Постанова № 63021562, 23.11.2016, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 681/910/16-а

Головуючий у 1-й інстанції: Салюк П.І.

Суддя-доповідач: Загороднюк А.Г.

23 листопада 2016 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Загороднюка А.Г.

суддів: Полотнянка Ю.П. Драчук Т. О.

за участю:

секретаря судового засідання: Стаднік Л.В.,

позивача: ОСОБА_2,

представника позивача: ОСОБА_3,

представника відповідача: Зозулі В.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Шепетівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 серпня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Шепетівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області, голови комісії з реорганізації Шепетівської об'єднаної державної податкової інспекції Ординської Валентини Миколаївни про визнання незаконним, скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 серпня 2016 року адміністративний позов задоволено частково.

Не погодившись із прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нову постанову про відмову в задоволені позову. В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування всіх обставин справи що призвело до неправильного її вирішення.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні заперечили проти доводів апеляційної скарги, у зв'язку з чим просили залишити її без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримала вимоги апеляційної скарги та просила її задовольнити.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, учасників судового засідання, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах апеляційної скарги у відповідності до частини 1 статті 195 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено з матеріалів справи, позивач з 24 грудня 1999 року по день звільнення постійно працювала в органах податкової служби.

30 травня 2016 року Шепетівською ОДПІ ГУ ДФС у Хмельницькій області винесено наказ №39-о від 30 травня 2016 року "Про звільнення ОСОБА_2.", відповідно до якого ОСОБА_2 звільнено з посади завідувача сектору оподаткування юридичних осіб Полонського відділення Шепетівської ОДПІ ГУ ДФС у Хмельницькій області.

Не погоджуючись з діями відповідача позивач звернулась до суду з адміністративним позовом.

За результатом розгляду справи, суд І інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог. Суд своїм рішенням визнав протиправним та скасував наказ Шепетівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Хмельницькій області №39-о від 30 травня 2016 року "Про звільнення ОСОБА_2.". Поновив ОСОБА_2 на посаді завідувача сектору оподаткування з юридичних осіб Полонського відділення Шепетівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Хмельницькій області з 30 травня 2016 року. Стягнув з Шепетівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Хмельницькій області середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30 травня 2016 року по 25 серпня 2016 року. Допустив негайне виконання постанови в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді завідувача сектору оподаткування з юридичних осіб Полонського відділення Шепетівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Хмельницькій області та стягнення середнього грошового забезпечення за один місяць. В решті позовних вимог відмовив.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 2 статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Аналіз пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України дає підстави для висновку, що підставою для розірвання трудового договору за ініціативи власника або уповноваженого ним органу є зміни в організації виробництва і праці, які у свою чергу можуть мати місце у випадках ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Тому, під змінами в організації виробництва і праці, які можуть бути підставою для розірвання трудового договору слід розуміти, в тому числі скорочення чисельності або штату працівників, що призводить до скорочення займаної працівником посади та зумовлює його звільнення у випадку неможливості переведення працівника на іншу посаду.

Колегією суддів встановлено, що 01 лютого 2016 року, на виконання вимог пункту 4 наказу ДФС України від 11 січня 2016 року №17 "Про введення в дію структур територіальних органів ДФС", Шепетівською ОДПІ ГУ ДФС у Хмельницькій області наказом від 01 лютого 2016 року № 48 введено в дію організаційну структуру та штатний розпис Шепетівської ОДПІ на 2016 рік.

На виконання вимог вищевказаного наказу, доручено головному спеціалісту з питань кадрової роботи здійснити комплекс заходів щодо призначення та переведення працівників згідно зі штатним розписом відповідно до чинного законодавства.

24 лютого 2016 року з метою реалізації постанови Кабінету Міністрів України від 04 листопада 2015 року №892 "Деякі питання територіальних органів Державної фіскальної служби", прийнято наказ ДФС України від 24 лютого 2016 року №175 "Про реорганізацію деяких територіальних органів ДФС у Хмельницькій області", в якому відповідно до пункту 3 наказано реорганізувати Шепетівську ОДПІ шляхом приєднання до Славутської ОДПІ ГУ ДФС у Хмельницькій області, згідно з пунктом 5 даного наказу утворено комісії з реорганізації окремих територіальних органів ДФС у Хмельницькій області, керівниками яких призначено посадових осіб згідно з додатком.

Згідно з штатним розписом на 2016 рік Шепетівської ОДПІ, затвердженим в.о. начальника ГУ ДФС у Хмельницькій області Зеленецьким М. Г., назву структурного підрозділу завідувачем якого була ОСОБА_2 змінено з сектору оподаткування з юридичних осіб на сектор податків і зборів з юридичних осіб.

Однак, такі зміни не мали жодного відношення до прав та обов'язків завідувача сектору оподаткування з юридичних осіб на якій працювала позивач, оскільки вони не призвели до скорочення посади завідувача сектору оподаткування з юридичних осіб, яку займала позивач, оскільки, у затвердженому станом на 25 січня 2016 року штатному розписі така посада також існує хоча й із зміненою назвою. Положення про сектор, в якому серед іншого визначено повноваження керівника, ідентичні.

Тому, виходячи із правової природи змін в організації праці Шепетівської ОДПІ ГУ ДФС у Хмельницькій області (у частині, що стосується позивача), такі зміни не можуть вважатися законною підставою для звільнення позивача, оскільки фактично змінилася лише назва структурного підрозділу у якому працювала позивач (із "сектор оподаткування юридичних осіб" на "сектор податків і зборів з юридичних осіб").

Також слід зазначити, що в структурному підрозділі не відбулися зміни у його складі за трудовою функцією (спеціальність, кваліфікація, виконувані обов'язки).

Отже, звільнення ОСОБА_2 з посади завідувача сектору оподаткування з юридичних осіб є безпідставним та ґрунтується на помилковому застосуванні норм пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, що свідчить про його незаконність, оскільки фактично займана позивачем посада скорочена не була.

Такий висновок узгоджується із практикою Вищого адміністративного суду України (Ухвала від 30 вересня 2015 року у справі № К/800/20490/15, від 18 лютого 2014 року у справі № К/800/40453/13). Зміст висновків суду касаційної інстанції полягає у тому, що у випадку коли ліквідовується один структурний підрозділ юридичної особи публічного права із створенням іншого, на який покладено такі ж функції, і у складі якого є така ж посада яку займала звільнена особа, таке звільнення відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України вважається безпідставним.

Разом з цим, крім відсутності правових підстав для звільнення позивача, суд вважає, що відповідач звільнивши ОСОБА_2 порушив ще й процедуру звільнення.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач при звільненні позивача із займаної посади, як нормативну підставу для звільнення зазначив пункт 1 статті 40 КЗпП України.

Проте, Шепетівською ОДПІ ГУ ДФС у Хмельницькій області залишено поза увагою, приписи частини 2 статті 40 КЗпП України, якими передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

За загальним правилом, таке переведення повинно забезпечуватися на іншу посаду за цією ж трудовою функцією (спеціальність, кваліфікація, виконувані обов'язки).

Крім того, згідно з статтею 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів" судам необхідно надавати оцінку і тому, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Колегією суддів встановлено, що з попередженням про наступне вивільнення із займаної посади у зв'язку із скороченням штатної чисельності позивач ознайомлена 11 березня 2016 року.

У попередженні було вказано, що наступне звільнення із займаної посади відбудеться не раніше 11 травня 2016 року.

Крім того, у попередженні, було зазначено, що пропозиції щодо наявних вакантних посад у структурі Шепетівської ОДПІ ГУ ДФС у Хмельницькій області будуть запропоновані протягом двох місяців з дня підписання попередження.

Відповідач одночасно із попередженням про звільнення позивача, повинен був та міг запропонувати ОСОБА_2 іншу посаду за цією ж трудовою функцією (спеціальність, кваліфікація, виконувані обов'язки), якою як зазначалося вище, є посада завідувач сектору податків і зборів з юридичних осіб.

Проте, відповідачем не було надано доказів того, що ОСОБА_2 було запропоновано іншу посаду за її кваліфікацією, а також доказів відмови позивача на продовження роботи у нових умовах.

Таким чином звільнивши позивача на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, відповідач не вжив жодних заходів з метою працевлаштування позивача на відповідній посаді та не надав суду жодних доказів щодо звернення до вищестоящого керівництва з метою працевлаштування ОСОБА_2, що свідчить про порушення встановленого порядку її звільнення.

Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України висловленою у постанові від 01 квітня 2015 року та з висновком Вищого адміністративного суду України який міститься в ухвалі від 20 листопада 2014 року у справі № К/800/23885/13.

Щодо переваги залишення на роботі Янковської О.А. колегія суддів зазначає наступне.

Янковська О.А. перебувала на посаді завідувача сектору доходів і зборів фізичних осіб Полонського відділення Шепетівської ОДПІ.

В новому штатному розписі передбачена посада завідувача податків і зборів з фізичних осіб.

Отже, доводи апеляційної скарги про переваги в залишенні на роботі Янковської О.А. на посаді завідуючого сектору податків та зборів юридичних осіб є необґрунтованими та не доведеними під час судового засідання.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що звільнення ОСОБА_2 є незаконним, оскільки проведене роботодавцем, як без визначених законом підстав так і в порушення встановленої процедури, а тому наказ Шепетівської ОДПІ Головного управління ДФС у Хмельницькій області №39-о від 30 травня 2016 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про поновлення позивача на роботі, суд зазначає наступне.

Визначаючись щодо посади, на якій підлягає поновленню позивач, суд І інстанції дійшов невірного висновку, оскільки змінилася назва структурного підрозділу у якому працювала ОСОБА_2

Отже, незаконно звільнена із займаної посади ОСОБА_2 підлягає поновленню на посаді завідувача сектору податків і зборів з юридичних осіб Полонського відділення Шепетівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області, тобто на посаді, яка за своїми функціями ідентична посаді, яку раніше обіймала позивач.

Також суд І інстанції не вірно визначив дату з якої позивач підлягає поновленню на роботі вказавши 30 травня 2016 року.

Проте, відповідно до наказу про звільнення позивача звільнено 30 травня 2016 року.

Згідно з статтею 241-1 КЗпП України та пунктом 2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом від 29 липня 1993 року № 58 день звільнення є останнім днем роботи.

Тобто позивач підлягає поновленню на роботі з 31 травня 2016 року.

Згідно з приписами частини другої статті 235 зазначеного Кодексу при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу є невід'ємним правом позивача, захист якого гарантований частиною 1 статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини та основних свобод.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.

Отже, судом І інстанції безпідставно не враховано при розрахунку сум вимушеного прогулу здійснену відповідачем виплату вихідної допомоги позивачу, чим порушено вищенаведені рекомендації Верховного Суду України та інтереси відповідача щодо зайвих витрат коштів з фонду оплати праці.

Крім того, при визначенні суми вимушеного прогулу судом не зазначено, чи ця сума визначена без передбачених законодавством відповідних утримань з заробітної плати (податків та зборів), або з ними, що зумовлює складнощі при виконанні судового рішення.

Також, згідно абзацу 10 пункту 10.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 7 "Про судове рішення в адміністративній справі" задовольняючи позовні вимоги про поновлення на публічній службі, суд повинен визнати протиправним рішення суб'єкта владних повноважень повністю або частково та скасувати акт індивідуальної дії повністю або ту його частину, яка стосується позивача, з моменту прийняття акта та обов'язково вказати дату, з якої особу поновлено на посаді.

Єдиним нормативним актом, який визначає порядок обчислення середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження, чинність якого поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм власності є Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Із пункту 5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом 1 пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку).

Отже, за приписами наведених норм, суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 січня 2014 року (справа № 21-395а13).

Зміст наведених правових актів дає підстави для висновку про те, що у випадках стягнення середньої заробітної плати (грошового забезпечення) за час вимушеного прогулу, судом має бути визначений період вимушеного прогулу, останнім днем якого завжди є день ухвалення постанови суду як акту правосуддя, з яким відбулося врегулювання публічно-правового спору, про який зазначено в адміністративному позові, і вирішено завдання адміністративного судочинства.

Відповідно до довідки Шепетівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області №117/13 від 26 жовтня 2016 року середньоденна заробітна плата ОСОБА_2 становить 177,35 грн.

Також позивачу виплачено вихідну допомогу у зв'язку із скороченням штатів в сумі середньомісячного заробітку - 3813 грн. 13 коп.

Період вимушеного прогулу позивача з 31 травня 2016 року по 23 листопада 2016 року складає 123 дні.

Загальний розмір середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу позивача складає 18000 грн. 02 коп. , а саме: (123 дні * 177 грн. 35 коп. (розмір середньоденної заробітної плати)) - 3813 грн. 13 коп. (розмір виплаченої вихідної допомоги).

Отже, при стягненні суми середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, необхідно вказати конкретну суму, що підлягає стягненню, а саме: 18000 грн. 02 коп. за період з 31 травня 2016 року по 23 листопада 2016 року.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що при виплаті суми середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу необхідно враховувати раніше виплачені суми, які були виплачені позивачу у зв'язку із звільненням та поновленням на роботі, якщо суду про них не було відомо під час розгляду справи.

Таким чином, колегія суддів вважає, що при вирішенні спору суд І інстанції врахував не всі його обставини, тому висновки суду по суті справи не в повній мірі відповідають встановленим у ній обставинам, що призвело до неправильного її вирішення, у зв'язку з чим апеляційну скаргу про скасування оскаржуваного рішення слід задовольнити з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову.

Згідно з статтею 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків суду обставинам справи.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Шепетівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області задовольнити частково.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 серпня 2016 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Шепетівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області № 39-о від 30 травня 2016 року "Про звільнення ОСОБА_2".

Поновити ОСОБА_2 на посаді завідувача сектору податків і зборів з юридичних осіб Полонського відділення Шепетівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області з 31 травня 2016 року.

Стягнути з Шепетівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області 18000 грн. 02 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 31 травня 2016 року по 23 листопада 2016 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 28 листопада 2016 року.

Головуючий Загороднюк А.Г. Судді Полотнянко Ю.П. Драчук Т. О.