Постанова № 63055613, 29.11.2016, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2016 року м.ПолтаваСправа № 816/1928/16

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Удовіченка С.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Кисличенко О.В.,

представника Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області ОСОБА_1,

представника Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області - ОСОБА_2,

представника Бюджетно-фінансового управління виконавчого комітету Полтавської міської ради - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Полтавської міської ради, Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області, Управління державної казначейської служби України у м. Полтаві Полтавської області, третя особа: Бюджетно-фінансове управління виконавчого комітету Полтавської міської ради про скасування податкового повідомлення-рішення, зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

25 жовтня 2016 року ОСОБА_4 звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Полтавської міської ради, Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області, Управління державної казначейської служби України у м. Полтаві Полтавської області, третя особа: Бюджетно-фінансове управління виконавчого комітету Полтавської міської ради про:

- визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22 червня 2015 року №110-17,

- стягнення із Полтавської міської ради, за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області, шляхом списання з відповідного рахунку Управління Державної казначейської служби у м.Полтаві - 25000 гривень, сплачених згідно квитанції №13Р2737 від 27 серпня 2015 року: отримувач ГУДКСУ у м.Полтаві Полтавської області, рахунок отримувача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірне податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки застосування контролюючим органом положень статті 267 Податкового кодексу України, з урахуванням внесених Законом України від 28.12.2014 № 71-VIII змін, для визначення податкового зобовязання зі сплати транспортного податку у 2015 році, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, так як відповідно до підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України одним з принципів податкового законодавства є стабільність, зміст якого полягає у тому, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Зазначив, що рішення Полтавської міської ради від 30.01.2015 № 47, яким встановлено транспортний податок, може застосовуватися з метою оподаткування не раніше наступного бюджетного періоду, тобто 2016 року.

Позивач в судове засідання не з'явився, надав суду клопотання про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача - ДПІ у м. Полтаві, в судовому засіданні заперечував проти позову, просив відмовити в його задоволенні. У письмових запереченнях зазначив, що позивач є власником транспортного засобу, що відповідно до положень Податкового кодексу України є об'єктом оподаткування транспортним податком, а отже власник повинен сплачувати такий податок у розмірі 25000 грн. У звязку із цим вважає, що податкове повідомлення-рішення прийнято у відповідності до норм чинного законодавства.

Представник відповідача - Полтавської міської ради, в судове засідання не зявився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. У письмових запереченнях зазначив, що позивач є власником транспортного засобу, що відповідно до положень Податкового кодексу України та рішення № 47 від 30.01.2015 року Полтавської міської ради "Про місцеві податки і збори", яким затверджено Положення про податок на майно, є об'єктом оподаткування транспортним податком, а отже власник повинен сплачувати такий податок у розмірі 25000 грн. У звязку із цим вважає, що податкове повідомлення-рішення ДПІ у м.Полтаві прийнято у відповідності до норм чинного законодавства.

Представник відповідача - Управління державної казначейської служби України у м. Полтаві Полтавської області, в судовому засіданні проти позову заперечував. У письмових запереченнях зазначив, що контроль за справлянням надходжень до бюджету за кодом бюджетної класифікації 18011000 "Транспортний податок з фізичних осіб" закріплено за органами ДФС. Розрахунковий рахунок для обліку "Транспортного податку з фізичних осіб" відкрито в управлінні Державної казначейської служби України у Полтавській області. А згідно пункту 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Представник третьої особи в судовому засіданні проти позову заперечував.

Суд, заслухавши пояснення сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що у власності ОСОБА_4 перебуває автомобіль марки Toyota Highlander 3.5L, об'єм двигуна 3456 куб. см., 2011 року випуску, номерний знак НОМЕР_1.

22.06.2015 ДПІ у м. Полтаві на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення-рішення № 110/17, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем транспортний податок фізичних осіб в розмірі 25 000,00 грн /а.с. 64/.

Позивач не погодившись з вказаним рішенням та висновками контролюючого органу щодо необхідності сплати ним транспортного податку, звернувся з позовом до суду.

Оцінюючи обґрунтованість позовних вимог, суд дійшов до наступних висновків.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII внесено зміни до ПК України, які набрали чинності з 01.01.2015, зокрема, введено новий транспортний податок.

Підпунктом 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України визначено, що платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Положення підпункту 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначають, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Базою оподаткування у відповідності до підпункту 267.3.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Згідно з пунктом 267.4 статті 267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до підпункту 267.5.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Згідно з підпунктом 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцем реєстрації об'єктів оподаткування, що перебувають у власності таких нерезидентів.

Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями Податкового кодексу України 01.01.2015, власники транспортних засобів, які використовувалися до 5 років та об'ємом більше 3000 куб. см є платниками транспортного податку.

Разом з тим, надаючи правову оцінку законності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 8.1 статті 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Транспортного податку немає у переліку загальнодержавних податків та зборів (стаття 9 Податкового кодексу). Проте, відповідно до пункту 9.4 статті 9 ПК України установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

У статті 10 Податкового кодексу України, якою встановлено перелік місцевих податків, транспортний податок прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (пп.10.1.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено у пункті. 7.1 статті 7 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до статті 265 Податкового кодексу України (у редакції Закону України від 28.12.2014 № 71-VIII, що діє з 01.01.2015), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Отже, транспортний податок згідно з Податковим кодексом України є місцевим податком.

Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Так, відповідно до пункту 8.3 статті 8 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття спірного податкового повідомлення-рішення), до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Водночас, відповідно пункту 4.4 статті 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків, в тому числі і транспортного податку, віднесено Податковим кодексом України до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також у пункті 24 частини 1 статті 26 Закону Про місцеве самоврядування в Україні та статті 143 Конституції України.

Отже, Верховна Рада не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.

Так, відповідно до пункту 10.3 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно з пунктом 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункт 12.3.1 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України).

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (підпункт 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України).

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (підпункт 12.3.3 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України).

При цьому, згідно з пунктом 12.5 статті 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 цього кодексу.

Відповідно до підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Таким чином, місцеві ради за Податковим кодексом України мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок ( і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Згідно зі статтею 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Отже, 2015 - це плановий період, а 2016 рік - вже бюджетний період.

Тобто, виходячи з наведених вище норм Кодексу, нові податки практично не можуть бути визнані обов'язковими до сплати принаймні в 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів.

Так, Полтавською міською радою рішення "Про місцеві податки і збори" прийнято 30.01.2015 /а.с. 56/, яким встановлено податок на майно (податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, транспортний податок, плату за землю, орендна плата) в місті Полтаві та затверджено Положення про податок на майно /а.с. 57-61/.

У той же час, підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України надалі встановлено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Враховуючи значний об'єм законодавчої бази, яка регулює питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати транспортного податку, зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище норм нормативно-правових актів, суд дійшов висновку про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків у спірному випадку.

Основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.

Принципи, проголошені у статті 4 Податкового кодексу України повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.

Так, серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (підпункт 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

У свою чергу, принцип стабільності закріплений у підпункті 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу.

Так, згідно вказаної норми зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року

За наведених обставин та особливостей правового регулювання, суд дійшов висновку, що застосування контролюючим органом положень статті 267 ПК України з метою оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році.

В іншому випадку, таке застосування не відповідало б положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.

У спірних правовідносинах суд застосує рішення Європейського суду з прав людини у справах Серков проти України (заява №39766/05), Щокін проти України (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий адміністративний суд України, зокрема в постанові від 30.08.2016 у справі № К/800/8077/16.

Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, суд дійшов висновку про протиправність визначення позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку на 2015 рік, а тому, оскаржуване податкове повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ від 10.06.2015 №4934-17/369 є протиправним та підлягає скасуванню.

Частиною першою статті 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

В силу частини четвертої статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Матеріалами справи підтверджено, що згідно квитанції №13Р2737 від 27.08.2015 ОСОБА_4 сплачено 25000 грн., призначення платежу *;101;2528118422; Транс.податок з фіз.ос., отримувач:УДКСУ у м.Полтаві Полтавської області.

У своєму рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

З урахуванням тієї обставини, що судом визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 22.06.2015 №110-17, правильним способом відновлення порушеного права позивача буде стягнення на його користь, шляхом списання з відповідного рахунку Управління Державної казначейської служби у м.Полтаві 25000 гривень, сплачених згідно квитанції №13Р2737 від 27.08.2015: отримувач ГУДКСУ у м.Полтаві Полтавської області, рахунок отримувача 31410715700002, код отримувача 38019510, банк отримувача 831019.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області від 22 червня 2015 року №110-17.

Стягнути на користь ОСОБА_4, шляхом списання з відповідного рахунку Управління Державної казначейської служби у м.Полтаві 25000 гривень, сплачених ОСОБА_4 згідно квитанції №13Р2737 від 27 серпня 2015 року: отримувач ГУДКСУ у мПолтаві Полтавської області, рахунок отримувача 31410715700002, код отримувача 38019510, банк отримувача 831019.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області судові витрати, понесені ОСОБА_4 у зв'язку зі сплатою судового збору у розмірі 551,20 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено 30 листопада 2016 року.

СуддяС.О. Удовіченко