Рішення № 63023067, 20.10.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.10.2016Справа №910/14933/16

За позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування"

до Приватного акціонерного товариства "Європейський страховий союз"

про стягнення 7 643,54 грн.

Суддя: Селівон А.М.

Представники сторін:

Від позивача: Шуплякова С.Б - представник, довіреність № 206/16 від 23.05.2016;

Від відповідача: Мамедова І.Р. - представник, довіреність № 01-16-01/01 від 05.01.2016.

В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Європейський страховий союз" про стягнення коштів у розмірі 7 643,54 грн., а саме страхове відшкодування в порядку регресу в розмірі 7316,04 грн., інфляційні втрати у розмірі 240,91 грн., 3 % річних у розмірі 86,59 грн., а також стягнення судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 378,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що виплативши відповідно до умов договору добровільного страхування наземного транспорту №208.15.2276735 від 30.06.2015 страхувальнику страхове відшкодування в сумі 7316,04 грн., він набув згідно ст.ст. 993, 1191 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" право регресної вимоги про стягнення виплаченого страхового відшкодування до відповідача у справі як особи, відповідальної за заподіяні збитки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.08.2016 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/14933/16 та призначено до розгляду на 29.09.2016.

29.09.2016 судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2016 розгляд справи призначено на 20.10.2016.

У судове засідання 20.10.2016 з'явились уповноважені представники сторін.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 20.10.2016 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання № 15.1207 від 29.09.2016 про долучення документів до матеріалів справи, яке судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.

Також судом повідомлено, що до початку судового засідання 20.10.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву № 08-02/б/н від 18.10.2016, в якому останній не заперечує проти часткового задоволення позову в частині 6316,04 грн., враховуючи франшизу в розмірі 1000,00 грн. за полісом АЕ/5198248, та не визнає позовні вимоги в частині стягнення процентів річних та інфляційних втрат, зважаючи на те, що перераховані позивачу платіжним дорученням № 16259 від 08.04.16р. грошові кошти в сумі 6316,04 грн., були повернуті на рахунок ПАТ «Європейський страховий союз» як «повернення помилково перерахованої суми, уточнення реквізитів від банку платника не отримано». Відзив долучений судом до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 20.10.2016 сторонами суду не надано.

Відповідно до 2.3 Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Судом прийнято до уваги, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

Враховуючи відсутність на час проведення судового засідання клопотань сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи представників позивача та відповідача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представники сторін в судовому засіданні повідомили суд, що права та обов'язки сторонам зрозумілі.

Відводу судді представниками позивача та відповідача не заявлено.

В судовому засіданні 20.10.2016 представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені у позовній заяві, відповів на питання суду.

Представник відповідача в судовому засіданні 20.10.2016 частково визнав позовні вимоги в сумі 6316,04 грн. та заперечив проти решти позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, відповів на питання суду.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими сторонами доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно визначення ст. 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про страхування" добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. В силу п. 6 ч. 4 наведеної статті одним із видів добровільного страхування є страхування наземного транспорту.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 30 червня 2016р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Експрес Страхування» (страховик за договором страхування, позивач у справі) та гр. ОСОБА_3 (страхувальник за договором страхування) укладено Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів програма «Комфорт» № 208.15.2276735 (далі - Договір страхування), предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням та/або розпорядженням застрахованим на умовах даного договору транспортним засобом та/або додатковим обладнанням.

Забезпечений транспортний засіб: "ЗАЗ Lanos", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, 2014 року випуску (п. 5 Договору страхування).

Місце дії Договору страхування: Україна (п. 11 Договору страхування).

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором страхування, який підпадає під правове регулювання параграфу 2 глави 35 Господарського кодексу України, глави 67 Цивільного кодексу України та Закону України "Про страхування".

Як передбачено ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Аналогічні визначення поняття "договір страхування" містяться в ст. 354 Господарського кодексу України та ст. 979 Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень ст. 981 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 18 Закону України "Про страхування" договір страхування укладається в письмовій формі, а також може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

За визначенням ст. 8 Закону України "Про страхування" страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Страховим випадком є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Окрім того, як визначено в п. 3.3 Договору страхування, страховим випадком за цим договором є подія, що відбулася під час дії періоду страхування за договором та у місці дії договору, з настанням якої, за умови виконання страхувальником всіх умов Договору, виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування страхувальнику в межах страхової суми, а саме: пошкодження, знищення або втрата транспортного засобу та/або додаткового обладнання внаслідок настання однієї або декількох подій, передбачених договором.

Згідно первинної довідки ДАІ від 24.09.15 р. та розгорнутої довідки № 74920951 від 24.09.15 про дорожньо-транспортну пригоду, складеної 1 Ротою 2 батальйону УПС МВс в м. Одеса, копія якої наявна в матеріалах справи, 24.09.15 р. по вул. Дача Ковалевського в м. Одесі відбулась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю транспортного засобу "ЗАЗ Lanos", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням власника ОСОБА_3 та транспортного засобу марки "MITSUBISHI PAJERO" державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_5, в результаті якої автомобілі отримали механічні ушкодження.

При цьому, за умовами п. 3.3.2 п. 3Договору страхування дорожньо - транспортна пригода визначена як пошкодження та/або знищення застрахованого транспортного засобу та/або додаткового обладнання внаслідок події, що сталася під час руху застрахованого транспортного засобу або іншого транспортного засобу - учасника події, внаслідок якої загинули або поранені люди чи завдані матеріальні збитки.

Як вбачається з п. 7, п.п. 3.3.2. п. 3 Договору страхування дана дорожньо-транспортна пригода визначена сторонами як страховий ризик, на випадок якого здійснювалось страхування.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 988 Цивільного кодексу України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

За змістом п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про страхування" до обов'язків страховика належить, зокрема, при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування, яке ч. 16 ст. 9 даного Закону визначено як страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Згідно ч. 1 ст. 25 Закону України "Про страхування" виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 990 Цивільного кодексу України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

Відповідно до п. 9.3 Договору страхування виплата страхового відшкодування здійснюється страховиком на підставі письмової заяви від страхувальника і страхового акту, що складається страховиком.

Згідно умов Договору страхування (п. 9.7) розмір завданих збитків визначається та страхове відшкодування виплачується страховиком за умови перерахування коштів на СТО для здійснення відновлювального ремонту транспортного засобу або перерахування страхувальнику, якщо роботи по відновленню транспортного засобу вже оплачені - кошторису ремонтних робіт, рахунків - фактур, нарядів - замовлень, актів виконаних робіт та інших документів, які підтверджують вартість та факт виконання відновлювального ремонту на СТО. При цьому перерахування проводиться безготівково на рахунок СТО, що надала рахунок, а по факту виконання робіт - на підставі акту виконаних робіт та квитанції про сплату - на рахунок страхувальника.

В подальшому страхувальник - гр. ОСОБА_3 26.09.15 звернулась до Товариства з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» із заявою на виплату страхового відшкодування за договором добровільного страхування транспортного засобу, копія якої наявна в матеріалах справи.

Відповідно до матеріалів справи, а саме рахунку Філії «Автомобільний дім «Одеса» ПАТ «Одеса -Авто» № 0000004473 від 29.09.15р. вартість відновлювального ремонту транспортного засобу "ЗАЗ Lanos", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, була визначена ремонтним підприємством в розмірі 7316,04 грн., в т.ч. ПДВ 1219,35 грн.

Також позивачем надана копія акту виконаних робіт № 2016001326 від 12.03.16р., складеного Філією «Автомобільний дім Одеса» ПАТ «Одеса-Авто», згідно якого вартість виконаних робіт та використаних матеріалів виконавця визначена в сумі 7316,04 грн. (в т.ч. ПДВ 1219,34 грн.).

Крім того, згідно звіту № 1258 про оцінку КТЗ ЗАЗ Lanos держномер НОМЕР_1, складеного 08.10.15 р. ТОВ «ЄвроАсистанс», а також ремонтної калькуляції № 1258 від 07.10.15р., складеної на основі комп'ютерної програми Аudatex, яка рекомендована п. 59 додатку 8 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.03р., вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля та використаних при цьому деталей, запасних частин та матеріалів склала 8070,50 грн.

Пунктом 8 Договору страхування визначено, що безумовна франшиза за ризиком «ДТП» складає 0,00 % від страхової суми по відповідному транспортному засобу,.

Як свідчать матеріали справи, страховиком - Товариством з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування" складено страховий акт №3.15.1207-1 від 01.10.15р., відповідно до якого вищевказана ДТП кваліфікована як страховий випадок та прийнято рішення про виплату на рахунок СТО страхового відшкодування в сумі 7316,04 грн., що становить визначену Філією «Автомобільний дім Одеса» ПАТ «Одеса-Авто» у рахунку № 000004473 від 29.09.15 р. та акті виконаних робіт № 2016001326 від 12.03.16р. вартість відновлювального ремонту автомобіля та запчастин до нього. Копію страхового акту залучено до матеріалів справи.

У відповідності до умов Договору страхування сума страхового відшкодування в розмірі 7316,04 грн. була перерахована Товариством з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування" на розрахунковий рахунок СТО - Філії «Автомобільний дім Одеса» ПАТ «Одеса-Авто» як безпосереднього виконавця відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 263181 від 01.10.15 р. на суму 7316,04 грн.

Заперечень щодо факту здійсненої позивачем виплати страхового відшкодування за Договором добровільного страхування наземних транспортних засобів програма «Комфорт» № 208.15.2276735 від 30.06.15р., а також перебування отриманих автомобілем марки "ЗАЗ Lanos", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, пошкоджень у причинно-наслідковому зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою, що сталася 24.09.15р., відповідачем суду не надано.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується виконання Товариством з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування" умов Договору страхування, а саме виплати страхового відшкодування в розмірі 7316,04 грн. у зв'язку із настанням страхового випадку страхувальнику - ОСОБА_3, шляхом перерахування вартості запчастин та відновлювального ремонту автомобіля "ЗАЗ Lanos", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, на розрахунковий рахунок СТО - Філія «Автомобільний дім Одеса» ПАТ «Одеса-Авто» яка безпосередньо здійснювала ремонт вказаного пошкодженого транспортного засобу.

Суд звертає увагу на те, що згідно з п. 1.6. Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.03 р., відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника (-ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу, відповідно до п. 2.3. Методики, - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.

Відповідно до ст. 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

Водночас, як зазначено в прийнятих за результатами перегляду справ даної категорії постановах Вищого господарського суду України від 23.08.11 р. у справі №42/92, від 07.08.12 р. у справі №2/22, від 01.03.11 р. у справі №47/372, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

Крім того, листом від 19.07.11р. Верховним Судом України роз'яснено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Отже, наявність рахунку № 000004473 від 29.09.15р., акту виконаних робіт № 2016001326 від 12.03.16р. та платіжного доручення №26381 від 01.10.15р. є достатніми доказами та підтвердженням фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП, а також розміру останніх.

Пунктом 3 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Цивільним кодексом України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (ч. 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України). Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Пунктом 1 частини 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Постановою Київського районного суду м. Одеси від 05.11.15 р. у справі №520/14011/15-п встановлено, що водій ОСОБА_5 24.09.15 р. о 22 год. 40 хв. По вул.. дача Ковалевськго в м. Одесі, керуючи автомобілем "MITSUBISHI PAJERO" державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під час руху заднім ходом не звернувся за допомогою до сторонніх осіб, в результаті чого здійснив зіткнення з автомобілем "ЗАЗ Lanos", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням власника ОСОБА_3, чим порушив п. 10.9 Правил дорожнього руху України. Гр. ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді стягнення на користь держави штрафу у розмірі 340,00 грн.

Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з положеннями ст. 27 Закону України "Про страхування", до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Підставою виплати страхового відшкодування є страховий випадок, тобто дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої відбулось пошкодження майна, із володінням та користуванням якого пов'язані майнові інтереси страхувальника, що є об'єктом майнового страхування за укладеним з страховиком договором.

Згідно ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

За приписами ч. 1 ст. 228 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.

За таких обставин, в момент виплати страхового відшкодування у позивача - Товариства з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування" виникло право зворотної вимоги (регресу) до власника джерела підвищеної небезпеки - транспортного засобу "MITSUBISHI PAJERO" державний реєстраційний номер НОМЕР_2.

У відповідності до ст. 5 Закону України "Про страхування" страхування може бути добровільним або обов'язковим. Одним із видів обов'язкового страхування, згідно п. 9 ч. 1 ст. 7 вказаного Закону, є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до ст. 6 вищевказаного Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

За матеріалами справи судом встановлено, що станом на дату вчинення ДТП 24.09.15р. цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу марки "DAEWOO LANOS", державний реєстраційний номер НОМЕР_6, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу застрахована страхувальником - гр. ОСОБА_7 у Приватному акціонерному товаристві «Європейський страховий союз» за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АЕ/5198248 (далі - Поліс), надана відповідачем копія якого міститься в матеріалах справи, з наступними умовами: ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю, становить 100 000,00 грн.; ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну - 50 000,00 грн.; франшиза - 1000,00 грн.; забезпечений транспортний засіб марки "MITSUBISHI PAJERO" державний реєстраційний номер НОМЕР_2.

З огляду на вищевикладене, у Товариства з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування", як у страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування, в межах виплаченої суми виникло право зворотної вимоги до відповідача - Приватного акціонерного товариства "Європейський страховий союз", як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, в межах ліміту відповідальності, визначеному Полісом.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №15-рп/2002 від 9 липня 2002 р. кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Отже позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Відповідно до зазначених вище норм позивач - Товариство з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування" може реалізувати своє право шляхом подачі відповідного позову до суду. Таку ж позицію підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного Суду України від 28.08.12 р. у справі №23/279).

Реалізуючи вказане право та з метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з заявою №1207 на виплату страхового відшкодування по полісу АЕ/5198248 (вих. № 5169/1207 від 07.12.15 р.) з документами про відшкодування шкоди на суму 7316,04 грн., яка згідно наявної копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення отримана відповідачем 18.12.15 р.

Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві, заява залишена відповідачем без відповіді та задоволення, відшкодування вказаної суми здійснено не було.

Як вбачається із матеріалів справи, зазначено позивачем в позовній заяві та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, свої зобов'язання щодо відшкодування Товариству з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування" в порядку регресу суми 7316,04 грн. всупереч вимогам чинного законодавства відповідач не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем, яку останній просив стягнути в поданій позовній заяві.

При цьому з урахуванням наявності полісу № АЕ 5198248 відповідача, договірних зобов'язань між власником транспортного засобу, який є винним у скоєнні ДТП, та страховою компанією відповідача, відповідальною особою є саме ПАТ «Європейський Страховий Союз», до якого правомірно заявлено позов.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі.

Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доказів визнання недійсним (-и) чи розірвання Договору добровільного страхування наземних транспортних засобів програма «Комфорт» № 208.15.2276735 від 30.06.15 р. страхування та/або Полісу № АЕ/5198248 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів суду не надано.

Суд зазначає, що відповідно до ст.ст. 2, 4, 8 ч. ч. 1, 16 ст. 9, ч.1 ст. 16 Закону України «Про страхування» страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України "Про господарські товариства" з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Згідно з п. 196.1.3 ст. 196 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість операції з надання послуг із страхування, співстрахування або перестрахування особами, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності відповідно до закону, а також пов'язаних з такою діяльністю послуг страхових (перестрахових) брокерів та страхових агентів.

Виходячи з системного аналізу змісту вищенаведених норм законодавства всі операції з надання послуг із страхування, в тому числі пов'язані з оплатою страхових послуг страхувальником на користь страховика та компенсацією останнім збитків, понесених потерпілим при настанні страхового випадку, не є об'єктом оподаткування ПДВ, в зв'язку з чим, за загальним правилом, як при визначенні розміру страхових платежів, так і при визначенні розміру матеріального збитку чи страхової виплати, підлягаючої до відшкодування страхувальнику чи безпосередньо потерпілій особі (п. 36.4 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"), податок на додану вартість не нараховується, окремим рядком не виділяється та страховики не є платниками ПДВ по таких операціях.

Таким чином, у разі, якщо страхові суми не перераховуються безпосередньо потерпілому (позивачу), а спрямовуються на придбання у платника податку на додану вартість послуг по ремонту, заміщенню, відтворенню застрахованого об'єкта чи товарно-матеріальних цінностей, які мають бути використані в процесі його ремонту (запчастини та інші витратні матеріали тощо), то розрахунок суми виплат на таке придбання здійснюється з урахуванням сум податку на додану вартість, які включаються до вартості й виділяються окремим рядком у розрахункових документах.

Водночас, у разі якщо придбання послуг по ремонту, заміщенню, відтворенню застрахованого об'єкта чи товарно-матеріальних цінностей, які мають бути використані в процесі його ремонту, здійснюється у неплатника податку на додану вартість, то розрахунок сум виплати здійснюється без урахування сум ПДВ.

У відповідності до ч.ч. 1,2 ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Відтак, в силу приписів ч. 2 ст. 14 Цивільного кодексу України страховик не може бути примушений до виплати ПДВ у складі суми страхового відшкодування за винятком випадку, коли сума ПДВ нарахована та сплачена на користь виконавця послуг з ремонту пошкодженого транспортного засобу, який (виконавець), в свою чергу, має бути платником ПДВ.

Згідно листа Верховного суду України від 19.07.2011р. сума ремонту автомобіля з урахуванням податку на додану вартість, виходячи з умов договорів, укладених на підставі чинного законодавства та правил, розроблених кожною страховою компанією, виплачується останньою або стягується судом після надання документів про такі витрати. Судам у таких випадках слід з'ясувати наявність двох обставин: 1) фактичне здійснення ремонту автомобіля; 2) чи зареєстрований надавач послуг з ремонту автомобіля є платником ПДВ.

В листі Державної податкової інспекції України від 21.08.2009 № 10143/5/16-1516 вказано, що у разі якщо придбання послуг по ремонту, заміщенню, відтворенню застрахованого об'єкта чи товарно-матеріальних цінностей, які мають бути використані в процесі його ремонту (запчастини та інші витратні матеріали тощо), здійснюється у неплатника податку на додану вартість, то розрахунок суми виплати та таке придбання здійснюється без урахування сум податку на додану вартість, оскільки особа, не зареєстрована платником податку на додану вартість, не має права нараховувати і виділяти окремим рядком суму податку на додану вартість.

Отже, у випадку проведення ремонту пошкодженого автомобіля особою, яка зареєстрована як платник ПДВ, сума страхового відшкодування має бути виплачена з урахуванням ПДВ, а у випадку виконання таких робіт особою, як не зареєстрована як платник ПДВ - без урахування ПДВ.

Як вбачається з рахунку № 0000004473 від 29.09.15р. та акту № 2016001326 від 12.03.16р., складених Філією «Автомобільний дім Одеса» ПАТ «Одеса-Авто», вартість ремонтно-відновлювальних робіт та запасних частин визначена з урахуванням суми ПДВ, а саме - 7316,04 грн., в т.ч. ПДВ - 1219,34 грн.

При цьому, оскільки під час розгляду справи позивачем було надано належні та допустимі докази на підтвердження перебування ПАТ «Одеса-Авто» в статусі платника ПДВ станом на час складання вказаних акту та рахунку, сума страхового відшкодування, на стягнення якого має право позивач, має бути виплачена саме з урахуванням суми ПДВ.

Також суд звертає увагу, що Правила щодо відшкодування шкоди, заподіяної третій особі, встановлені статтею 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Згідно пункту 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Суд наголошує на тому, що позивачем виплачено страхове відшкодування у спірній сумі без урахування коефіцієнта фізичного зносу згідно умов п. 15 Договору страхування, в зв'язку з чим вважає зазначити, що здійснення позивачем виплати страхового відшкодування в спірній сумі (без врахування зносу) на користь страхувальника на підставі рахунку № 0000004473 від 29.09.15 р. та акту № 2016001326 від 12.03.16 р. не суперечить приписам ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", оскільки вказаний закон не поширюється на правовідносини, що виникли за Договором страхування, а Закон України "Про страхування" відповідних застережень не містить.

Крім того, виходячи з положень п. п. 7.38., 7.39. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.03р., значення коефіцієнту фізичного зносу (ЕЗ) застрахованого позивачем автомобіля "ЗАЗ Lanos", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, 2014 року випуску, приймається таким, що дорівнює нулю, оскільки на момент настання дорожньо-транспортної пригоди (24.09.15 р.) строк експлуатації вказаного транспортного засобу не перевищував визначених п. 7.38 Методики строків (5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів; 5 років - для мототехніки).

Також відповідно до ч. 36.6. ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.

Згідно до статті 9 Закону України "Про страхування" франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

В силу ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Таким чином, оскільки згідно із даними Полісу, копія якого міститься в матеріалах справи, та Договору страхування франшиза становить 0,00 грн. та 1000,00 грн. відповідно, отже розмір страхового відшкодування, враховуючи розмір завданого застрахованому позивачем транспортному засобу «ЗАЗ Lanos», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 матеріального збитку та розмір права зворотної вимоги, яке перейшло до позивача в межах ліміту відповідальності відповідача за даним Полісом за спірним страховим випадком, підлягає зменшенню на розмір франшизи за Полісом і становить 6316,04 грн.

Проте судом не приймаються до уваги посилання відповідача в обґрунтування невиплати позивачу суми страхового відшкодування в порядку регресу на той факт, що розглянувши вказану заяву позивача, ПАТ «Європейський страховий союз» за результатами власного розрахунку вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу № оцв16/1203 від 08.02.16 р. було складено страховий акт № оцв16/203 від 08.02.16 р. та визначено суму 6316,04 грн. як вартість відновлювального ремонту застрахованого позивачем транспортного засобу "ЗАЗ Lanos", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, за вирахуванням франшизи за полісом АЕ/5198248 в сумі 1000,00 грн. та перераховано на рахунок позивача платіжним дорученням № 16259 від 08.04.16 р., копія якого міститься в матеріалах справи.

При цьому, як зазначено відповідачем у відзиві на позовну заяву, 13.04.16р. згідно меморіального ордеру № 85179 сплачену суму 6316,04 грн. повернуто на рахунок відповідача як помилково перераховану («уточнення реквізитів від банку платника не отримано»).

В свою чергу судом критично оцінюються посилання відповідача на те, що відсутність банківських реквізитів позивача об'єктивно перешкодила виконати встановлений законом обов'язок з регресного відшкодування, оскільки відповідач як страхувальник винної в ДТП особи не був позбавлений об'єктивної можливості отримати інформацію щодо банківських реквізитів Товариства з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування" шляхом безпосереднього звернення до позивача тощо, оскільки Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та Закон України «Про страхування» не визначають як обов'язкову умову повідомлення страховика винної в ДТП особи про банківські реквізити, на які необхідно здійснити виплату страхового відшкодування в порядку регреса, та не містять підстав для звільнення від виплати з вказаних підстав.

Поряд із цим суд звертає увагу на п. 30.1. ст. 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», який є спеціальним законом, що визначає загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, згідно якого переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати позивачу в порядку регресу суми виплаченого страхового відшкодування в добровільному порядку, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та відповідачем не спростовані, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача страхового відшкодування в порядку регресу підлягає частковому задоволенню в розмірі 6316,04 грн.

Відповідно до ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як встановлено вище, позивач направляв відповідачу регресну вимогу від 07.12.15 року № 5169/1207 про відшкодування страхової виплати у розмірі 7316,04 грн. на протязі одного місяця з дня отримання заяви (тобто з 18.12.15 р.).

Однак, відповідач коштів у встановлений строк не перерахував, в результаті чого за висновками суду, з боку відповідача має місце прострочення строку виконання грошового зобов'язання.

Таким чином, оскільки вимога позивача була залишена відповідачем без відповіді та задоволення, в подальшому Товариство з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування" звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Європейський страховий союз" про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 7316,04 грн., здійснивши при цьому у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо виплати страхового відшкодування в порядку регресу в сумі 7316,04 грн. позивачем нарахування на підставі ст. 625 ЦК України інфляційних втрат в сумі 240,91 грн. за період 19.03.16 р. по 09.08.16 р. та процентів річних у сумі 86,59 грн. за період з 19.03.16 р. по 09.08.16 р., які позивач просив суд стягнути з відповідача у поданій позовній заяві.

Суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті, що складається в тому числі з правовідношення, в якому право кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

За змістом статей 524 та 533 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Як зазначалось судом вище, згідно з частиною 1 статті 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно зі статтею 1192 Цивільного кодексу України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Судом встановлено, що у даному випадку відшкодування позивачу в порядку регресу виплаченого страхового відшкодування має здійснюватися в грошовому виразі, оскільки позивач обрав грошовий спосіб відшкодування шкоди.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і з факту завдання майнової шкоди іншій особі, а отже, між сторонами у справі існує саме грошове зобов'язання, яке виникло з позадоговірних відносин - делікту. При цьому, грошове зобов'язання у деліктних (регресних) правовідносинах не є окремим видом зобов'язання, а є способом виконання зобов'язання по відшкодуванню шкоди.

Аналогічний правовий висновок щодо можливості виникнення грошового зобов'язання зі факт завдання майнової шкоди іншій особі викладений у постанові Верховного Суду України у справі №3-295гс16 від 01.06.2016 р.

Окрім того, згідно постанови Верховного Суду України №6-49цс12 від 06.06.2012р. грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Також як вбачається з правової позиції, викладеної в постановах Верховного Суду України у справах №6-2168цс15 від 30.03.2016 р., №6-2468цс15 від 30.03.2016 р., №6-113цс14 від 01.10.2014 р., а також у постанові Вищого господарського суду України від 15.02.2012 р. у справі №23/375, будь-яке зобов'язання, яке зводиться до сплати грошей, є грошовим.

Таким чином, враховуючи вищенаведене та встановлене судом зобов'язання з виплати страхового відшкодування в порядку регресу, відтак обґрунтованим є висновок щодо наявності між сторонами грошових зобов'язань, які відповідач належним чином не виконав.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Суд констатує, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

В ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Аналогічні вимоги містяться і в ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України.

Як вбачається з аналізу ст.ст. 519, 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України (постанова від 23.01.12 р. у справі №37/64, постанова від 01.10.14 р. у справі №6-113цс14).

У зв'язку з викладеним, положення ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на суму страхового відшкодування, підлягаючого до виплати позивачу в порядку регресу, застосовуються в разі порушення як договірних так і позадоговірних грошових зобов'язань, в тому числі і до зобов'язань відшкодування шкоди в порядку регресу, незалежно від підстав їх виникнення, визначених статтею 11 Цивільного кодексу України, отже позивачем правомірно заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача процентів річних та втрат від інфляції.

Згідно п.1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

В свою чергу, контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог відповідачем суду не подано.

Згідно п. 3 Постанови № 14 інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п. 1.9 Постанови № 14 день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р. при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення відсотків річних та втрат від інфляції судом встановлено, що розмір процентів річних, перерахований судом у відповідності до вимог законодавства з урахуванням визначеного позивачем періоду становить 74,75 грн. процентів річних та 207,98 грн. втрат від інфляції та є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів річних та втрат від інфляції за несвоєчасну сплату 6316,04 грн. страхового відшкодування в порядку регресу підлягають частковому задоволенню в сумі, визначеній судом, а саме 74,75 грн. процентів річних та 207,98 грн. інфляційних нарахувань.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до рекомендацій Вищого господарського суду України, викладені у п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 р. "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 124, 129 Конституції України, рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 р. №15-рп/2002 та ст. ст. 4-2, 4-3, 32, 33, 34, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Європейський страховий союз" (01030, вул. М.Коцюбинського, 6, м. Київ, код 33552636) на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування" (01004, вул. Червоноармійська, 15/2, м. Київ, код 00032129) 6316,04 грн. страхового відшкодування, 74,75 грн. процентів річних, 207,98 грн. втрат від інфляції та 1189,65 грн. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано 25 листопада 2016 р.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон