Постанова № 63024968, 17.11.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" листопада 2016 р. Справа№ 910/8970/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Майданевича А.Г.

Гаврилюка О.М.

за участю представників сторін

від прокуратури: Волошенюк О.Г. - посвідчення №026094 від 08.05.2014 року;

від позивача: Кривошея - представник за дов. №220/825/д від 30.12.2015 року;

від відповідача: Литвин В.В. - представник за дов. №80 від12.07.2016 року,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСО"

на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2016 року

у справі № 910/8970/16 (суддя: Мудрий С.М.)

за позовом заступника Генерального прокурора України - Головного військового прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСО"

про стягнення 1 080 266,76 грн.

ВСТАНОВИВ:

Заступник Генерального прокурора України - Головного військового прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСО" (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 1080266,76 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 30.10.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІСО" та Міністерством оборони України було укладено договір про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) № 286/3/15/544. В процесі виконання договору поставки відповідачем були порушені строки поставки товару за договором. У зв'язку з чим, заступник Генерального прокурора України - Головний військовий прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Міністерства оборони України з вимогою про стягнення з відповідача 1 080 266,76 грн, з яких 397787,76 грн пені та 682 479,00 грн штрафу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.06.2016 року у справі № 910/8970/16 позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСО" на користь Міністерства оборони України штрафні санкції в розмірі 529 408, 71 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ІСО" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ( з урахуванням доповнення до апеляційної скарги) скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2016 року повністю та прийняти нове рішення ,яким в позові відмовити повністю. У випадку повного або часткового задоволення позову зменшити розмір стягуваних штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) на 90% та розстрочити виконання судового рішення на рік шляхом встановлення щомісячної сплати суми боргу рівними частинами.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права.

Так, скаржник вказав, що враховуючи, що останній день поставки 20.12.2015 року є вихідним днем - неділею, а тому останнім днем поставки на підставі ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України є перший після нього робочий день, тобто 21.12.2015 року, отже пеня та штраф повинні нараховуватись з 22.12.2015 року.

При цьому, скаржник зазначив, що заявлена позивачем сума штрафних санкцій (пеня і штраф) 1080266,75 грн в 1, 5 рази перевищує прибуток товариства від виконання спірного договору (7007520,00 грн)

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.07.2016 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСО" було прийнято до провадження.

Розгляд справи здійснювався різними колегіями суддів.

Відповідно до протоколу про автоматичні зміни складу колегії суддів від 16.11.2016 року, у зв'язку з участю з 16.11.2016 року по 17.11.2016 року судді Коротун О.М., яка не є суддею-доповідачем у тренінгу, визначено новий склад суду, головуючий суддя: Сулім В.В., судді: Майданевич А.Г., Гаврилюк О.М. у зв'язку з чим, розгляд справи розпочинається спочатку.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2016 року прийнято до провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСО" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2016 року у справі № 910/8970/16 у новому складі колегії суддів: головуючий суддя Сулім В.В., судді Гаврилюк О.М., Майданевич А.Г.

У судовому засіданні 17.11.2016 року представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення місцевого господарського суду скасувати.

У відзиві на апеляційну скаргу та судовому засіданні 17.11.2016 року представник прокуратури та позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2016 року по справі №9108970/16 залишити без змін а апеляційну скаргу без задоволення.

У судовому засіданні 17.11.2016 року представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2016 року по справі №9108970/16 залишити без змін а апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2016 року підлягає зміні в частині стягнення штрафних санкцій, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСО" - частковому задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

30.10.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІСО" (постачальник) та Міністерством оборони України (замовник) було укладено договір № 286/3/15/544 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується у 2015 році (до 20.12.2015 року (включно)) поставити замовнику вироби текстильні готові (спальний мішок) у кількості 15000 штук загальною вартістю 9 749 700, грн грн , в т.ч. ПДВ (далі - товар), а замовник зобов'язується забезпечити приймання та оплату товару в асортименті, кількості, у строки (терміни), вказані у цьому договорі.

Згідно з п. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 6 ст. 265 Господарського кодексу України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Положеннями ч. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно п.3.1 договору, ціна цього договору становить 9749 700,00 грн у тому числі: ПДВ 1 624 950,00 грн.

Відповідно до п.5.1 договору, товар постачається на умовах - склад замовника відповідно до Міжнародних правил по тлумаченню торговельних термінів "Інкотермс" у редакції 2010 року згідно з положенням договору, встановленими нормами відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує її збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт і зберігання в межах термінів, установлених діючими стандартами, тощо. Строк поставки товару визначений в специфікації договору (п.1.2).

Відповідно до п.1.2 договору, строки (терміни) постачання до 20.12.2015 року (включно).

Місцем поставки товару є центри забезпечення речовим майном та об'єднані центри забезпечення Міністерства оборони України (далі - одержувачі замовника) згідно з рознарядкою Міністерства оборони України, яка є невід'ємною частиною договору, з обов'язковим дотриманням передбачених нею вимог до кількості, адреси одержувачів замовника та черговості відвантажень (п.5.1 договору).

Згідно з п.5.3 договору, датою поставки товару вважається дата вказана одержувачем замовника у акті приймального контролю якості товару та видатковій накладній постачальника.

Постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені договором (п.6.3.1 договору).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору відповідачем було поставлено згідно з актами №1, 2, 3 від 01.12.2015 року, 14.12.2015 року та 18.12.2015 року, а позивачем прийнято 7 700 штук виробів.

А також, з порушенням строку, а саме:

- згідно з актом №4 від 24.12.2015 року поставлено 2 300 шт. спальних мішків на загальну суму 1 494 954,00 грн.;

- згідно з актом №5 від 28.12.2015 року поставлено 1 000 шт. спальних мішків на загальну суму 649 980,00 грн.

Решту товару - 4 000 шт. мішків спальних до 31.12.2015 року відповідачем не поставлено.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У зв'язку з неналежним виконання умов договору щодо поставки продукції, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 397 787,76 грн та штраф в розмірі 682 479,00 грн.

Відповідно до п. 7.1 договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим договором.

Згідно з п. 7.3.3 договору, за порушення строків виконання зобов'язання постачальник сплачує пеню в розмірі 1 відсотка від вартості непоставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 10 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості договору.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України).

В силу ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч. 1, 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Господарський кодекс називає неустойку, штраф і пеню різновидами штрафних санкцій, але не визначає ні один із цих різновидів. Частина 3 ст. 549 Цивільного кодексу України особливістю пені визнає те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Проте, не може бути підставою відмови у задоволенні вимоги про сплату неустойки те, що вона встановлена за кожен день прострочення іншого (а не тільки грошового) зобов'язання, що така неустойка не підпадає під визначення пені, яке наводиться в ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України. Коли обов'язок боржника сплатити грошову суму чи передати майно кредиторові у зв'язку з порушенням зобов'язання не підпадає під визначення штрафу чи пені, слід керуватися визначенням неустойки, що наводиться у ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України, оскільки штраф та пеня є різновидом неустойки, що не вичерпують всього змісту поняття неустойки.

Тобто, пенею може забезпечуватись не лише грошове зобов'язання. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, постанова від 24.03.2009 року у справі № 8/411/08).

Відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Відповідно до ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, як правильно встановлено судом першої інстанції, для застосування вказаної норми суттєвим є встановлення лише факту того, що в спірних правовідносинах хоча б одна із сторін є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання, що фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Таким чином, як правильно встановлено судом першої інстанції право встановити в договорі розмір надано сторонам ст. 231 Господарського кодексу України та узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому колегія зазначає про відсутність у сторін права змінювати порядок нарахування штрафу та пені.

Тобто, п.7.3.3 договору відповідає нормам чинного законодавства та має бути застосований з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд вважає неправильним розрахунок позивача розмірів пені, враховуючи, що останній день поставки 20.12.2015 року є вихідним днем - неділею, а тому останнім днем поставки на підставі ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України є перший після нього робочий день, тобто 21.12.2015 року, отже пеня та штраф повинні нараховуватись з 22.12.2015 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 251 Цивільного кодексу України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ч. 2 ст. 252 Цивільного кодексу України).

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно ч. 1 ст. 255 Цивільного кодексу України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відтак, пеня може бути нарахована лише за кожен повний день прострочення платежу.

Із системного аналізу наведених приписів чинного законодавства вбачається, що день фактичної поставки товару не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені.

Таким чином, позовні вимоги в частині нарахування пені є обгрунтованими в розмірі 328889,88 грн.

Так, вимоги позивача щодо стягнення пені в розмірі 68898,76 грн є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (аналогічна позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 09.04.2012 року № 3-88гс11).

При цьому, колегія суддів не приймає як належний розрахунок суми штрафних санкцій позивача, оскільки штраф був нарахований на загальну суму договору, в той час, як ст. 231 Господарського кодексу України передбачає додаткові нарахування штрафів виходячи із ціни вартості товару по якій було допущено прострочення.

Суд здійснивши розрахунок штрафу на підставі п. 7.3.3 договору та з врахуванням статті 231 ГК України на непоставлений товар в кількості 4000 штук спальних мішків (прострочка більше 10 днів), дійшов висновку про обгрунтованість штрафу в розмірі 181?994,?40 грн.

При цьому колегія не може погодитись з доводами апелянта про наявність прострочення кредитора з посиланням на невчасне затвердження зразку товару, так як сторонами не було визначено строку або терміну затвердження зразку; зразок був затверджений до строку поставки; виконавець не здійснював дій щодо більш раннього затвердження зразку; не доведено неможливість здійснення поставки без затвердженого зразку за яким мало здійснюватись прийняття продукції.

У поясненнях та судовому засіданні відповідач просив зменшити розмір нарахованих позивачем штрафних санкцій в порядку п. 3 ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України. В обґрунтування заяви зазначив, що сума штрафних санкцій є надмірно великою порівняно із збитками кредитора. Вважає, що допущені порушення договірних зобов'язань були не значними і не мали негативних наслідків для позивача, а також не спричинили йому збитки. Зараз ТОВ "ІСО" виконує обов'язки по виготовленню і поставки товару за договорами, укладеними з Міністерством оборони України, і стягнення, обумовленої позовом суми призведе до повної зупинки виробництва, що, в свою чергу, призведе до невиконання державного замовлення. А також, зазначив, що важкий фінансовий стан підприємства виник у зв'язку з невиконанням Міністерством оборони України своїх зобов'язань по прийманню у ТОВ "ІСО" виготовленого товару на загальну суму 14 216 126,00 грн, що підтверджується рішеннями господарських судів м. Києва від 26.04.2016 року у справі №910/5851/16, від 30.05.2016 року у справі №910/6526/16, від 23.05.2016 року у справі №910/6956/15.

Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання; майновий стан сторін, які беруть участь в зобов'язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з п.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

У зазначеній нормі ГПК України йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені), а тому вона не може застосовуватися у вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням сум збитків та шкоди (ст. 22, гл. 82 Цивільного кодексу України).

Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України і ст. 233 Господарського кодексу України.

Дослідивши подані матеріали, суд вважає, що дане клопотання відповідача щодо зменшення неустойки нарахованої позивачем достатньо обґрунтоване та належно мотивоване. Також, беручи до уваги обставини щодо затвердження зразку, незначний період прострочення виконання зобов'язання, а також, наявність рішення господарського суду м. Києва від 23.05.2016 року у справі №910/6956/16, яким зобов'язано Міністерство оборони України виконати свої зобов'язань по договору в частині прийманню у ТОВ "ІСО" виготовленого товару - мішка спального в кількості 4000 штук, суд вважає за можливе скористатися правом, передбаченим статтею 83 ГПК України та зменшити розмір штрафних санкцій на 90%, що становить 51088,43 грн (328889,88 грн + 181994,40 грн = 510884,28 грн - 90%).

Крім того, як вбачається з матеріалів справи (доповнення до апеляційної скарги) відповідач просив колегію суддів розстрочити виконання судового рішення на рік шляхом встановлення щомісячної сплати суми боргу рівними частинами.

Згідно з нормами ч. 1 ст. 121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Відповідно до абзацу 2 п. 6 листа Вищого арбітражного суду України від 11.12.2000 року № 01-8/739 «Про Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Законів України «Про державну виконавчу службу» та «Про виконавче провадження» ухвала про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання може бути винесена лише у виняткових випадках за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового акта або роблять його виконання неможливим. Такі обставини визначаються арбітражним судом з огляду на матеріали конкретної справи, у тому числі доводи сторін та подані ними докази.

У відповідності до п. 7.1.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10. 2012 року № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Відповідно до п. 7. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» від 17.10.2012 року № 9, підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Клопотання мотивоване тим, що у зв'язку з несприятливою фінансовою ситуацією та тимчасовими фінансовими труднощами, відповідач не може виконати рішення одразу повністю. При цьому, відповідач зазначив, що важкий фінансовий стан виник у зв'язку з невиконанням МОУ своїх обов'язків по прийняттю та оплаті ТОВ «ІСО» товару на загальну суму більше 26 мл. грн, які підлягають стягненню, зокрема за рішеннями судів (910/6956/16, 910/11428/16, 910/7962/16, тощо).

З огляду на викладене, враховуючи незначний період прострочення (4, 8, 11 днів) та те, що заявлена відповідачем сума штрафних санкцій (пеня і штраф) в 1,5 рази перевищує прибуток товариства від виконання спірного договору, і стягнення обумовленої суми призведе до повної зупинки виробництва, що в свою чергу призведе до невиконання державного замовлення Київський апеляційний господарський суд прийнявши до уваги матеріальні інтереси сторін дійшов висновку щодо задоволення даного клопотання.

Статтею 104 Господарського процесуального кодексу України визначені підстави для скасування чи зміни рішення, зокрема, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2016 року у справі №910/8970/16 підлягає зміні, з підстав неправильного застосування матеріального та процесуального права (ч.1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України) а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСО" - задоволенню частково.

Відповідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки (п. 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Таким чином, судові витрати покладаються за розгляд справи в першій інстанції пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а судові витрати за подання апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСО" - також покладаються пропорційно розміру задоволених позовних вимог у зв'язку з частковим її задоволенням.

Оскільки, судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції підлягають зміні, то рішення в цій частині підлягає зміні.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСО" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2016 року у справі №910/8970/16 змінити в частині стягнення штрафних санкцій та судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції, виклавши дану частину в наступній редакції.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСО" (01023, м. Київ, вулиця Червоноармійська, будинок 139, офіс 345, ідентифікаційний код: 35920687) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) штрафні санкції в розмірі 51088,43 (п'ятдесят одна тисяча вісімдесят вісім) грн. 43 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСО" (01023, м. Київ, вулиця Червоноармійська, будинок 139, офіс 345, ідентифікаційний код: 35920687) на користь Генеральної прокуратури України (01011, м. Київ, вулиця Різницька, будинок 13/15, ідентифікаційний код: 00034051, р/р 35211001000164, МФО 280172) витрати по сплаті судового збору в розмірі 4935,74 грн (чотири тисячі дев'ятсот тридцять п'ять гривен) 74 коп.

В іншій частині рішення залишити без змін.

3. Розстрочити виконання рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2016 року у справі №910/8970/16 зі сплатою:

До 17 грудня 2016 року - 4257,36 грн.

До 17 січня 2017 року - 4257,36 грн.

До 17 лютого 2017 року - 4257,36 грн.

До 17 березня 2017 року - 4257,36 грн.

До 17 квітня 2017 року - 4257,36 грн.

До 17 травня 2017 року - 4257,36 грн.

До 17 червня 2017 року - 4257,36 грн.

До 17 липня 2017 року - 4257,36 грн.

До 17 серпня 2017 року - 4257,36 грн.

До 17 вересня 2017 року - 4257,36 грн.

До 17 жовтня 2017 року - 4257,36 грн.

До 17 листопаду 2017 року - 4257,36 грн.

4. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

5. Матеріали справи №910/8970/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді А.Г. Майданевич

О.М. Гаврилюк