачені Договором та законом.

Проте, вищезазначене твердження апелянта спростовується наступним.

У справі про стягнення боргу за кредитом Верховний Суд України зробив правовий висновок про те, що відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три року (стаття 257 ЦК України). Статтею 258 ЦК України передбачена спеціальна позовна давність для окремих видів вимог.

Згідно із частиною першою статті 259 ЦК України позовна давність, установлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

За статтею 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Суди першої, апеляційної й касаційної інстанцій, погоджуючись із доводами позивача, щодо застосування п'ятирічної позовної давності, не звернули увагу на те, що Умови, в яких установлено збільшену позовну давність, не містять підпису позичальника, а відтак ці Умови не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору та відповідною письмовою угодою сторін про збільшення позовної давності.

Дана Правова позиція викладена Верховним Судом України у справі №6-757цс15 від 01.07.2015 року.

Оскільки, Умови та Правила надання банківських послуг, на які посилається апелянт, не містять підпису позичальника, то і в даному випадку не можна вважати дані Умови складовою частиною укладеного між сторонами договору та відповідною письмовою угодою сторін про збільшення позовної давності.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, то вони не містять жодних доказів які б спростували законність та обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції судового рішення.

Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк» відхилити.

Рішення Тетіївського районного суду Київської області від 12 липня 2016 року залишити без змін.

Судове рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Волохов Л.А.

Судді: Верланов С.М.

Матвієнко Ю.О.