Рішення № 63048572, 22.11.2016, Тростянецький районний суд Сумської області

Справа № 588/772/16-ц

провадження № 2/588/399/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2016 року Тростянецький районний суд Сумської області в складі: головуючого судді Маслова В.В., за участю секретаря Ноздріної В.О., відповідача ОСОБА_1, представника відповідача - ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тростянець цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,

ВСТАНОВИВ

29 червня 2016 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк») звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором, посилаючись на те, що 24 березня 2011 року фізичною-особою підприємцем ОСОБА_1 було підписано заяву про відкриття поточного рахунку.

Згідно заяви ОСОБА_1 приєднався до «Умов та правил надання банківських послуг», ОСОБА_3, що розміщені в мережі Інтернет на сайті ПАТ КБ «Приватбанк», які разом із заявою складають Договір банківського обслуговування № б/н від 24 березня 2011 року.

Відповідно до вказаного Договору ОСОБА_1 було встановлено кредитний ліміт, на поточний рахунок 26005060726318 в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв'язку ОСОБА_3 і Клієнта (системи клієнт-банк, Інтернет клієнт банк, sms - повідомлення або інших), що визначено і врегульовано Умовами та правилами надання банківських послуг.

3 березня 2015 року ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 уклали Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов про надання продукту кредитних карт (далі Генеральна угода) з метою створення сприятливих умов для виконання позичальником зобов'язань за Договором №б/н від 24 березня 2011 року, строком на 36 місяців з 3 березня 2015 року по 31 березня 2018 року, шляхом встановлення кредитної лінії на платіжну карту на умовах передбачених договором.

У зв'язку із порушеннями зобовязань за Генеральною угодою відповідач станом на 8 червня 2016 року має заборгованість 31959,19 грн., яка складається з наступного: 20678,93 грн. - заборгованість за кредитом; 3224,31 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 3710,61 грн. - штраф, відповідно до п. 2.2. Генеральної угоди; 4345,34 грн. - заборгованість з пені та комісії за користуванням кредитом.

З огляду на зазначене, позивач просив суд стягнути із відповідача всю суму заборгованості за Генеральною угодою № б/н від 3 березня 2015 року.

Представник позивача в судові засідання не зявлявся, подав суду заяву, у якій розгляд справи просив провести без його участі, позовні вимоги підтримав.

Відповідач та його представник - ОСОБА_2 у судове засідання зявились, у ході судового розгляду справи заперечували проти задоволення позову. В обґрунтування своїх заперечень представник відповідача посилався на те, що: 1) генеральна угода була підписана відповідачем з метою врегулювання спору, який розглядався Тростянецьким районним судом Сумської області в межах цивільної справи №588/147/15-ц, провадження №2/588/110/15 за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до нього про стягнення заборгованості в сумі 16888,58 грн. за договором б/н від 24 вересня 2013 року (14.03.2014 за вказаним договором відбулась зміна умов кредитування та обслуговування карти і стартував договір кредиту № SAMDWFC00002620936). Проте, оскільки суд не було повідомлено про укладання Генеральної угоди, вже 23 березня 2015 року у вказаній справі було винесене рішення, яке набрало законної сили, згідно якого позов було задоволено та стягнуто з відповідача на користь банку всю суму заборгованості. У листопаді 2015 року відповідач отримав постанову відділу ДВС Тростянецького районного управління юстиції Сумської області про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом № 2/588/110/15, про стягнення з нього 16932 грн. на користь ПАТ КБ «Приватбанк». Рішення суду на цей час відповідач виконує у примусовому порядку шляхом щомісячних відрахувань із заробітної плати. Таким чином, позивач неправомірно вимагає стягнути з позивача повторно заборгованість по картковому кредиту № SAMDWFC00002620936 від 14 березня 2014 року (до змін умов кредитувати обслуговування - договір № б/н від 24 вересня 2013 року); 2) доказів того, що відповідач отримав банківську карту по Генеральній угоді та отримав з карти кредитні кошти в сумі 22403,57 гривень, банком надано не було; 3) під час укладання Генеральної угоди фактично ніякої реструктуризації заборгованості не відбулось, за таких обставин банк скориставшись юридичною неграмотністю позивача надав йому на підписання угоду, яка не відповідала його дійсному волевиявленню - врегулювати мирним шляхом спір, який розглядався в суді; 4) Генеральна угода від 3 березня 2015 року оформлена позивачем порушує публічний порядок, вчинена з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства є нікчемною, оскільки банк мав на меті незаконно заволодіти коштами відповідача.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, мотивуючи рішення, зазначає про наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що 3 березня 2015 року між позивачем - ПАТ КБ «Приватбанк» та відповідачем - ОСОБА_1 було укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов про надання продукту кредитних карт. (а.с.12)

Згідно Генеральної угоди її метою є створення сприятливих умов для виконання позичальником - ОСОБА_1 зобовязань по кредитному договору № SAMDN40000019366607 від 25.01.2008 (договір №1), № SUTWW4018 від 31.01.2011 (договір №2), №SAMDNWFC00002620936 від 14.03.2014 (договір №3), №б/н от 24.03.2011 (договір №4), а також приєднання до умов та правил надання продукту кредитних карток.

Відповідно до п.п. 1.1-1.4.2 Генеральної угоди сторони домовилися про зменшення поточної заборгованості позичальника за зазначеними вище кредитними договорами, а також сторонами було визначено розмір заборгованості позичальника за кожним кредитним договором на дату підписання Генеральної угоди.

У пункті п. 1.8 Генеральної угоди сторони обумовили, що підписання вказаної угоди не являється анулюванням заборгованості позичальника.

У п. 2.1 Генеральної угоди сторони визначили, що Банк надає позичальнику строковий кредит у розмірі 22403,57 грн. в обмін на зобовязання позичальника по поверненню кредиту, сплати процентів у розмірі 1,5% в місяць на суму залишку заборгованості по Кредиту вказаному в Заяві, Умовах та правилах строки. Сплата заборгованості відбувається у наступному порядку: починаючи з з 1 по 30 число кожного місяця Позичальник надає ОСОБА_3 кошти (щомісячний платіж) в сумі 812,8 грн. для погашення заборгованості по Кредиту, яка складається з заборгованості по кредиту, процентів, а також інших витрат у відповідності з Умовами та правилами. Дата останнього погашення заборгованості має бути не пізніше 31.03.2018.

Згідно п.п. 2.2 Генеральної угоди сторони погодили, що строк повернення кредиту вважається 32-й день з моменту виникнення порушення. Заборгованість по кредиту, починаючи з 32 го дня порушень, вважається простроченою. Позичальник сплачує банку штраф в розмірі 3710,61 грн.

Згідно з п. 2.3 Генеральної угоди для надання послуг, Банк видає позичальнику карту згідно п. 2.1. Генеральної угоди.

Згідно з п. 2.5. Генеральної угоди Позичальник зобовязується повернути суму кредиту, процентів, винагороди згідно з Генеральною угодою, Умовами та правилами.

Відповідно до п. 2.8 Генеральної угоди у разі порушення позичальником зобовязань з погашення кредиту, позичальник сплачує ОСОБА_3 пеню, розмір якої вказаний в умовах та правилах за кожен день прострочення.

Згідно з п. 2.10 Генеральної угоди Позичальник доручає ОСОБА_3 без додаткових погоджень, перерахувати кредитні кошти в день надання кредиту в сумі 2525 грн. на будь-який відкритий рахунок в ОСОБА_3.

Отже, із вищезазначених умов Генеральної угоди вбачається, що внаслідок домовленості про реструктуризацію заборгованості за кредитними договорами № SAMDN40000019366607 від 25.01.2008 (договір №1), № SUTWW4018 від 31.01.2011 (договір №2), №SAMDNWFC00002620936 від 14.03.2014 (договір №3), №б/н от 24.03.2011 (договір №4), сторонами було визначено узгоджений розмір заборгованості позичальника перед ОСОБА_3 в сумі 22403,57 грн. та порядок її погашення шляхом сплати обумовленої суми кредиту.

Як вбачається із довідок ПАТ КБ «Приватбанк на виконання Генеральної угоди від 3 березня 2015 року відповідачу було видано кредитну картку №4149437837186814 із встановленим кредитним лімітом в розмірі 22403,57 грн. (а.с.80,81)

Згідно пояснень відповідача, а також згідно банківської виписки по рахунку №4149437837186814 відповідач здійснював платежі на виконання Генеральної угоди.(а.с.100)

Розглядаючи вимогу позивача про стягнення з відповідача суми заборгованості за Генеральною угодою суд виходить із наступного.

Статтею 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

У відповідності до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 Цивільного кодексу України наслідками порушення боржником зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

Всупереч вказаним положенням закону відповідач порушив умови виконання зобовязання за Генеральною угодою не надавши ПАТ КБ «Приватбанк» своєчасно кошти для погашення заборгованості за кредитом.

В обґрунтування заявлених позовних вимог, позивач вказуючи на порушення відповідачем умов Генеральної угоди від 3 березня 2015 року, зокрема щодо недотримання ним строків сплати чергових щомісячних платежів, що призвело до виникнення заборгованості, надав розрахунок (а.с. 30), згідно якого станом на 8 червня 2016 року розмір заборгованості відповідача за Генеральною угодою становить - 31959,19 грн., яка складається з наступного: 20678,93 грн. - заборгованість за кредитом; 3224,31 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 3710,61 грн. - штраф, відповідно до п. 2.2. Генеральної угоди; 4345,34 грн. - заборгованість з пені та комісії за користуванням кредитом.

Дослідивши представлені сторонами письмові докази, суд дійшов висновку, що вказана сума заборгованості відповідача за Генеральною угодою підлягає стягненню частково.

Зокрема суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги у частині стягнення з відповідача 20678,93 грн. - заборгованості за кредитом; 3224,31 грн. - заборгованості по процентам за користування кредитом; 3710,61 грн. - штрафу, відповідно до п. 2.2. Генеральної угоди.

Разом із тим, на переконання суду не підлягають задоволенню позовні вимоги банку у частині стягнення 4345,34 грн. - заборгованості з пені та комісії за користуванням кредитом.

Відмовляючи в цій частині позовних вимог суд виходить із наступного.

Цивільно-правова відповідальність це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обовязку новим, або у приєднанні до невиконаного обовязку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обовязків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобовязань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Указаний висновок викладений у постанові Верховного Суду України № 6-2003цс15 від 21 жовтня 2015 року, в силу ст. 360-7 ЦПК України є обовязковим для всіх судів України.

З огляду на зазначене та беручи до уваги, що судом задовольняються позовні вимоги в частині стягнення суми штрафу за порушення строків виконання грошового зобовязання по сплаті кредиту, то вимоги в частині стягнення пені не підлягають задоволенню оскільки одночасне задоволення вказаних вимог матиме своїм наслідком недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Разом із тим, розглядаючи вимоги позивача про стягнення пені та комісії з відповідача суд виходить із наступного. Як вбачається з матеріалів справи Генеральна угода укладена між сторонами не містить умов, які б чітко визначали обовязок відповідача сплатити комісію та не містить порядку її обрахунку.

У розрахунку доданому до позову розмір комісії указаний позивачем разом із розміром пені.

Розрахунки щодо нарахування пені та комісії, позивач обґрунтовує умовами, викладеними в Умовах і правилах надання банківських послуг.

Проте зазначені умови і правила всупереч вимогам ст. ст. 207, 1055 ЦК України та ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» відповідачем не підписані й оригінали цих документів позивачем відповідачеві передані не були, у звязку з чим їх не можна вважати складовою частиною укладеного сторонами кредитного договору.

Така правова позиція викладена і у постановах Верховного Суду України № 6-16цс15 від 11 березня 2015 року, № 6-240цс14 від 11 лютого 2015 року, № 6-698цс15 від 10 червня 2015 року та № 6-757цс 15 від 01 липня 2015 року.

У звязку із цим, суд також вважає обґрунтованими заперечення представника відповідача стосовно того, що до позовної заяви позивачем наданий витяг із «Умов та правил надання банківських послуг, проте не надано доказів ознайомлення з ними відповідача при підписанні Генеральної угоди. В угоді є посилання на інші Умови та правила надання продукту кредитних карт, які позивачем до справи не додавалися.

Вказані обставини на переконання суду є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, щодо стягнення з відповідача комісії та пені.

Даючи оцінку доводам відповідача та його представника, які зазначені ними в письмових та усних запереченнях на позов суд вважає за необхідне вказати наступне.

1) У ході судового розгляду справи представник відповідача посилався на те, що позивач неправомірно вимагає стягнути з позивача повторно заборгованість за кредитним договором від 14 березня 2014 року, оскільки ця заборгованість вже була стягнута згідно з рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 23 березня 2015 року в межах цивільної справи №588/147/15-ц, провадження №2/588/110/15 за позовом ПАТ КБ «Приватбанк».

Дослідивши вказані обставини, суд дійшов висновку, що оскільки укладання між сторонами Генеральної угоди від 3 березня 2015 року відбулось до ухвалення вказаного рішення суду то підстави для звільнення відповідача від сплати суми заборгованості за Генеральною угодою відсутні.

У той же час, слід зазначити, що за наявності на те законних підстав, питання усунення подвійного стягнення коштів з відповідача може бути предметом розгляду суду, під час розгляду справи в порядку визначеному ч. 4 ст. 369 або ст. 361 ЦПК України.

2) Відхиляючи доводи представника відповідача про відсутність доказів того, що відповідач отримав банківську карту по Генеральній угоді та отримав з карти кредитні кошти в сумі 22403,57 грн., суд виходить із того, що як вже зазначалось вище згідно довідок ПАТ КБ «Приватбанк» на виконання Генеральної угоди від 3 березня 2015 року відповідачу було видано кредитну картку №4149437837186814 із встановленим кредитним лімітом в розмірі 22403,57 грн. (а.с.80,81) Крім того, згідно пояснень відповідача, а також згідно банківської виписки по рахунку №4149437837186814 відповідач здійснював платежі на виконання Генеральної угоди саме по цьому номеру картки (рахунку).(а.с.100)

Також слід зазначити, що відповідно до п. 2.1 Генеральної угоди сторони визначили загальний розмір заборгованості позичальника, яка виникла на дату підписання Генеральної угоди в розмірі 22403,57 грн. та визначили порядок її погашення. Відповідно позичальнику фактично не видавалися кредитні кошти, а було передбачено порядок для погашення вже наявної заборгованості позичальника.

3) Доводи представника відповідача про те, що під час укладання Генеральної угоди фактично ніякої реструктуризації заборгованості не відбулось та відповідач підписав угоду, яка не відповідала його дійсному волевиявленню, яке було спрямоване на врегулювати мирним шляхом спору, що розглядався в суді, на переконання суду також не заслуговують на увагу, оскільки будь яких належних доказів, які б свідчили про відсутність волевиявлення відповідача на укладення вказаної угоди суду надано не було.

4) У ході судового розгляду справи представник відповідача також посилався на те, що Генеральна угода від 3 березня 2015 року яка була оформлена позивачем порушує публічний порядок, вчинена з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства є нікчемною, оскільки банк мав на меті незаконно заволодіти коштами відповідача.

Вказані заперечення представника відповідача суд вважає не обґрунтованими з огляду на наступне.

У відповідності до ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин. який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до п.18 Постанови №9 Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року правочинами, що порушує публічний порядок є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Укладена між сторонами Генеральна угода не має вище перелічених цілей, а тому на переконання суду відсутні підстави вважати її такою, що порушує публічний порядок та як наслідок застосовувати наслідки недійсності правочину.

Відповідачем не було надано до суду належних доказів того, що під час укладання Генеральної угоди він не мав можливості прочитати дану угоду та детально ознайомитися зі всіма умовами. Навпаки, відповідач після підписання Генеральної угоди протягом певного періоду часу належним чином виконував зобов'язання, що свідчить про його згоду зі всіма умовами угоди.

З огляду на зазначене та беручи до уваги те, що заявлені позивачем позовні вимоги підлягають частковому задоволенню то, відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати пропорційно задоволеній частині позовних вимог.

За таких обставин, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені позивачем судові витрати в сумі 1190,59 грн., (31959,19 4345,34=27613,85; 31959,19 / 100 = 319,59; 27613,85 / 319,59 = 86,40 (%задоволених позовних вимог); 1378* 86,40% = 1190,59) виходячи із суми сплаченого позивачем судового збору та пропорційно задоволеній частині позовних вимог.

Керуючись ст.10, 11, 13, 60, 61, 63, 212-215, 292, 294 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за генеральною угодою про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов про надання продукту кредитних карт № б/н від 3 березня 2015 року, станом на 8 червня 2016 року, в сумі 27613,85 грн. та судові витрати в сумі 1190,59 грн.

В задоволенні іншої частини позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Сумської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 діб з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя В. В. Маслов