Ухвала суду № 63034674, 28.11.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа № 335/3751/16-к

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/778/1621/16 Головуючий в 1-й інстанції - Апаллонова Ю.В.

Єдиний унікальний № 335/3751/16-к

Категорія - ст. 286 ч. 1 КК України Доповідач в 2-й інстанції - Білоконев В.М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі суддів:

головуючого Білоконева В.М.,

суддів Дутова О.М., Гончара О.С.,

при секретарі Лопух Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в апеляційному порядку кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12016080050001232 відносно

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, з вищою освітою, працюючого в ТОВ «Епіцентр» на посаді завідуючого секцією, не одруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,

за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України;

за участю прокурора Сєвальнєва О.А., потерпілого ОСОБА_3, представника потерпілого ОСОБА_4, захисника ОСОБА_5, обвинуваченого ОСОБА_2,

за апеляційними скаргами потерпілого ОСОБА_3 та захисника ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2 на вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 31 серпня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

в апеляційній скарзі потерпілий ОСОБА_3, посилаючись на незаконність вироку зазначає, що суд:

- не вказав у вироку форму вини обвинуваченого, вийшов за межі обвинувачення, дійшовши висновку про наявність з його боку грубої необережності та порушення вимог п.п. 4. 7, 4.14 ПДР, хоча докази, які б підтверджували цей факт в матеріалах справи відсутні. Крім того, безпідставно зазначив про те, що обвинувачений не змінював траєкторію руху, хоча матеріалами провадження та обвинувальним актом це не підтверджено;

- необґрунтовано визнав в якості обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого - щире каяття та відшкодування шкоди в розмірі 3 000 грн., оскільки останній не відшкодував йому завдану злочином шкоду в повному обсязі, а відвідування його у лікарні та часткове відшкодування шкоди були спрямовані не на те, щоб загладити провину, а виключно на зменшення своїх особистих витрат. Крім того, всупереч ст. 67 КК України, безпідставно не визнав в якості обставини, що обтяжує покарання обвинуваченого - вчинення злочину загальнонебезпечним способом;

- порушив вимоги ч. 6 ст. 22 КПК України щодо об'єктивності та неупередженості судового процесу, оскільки під час судових засідань пропонував йому звернутися з позовом в порядку цивільного судочинства, при цьому до страхової компанії, а не до обвинуваченого, чим допомагав останньому уникнути відшкодування завданої злочином шкоди. Безпідставно залишив його первинний позов про відшкодування моральної шкоди без розгляду, змусивши сплатити судовий збір, чим поставив його у скрутне матеріальне становище. Крім того, в порушення вимог ч. 1 ст. 1195 ЦК України, неправомірно відмовив у стягненні з обвинуваченого компенсації за втрату заробітку (доходу), втраченого ним внаслідок зменшення працездатності, хоча в матеріалах провадження містилися дані про шкоду спричинену його здоров'ю та неможливості на даний час працювати за спеціальністю;

- всупереч ст. 28 КПК України не розглянув кримінальне провадження протягом розумного строку.

На підставі викладеного, просить вирок суду першої інстанції змінити, задовольнити його позов в повному обсязі, а також призначити обвинуваченому додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 1 рік.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2 вказує на незаконність вироку через невідповідність викладених в ньому висновків, фактичним обставинам кримінального провадження, однобічність судового розгляду, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі обвинуваченого.

При цьому зазначає, що призначаючи ОСОБА_2 покарання, суд не врахував та не визнав в якості обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого, те що останній повністю визнав вину у скоєному, жодним чином не намагався ввести в оману орган досудового розслідування чи суд або зменшити ступінь своєї вини (сприяв розкриттю злочину), щиро розкаявся, вчинив злочин внаслідок необережності, позитивно характеризується за місцем роботи та проживання, добровільно відшкодував потерпілому шкоду в розмірі 3 000 грн. на лікування, надав медичну допомогу останньому безпосередньо після вчинення злочину, у судових засіданнях попросив вибачення у потерпілого. Крім того, не врахував віктимну поведінку потерпілого та думку прокурора про необхідність призначення обвинуваченому покарання у виді мінімального штрафу без позбавлення права керування транспортними засобами.

За таких обставин, просить вирок суду першої інстанції змінити та призначити обвинуваченому покарання із застосуванням ст. 69 КК України, у виді штрафу в розмірі 510 гривень.

Заслухавши доповідь судді про сутність судового рішення та аргументи скарг; в судових дебатах: захисника та обвинуваченого, зокрема і в останньому слові, які підтримали апеляційну скаргу захисника, потерпілого та представника потерпілого, які підтримали апеляційну скаргу потерпілого; прокурора, який підтримав апеляційну скаргу потерпілого частково та не підтримав апеляційну скаргу захисника; перевіривши матеріали провадження, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга потерпілого ОСОБА_3 підлягає задоволенню частково, а апеляційна скарга захисника ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2 задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 31 серпня 2016 року ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, і йому призначено покарання у виді 1 року обмеження волі без позбавлення права керування транспортними засобами. На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням строком на 1 рік, та покладено обов'язки, передбачені ст. 76 КК України.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 на відшкодування матеріальних збитків - 8 942 грн. 35 коп., моральної шкоди - 5 000 грн. 00 коп., витрати по сплаті судового збору - 551 грн. 20 коп., а усього 14 493 грн. 55 грн. В решті позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено. Також ухвалено стягнути з ОСОБА_2 процесуальні витрати на користь держави - 1 055 грн. 52 коп.

Вирішена доля речових доказів.

Згідно зі змістом оскаржуваного судового рішення, 12.02.2016 року, приблизно о 23 годині 00 хвилин, водій ОСОБА_2, керуючи автомобілем НОМЕР_1, здійснював рух по проїзній частині пр. Леніна (пр. Соборного), рухаючись з боку вул. Якова Новицького в сторону вул. Гагаріна в м. Запоріжжі.

В цей же час, в району будинку № 135, проїзну частину пр. Леніна рухаючись поза позначеного дорожніми знаками пішохідного переходу, зліва - направо за ходом руху водія ОСОБА_2, перетинав пішохід ОСОБА_3

Водій ОСОБА_2, маючи об'єктивну спроможність виявити пішохода ОСОБА_3, який рухався в напрямку смуги його руху, діючи в порушення вимог п. 12.3. Правил дорожнього руху України, своєчасних заходів до зменшення швидкості керованого ним транспортного засобу не застосував, в результаті чого скоїв наїзд передньою лівою частиною кузова керованого ним транспортного засобу на пішохода ОСОБА_3

Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_3 згідно висновку судово-медичної експертизи № 1049 від 26.03.2016 року, отримав тілесні ушкодження у вигляді: закритого подвійного осколкового перелому верхньої і середньої третини правої великогомілкової кістки, закритого осколкового перелому у верхній третині правої малогомілкової кістки зі зміщенням кісткових фрагментів, закритого перелому латерального виростка лівої великогомілкової кістки зі зміщенням фрагментів, з пошкодженням суглобного хряща внутрішнього виростка стегна з розвитком гемартрозу (скупчення крові в порожнині лівого колінного суглоба), закритого перелому дна вертлюжної западини зліва з задовільним станом кісткових фрагментів, закритого перелому 8-го ребра з права по задньо-паховій лінії без зміщення кісткових фрагментів як порізно так і у сукупності кваліфікуються, як пошкодження середнього ступеня тяжкості, не небезпечні для життя, але які потягли за собою довготривалий розлад здоров'я, більше 21 дня; рани в лівій тім'яній області, що кваліфікуються як легке тілесне ушкодження, що потягло за собою короткотривалий розлад здоров'я; саден обличчя, які кваліфікуються як легке тілесне ушкодження.

Порушення водієм ОСОБА_2 згідно висновку автотехнічної експертизи № 161/16 від 17.03.2016 року, вимог п.п. 12.3 Правил дорожнього руху, знаходиться в прямому причинному зв'язку з подією ДТП та її наслідками.

За наслідками розгляду апеляційних скарг колегією суддів встановлено наступне.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні порушення правил безпеки дорожнього руху, і правова кваліфікація дій обвинуваченого за ч. 1 ст. 286 КК України є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи і в апеляційних скаргах не оспорюються.

Доводи захисника ОСОБА_5 про призначення обвинуваченому покарання із застосуванням ст. 69 КК України, у виді штрафу в розмірі 510 гривень, є необґрунтованими, оскільки призначення обвинуваченому апеляційним судом штрафу, хоча й більш м'якого по виду покарання, однак яке слід відбувати реально, призведе до погіршення становища ОСОБА_2, а це буде суперечити вимогам ч. 1 ст. 421 КПК України, які пов'язані з обмеженнями щодо зміни чи скасування вироку суду першої інстанції.

У зв'язку з цим, безпідставними є доводи потерпілого про призначення обвинуваченому додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 1 рік, оскільки колегія суддів позбавлена процесуальних можливостей в цьому випадку задовольнити апеляційну скаргу потерпілого, шляхом зміни вироку, так як реальне призначення додаткового покарання, також погіршить становище обвинуваченого, а відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 408 КПК України, апеляційний суд змінює вирок лише у випадках, коли при цьому не погіршується становище обвинуваченого, при цьому колегія суддів звертає увагу на те, що потерпілий не просив скасувати вирок у порядку ст. ст. 420, 421 КПК України, а апеляційний суд розглядає апеляційні скарги відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів вважає безпідставними і інші доводи потерпілого, які стосуються більш суворого покарання для обвинуваченого, зокрема про те, що районний суд необґрунтовано визнав в якості обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого - щире каяття та відшкодування шкоди в розмірі 3 000 грн., оскільки останній не відшкодував йому завдану злочином шкоду в повному обсязі, а відвідування його у лікарні та часткове відшкодування шкоди були спрямовані не на те, щоб загладити провину, а виключно на зменшення своїх особистих витрат; всупереч ст. 67 КК України, безпідставно не визнав в якості обставини, що обтяжує покарання обвинуваченого - вчинення злочину загальнонебезпечним способом.

Не заслуговує уваги і довід потерпілого про те, що суд порушив вимоги ч. 6 ст. 22 КПК України щодо об'єктивності та неупередженості судового процесу, оскільки під час судових засідань пропонував йому звернутися з позовом в порядку цивільного судочинства, при цьому до страхової компанії, а не до обвинуваченого, чим допомагав останньому уникнути відшкодування завданої злочином шкоди, оскільки обставин, передбачених ст. 75 КПК України, які виключають участь судді у кримінальному провадженні, колегією суддів не встановлено.

Інші доводи потерпілого, зокрема про те, що районний суд не вказав у вироку форму вини обвинуваченого, вийшов за межі обвинувачення, дійшовши висновку про наявність з його боку грубої необережності та порушення вимог п.п. 4. 7, 4.14 ПДР, хоча докази, які б підтверджували цей факт в матеріалах справи відсутні; крім того, безпідставно зазначив про те, що обвинувачений не змінював траєкторію руху, хоча матеріалами провадження та обвинувальним актом це не підтверджено, не впливають на законність та обґрунтованість судового рішення, оскільки істотних порушень кримінального процесуального закону не допущено.

Разом з тим, доводи потерпілого про те, що суд безпідставно залишив його первинний позов про відшкодування моральної шкоди без розгляду, змусивши сплатити судовий збір, чим поставив його у скрутне матеріальне становище, є обґрунтованими, оскільки відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" від 08 липня 2011 року від сплати судового збору звільняються позивачі у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи.

Доводи потерпілого про необґрунтованість зменшення розміру моральної шкоди стягнутої на його користь з 20 000 грн. до 10 000 грн. також заслуговують уваги, оскільки районним судом належним чином не враховано, зокрема, характер та обсяг страждань, яких зазнав потерпілий внаслідок отриманих тілесних ушкоджень у вигляді: закритого подвійного осколкового перелому верхньої і середньої третини правої великогомілкової кістки, закритого осколкового перелому у верхній третині правої малогомілкової кістки зі зміщенням кісткових фрагментів, закритого перелому латерального виростка лівої великогомілкової кістки зі зміщенням фрагментів, з пошкодженням суглобного хряща внутрішнього виростка стегна з розвитком гемартрозу (скупчення крові в порожнині лівого колінного суглоба), закритого перелому дна вертлюжної западини зліва з задовільним станом кісткових фрагментів, закритого перелому 8-го ребра з права по задньо-паховій лінії без зміщення кісткових фрагментів, а також тяжкість вимушених змін у його житті, та при визначенні розміру цього відшкодування суд в даному конкретному випадку в повній мірі не врахував засад розумності, виваженості і справедливості, що кореспондується з роз'ясненнями, викладеними у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)".

Зазначене свідчить про порушення закону, яке перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення в частині вирішення цивільного позову і відповідно до п.3 ч.1 ст. 409 КПК України є підставою для скасування вироку суду в частині вирішення цивільного позову з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Під час нового розгляду у суді першої інстанції, необхідно усунути вказані недоліки, повно і всебічно перевірити інші доводи апеляційної скарги, зокрема про втрату потерпілим заробітку (доходу), втраченого ним внаслідок зменшення працездатності, крім того, при визначенні розміру шкоди врахувати об'єктивно як ступінь вини потерпілого, так і ступінь вини обвинуваченого, зокрема, характер та мотиви допущених ним порушень ПДР, після цього постановити судове рішення у відповідності з усіма вимогами законодавства.

Керуючись ст. ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_3 задовольнити частково, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 31 серпня 2016 року відносно ОСОБА_2 в частині вирішення цивільного позову скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

В решті вирок суду залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з часу її проголошення.

Судді: