Постанова № 63041677, 18.11.2016, Основ'янський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Червонозаводський районний суд м. Харкова)

Справа № 646/12083/16-а

№ провадження 2-а/646/215/2016

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18.11.2016 року м. Харків

Суддя Червонозаводського районного суду міста Харкова Єжов В.А., розглянувши у порядку скороченого провадження в приміщенні суду адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Червонозаводському районі м.Харкова про визнання незаконними дії та рішення суб'єкта владних повноважень і зобов'язання вчинити дії та прийняти відповідні рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, яким просить:

-визнати дії Управління Пенсійного фонду України в Червонозаводському районі м.Харкова щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за вислугою років відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» протиправними;

- визнати рішення Управління Пенсійного фонду України в Червонозаводському районі м.Харкова від 14.11.2016 року щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за вислугою років відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» незаконним;

-скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в Червонозаводському районі м.Харкова щодо відмови у призначенні пенсії за вислугою років,

-зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Червонозаводському районі м.Харкова призначити позивачу пенсію за вислугою років відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру», з 14.11.2016 року, тобто з дати звернення, виходячи з розрахунку 90% від місячного (чинного) заробітку, обчисленого за останні 24 календарні місяці роботи відповідно до довідки Генеральної прокуратури України про заробітну плату від 01.11.2016 року № 18-1548зп без обмежень її максимального розміру, встановленого діючим законодавством.

Позов обґрунтовано тим, що 14 листопада 2016 року, працюючи на посаді прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координаційної діяльності Генеральної прокуратури України, позивач звернувся із письмовою заявою до управління Пенсійного фонду України в Червонозаводському районі м. Харкова про призначення мені пенсії за вислугу років. У листопаді поточного року позивач отримав рішення Пенсійного фонду України в Червонозаводському районі м. Харкова від 14.11.2016 року про відмову в призначенні пенсії за вислугу років. Відмовляючи у призначенні пенсії за вислугу років, управління послалося на те, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII визначено що з 01.06.2015 пенсії в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про прокуратуру», не підлягають призначенню. Однак позивач вважає такі дії управління Пенсійного фонду України в Червонозаводському районі м. Харкова протиправними.

Відповідачем подано до суду заперечення проти адміністративного позову, в яких зазначено, що 14.11.2016 року позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії. Рішенням Управління від 14.11.2016 року позивачеві було відмовлено у призначені пенсії у зв'язку з тим, що відповідно до п.5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015р. №213-VIII з 1 червня 2015р. скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до Закону України "Про прокуратуру". Тобто з 01.06.2015 року пенсії в порядку та на умовах, визначених вищезазначеними законами, не призначаються.

Дослідивши доводи позовної заяви та заперечень на позов, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 14 листопада 2016 року, працюючи на посаді прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координаційної діяльності Генеральної прокуратури України звернувся із письмовою заявою до управління Пенсійного фонду України в Червонозаводському районі м. Харкова про призначення йому пенсії за вислугу років, надавши всі необхідні документи відповідачу для призначення та розрахунку розміру пенсії.

Відповідно до вимог абз. 6 ч. 1, ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 передбачено право прокурора на пенсію за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше 22 роки та 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 6 місяців.

До вислуги років, що дає право на пенсію згідно з абз. 1 ч. 6 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 15 цього Закону, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів; а також половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання.

Відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_3, яка відповідно до вимог ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є основним документом, що підтверджує стаж роботи, та копією диплома НОМЕР_2 з додатком з 01.09.1991 по 29.06.1996 позивач навчався на денній формі навчання у вищому юридичному навчальному закладі - Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого та отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» та здобув кваліфікацію юриста, що підтверджується дипломом серії НОМЕР_2 та додатком до диплому, тобто строк навчання склав 04 роки, 09 місяців, 29 днів.

Половина строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого складає 02 роки, 04 місяця, 29 днів (04 роки, 09 місяців, 29 днів / 2 = 02 роки, 04 місяця, 29 днів).

З 01.08.1996 ОСОБА_1 обіймав прокурорські посади в органах прокуратури Донецької, Луганської, Харківської областей та Генеральній прокуратурі України, а саме: стажиста, помічника прокурора, слідчого, старшого слідчого прокуратури району; заступника прокурора району; прокурором району; старшим прокурором відділу, заступника начальника відділу прокуратури області; заступника, першого заступника прокурора міста Харкова; начальника слідчого управління прокуратури області; прокурора відділу Генеральної прокуратури України.

В теперішній час позивач продовжує працювати в Генеральній прокуратурі України.

На час звернення до управління Пенсійного фонду України в Червонозаводському районі м.Харкова згідно з наданою трудовою книжкою та копією трудової книжки, вислуга років ОСОБА_1 склала - 20 років З місяці 14 днів в органах прокуратури та 02 роки 04 місяця 29 днів - половина терміну навчався на денній формі навчання у вищому юридичному навчальному закладі, разом - 22 роки 8 місяців 13 днів.

Згідно рішення управління Пенсійного фонду України в Червонозаводському районі м.Харкова від 14.11.2016 року позивачу ОСОБА_1 було відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про прокуратуру" відповідно до п.5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015№ 213-VIII, коли у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до Закону України «Про прокуратуру».

Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII з 1 червня 2015 року пенсії в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 (закону, який діяв на той час) не призначаються.

Таким чином, суд вважає, що у діяльності посадових осіб управління Пенсійного фонду України в Червонозаводському районі м.Харкова при прийнятті рішення від 14.11.2016 року мають місце порушення вимог Конституції України, та чинного законодавства України про пенсійне забезпечення та загальнообовязкове пенсійне страхування, Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII.

Зокрема, відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до вимог п. 5 ч. 1 ст. 16 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014, який набрав чинності та вступив в дію з 15 липня 2015 року гарантії незалежності прокурора забезпечуються належним матеріальним, соціальним та пенсійним забезпеченням.

Частиною 5 цієї статті передбачено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, інші державні органи, їх посадові та службові особи, а також фізичні та юридичні особи і їх об'єднання зобов'язані поважати незалежність прокурора та утримуватися від здійснення у будь-якій формі впливу на прокурора з метою перешкоджання виконанню службових обов'язків або прийняття ним незаконного рішення.

В той же час, норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадяни на безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Також однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування.

Згідно зі статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави.

До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційний Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Окрім цього, у рішенні Конституційного Суду України у справі №1-9/2015 від 13 травня 2015 року зазначено, що Україну проголошено соціальною, правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 1, частина перша, друга статті 8, частина друга статті 19 Конституції України). Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, у старості та в інших випадках, передбачених законом (частина перша статті 46 Конституції України).

В Україні на конституційному рівні гарантовано право громадян на соціальний захист, для забезпечення якого необхідне здійснення комплексу державно-правових заходів, одним із яких є законодавче визначення основ соціального захисту, форм і видів пенсійного забезпечення (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України).

Конституційний Суд України зазначив, що держава України закріплює основоположні засади права громадян на соціальний захист і відносить до законодавчого регулювання механізм реалізації цього права (абзац сьомий пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 20 червня 2001 року №10-рп/2001).

За Конституцією України ,Кабінет Міністрів України забезпечує виконання Конституції та законів України, в тому числі у сфері соціального захисту (пункти 1, 3 статті 116).

Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Разом з тим, відповідач відмовляючи в призначенні позивачу пенсії за вислугу років посилається на єдину підставу у відмові - на п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, відповідно до якого у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до Закону України «Про прокуратуру».

Дійсно Верховною Радою України, 02.03.2015 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VIII у якому в Прикінцевих положеннях передбачено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу»,«;Про прокуратуру», «;Про судоустрій і статус суддів», «;Про статус народного депутата України», «Про КабінетМіністрівУкраїни», «Про судовуекспертизу», «;Про Національний банк України»,«Про службу в органах місцевогосамоврядування», «;Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексівУкраїни, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Проте на час прийняття вищезазначеного Закону № 213-VIII від 02.03.2015, а також з 1 червня 2015 року до 15 липня 2015 року діяв Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-XII, яким регулювались питання пенсійного забезпечення прокурорів і слідчих органів прокуратури України.

Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року № 1789-XII втратив чинність з 15.07.2015 року, у зв'язку з набранням чинності нового Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII, яким визначено та на сьогоднішній день регулюються питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури України.

Стаття 58 Конституції України закріплює, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

За Конституцією України Кабінет Міністрів України забезпечує виконання Конституції та законів України, в тому числі у сфері соціального захисту (пункти 1, 3 статті 116).

Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян регулюється спеціальними законами з урахуванням особливостей умов праці, характеру, складності і значущості виконуваної роботи, ступеня відповідальності, певних обмежень конституційних прав і свобод тощо.

Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII, який вступив в дію з 15 липня 2015 року, визначено спеціальний вид пенсійного забезпечення для працівників прокуратури України.

Відповідно до Рішення Конституційний Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 у справі щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) «надання зворотної дії в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті».

В свою чергу, Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII в частині регулювання питань пенсійного забезпечення працівників прокуратури України є спеціальний законом, та на сьогоднішній день повинен застосовуватися органами Пенсійного фонду України при призначенні пенсії за вислугу років відповідно до ст. 86 цього Закону за наявності вислуги років не менше 22 роки та 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років та 6 місяців, і набрав чинності (введений в дію) після прийнятого Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII.

Такого висновку дійшов і Конституційний Суд України у своєму рішенні у справі №1-9/2015 від 13 травня 2015 року (пункти 2.1 та 2.2 мотивувальної частини Рішення).

Також з огляду на норми нового Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII його дія з моменту набрання чинності не може поширюватися на правовідносини, які регулювалися іншим аналогічним нормативно-правовим актом, зокрема Законом України «Про прокуратуру» від 05.11.1991.

Такого ж висновку дійшов і Конституційний Суд України у рішенні від 13.05.1997 (справа № 03/29-97), зокрема стаття 58 Конституції України 1996 року закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акту.

Виняток з цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи (частина перша статті 58 Конституції України).

З огляду на зазначене, визнання Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно закріплених в них прав і свобод людини і громадянина вважається скасуванням або обмеженням цих прав і свобод (Рішення КСУ від 22.05.2008 у справі № 1-28/2008), а безпідставне поширення його дії на нове законодавство є порушенням ст. 58 Конституції України.

Крім того, Конституційний Суд України вважає (Рішення КСУ від 03.10.1997 усправі №18/183-97), що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акту, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 17 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 18 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.

Згідно з п. 2 ч. 4 ст. 105 КАС України, адміністративний позов може містити вимогу про зобов'язання відповідача суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії.

Відповідно до ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень; зобов'язання відповідача вчинити певні дії, тощо.

Крім того, згідно з ч. 2 ст. 106 КАС України на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, позивач надає докази, а в разі неможливості зазначає докази, які не може самостійно надати, із зазначенням причин неможливості подання таких доказів.

Відповідно ч. ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже право позивача на призначення пенсії є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань, у зв'язку з чим задовольняє позов в повному обсязі.

Таким чином, під час розгляду справи знайшли своє підтвердження ті обставини, на які позивач посилався в обґрунтування своїх позовних вимог, що є підставою для їх задоволення.

Врахувуючи викладене, керуючись ч. 3 ст. 22 Конституції України, ст. ст. 16, 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII, ст. ст. 2, 3, 17, 18, 19, 71, 72, 94, 104, 105, 106, 162 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1.

Визнати дії Управління Пенсійного фонду України в Червонозаводському районі м.Харкова щодо відмови ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, у призначенні пенсії за вислугою років відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» протиправними.

Визнати рішення Управління Пенсійного фонду України в Червонозаводському районі м. Харкова від 14.11.2016 року щодо відмови ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, у призначенні пенсії за вислугою років відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» незаконним.

Скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в Червонозаводському районі м. Харкова від 14.11.2016 року щодо відмови ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, у призначенні пенсії за вислугою років.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Червонозаводському районі м. Харкова призначити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, пенсію за вислугою років відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру», з 14.11.2016 року, виходячи з розрахунку 90% від місячного (чинного) заробітку, обчисленого за останні 24 календарні місяці роботи відповідно до довідки Генеральної прокуратури України про заробітну плату від 01.11.2016 року № 18-1548зп без обмежень її максимального розміру, встановленого діючим законодавством.

Стягнути з Управління Пенсійного фонду України у Червонозаводському районі міста Харкова (ідентифікаційний код 22682342, місцезнаходження: м.Харків, вул.Гольдбергівська, 15) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1) судовий збір у розмірі 551 грн. 20 коп.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Суддя В.А. Єжов