Постанова № 63060916, 05.08.2016, Ржищевський міський суд Київської області

Головуючий суддя в суді І інстанції

ОСОБА_1

Справа № 374/446/15-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2016 року суддя Ржищівського міського суду Київської області Козіна С.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України у Кагарлицькому районі Київської області про визнання протиправним рішення, його скасування та зобов'язання вчини дії, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року громадянин України ОСОБА_2 (далі Позивач) в особі свого представника ОСОБА_3 звернувся до Ржищівського міського суду Київської області з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України у Кагарлицькому районі Київської області (далі Відповідач)про визнання протиправним рішення, його скасування та зобов'язання вчинити дії.

Відповідно до заявлених позовних вимог, Позивач просить суд Рішення Відповідача №1828 від 17 листопада 2015 року, яким Відповідач відмовив Позивачу упроведенні перерахункуйого пенсії з урахуванням розміру фактично отримуваної ним заробітної плати,визнати протиправним та скасувати. Зобовязати Відповідача провести перерахунокпенсії Позивача, з урахуванням розміру фактично отримуваної ним заробітної плати з 1991 по 1997 роки, згідно Довідки про розмір заробітної плати б/н від 2 березня 1993 року, виданої ВТФ «Час», Довідки про розмір заробітної плати б/н від 2 січня 1995 року, виданої ТОВ «Поділ Час», Довідки про розмір заробітної плати б/н від 22 січня 1997 року, виданої АБ «Мета Банк».

В обґрунтування позовних вимог Позивач вказав, що 21 червня 2001 року Обласною МСЕК №1 йому було встановлено другу групу інвалідності довічно. На час настання інвалідності, його загальний стаж роботи з 1 вересня 1975 року по 1 липня 2001 року склав 24 роки 5 місяців 23 дні. З урахуванням викладеного, Позивач відповідно до ст. 46 ОСОБА_4 України, ст. 23 Закону України «Про пенсійне забезпечення» отримав право на призначення йому пенсії по інвалідності. 20 липня 2001 року Залізничним районним відділом Пенсійного фонду м. Києва прийнято рішення про призначення Позивачу пенсії по інвалідності з 21 червня 2001 року. В подальшому, у звязку із зміною Позивачем місця свого проживання, його пенсійну справу було передано Відповідачу. 21 травня 2014 року, у звязку із встановленням Позивачу 14 січня 2014 року першої групи інвалідності підгрупи «Б», Відповідачем проведено перерахунок його пенсії.При цьому, при призначенні та проведенні перерахунку пенсії Позивача, органами Пенсійного фонду України не враховувався середньомісячний заробіток Позивача за будь-які 60 місяців його трудової діяльності, які передували встановленню інвалідності.У звязку із цим, 10 листопада 2015 року Позивач звернувся до Відповідача із письмовою заявою про проведення перерахунку призначеної йому пенсії з урахуванням наявного у нього трудового стажу та розміру фактично отримуваної ним заробітної плати, за період його трудової діяльності з 1991 по 1997 роки. Для проведення перерахунку пенсії, з урахуванням наявних матеріалів пенсійної справи, Позивач надав Відповідачу оригінали Довідки ВТФ «Час» б/н від 2 березня 1993 року, Довідки ТОВ «Поділ Час» б/н від 2 січня 1995 року, Довідки АБ «Мета Банк» б/н від 22 січня 1997 року, які видані вказаними субєктами на підставі первинних фінансових документів платіжних відомостей та містять відомості про розмір фактично отримуваної Позивачем заробітної плати у вказаний період його трудової діяльності. Разом з цим, Відповідач як субєкт владних повноважень, за відсутності правових підстав для відмови у проведенні перерахунку пенсії Позивача, Рішенням №1828 від 17 листопада 2015 року, відмовив Позивачу у її перерахунку,чим порушивйого конституційне право на соціальний захист, у звязку із втратою працездатності.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, хоча про час, день та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки у судове засідання суду не повідомив, заперечень проти адміністративного позову або інших клопотань до суду не надав.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточних, а саме:"Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України", Європейський суд з прав людини вказав, що суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

З урахуванням викладеного, для дотримання права Позивача на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, відповідно до ч. 2 ст. 128 КАС України, п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та практики Європейського суду з прав людини, суд вважає можливим слухати справу у відсутність Відповідача.

Заслухавши пояснення Представника Позивача, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтується адміністративний позов, обєктивно дослідивши та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з урахуванням наступного.

Як вбачається судом із матеріалів справи, Позивач з 1 вересня 1975 року по 13 червня 1980 року, проходив навчання в Київському технологічному інституті легкої промисловості за спеціальністю економіка та організація промисловості предметів широкого вжитку, що підтверджується Дипломом Київського технологічного інституту легкої промисловості серії ЖВ № 951023. З 14 серпня 1980 року по 23 квітня 1991 року, Позивач працював на посаді економіста в ЦРЛ Радянського району м. Києва при ЦРА № 35. З 23 квітня 1991 року по 11 лютого 1992 року, Позивач працював на посаді головного бухгалтера, а з 11 лютого 1992 року по 2 березня 1993 року на посаді заступника директора ВТФ «Час». З 2 березня 1993 року по 2 січня 1995 року, Позивач працював на посаді директора ТОВ «Поділ Час».З2 січня 1995 року по 22 січня 1997 року, Позивач працював на посаді заступника голови правління АБ «Мета Банк». З 1 квітня 1998 року по 1 липня 2001 року, Позивач працював на посаді директора Представництва «Юніон Чесс, Інк», що підтверджується відповідними записами у трудовій книжці Позивача серії БТ-І №6876193, яка наявна в матеріалах його пенсійної справи та про, що було відомо Відповідачу.

Відповідно до ст. 41 ОСОБА_4 (Основного Закону) УРСР, було визначено, що громадяни України мають право на матеріальне забезпечення в старості, в разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, а також втрати годувальника. Це право гарантується соціальним страхуванням робітників, службовціві, колгоспників, допомогою по тимчасовій непрацездатності; виплатою за рахунок держави і колгоспів пенсій за віком, інвалідністю і в зв'язку з втратою годувальника; працевлаштуванням громадян, які частково втратили працездатність; піклуванням про громадян похилого віку і про інвалідів; іншими формами соціального забезпечення.

Згідно ст. 3 ОСОБА_4 України (від 28.06.1996) закріплено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Відповідно до ст. 24 ОСОБА_4 України (від 28.06.1996) визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Положеннями ст. 46 ОСОБА_4 України (від 28.06.1996) закріплено, що громадянам гарантоване право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу законів про працю України (від 10.12.1971 №322-VII) визначено, що працівники мають право на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності.

Виходячи з наведених норм законодавства, суд дійшов висновку, що Позивачу як громадянину України під час його трудової діяльності державою гарантувалося право на соціальний захист в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності.

Також, судом із матеріалів справи встановлено, що 21 червня 2001 року, Позивачу у віці 42 років, Обласною МСЕК №1 встановлено другу групу інвалідності довічно, внаслідок наявних у Позивача загальних захворювань, а саме: післятравматичної та дисциркуляторної енцефалопатії ІІ-ІІІ ст., загострення мезотемпаніту 8 ст., частих судомних нападів до 5-6 разів на добу із втратою зору, свідомості, які зумовили обмеження його життєдіяльності та стійку втрату його працездатності. Про що, Обласною МСЕК №1 був складений відповідний Витяг із Акту огляду МСЕК до довідки ОСОБА_1. КИО-І №156093, який наявний в матеріалах пенсійної справи Позивача, і є належним та допустимим доказом в розумінні ст.70 КАС України.

Положеннями ст. 36 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (від 21.03.1991 №875-ХІІ, в редакції закону від 15.08.2000) було визначено, що матеріальне, соціально-побутове і медичне забезпечення інвалідів серед іншого здійснюється у вигляді грошових виплат (пенсій, допомог, одноразових виплат).

Відповідно до ст. 40 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (від 21.03.1991 №875-ХІІ, в редакції закону від 15.08.2000) конкретні умови і порядок пенсійного забезпечення і надання допомоги та інших соціальних послуг визначаються законодавством про пенсійне забезпечення в Україні і рішеннями Уряду України з відповідних питань.

Згідно ст. 23 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (від 05.11.1991 №1788-ХІІ, в редакції закону від 15.03.2000) пенсії по інвалідності призначаються в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату здоров'я, внаслідок: а) трудового каліцтва або професійного захворювання; б) загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства). Пенсії по інвалідності призначаються незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (від 05.11.1991 №1788-ХІІ, в редакції закону від 15.03.2000) було визначено, що пенсії по інвалідності внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання (стаття 26) призначаються незалежно від стажу роботи. Пенсії по інвалідності внаслідок загального захворювання призначаються при наявності такого стажу роботи на час настання інвалідності: до досягнення 23 років 1 року роботи, від 23 років до досягнення 26 років 2 років роботи, від 26 років до досягнення 31 року 3 років роботи, від 31 року до досягнення 36 років 5 років роботи, від 36 років до досягнення 41 року 7 років роботи, від 41 року до досягнення 46 років 9 років роботи, від 46 років до досягнення 51 року 11 років роботи, від 51 року до досягнення 56 років 13 років роботи, від 56 років до досягнення 61 року 14 років роботи, від 61 року і старші 15 років роботи.Якщо було набуто стажу роботи, необхідного для відповідної вікової групи, і робота продовжувалась при переході до наступної вікової групи, то умова про стаж вважається виконаною незалежно від вимог, встановлених для наступної вікової групи. Особам, які стали інвалідами внаслідок загального захворювання в період роботи або після її припинення до досягнення 20 років, пенсії призначаються незалежно від стажу роботи.

Згідно ст. 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення(від 05.11.1991 №1788-ХІІ, в редакції закону від 15.03.2000) було передбачено, що пенсії обчислюються за встановленими нормами упроцентахдо середньомісячного заробітку, що визначається відповідно достатей 65-67 цього Закону, який громадяни одержували перед зверненнямза пенсією.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 Закону України «Про пенсійне забезпечення»(від 05.11.1991 №1788-ХІІ, в редакції закону від 15.03.2000) було закріплено, що середньомісячний фактичний заробітокдляобчисленняпенсій береться (за вибором того, хто звернувся за пенсією): за 24 останніх календарних місяці роботи підряд перед зверненням за пенсією або за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд протягом всієї трудової діяльності перед зверненням за пенсією, незалежно від наявних перерв у роботі.

Згідно п.п. «а» ч. 1 ст. 83 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (від 05.11.1991 №1788-ХІІ, в редакції закону від 15.03.2000)було передбачено, що пенсії призначаються з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсії призначаються з більш раннього строку: пенсії за віком та по інвалідності призначаються з дня досягнення пенсійного віку або відповідно встановлення інвалідності органами медико-соціальної експертизи, якщо звернення за пенсією надійшло не пізніше 3 місяців з дня досягнення пенсійного віку або встановлення інвалідності.

Положеннями ст. 85 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (від 05.11.1991 № 1788-ХІІ, в редакції закону від 15.03.2000) визначалося, що пенсії виплачуються без урахування одержуваного заробітку (прибутку) за місцем фактичного проживання пенсіонера, незалежно від прописки.

Згідно ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини (ратифікованого Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», від 17.07.1997) закріплено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до п. 30 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та 71378/10), Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, носить загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (див., наприклад, рішення у справі «Ян та інші проти Німеччини» (Jahn and Others v. Germany), заяви №№ 46720/99, 72203/01 і 72552/01, п. 78, ЄСПЛ 2005-VI).Що стосується соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте, якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату в якості права на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (див. ухвалу щодо прийнятності у справі «ОСОБА_1 та інші проти Сполученого Королівства» (Stec and Others v. the United Kingdom) [ВП], заяви № 65731/01 та № 65900/01, п. 54, ECHR 2005-X); про важливість такого інтересу також має свідчити застосування статті 1 Першого протоколу (див. рішення від 15 вересня 2009 року у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 39).

Згідно п. 31 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та 71378/10), Європейський суд з прав людини нагадав, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи повязана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia) [ВП], заява № 44912/98, п. 52, ЄСПЛ 2004-IX).

Як судом зазначалося вище, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що Позивач як інвалід другої групи, внаслідок наявних у нього загальних захворювань, законно сподівався наотримання матеріального забезпечення у вигляді пенсії по інвалідності, обчисленої з урахуванням наявного у нього трудового стажу на момент встановлення йому другої групи інвалідності, та його середньомісячного фактичного заробітку за період трудової діяльності, оскільки таке право гарантувалося Позивачу державою як під час його трудової діяльності, так і на момент встановлення йому другої групи інвалідності.

Як вбачається судом із матеріалів справи, 20 липня 2001 року Залізничним районним відділом Пенсійного фонду м. Києва,за результатами розгляду Заяви Позивача від 4 липня 2001 року про призначення йому пенсії по інвалідності, прийнято рішення яким Позивачу призначено пенсію по інвалідності другої групи з дитинства у розмірі 92,41 гривні тавидано пенсійне посвідчення.На момент прийняттяЗалізничним районним відділом Пенсійного фонду м. Києва вказаного рішення, трудовий стаж Позивача у віці 42 років склав 24 роки 5 місяців 23 дні, а при її обчисленні враховувався середньомісячний фактичний заробіток Позивача за 24 останніх календарних місяці роботи підряд перед зверненням за пенсією. Середньомісячний фактичний заробіток Позивача за період його трудової діяльності за будь-які 60 календарних місяців його роботи підряд протягом всієїтрудової діяльності перед зверненням за пенсією, при її призначенні не враховувався.

Відповідно до ст. 22 ОСОБА_4 України (від 28.06.1996) встановлено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно ч. 1 ст. 98 Закону України «Про пенсійне забезпечення»(від 05.11.1991 №1788-ХІІ, в редакції закону від 15.03.2000) було визначено, що перерахунок пенсії провадиться на підставі документів про вік, стаж, заробіток та інших, наявних на час перерахунку в пенсійній справі, а також додаткових документів, поданих пенсіонером на час перерахунку.

За правилами ст. 99 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (від 05.11.1991 №1788-ХІІ, в редакції закону від 15.03.2000)перерахунок раніше призначених пенсій у тому числі провадився за документами, наявними в пенсійній справі, із застосуванням статей 64-67 цього Закону.

Як зазначалося судом вище, відповідно до ч. 1 ст. 64 Закону України «Про пенсійне забезпечення»(від 05.11.1991 №1788-ХІІ, в редакції закону від 15.03.2000) було визначено середньомісячний фактичний заробіток для обчислення пенсій береться (за вибором того, хто звернувся за пенсією): за 24 останніх календарних місяці роботи підряд перед зверненням за пенсією або за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд протягом всієї трудової діяльності перед зверненням за пенсією, незалежно від наявних перерв у роботі.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року№8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання), Конституційний Суд України вказав, що зміст прав і свобод людинице умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людинице кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру. Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свободце зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.

Тобто, Позивач після призначення йому пенсії по інвалідності, мав право на її перерахунок у майбутньому, з урахуванням його середньомісячного фактичного заробітку за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд протягом всієї трудової діяльності перед зверненням за пенсією, якщо такий заробіток був більш високим ніж, той який враховувався Залізничним районним відділом Пенсійного фонду м. Києва для обчислення пенсії при її призначенні Позивачу, та не міг бути позбавлений такого права у майбутньому з урахуванням положень ст. 22 ОСОБА_4 України, ст.ст. 64-67, 98, 99Закону України «Про пенсійне забезпечення», ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод.

Судом також встановлено,що 14 січня 2014 року Обласною МСЕК №1 Позивачу було встановлено 1 (першу) групу інвалідності підгрупи «Б», що підтверджується Довідкою до Акту №198 огляду МСЕК від 20 січня 2014 року, а з1 травня 2014 року Позивачаяк пенсіонера, у звязку із зміною ним місця свого проживання було переведено на облік до Відповідача.

10 листопада 2015 року Позивач реалізуючи своє право на перерахунок призначеної йому пенсії з урахуванням наявного у нього трудового стажу та його середньомісячного фактичного заробітку за будь-які 60 календарних місяців його роботи підряд протягом всієї трудової діяльності перед зверненням за пенсією, звернувся у письмовій формі до Відповідача із відповідною заявою. В якій просив Відповідача здійснити перерахунок його пенсії, з урахуванням наявного у нього трудового стажу та розміру фактично отримуваної ним заробітної плати за 60 календарних місяців підряд у період його трудової діяльності з 1991 по 1997 роки. Для проведення перерахунку пенсії, з урахуванням матеріалів його пенсійної справи,ведення якої здійснювалося Відповідачем, Позивач додатково надав Відповідачу ОСОБА_5 ВТФ «Час» б/н від 2 березня 1993 року, Довідку ТОВ «Поділ Час» б/н від 2 січня 1995 року, Довідку АБ «Мета Банк» б/н від 22 січня 1997 року, видані вказаними субєктами на підставі платіжних відомостей та які містили відомості про розмір заробітної плати Позивача, у період його трудової діяльності, з квітня 1991 року по січень 1997 року.

Докази, які б вказували суду, на те що зазначені вище довідки не видавалися ВТФ «Час», ТОВ «Поділ Час», АБ «Мета Банк» та/або спростовували зазначені в них відомості про розмір заробітної плати Позивача, в матеріалах справи відсутні.

17 листопада 2015 року Відповідачем, за результатами розгляду Заяви Позивача від 10 листопада 2015 року про перерахунок призначеної йому пенсії, винесено Рішення №1828, яким відмовлено Позивачу у перерахунку пенсії.

Відповідно до ст. 8 ОСОБА_4 Українивизначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства ОСОБА_4итуція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_4 України і повинні відповідати їй. ОСОБА_4 Україниє нормами прямої дії.

Згідно вимог ст. 19 ОСОБА_4 України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_4 та законами України.

Відповідно до п.п. 1, 2, абз. 2 п. 3, 7, 9 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Українивід 23.07.2014 №280, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообовязковому державному соціальному страхуванню. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується ОСОБА_4 та законами України, указами Президента України та постановами Верховної ОСОБА_3 України, прийнятими відповідно до ОСОБА_4 та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.Основними завданнями Пенсійного фонду України є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообовязковому державному соціальному страхуванню. Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. Пенсійний фонд України у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання ОСОБА_4 та законів України, актів Президента України та постанов Верховної ОСОБА_3 України, прийнятих відповідно до ОСОБА_4 та законів України, актів Кабінету Міністрів України, наказів Мінсоцполітики видає акти організаційно-розпорядчого характеру, організовує і контролює їх виконання.

Згідноп.п. 1-4, 7 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, Управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також обєднані управління (далі управління Фонду) є територіальними органами Пенсійного фонду України (далі Фонд). Управління Фонду підпорядковуються Фонду та безпосередньо відповідним головним управлінням Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі головні управління Фонду), що разом з цими управліннями утворюють систему територіальних органів Фонду. Управління Фонду у своїй діяльності керується ОСОБА_4 та законами України, указами Президента України та постановами Верховної ОСОБА_3 України, прийнятими відповідно до ОСОБА_4 та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, а також постановами правління Фонду, у тому числі цим Положенням, та наказами Фонду і головних управлінь Фонду. Основними завданнями управління Фонду є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення; ведення обліку осіб, які підлягають загальнообовязковому державному соціальному страхуванню; виконання інших завдань, визначених законом. Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань: призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства. Управління Фонду зобовязане у процесі своєї діяльності суворо додержуватися вимог чинного законодавства, законних інтересів підприємств, установ, організацій та громадян.

Відповідно до п. 7 ст. 3 КАС України суб'єкт владних повноважень це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що Відповідач як субєкт владних повноважень, будучи наділений повноваженнями на перерахунок пенсії Позивача, при винесенні Рішення №1828 від 17.11.2015, зобовязаний був діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_4 та законами України, з дотриманням прав та законних інтересів Позивача на перерахунок призначеної йому пенсії по інвалідності, оскільки внаслідок протиправної відмови Відповідача в проведенні такого перерахунку, порушувалосяправо Позивача на мирне володінняналежним йому майном, яке гарантоване Позивачу ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Як вбачається судом із Рішення Відповідача №1828 від 17 листопада 2015 року, яке наявне в матеріалах справи, Відповідач в якості правових підстав длявідмови Позивачу у перерахунку пенсії вказав ст. 40 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» та п.п. 3 п. 2.1., п. 2.10 Розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 27 грудня 2005 року №1566/11846. Зазначивши, що надані Позивачем оригінали довідок ВТФ «Час», ТОВ «Поділ Час», АБ «Мета Банк» про заробітну плату, не відповідають вимогам зазначених нормативних документів, оскільки за своєю формою не містять штампу юридичної особи, яка їх видала, не підтверджені первинними документами, на підставі яких їх видано, не зазначено їх місцезнаходження та адреси, за якими можливо б було провести перевірку відповідності змісту довідок, не вказано, в яких грошових одиницях відображені в них суми.

Судом також встановлено, що Порядок подання та оформлення документів для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», на який послався Відповідач при відмові у перерахунку пенсії,був затверджений постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25 листопада 2005 року, зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 27 грудня 2005 року №1566/11846 та набув чинності 7 січня 2006 року, тобто після видання ВТФ «Час», ТОВ «Поділ Час», АБ «Мета Банк» довідок про заробітну плату Позивача.

Відповідно до ст. 58 ОСОБА_4 України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно п. 2 Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99, у справі, за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 ОСОБА_4 України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), Конституційний Суд України вказав, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 ОСОБА_4 України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 40 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» (від 09.07.2003 №1058-IV, в редакції закону від 01.04.2015) визначено, що для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами у період до 1 січня 2016 року або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 1 липня 2000 року незалежно від перерв.

Згідно ст. 43 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» (від 09.07.2003 №1058-IV, в редакції закону від 01.04.2015) було закріплено, що перерахунок пенсій за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років, призначених до набрання чинності цим Законом, здійснюється за нормами цього Закону на підставі документів про вік, страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час перерахунку в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло раніше, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. Для перерахунку пенсій, призначених до набрання чинності цим Законом, враховується заробітна плата (дохід), з якої було раніше обчислено пенсію, за документами, наявними в пенсійній справі, або за вибором пенсіонера - заробітна плата (дохід) за період, передбачений абзацом першим частини першої статті 40 цього Закону.

Положеннями ст. 44 Закону України « Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (від 09.07.2003 №1058-IV, в редакції закону від 01.04.2015) визначено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Заява про призначення пенсії за віком може бути подана застрахованою особою не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообовязковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Відповідно до п.п. 3 п. 2.1. Розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від27 грудня 2005 року №1566/11846 визначено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера у період до 1 січня 2016 року ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) до 1 липня 2000 року (додаток 1) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.

Разом з цим, суд звертає увага на те, що Закон України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» був прийнятий 09.07.2003 та набув чинності з 01.01.2004 або після призначення Залізничним районним відділом Пенсійного фонду м. Києва Позивачу пенсії по інвалідності, у звязку із чим Відповідач, при прийнятті Рішення №1828 від 17 листопада 2015 року, про відмову Позивачу у перерахунку пенсії повинен був керуватися положеннямиабз. 1 ч. 1 ст. 40 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» виключно у взаємозвязку із положеннями ст. 43 вказаного Закону.

Тобто, перерахунок Відповідачем пенсії Позивача відповідно до його Заяви про перерахунок пенсії від 10 листопада 2015 року, повинен був здійснюватися Відповідачем на підставі документів про вік, страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час перерахунку в пенсійній справі Позивача та відповідають вимогам законодавства, що діяло раніше, а також додаткових документів, одержаних Відповідачем.

Аналіз норми абз. 1 ч. 1 ст. 40 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» у її взаємозвязку із положеннями ст.ст. 19, 58 ОСОБА_4 України та ст.ст. 43, 44 вказаного Закону,свідчить про те, що при перерахунку пенсії Позивача, Відповідач повинен був враховувати заробітну плату Позивача за будь-які 60 календарних місяців його страхового стажу підряд до 1 липня 2000 року незалежно від перерв, відповідно до наданих Позивачем довідок про його заробітну плату виданих ВТФ «Час», ТОВ «Поділ Час», АБ «Мета Банк», у період з 2 березня 1993 року по 22 січня 1997 року та не міг посилатися на їх невідповідність положенням абз. 1 ч. 1 ст. 40 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування».

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, щовідмова Відповідача у перерахунку пенсії Позивача, з підстав, що подані Позивачем ОСОБА_5 ВТФ «Час» б/н від 2 березня 1993 року, Довідка ТОВ «Поділ Час» б/н від 2 січня 1995 року, Довідка АБ «Мета Банк» б/н від 22 січня 1997 року про розмір його заробітної платине відповідають вимогам абз. 1 ч. 1 ст. 40 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» тап.п. 3 п. 2.1. Розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від27 грудня 2005 року №1566/11846, є необґрунтованою.

Судом також встановлено, що на час розгляду справи законами України, чинними міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_3 України, а також постановами Верховної ОСОБА_3 України, указами Президента України, декретами і постановами Кабінету Міністрів України не визначено форми довідки про заробітну плату (дохід), для обчислення пенсії, її форма визначається виключно Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (далі Порядок), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 27 грудня 2005 року №1566/11846, який є підзаконним нормативно-правовим актом та повинен відповідати ОСОБА_4 України, законам України, чинним міжнародним договорам України, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_3 України, а також постановам Верховної ОСОБА_3 України.

Відповідно до затвердженої Порядком форми довідки про заробітну плату (дохід) для обчислення пенсії, вона повинна містити штамп органу, що видав довідку; відомості про особу, якій видається довідка та розмір заробітної плати, яка враховується при обчисленні пенсії, суму заробітної плати з розшифруванням (в грн, помісячно та по рокам), про нарахування на всі виплати страхових внесків (єдиний внесок), про первинні документи на підставі яких видана довідка та їх місцезнаходження, про згоду на проведення перевірки первинних документів за період, зазначений у цій довідці; прізвище керівника і головного бухгалтера, їх підписи та печатку юридичної особи.

Разом з цим,п. 2.10 Порядку визначено, що у випадках, коли архівні установи не мають можливості видати довідку за встановленою формою з розшифровкою виплачених сум за видами заробітку, вони можуть видавати довідки, що відповідають даним, наявним в архівних фондах, без додержання цієї форми. Установлення заробітку для обчислення пенсії на підставі показань свідків не допускається. Виписка зі штатного розпису про посадовий оклад, профспілкові квитки, квитки партій та рухів, громадських обєднань не є документами, що засвідчують фактичний заробіток для обчислення розміру пенсії.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що п. 2.10 Порядку допускає неоднакове застосування Відповідачем, положень вказаного Порядку при вирішенні питання щодо перерахунку пенсії особам, які звернулися за таким перерахунком, оскільки серед іншого вказаний Порядок допускає подання архівними установами довідок про заробітну плату (дохід) для обчислення пенсії, які не відповідають затвердженій формі. У звязку із чим, Відповідач відмовляючи Позивачу у перерахунку пенсії з підстав невідповідності наданих ним довідок про його заробітку платуп. 2.10 Порядку, допустив виникнення у Позивача менш сприятливих умов порівняно з іншими особами та/або групами, при перерахунку пенсії.

Як зазначалося судом вище, ст. 24 ОСОБА_4 України закріплено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» закріплено, що законодавство України ґрунтується на принципі недискримінації, що передбачає незалежно від певних ознак: забезпечення рівності прав і свобод осіб та/або груп осіб; забезпечення рівності перед законом осіб та/або груп осіб; повагу до гідності кожної людини; забезпечення рівних можливостей осіб та/або груп осіб.

Згідно ст. 4 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» визначено, що дія цього Закону поширюється на відносини між юридичними особами публічного та приватного права, місцезнаходження яких зареєстровано на території України, а також фізичними особами, які перебувають на території України. Дія цього Закону серед іншого поширюється на соціальний захист.

Відповідно до п.п. 41, 42 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України» (Заява №10441/06), Європейський суд з прав людини вказав, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства (там же, п. 54). У справах, таких як ця, щодо скарги за статтею 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу на те, що заявника частково або повністю позбавили певної матеріальної допомоги на дискримінаційній підставі, що охоплюється статтею 14 Конвенції, відповідним методом перевірки є зясування, чи він або вона мали б право на отримання відповідної матеріальної допомоги за національним законодавством за умови існування права, щодо якого скаржиться заявник. Хоча Перший протокол не включає в себе право на отримання будь-яких видів виплат з соціального страхування, якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14(там же, п. 55).

Згідно ст. 7 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» визначено, що відповідно до ОСОБА_4 України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів України всі особи незалежно від їх певних ознак мають рівні права і свободи, а також рівні можливості для їх реалізації. Форми дискримінації з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб публічного та приватного права, а також фізичних осіб, визначені статтею 5 цього Закону, забороняються.

Аналіз вищенаведених правових норм свідчить про те, що Відповідач як суб'єкт владних повноважень, при винесенні Рішення №1828 від 17 листопада 2015 року, повинен був дотримуватися вимог ст.ст.19, 22, 24, 58 ОСОБА_4 України, ст.ст. 40, 43, 44 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», ст.ст. 2, 4, 7 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України» (Заява №10441/06), у їх сукупності і взаємозвязку, та не допускати виникнення у Позивача менш сприятливих умов порівняно з іншими особами та/або групами, при перерахунку пенсії.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що Відповідач при винесенні Рішення №1828 від 17 листопада 2015 року, відмовляючи Позивачу у перерахунку пенсіїз підстав невідповідності наданих ним довідокп.п. 3 п. 2.1., п. 2.10 Порядку, припустився дискримінації права Позивача на соціальний захист, чим порушивправо Позивача на мирне володінняналежним йому майном, яке гарантоване Позивачу ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Крім того, як вбачається судом із Рішення №1828 від 17 листопада 2015 року, посилання Відповідача при відмові Позивачу у перерахунку його пенсії на відсутність в довідках про заробітну платувідомостей про грошові одиниці в яких зазначено розмір заробітку Позивача є безпідставним.

Згідно спільної Постанови Кабінету Міністрів України та Національного Банку України №378 від 28 грудня 1991 року «Про заходи у звязку з введенням в обіг купонів багаторазового використання» починаючи з 10 січня 1992 року в Україні було запроваджено в обіг купони багаторазового використання. Згідно Указу Президента України №549/92 від 07 листопада 1992 року «Про реформу грошової системи України» з 12 листопада 1992 року на території України було впроваджено купоно-карбованець. Згідно Указу Президента України №762/96 від 25 серпня 1996 року «Про грошову реформу в Україні» з 2 вересня 1996 року на території України було введено в обіг гривню.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що обставини щодо обігу на території України грошових одиницьв період трудової діяльності Позивача, з квітня 1991 року по січень 1997 року, є загальновідомими, такими, що не потребують окремого доказування та врегульовані нормативно-правовими актами, які діяли на території України у відповідний період, а томупосилання Відповідачемна те, що в Довідці ВТФ «Час» б/н від 2 березня 1993 року, Довідці ТОВ «Поділ Час» б/н від 2 січня 1995 року, Довідці АБ «Мета Банк» б/н від 22 січня 1997 року про заробітну плату Позивача не вказана грошова одиниця, як на підставу відмови у перерахунку раніше призначеної Позивачу пенсіїє необґрунтованим.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до ОСОБА_4 та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_3 України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені ОСОБА_4 та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта ОСОБА_4 України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною ОСОБА_3 України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Згідно Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №3-рп/2012 у справі №1-11/2012, Конституційний Суд України вирішив, що положення частини другої статті 95, частини другої статті 124, частини першої статті 129 ОСОБА_4 України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України та пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному звязку з положеннями статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 117 ОСОБА_4 України треба розуміти так, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_4 та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції‚ на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

У свою чергу, суд зазначає, що принцип юридичної визначеності не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.

Відповідно до частини третьоїстатті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_4 та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім зазначеним вимогам для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн (пункт 1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» від 6 березня 2008 року № 2).

Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову.

Оскаржуване Рішення Відповідача №1828 від 17 листопада 2015 року, про відмову у перерахунку пенсії Позивача не відповідає зазначеним у частині 3 статті 2 КАС України вимогам, оскільки є необґрунтованим, вчинененим не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені ОСОБА_4 та законами України, є таким, що дискримінує і порушує принцип рівності громадян перед законом,таправо Позивача на мирне володінняналежним йому майном, яке гарантоване Позивачу ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

В силу ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи обґрунтованість позовних вимог та відсутність заперечень відповідача щодо предмету адміністративного позову, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення адміністративного позову у повному обсязі.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам та підтверджені матеріалами справи, а отже підлягають задоволенню.

Керуючись вимогами статтями 69-71, 94, 160-165, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1) до Управління Пенсійного фонду України у Кагарлицькому районі Київської області (ідентифікаційний код: 20591090) про визнання протиправним рішення, його скасування та зобов'язання вчини дії, задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України у Кагарлицькому районі Київської області щодо відмови ОСОБА_2 у перерахунку раніше призначеної йому пенсії та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України у Кагарлицькому районі Київської області №1828 від 17.11.2015 року.

Зобовязати Управління Пенсійного фонду України у Кагарлицькому районі Київської області (ідентифікаційний код: 20591090) провести перерахунок призначеної ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1) пенсії з урахуванням розміру фактично отримуваної ним заробітної плати з 1991 по 1997 роки, згідно Довідки про розмір заробітної плати б/н від 02.03.1993, виданої ВТФ «Час», Довідки про розмір заробітної плати б/н від 02.01.1995, виданої ТОВ «Поділ Час», Довідки про розмір заробітної плати б/н від 22.01.1997, виданої АБ «Мета Банк».

Постанову звернути до негайного виконання в межах перерахунку суми пенсії за один місяць.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Ржищівський міський суд Київської області протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови.

Суддя