Постанова № 63026968, 23.11.2016, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2016 року Справа № 902/684/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Гулова А.Г. , суддя Мельник О.В.

при секретарі судового засідання Максютинська Д.В

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_1, довіреність б/н, від 02.06.2016р.

відповідача: представник не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача приватного підприємства "ТАУ-Поділля" на рішення господарського суду Вінницької області від 17.10.16р. у справі № 902/684/16 (суддя Яремчук Ю.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Технологічна Паливна Компанія"

до відповідача ОСОБА_2 підприємства "ТАУ-Поділля"

про стягнення 2 156 559,42 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Технологічна Паливна Компанія" (надалі позивач) звернулось до господарського суду Вінницької облаcті з позовною заявою (т.1, а.с.4-10) до приватного підприємства "ТАУ-Поділля" (надалі відповідач) про стягнення 2 156 559,42 грн.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 17.10.2016 (т. 1, а.с.234-238) позов задоволено частково, провадження у справі в частині стягнення з відповідача 400 000 грн. попередньої оплати відповідно до п.1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України припинено, стягнуто з відповідача на користь позивача 1 756 559, 42 грн. попередньої оплати та 32 348,39 грн. витрат на сплату судового збору.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що у зв?язку із тим, що відповідач під час розгляду справи повернув попередню оплату в розмірі 400 000 грн., на підставі п.4.2, 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" та п. 11 ч. 1 ст. 80 ГПК України провадження у цій частині підлягає припиненню. Крім того, суд першої інстанції прийшов до висновку про доведеність того, що відповідачем було порушено умови договору, а саме не було поставлено передбачений договором товар, а тому вимога позивача про стягнення попередньої оплати в розмірі 1 756 559,42 грн. є правомірною та обґрунтованою, з огляду на що задовольняються в повному обсязі

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі (т.2, а.с.3-5).

Скаржник зокрема зазначає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, висновки суду не відповідають викладеним у рішенні обставинами справи.

Зокрема, апелянт вказує, що відносно передплати в сумі 2 156 559,42 грн. сторонами не було досягнуто обопільної згоди щодо номенклатури товару, його кількості і ціни, що підтверджується відсутністю розрахункових документів (рахунках, фактурах) та/чи вивантажувальних документів (видаткових документів) на товар, котрі являються специфікацією в розумінні ст. 226 Господарського кодексу України та складають невід?»ємну частину цього договору. Крім того, враховуючи вимоги п.6.1 договору, яким визначено строк дії договору до 21.12.2016, то слід вважати, що строк на погодження вказаних умов постачання на момент розгляду справи сторонами не вичерпано. Відтак, у відповідача не виникло обов?язку щодо поставки товару на суму сплаченої передплати і відповідач у зв?язку з цим не може вважатися таким, що прострочив поставку.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи № 902/684/16 у складі: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л., суддя Мельник О.В. (т.2, а.с.1).

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 08.11.2016 апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 23.11.2016 на 11 год. 00 хв. (т.2, а.с.2).

21.11.2016 на виконання вищевказаної ухвали суду надійшов відзив відповідача на апеляційну скаргу (т.2,а.с.17-19), в якому останній заперечує доводи апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

При цьому відповідач у відзиві зазначає, що твердження апелянта є безпідставним та таким, що не відповідає нормам чинного законодавства і фактичним обставинам справи. Зазначає, що згідно платіжних доручень позивачем на виконання умов договору перераховано відповідачу кошти в сумі 15 088 625,84 грн., в той час як відповідачем поставлено товар на суму 12 690 066,42 грн. При цьому позивач звертає увагу на те, що здійснення попередньої оплати за товар, у даному випадку 2 156 559, 42 грн., кореспондується із пунктом 3.8 договору, згідно якого така оплата зараховується в рахунок передоплати майбутніх поставок. В подальшому, на виконання умов договору, позивач направив заявку на постачання товару від 11.07.2016, із зазначенням кількості пального, його ціни та очікуваного строку поставки, яка залишилась без відповіді. Тому, позивач вважає підставним вимогу передачі оплаченого товару згідно вимог ч.2 ст. 693 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 22.11.2016, враховуючи перебування судді Філіпової Т.Л. у відрядженні та проведену у зв'язку з цим автоматичну заміну складу суду, апеляційну скаргу прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Гулова А.Г., суддя Мельник О.В.

В судовому засіданні від 23.11.2016р. представник позивача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у ній.

Представник відповідача не реалізував своє процесуальне право на участь у судовому засіданні, хоча про день та час його проведення був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового повідомлення (т.2, а.с 16).

Згідно з пунктом 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду № 18 від 26 грудня 2011 року, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору; господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.); при цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням того, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору і міститься відзив на апеляційну скаргу відповідача, в котрій викладена його позиція, в правовому полі статей 101, частини 1 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 20 липня 2015 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Технологічна Паливна Компанія" (Постачальник) та ОСОБА_2 підприємством "ТАУ-Поділля" (Покупець) укладено договір поставки нафтопродуктів № 647, відповідно до якого, Постачальник зобов' язується передати в погоджені строки, а Покупець прийняти і оплатити на умовах, викладених в Договорі, нафтопродукти, іменовані далі за текстом - "Товар", найменування, кількість, ціна яких вказується в накладних документах на Товар, які оформлюються на кожну окрему партію Товару.

Відповідно до п. 3.1. Договору, загальна ціна цього Договору визначається кількістю отриманого та оплаченого Товару Покупцем протягом всього строку дії Договору. Вартість кожної окремої партії Товару визначається Постачальником в рахунках-фактурах та накладних документах.

Відповідно до п. 3.2. Договору, Покупець зобов'язується оплатити повну вартість (в розмірі 100%) Товару (в тому числі ПДВ), відображену в рахунках-фактурах та накладних документах на Товар, (видаткових накладних та/або актах приймання-передачі), протягом 1 (одного) робочого дня, з дати здійснення поставки Товару. Платіжні документи за цим Договором оформлюються згідно умов чинного законодавства України, з дотриманням усіх вимог, які зазвичай ставляться до змісту та форми таких документів, з обов'язковим зазначенням номеру та дати укладання Договору згідно з яким здійснюється оплата грошових коштів, а також номер та дату відповідного рахунку-фактури.

Датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на рахунок банківської установи Постачальника (п. 3.4. Договору).

Підсумкові взаєморозрахунки Сторін у відповідності з актом звірки повинні бути проведені Сторонами не пізніше 3 (трьох) робочих днів з дати його підписання уповноваженими представниками Сторін, з урахуванням умови, визначеної п.3.2. цього Договору (п. 3.6. Договору).

Грошові кошти, які отримані від Покупця в рамках дії цього Договору, першочергово направляються на погашення заборгованості (у випадку наявності такої) та оплату штрафних санкцій, які застосовуються до Покупця, залишок направляється на оплату вартості Товару (п. 3.7. Договору).

У випадку проведення Покупцем оплати, яка перевищує погоджений між сторонами об'єм партії Товару, сплачені надлишкові кошти зараховуються як передоплата майбутніх поставок, в рамках цього Договору, при цьому з Постачальника не стягуються будь-які проценти за користування грошовими коштами, які отримані в якості передоплати (п. 3.8. Договору).

Цей Договір набирає чинності з дати його укладення та діє до 31 грудня 2016 року, а в частині розрахунків до їх повного проведення. Якщо жодна зі сторін у термін одного місяця до закінчення терміну дії договору не виявила бажання його розірвати, договір уважається пролонгованим на термін 1 рік з дати його закінчення на тих самих умовах (п. 6.1. Договору).

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов договору позивачем було перераховано відповідачу 15 088 625,84 грн., що стверджується платіжними дорученнями копії яких містяться в матеріалах справи.

В свою чергу відповідач на підставі видаткових накладних передав позивачу, а позивач прийняв товар на загальну суму 12 690 066,42 грн.

Відповідач платіжними дорученнями № 14532 від 22 лютого 2016 року та № 18 від 25 лютого 2016 року повернув позивачу грошові кошти в розмірі 242 000,00 грн.

З врахуванням викладеного у відповідача виникла заборгованість, у вигляді сплачених надлишкових коштів перед позивачем в розмірі 2 156 559,42 грн. При цьому, після подання позову до суду заборгованість зменшилась на 400 000,00 грн., у зв"язку з частковою сплатою.

На день розгляду справи у суді першої інстанції, заборгованість відповідача перед позивачем становить 1 756 559,42 грн.

Розглядаючи позовну вимогу, колегія суддів вважає за необхідне врахувати наступне.

Ст. 193 Господарського кодексу України (ГК України) визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 526, 525 ЦК України зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається.

Проаналізувавши умови Договору колегією суду встановлено, що за своєю правовою природою він є договором поставки з елементами купівлі-продажу, до якого повинні застосовуватись положення Господарського та Цивільного кодексів України, що регулюють загальні умови виконання зобов'язання, а також положення статті 712 Цивільного кодексу України щодо договорів поставки та параграфу 1 глави 54 цього ж Кодексу "Загальні положення про купівлю-продаж".

Відповідно до статті 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 ЦК України одна сторона - продавець передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено колегією суддів з матеріалів справи, різниця між оплаченим позивачем товаром та поставленим відповідачем складає 2 156 559,42 грн. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що здійснення попередньої оплати за товар, у даному випадку 2 156 559, 42 грн., повністю кореспондується із пунктом 3.8 договору, згідно якого така оплата зараховується в рахунок передоплати майбутніх поставок.

В подальшому, на виконання умов договору, позивач направив заявку на постачання товару від 11.07.2016 (том 1, а.с.63) із зазначенням виду пального, його кількості, ціни та очікуваного терміну поставки. Разом з тим, вказана заявка залишилась без відповіді, у матеріалах справи відсутні докази її виконання відповідачем.

Крім того, матеріали справи містять докази (належні та допустимі) звернення Позивача до Відповідача з вимогою про виконання обов'язку щодо повернення коштів (том 1, а.с.68-72). Дану претензію Відповідач залишив без відповіді та без задоволення.

У відповідності до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати повернення оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

З огляду на вищевказане, колегія суддів приходить до висновку, що позивач повністю виконав вимоги договору та чинного законодавства в частині здійснення попередньої оплати за товар, яка згідно до п.3.8 договору зараховується в рахунок передоплати майбутніх поставок, та в частині направлення заявки та вимоги про поставку товару, а відповідач порушив зобов?язання, не поставивши пальне на суму 2 156 559, 42 грн., яка була зарахована як попередня оплата. Відтак, у відповідності з ч.2 ст. 693 ЦК України, позивач мав право вимагати у відповідача повернення вищевказаної суми попередньої оплати.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 28.11.2011 у справі № 3-127гс11.

Поряд з тим, колегія суду критично оцінює доводи Відповідача щодо недосягнення між сторонами обопільної згоди щодо номенклатури товару, його кількості і ціни, оскільки дане спростовується наявними в матеріалах справи доказами (належними та допустимими).

Крім того, колегія суддів бере до уваги підписаний обома сторонами акт взаємозвірки згідно якого заборгованість по попередній оплаті перед позивачем становить 2 156 559, 42 грн., а також ту обставину, що відповідачем після подання позову до суду було повернуто попередню оплату в розмірі 400 000,00 грн., що стверджується платіжними дорученнями: № 152 від 19 вересня 2016 року на 200000,00 грн.; № 173 від 30 вересня 2016 року на суму 70000,00 грн.; № 195 від 10 жовтня 2016 року на суму 130000,00 грн. Зокрема, у вказаних платіжних дорученнях відповідач зазначив призначення платежу «повернення попередньої оплати за нафтопродукти згідно договору № 647 від 20.07.205 року», що само по собі підтверджує факт визнання ним порушення умов договору.

Поряд з цим, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо припинення провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості на суму 400 000 грн., враховуючи наступне.

Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. При цьому припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку про те, що між сторонами відсутній спір в частині стягнення основної заборгованості в сумі 400000,00 грн., а тому провадження у цій частині підлягає припиненню згідно п. 11 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене, а також доведеність порушення відповідачем умов договору, колегія суддів вважає вимогу позивача про стягнення попередньої оплати в розмірі 1 756 559,42 грн. правомірною та обґрунтованою.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Вінницької області від 17.10.16 року у справі № 902/684/16 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Разом з тим, доводи ПП "ТАУ-Поділля", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга ПП "ТАУ-Поділля" на рішення Господарського суду Вінницької області від 17.10.16 року у справі № 902/684/16 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу приватного підприємства "ТАУ-Поділля" від 27.10.16р. на рішення Господарського суду Вінницької області від 17.10.16 року у справі № 902/684/16 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Вінницької області від 17 жовтня 2016 року у справі № 902/684/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу № 902/684/16 повернути господарському суду Вінницької області.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Гулова А.Г.

Суддя Мельник О.В.