Ухвала суду № 63061167, 24.11.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 356/249/16-ц Головуючий у І інстанції Дудар Т. В.Провадження № 22-ц/780/4400/16 Доповідач у 2 інстанції Матвієнко Ю. О.атегорія 43 24.11.2016

УХВАЛА

Іменем України

24 листопада 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого - судді : Матвієнко Ю.О.,

суддів: Мельника Я.С., Гуля В.В.,

при секретарі: Тимошевській С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Березанського міського суду Київської області від 08 червня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: ОСОБА_2, про усунення перешкод в здійсненні права користування житлом шляхом примусового виселення без надання іншого жилого приміщення,

В С Т А Н О В И Л А :

В лютому 2016 року ОСОБА_3 звернулася до Березанського міського суду Київської області з позовом, в якому просила усунути перешкоди в здійсненні нею права користування житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 шляхом примусового виселення з вищевказаного будинку без надання іншого жилого приміщення її сина ОСОБА_4

Обгрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_3 посилалась на те, що вона згідно із свідоцтвом про право власності від 04 березня 1993 року є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1. Разом з позивачем у вказаному будинку зареєстрований її співмешканець ОСОБА_2

Відповідач ОСОБА_4, син позивача, проживає в цьому будинку, не будучи зареєстрованим в ньому.

Оскільки відповідач є рідним сином позивача, вона дозволяла йому проживати в будинку до того часу, поки проживання під одним дахом з відповідачем стало неможливим, оскільки останній систематичними порушеннями правил співжиття, яке виражається у вчиненні фізичного та психологічного насильства в сім'ї щодо неї та її співмешканця, у застосуванні погроз та образ, унеможливлює для неї та співмешканця проживання з ним в одному будинку.

Враховуючи викладене, позивач просила суд ухвалити рішення про усунення перешкод у користуванні належним їй будинком шляхом примусового виселення з будинку відповідача без надання йому іншого жилого приміщення.

Рішенням Березанського міського суду Київської області від 08 червня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Зобов'язано ОСОБА_4 не чинити перешкоди ОСОБА_3 в здійсненні нею права користування житлом, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, третя особа ОСОБА_2 подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального і процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити по справі нове рішення про задоволення позову ОСОБА_3 в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_3 є власником будинку з належними до нього будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1, на підставі свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок, виданого 04 березня 1993 року виконкомом Березанської міської ради народних депутатів, зареєстрованого 04 березня 1993 року у реєстровій книзі за № 3953 (а.с.8).

У належному позивачу будинку по АДРЕСА_1 зареєстровані: позивач ОСОБА_3 та третя особа ОСОБА_2 (а.с.109). Відповідач ОСОБА_4 постійно проживає у вищевказаному будинку, не будучи в ньому зареєстрованим.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем підстав виселення відповідача з належного їй будинку, і колегія суддів погоджується з висновками суду, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно ст.150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК УРСР з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім"ї власника, які проживають разом з ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням у обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.

Згідно ст. 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним, інакше як на підставах і в порядку, передбачених законодавством.

Норма ст. 157 ЖК УРСР передбачає, що членів сім"ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених ч. 1 ст. 116 ЖК, згідно якої якщо наймач, члени його сім"ї, або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Таким чином, право вимагати у судовому порядку виселення членів сім"ї, у тому числі колишніх, власник жилого будинку (квартири) має відповідно до ст. 157 ЖК УРСР, але за наявності обставин, передбачених ч. 1 ст. 116 цього Кодексу, зокрема, якщо вони систематично руйнують чи псують жиле приміщення, використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними.

Тобто для застосування норми статті 116 ЖК УРСР необхідна наявність двох умов: систематичне руйнування чи псування жилого приміщення, використання його не за призначенням або ж систематичне порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів. Під заходами впливу маються на увазі заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача.

Доказів, належних та допустимих, на підтвердження обставин, якими позивач ОСОБА_3 обґрунтовує свої вимоги, зокрема доказів на підтвердження наявності підстав для виселення, передбачених ч. 1 ст. 116 ЖК УРСР, та доказів вжиття заходів попередження або громадського впливу по відношенню до ОСОБА_4, позивачем суду надано не було, в зв'язку з чим законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в частині виселення з підстав, зазначених у ньому.

Доводи апеляційної скарги про незастосування судом першої інстанції до спірних правовідносин положень ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України, відхиляються колегією суддів, оскільки сам по собі факт того, що ОСОБА_3 є власником спірного будинку не є підставою для виселення з нього ОСОБА_4, який проживає в будинку з її дозволу, зважаючи на те, що відповідно до ст. 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним, інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, як підставу для скасування рішення суду, законності та обґрунтованості рішення суду не спростовують, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування рішення суду лише, якщо ці порушення призвели до неправильного вирішення справи, натомість справа судом вирішена правильно, відповідно до норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права.

Інших доводів, які б спростували законність та обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції рішення, апеляційна скарга ОСОБА_2 не містить.

Оскільки судом першої інстанції повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи, дана належна правова оцінка доказам, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Березанського міського суду Київської області від 08 червня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: