Ухвала суду № 63043637, 28.11.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

28 листопада 2016 року Справа № 876/2879/16

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

головуючого-судді Довга О.І.,

судді Ліщинський А.М.

судді Запотічний І.І.

секретар судового засідання Гнатик А.З.

за участю:

прокурор Пиць Н.В.

представник третьої особи

«Кей-Колект» Блажевський П.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15.03.2016р. по справі № 813/6226/15 за позовом ОСОБА_2 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича, треті особи - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», Приватний нотаріус Бориславського міського нотаріального округу Фірман Борис Ілліч, Дрогобицька місцева прокуратура Львівської області, орган опіки і піклування Бориславської міської ради про скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

24.11.2015 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича, треті особи - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», Приватний нотаріус Бориславського міського нотаріального округу Фірман Борис Ілліч, Дрогобицька місцева прокуратура Львівської області, орган опіки і піклування Бориславської міської ради, в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний № 23287122, яке прийняте 30.07.2015 року відповідачем; зобов'язати відповідача вилучити з державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про право власності під № 10618760; стягнути з відповідача 50000,00 грн. з відшкодування завданої моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є незаконним та таким, що підлягає скасуванню. На переконання позивача, договір іпотеки не може бути правовою підставою для виникнення у ТзОВ «Кей-Колект» права власності на квартиру АДРЕСА_1, а у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича були відсутні законні підстави для прийняття оскаржуваного рішення та внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також видачу правовстановлюючих документів на об'єкт нерухомого майна. Позивач також, звернув увагу на те, що на момент прийняття оскаржуваного рішення у вказаній квартирі проживають троє неповнолітніх дітей позивача та така є єдиним житлом позивача та його сім'ї. Внаслідок прийняття відповідачем, на переконання позивача, протиправного рішення, його та членів його родини фактично позбавлено житла, а позивачу завдано моральну шкоду, яка полягала в душевних стражданнях. З врахуванням викладеного, ОСОБА_2 звернувся за захистом своїх прав, свобод та інтересів до суду із позовом.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15.03.2016 року позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 23287122, яке прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суперфіном Борисом Михайловичем 30.07.2015 року; зобов'язано приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфін Бориса Михайловича вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про право власності під номером 10618760; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено; стягнуто на користь ОСОБА_2 з Державного бюджету України судовий збір в сумі 974 (дев'ятсот сімдесят чотири) грн. 40 коп.

Непогодившись із постановою суду першої інстанції, покликаючись на неправильне застосування норм матеріального права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з огляду на наведені нижче обставини.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що згідно з договором купівлі-продажу квартири від 01.02.2008 року, укладеного між ОСОБА_5 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець), домовились про передачу продавцем у власність квартири АДРЕСА_2.

Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 04.02.2008 року за реєстраційним № 21775707 зареєстровано право власності за позивачем на вказану квартиру.

Відповідно до Договору іпотеки від 04.02.20108 року Акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (іпотекодавець) домовились про те, що укладаються:

- кредитний договір № 1 - договір про надання споживчого кредиту № 11290933000 від 04.02.2008 року, укладений між позивачем (боржник) та іпотекодержателем, за яким ОСОБА_2 надано кредитні кошти в сумі 26475,00 євро, а боржник зобов'язується його використати за цільовим призначенням, а саме на купівлю квартири та згідно з поставленим строком користування, своєчасно сплачувати плату за користування кредитом (відсотки в розмірі 12,40% річних) та своєчасно повернути кредит Іпотекодержателю в забезпечення виконання грошових зобов'язань за яким укладається даний договір;

- кредитний договір № 2 - договір про надання споживчого кредиту № 11290990000 від 04.02.2008 року укладений між позивачем та іпотекодержателем, що зобов'язується надати позивачу кредитні кошти в сумі 790,00 грн., а позивач зобов'язується його використати за цільовим призначенням, а саме на кредитування страхових платежів, та згідно зі встановленим строком користування, своєчасно сплачувати плату за користування кредитом (відсотки в розмірі 14,50% річних) та своєчасно повернути кредит іпотекодержателю в забезпечення виконання грошових зобов'язань, за яким укладається даний договір.

Предметом договору іпотеки визначено наступне: іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю наступне нерухоме майно: квартира АДРЕСА_2 та належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Бориславського міського нотаріального округу Дмитришин С.К. 01.02.2008 року за реєстровим № 58 та зареєстрованого в Дрогобицькому державному комунальному міжміському бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки 04.02.2008 року за номером запису: 6658 в книзі: 22. Реєстраційний номер: 21775707 .

Умови іпотечного договору (п. 4) передбачали звернення стягнення іпотекодержателя на предмет іпотеки у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов'язання за іпотечним договором або будь-якого зобов'язання, що забезпечено іпотекою за цим договором. При цьому, звернення стягнення здійснюється на підставі: рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. Звернення стягнення по застереженню про задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється відповідно до розділу 5 договору та Закону України «Про іпотеку». Розділом 5 іпотечного договору встановлена така можливість задоволення вимог іпотекодержателя, як передача предмету іпотеки у власність іпотекодержателя та порядок переходу права власності.

Так, ОСОБА_2 не виконувались зобов'язання за кредитним договором в повному обсязі та своєчасно, існувала заборгованість, тому в 2010 році ПАТ «УкрСиббанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитними договорами.

Так, рішенням Бориславського міського суду Львівської області 29.11.2010 року розглянуто цивільну справу за вказаним позовом та вирішено стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором № 1109843000 від 10.01.2007 року у розмірі 219111,00 грн., за договором № 11168917000 від 16.06.2007 року - 229115,47 грн. та за кредитним договором № 1129093300 від 04.02.2008 року - 324837,37 грн., всього 773063,84 грн.

На виконання вказаного судового рішення видано виконавчий лист № 2-397/2010 /.

21.11.2014 року начальником відділу ПВР управління ДВС Головного управління юстиції у Львівській області за вих. № 09.1-45/300/В7-12129 позивачу повідомлено, що виконавцями взято до відома, що квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 - підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

12.12.2012 року між ПАТ «УкрСиббанк» (клієнт) та ТОВ «Кей-Колект» (фактор) укладено договір факторингу № 1 , за яким клієнт передав у власність фактору, а фактор прийняв права вимоги та в їх оплату надав грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим договором та договір відступлення права вимоги за договором іпотеки, за яким цедент (ПАТ «УкрСиббанк») передає, а цесіонарій (ТОВ «Кей-Колект») приймає права вимоги за договорами іпотеки, зазначеними у додатку 1 до договору.

Сторони домовились, що разом з відступленням прав вимоги заборгованості по кредитному договору від боржника, що здійснюється на підставі договору факторингу, укладеного між сторонами, одночасно відступають права вимоги за іпотечними договорами, які визначені цим договором.

30.07.2015 року до державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфін Бориса Михайловича, надійшла заява від ТОВ «Кей-Колект» , яку подано представником Івахно В.І. на підставі довіреності, для проведення державної реєстрації права власності на зазначену вище квартиру .

За результатами розгляду вказаної заяви 30.07.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суперфін Б.М. за № 23287122 прийнято рішення про державну реєстрація прав та їх обтяжень, та проведено державну реєстрацію права власності на належну позивачу квартиру АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 692342046103), за суб'єктом: ТОВ «Кей-Колект». Нотаріусом вказано в якості підстави виникнення права власності договір іпотеки від 04.02.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Бориславського міського нотаріального округу Фірман Б.І.

На думку позивача, рішення приватного нотаріуса Суперфіна Б.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, на належну позивачу квартиру є незаконним, оскільки прийнято з порушенням встановленого порядку для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, без врахування особливостей Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», та факту реєстрації за вказаною адресою неповнолітніх дітей.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів, однак, як вбачається такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм права з огляду на нижченаведене.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Враховуючи те, що у справі, яка розглядається, спірні правовідносини пов'язані із невиконанням, на думку позивача, умов цивільно-правової угоди, апеляційний суд дійшов висновку, що спір не є публічно-правовим, а походить з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами ЦПК.

Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції. За таких обставин ухвалені в адміністративній справі судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження в ній.

Така ж правова позиція викладена в постановах Верховного суду України від 14.06.2016 року (справа №826/4858/15).

Відповідно до ст.244-2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що поданий на розгляд до адміністративного суду спір не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства. При цьому, суд зазначає, що такий спір походить з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами ЦПК..

Відповідно до п. 4 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати постанову суду і залишити позовну заяву без розгляду або закрити провадження у справі.

Керуючись ст. 157, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» задовольнити частково, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15.03.2016р. у справі № 813/6226/15 - скасувати.

Адміністративне провадження у справі № 813/6226/15 закрити.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя Довга О.І.

Судді Ліщинський А.М.

Запотічний І.І.