Постанова № 6304631, 30.03.2009, Харківський апеляційний господарський суд

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" березня 2009 р. Справа № 60/16-09

Колегія суддів у складі: головуючого судді Погребняка В.Я.

судді Афанасьєва В.В.

судді Шевель О.В.

при секретарі Цвірі Д.М.

за участю представників:

позивача Підіпригори М.О. дов.

1-го відповідача не з'явився

2-го відповідача Куракіна О.О. дов.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу другого відповідача (вхідний № 440Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 03 лютого 2009 року по справі № 60/16-09

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Добросмак», м. Харків

до 1. Фізичної особи підприємця ОСОБА_3, м. Харків

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «МД Рітейл», м. Київ

про стягнення 373851,70 грн.,

встановила:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Добросмак», 15 січня 2009 р. звернувся до господарського суду Харківської області з позовом, в якому просив стягнути солідарно з відповідачів на свою користь суму заборгованості за договором постачання № МИ4-01/08/08 від 01.08.08 р. у розмірі 373851,70 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 16 січня 2009 р. позовна заява позивача прийнята до розгляду та її розгляд призначено на 03 лютого 2009 р.

В судове засідання 03 лютого 2009 р. позивачем подано заяву про зміну позовних вимог, в якій позивач просить стягнути оскаржувану суму з другого відповідача, ТОВ «МД Рітейл». У поданій заяві позивач посилається на ст. 543 ЦК України, відповідно до якої боржник має право вимагати виконання солідарного обов'язку як від усіх боржників, так і від будь-кого з них окремо, та, згідно з ч. 4 ст. 22 ГПК України, відповідно до якої позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Рішенням господарського суду Харківської області від 03 лютого 2009 року по справі № 60/16-09 (суддя Чистякова І.О.) прийнято заяву позивача про зміну позовних вимог до розгляду. Позов задоволено повністю. З ТОВ «МД Рітейл»на користь ТОВ «Торговий дім «Добросмак»стягнуто основної заборгованості в сумі 373851,70 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 3738,51 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 грн.

2-й відповідач, ТОВ «МД Рітейл», з вказаним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 03 лютого 2009 року по даній справі скасувати та у задоволенні позовних вимог відмовити. Вимоги апеляційної скарги відповідач обґрунтовує тим, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, висновки, викладені в оскаржуваному рішенні не відповідають обставинам справи. Так, як стверджує відповідач, оскаржуване рішення прийнято у першому судовому засіданні, за відсутності відповідача, який не був належним чином повідомлений про час та місце засідання суду, що є у будь-якому випадку підставою для його скасування згідно з п. 2 ч. 3 ст. 104 ГПК України. Також відповідач посилається на відсутність у нього заборгованості по оскаржуваному договору, наявність доказів, які свідчать про відсутність такої заборгованості та неврахування судом першої інстанції відповідних доказів, які не могли бути надані відповідачем через його неналежне повідомлення. Крім того, відповідач стверджує, що місцевим господарським судом не була надана належна правова оцінка договору поруки, що укладений між позивачем та першим відповідачем, та про існування якого другому відповідачу (за якого поручився перший відповідач) взагалі нічого відомо не було. На думку другого відповідача, неповідомлення другого відповідача про наявність такого правочину, а також послідуюча відмова позивача від стягнення заборгованості з першого відповідача (як поручителя), тягне за собою недійсність такого правочину, як такого, що не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Перший відповідач, ФОП ОСОБА_3, в судове засідання не з'явився, відзиву на апеляційну скаргу не надав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце засідання суду був повідомлений належним чином, про що свідчить залучене до матеріалів справи повідомлення про вручення поштового відправлення (т. 29 арк.справи 20).

Враховуючи належне повідомлення першого відповідача про час та місце засідання суду, а також те, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності першого відповідача.

Позивач, ТОВ «Торговий дім «Добросмак», проти вимог апеляційної скарги заперечує, вважає апеляційну скаргу безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції таким, що прийняте без порушень норм матеріального та процесуального права, у звязку з чим просить його залишити без змін. У відзиві на апеляційну скаргу позивач посилається на те, що другий відповідач безпідставно стверджує про те, що він не був повідомлений про час та місце засідання суду, оскільки матеріали справи містять докази направлення за його належною адресою ухвали суду про порушення провадження по справі. Зміна ж відповідачем своєї фактичної адреси без повідомлення позивача та компетентних органів, на думку позивача, позбавляє відповідача підстав стверджувати про неотримання ним поштової кореспонденції. Що ж стосується суті позовних вимог, позивач вважає, що ним належними у справі доказами підтверджено факт наявності заборгованості у другого відповідача перед позивачем, та відповідне не спростовується ані доводами апеляційної скарги, ані додатково поданими доказами та поясненнями відповідача.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, заслухавши у судових засіданнях пояснення уповноважених представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в межах ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне:

звертаючись до господарського суду Харківської області з позовною вимогою про стягнення з відповідача заборгованості, позивач посилався на те, що між ним та відповідачем існували договірні стосунки на підставі укладеного договору постачання № МИ4-01/08/08 від 01.08.2008 р., за яким, за даними позивача рахується заборгованість у розмірі 373851,70 грн.

До позовної заяви позивачем додані договір № МИ4-01/08/08 з додатками та акт звірки взаєморозрахунків між сторонами.

Також, позивачем надано договір поруки б/н від 01.10.2008 р. (т. 1 арк. справи 49-50), відповідно до якого ФОП ОСОБА_3 (перший відповідач по справі) поручився перед ТОВ «Торговий дім «Добросмак»за виконання обов'язків ТОВ «МД Рітейл»за договором постачання № МИ4-01/08/08 від 01.08.2008 р., з урахуванням всіх змін та доповнень. Відповідно до п. 5.3 договору поруки, він складений у двох примірниках, які мають однакову юридичну силу, по одному екземпляру для кожної із сторін. Договір укладено між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ «Торговий дім «Добросмак»та підписаний його належними представниками.

Саме наявність цього договору надала позивачу можливість залучити ФОП ОСОБА_3 у якості першого відповідача по справі та стала підставою для подання позивачем позову до господарського суду Харківської області, оскільки, у відповідності до ч. 3 ст. 15 ГПК України, справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.

Додатково, в судове засідання 03.02.2009 р., позивачем надані накладні, які підтверджують факт отримання відповідачем від позивача продукції, накладні на часткове повернення продукції, довіреність на отримання товару та довідку банку про часткову оплату товару. Всього позивачем у судове засідання 03.02.2009 р. подано відповідних документів більш ніж 4000 аркушів, які були сформовані місцевим господарським судом у 29 томів справи.

Задовольняючи позовні вимоги позивача, місцевий господарський суд посилався на їх обґрунтованість, доведеність матеріалами справи та відповідність положенням чинного законодавства. Приймаючи заяву позивача про зміну позовних вимог до розгляду, місцевий господарський суд, з посиланням на ст. 22 ГПК України, зазначив, що така заява не суперечить інтересам сторін та діючому законодавству.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з такими твердженнями суду першої інстанції, оскільки місцевим господарським судом не дана оцінка усім наявним у матеріалах справи доказам та зроблені необґрунтовані висновки про підтвердженість факту поставки товару на виконання вимог укладеного між сторонами договору поставки № МИ4-01/08/08.

У відповідності до ст. 84 ГПК України, судове рішення повинно містити, зокрема, обставини справи, встановлені господарським судом, причини виникнення спору, докази, на підставі яких прийнято рішення, доводи, за якими господарський суд відхилив докази сторін, законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення.

Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. за № 11 «Про судове рішення», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності на підставі закону, що регулює подібні відносини, виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення порушені норми матеріального та процесуального права, таке рішення прийняте при неповному дослідженні та неповній оцінці усіх фактичних обставин справи, через що воно підлягає скасуванню на підставі п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 104 ГПК України.

У відповідності до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду у суді першої інстанції.

З урахуванням приписів вищенаведеної статті та фактичних обставин справи, судом апеляційної інстанції встановлено, що предметом позовних вимог за первісним позовом є стягнення заборгованості, яка виникла на підставі договору постачання № МИ4-01/08/08 від 01.08.2008 р. Позивачем предмет та підстави позову в цій частині не змінювалися.

Відповідно до зазначеного договору, постачальник (позивач по справі) зобов'язується передати у встановлені терміни товар у власність покупця (другого відповідача) відповідно до поданого покупцем замовлення, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити його вартість на умовах відстрочки платежу терміном 30 банківських днів з моменту отримання товару, а на кожний новий відкритий магазин з моменту офіційного відкриття магазину. (п. 1.1, п. 5.5 договору).

Відповідно до п.п. 5.1, 5.3 договору, загальна сума договору складає суму товару, отриманого за всіма накладними на постачання товару за цим договором. Ціна на товар та номенклатура визначаються на підставі погодженої сторонами Специфікації та може бути змінена винятково за попереднім погодженням з покупцем.

П. 11.2 договору передбачено, що невід'ємними частинами договору є замовлення на постачання товару (додаток № 1), специфікація (додаток № 4).

Разом з тим, дослідженням матеріалів справи встановлено, що позивачем до матеріалів справи не надано ані специфікації, ані замовлень покупця на поставку товару, на що місцевим господарським судом не було звернуто належної уваги.

Відповідні докази позивачем також не надані і суду апеляційної інстанції, незважаючи на те, що розгляд справи відкладався та сторонам було запропоновано надати додаткові обґрунтовані пояснення і докази на підтвердження своєї позиції по справі.

Дослідженням вищенаведених видаткових накладних, що залучені до матеріалів справи, встановлено, що поставка товару позивачем на адресу другого відповідача здійснювалась на підставі замовлень, у межах договору № П-050 від 26.11.2007 р. та договору № Х-56 від 27.11.2006 р. (том 10-12), а не у межах договору № МИ4-01/08/08, який зазначений позивачем у позовній заяві. Перевіркою усіх доданих до матеріалів справи видаткових накладних (з 2-го по 28-й том) встановлено, що у жодній з таких накладних відсутнє посилання на договір поставки № МИ4-01/08/08, що позбавляє позивача права стверджувати, що поставка товару по залученим до матеріалів справи видатковим накладним здійснювалася саме у межах спірного договору.

В судовому засіданні 25.03.2009 р. представником позивача надані пояснення, що вказання у видаткових накладних договорів № П-050 від 26.11.2007 р. та № Х-56 від 27.11.2006 р. є помилковим. Насправді ж, як стверджує представник позивача, між сторонами по даній справі раніше був укладений договір № Х-56 від 27.11.2007 р., а буква «П»в накладних замість букви «Х»зазначена для зручності, оскільки поставка товару здійснювалася з Полтавської філії позивача. Строк же дії договору № Х-56 скінчився 30 червня 2008 р.

Дослідженням у судовому засіданні апеляційного господарського суду дійсно встановлено, що між сторонами по справі 27.11.2007 р. (а не 26.11.2007 р. та не 27.11.2006 р., як зазначено у накладних) укладено договір поставки товару № Х-56 строком дії до 31 грудня 2008 р. (п. 11.9 цього договору). На поданій до матеріалів справи належно засвідченій копії (відповідає оригіналу, оглянутому судом) дійсно міститься виправлення у строку дії цього договору до 30 червня 2008 р. Однак, колегія суддів не може прийняти відповідну позицію позивача, оскільки виправлення строку дії договору з 31 грудня на 30 червня здійснено невідомою особою, таке виправлення не завірено у встановленому законом порядку печатками та підписами обох сторін із зазначенням «виправленому вірити», ін. Таким чином, відповідні твердження позивача позбавлені належної переконливості та суперечать як нормам чинного законодавства, так і фактичним обставинам справи.

Як вбачається із усних пояснень представника позивача, жодних дій щодо повідомлення другого позивача про помилкове зазначення у видаткових накладних іншого номеру договору позивачем здійснено не було. Доказів здійснення відповідних дій до матеріалів справи не надано.

Таким чином, колегією суддів встановлено, що в період поставки товару по спірним накладним між сторонами по даній справі діяли два договори: № МИ4-01/08/08 від 01.08.2008 р. та № Х-56 від 27.11.2007 р., які залучені до матеріалів справи. У видаткових же накладних взагалі зазначено інші договори: П-050 від 26.11.2007 р. та № Х-56 від 27.11.2006 р.

Що ж стосується посилання позивача про визнання відповідачем суми заборгованості шляхом підписання акту звірки розрахунків, колегія суддів зазначає, що у відповідності до ст. 43 ГПК України, визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На думку колегії суддів, судом першої інстанції не було забезпечено всебічний, повний та об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи, що й призвело до невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.

Крім того, наявний у матеріалах справи акт звірки взаєморозрахунків (т. 1 арк.справи 43-46) не є належним доказом наявності у другого відповідача заборгованості перед позивачем саме у межах спірного договору, оскільки він взагалі не містить посилання на номер та дату договору, за яким здійснені взаєморозрахунки. Дослідженням цього акту встановлено, що він містить перелік накладних за період з 01.11.2008 р. по 25.11.2008 р., та в ньому зазначено сальдо на 31.10.2008 р. без розшифровки періоду. Таким чином, відповідний акт звірки не є належним доказом по справі, оскільки з нього не можна зробити висновки, що сторонами підтверджена заборгованість саме у межах спірного договору.

З урахуванням усього вищенаведеного, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено факту поставки продукції по залученим до матеріалів справи видатковим накладним саме у межах спірного договору поставки № МИ4-01/08/08.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції позивачем підстави позову не змінювалися, а нормами чинного законодавства не передбачено право суду на самостійну зміну предмету або підставу позову, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що судом першої інстанції зроблені необґрунтовані висновки про підтвердження позовних вимог матеріалами справи та відповідність їх наданим доказам.

Відповідні висновки суду апеляційної інстанції також узгоджуються з приписами чинного законодавства.

Так, відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, тобто із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Згідно з положеннями ст.ст. 202, 205, 207 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків, зокрема, дво- або багатостороннім правочином (договором) є погоджена дія двох або більше сторін. Правочин може вчинятись усно або в письмовій формі; сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони; якщо він підписаний сторонами.

Згідно з положенням ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що вимоги позивача є необґрунтованими та неправомірно задоволені місцевим господарським судом, оскільки позивачем до матеріалів справи не додані докази поставки товару саме у межах спірного договору МИ4-01/08/08, докази предявлення у встановленому порядку вимоги про оплату, оскільки у наданих до матеріалів справи видаткових накладних строк оплати отриманого товару не встановлений (якщо вважати що поставка здійснена поза межами договорів), та докази відсутності інших договірних стосунків, в тому числі, і за договорами № П-050 та № Х-56.

Згідно зі статтею 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу субєкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 2 ГПК України передбачено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств, організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Тобто, для звернення до суду з позовною заявою необхідно, щоб право особи було порушеним на момент такого звернення.

Системний аналіз вищезазначених статей свідчить про те, що у даному випадку право позивача буде порушеним лише після того, як він предявить другому відповідачу вимогу про оплату поставленого товару відповідно до наявних у матеріалах справи видаткових накладних, та така вимога не буде задоволена у семиденний строк від дня її предявлення.

Якщо ж позивач доведе, що поставка товару за доданими до матеріалів справи видатковими накладними здійснена у межах будь-якого іншого договору (чи то договору №Х-56 від 27.11.2006р., чи договору №Х-56 від 27.11. 2007р., чи взагалі без договору, на підставі вище перелічених накладних), позивач не позбавлений права звернутися з відповідним позовом, згідно з встановленою законом підвідомчістю справ.

Враховуючи те, що позивачем не доведено факту поставки товару саме у межах спірного договору № МИ4-01/08/08, колегія суддів не вбачає підстав досліджувати заперечення відповідача стосовно заліку однорідних вимог, відсутності заборгованості, ін., оскільки такі заперечення не впливають на суть спору. Колегія суддів зазначає, що нею досліджені усі належні та допустимі докази по суті спору, з яких вбачається відсутність у другого відповідача заборгованості перед позивачем саме у межах спірного договору. Наявність чи відсутність заборгованості у другого відповідача перед позивачем по іншим взаємовідносинам не є предметом даного судового розгляду.

Стягнення ж заборгованості на підставі лише видаткових накладних (як окремих зобов'язаннях) колегія суддів вважає неможливим, оскільки позивачем не заявлено вимоги в порядку ст. 530 ЦК України, не надано належних доказів відсутності між сторонами договорів № П-050 від 26.11.2007 р. та № Х-56 від 27.11.2006р., які зазначені у цих накладних (можливо й помилково). Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відповідні обставини (помилкове посилання на ці договори, у разі доведеності даного факту у разі помилковості посилання) не можуть бути предметом дослідження по даній справі за відсутності вимоги в порядку ст. 530 ЦК України (тобто, за відсутністю порушеного права позивача). Відповідне не позбавляє позивача права. після направлення вимоги відповідачеві, звернутися до господарського суду з відповідним позовом, в порядку та на підставі, передбачених чинним законодавством.

Крім того, поданий позивачем до матеріалів справи договір поруки від 01.10.2008 р., який надав позивачу можливість залучити ФОП ОСОБА_3 у якості першого відповідача по справі та став підставою для подання позивачем позову до господарського суду Харківської області, свідчить про те, ФОП ОСОБА_3 (перший відповідач по справі) поручився перед ТОВ «Торговий дім «Добросмак»за виконання обов'язків ТОВ «МД Рітейл»за договором постачання № МИ4-01/08/08 від 01.08.2008 р., а не по іншим правовідносинам, а відтак, за умови недоведеності поставки товару в межах цього договору, вимоги до ФОП ОСОБА_3 також є безпідставними.

Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що представником позивача у судових засіданнях не надано обґрунтованих пояснень причин укладання договору поруки з ОСОБА_3, перевірки його платоспроможності, як поручителя, причин неповідомлення ТОВ «МД Рітейл», як боржника, про укладення такого договору поруки та причин відмови від позову до ФОП ОСОБА_3

Відповідні дії позивача, на думку колегії суддів, можуть свідчити про вчинення дій, спрямованих на штучну зміну підсудності справи, оскільки за відсутності такого договору поруки, у відповідності до ст. 15 ГПК України, позов ТОВ «Торговий дім «Добросмак»до ТОВ «МД Рітейл»повинен був розглядатися у господарському суді м. Києва, тобто, за місцезнаходженням відповідача ТОВ «МД Рітейл».

На підставі вищевикладеного та з урахуванням положень ч. 2 ст. 101 ГПК України, відповідно до якої апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, як такого, що прийняте при неповному зясуванні обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 99,101,102, п.2 ст. 103, п. 1, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України,

постановила:

Апеляційну скаргу другого відповідача задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 03 лютого 2009 р. по справі № 60/16-09 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Добросмак»(61176 м. Харків вул. Краснодарська, 171-б Код 35351289 р/р 26003000124811 в ВАТ «Укрексімбанк»філія м. Харкова, МФО 351618) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МД Рітейл»(04080 м. Київ вул. Турівська, 29 Код 34482413 п/р 26005013000433 в філії «КРД»ВАТ ВТБ Банк МФО 380195) 1869,26 грн. держмита за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Головуючий суддя Погребняк В.Я.

суддя Афанасьєв В.В.

суддя Шевель О.В.