Рішення № 63020006, 24.11.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження: № 22-ц/790/6990/16 Головуючий 1 інстанції -

Справа № 617/778/16-ц ОСОБА_1

Категорія: Спори про право власності та інші речові права про приватну власність Доповідач Міненкова Н.О.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2016 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого: Міненкової Н.О.

суддів: Кокоші В.В.

ОСОБА_2

за участю секретаря: Лашакової Д.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою заступника керівника Чугуївської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Вовчансько-Хутірської сільської ради Вовчанського району Харківської області на рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 30 серпня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Вовчансько-Хутірської сільської ради Вовчанського району, Харківської області, про визнання права власності в порядку набувальної давності,-

в с т а н о в и л а :

У травні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Вовчансько-Хутірської сільської ради Вовчанського району, Харківської області про визнання права власності на майно в порядку набувальної давності, вказавши, що в 2002 році ВАТ "Вовчанське", розташоване на території Вовчансько-Хутірської сільської ради було визнано банкрутом і призначений за рішенням суду ліквідатор ОСОБА_4 займався реалізацією майна, належного банкруту для задоволення грошових потреб його кредиторів. Серед майна підприємства на продаж були виставлені нежитлові будівлі /сараї/, розташовані в с. Тихе, Вовчанського району по вул. Садовій 15, будівля колишнього гуртожитку, яка на протязі останніх 20 років використовувалась в якості сараю, площею 519,5 кв.м. та по вул. Садовій 45, будівля колишньої майстерні, яка також використовувалась в якості сараю, площею 188,90 кв.м.. З продавцем ліквідатором вони обговорили всі умови купівлі-продажу зазначених будівель, ним було сплачено до прибуткової каси ВАТ "Вовчанське" оплату за куплену будівлю майстерні 353 грн., за будівлю гуртожитку 2623 грн.. На підтвердження передачі майна були підписані прості письмові договори купівлі-продажу і за накладною № 50 від 15.07.2004 року будівлі передані йому у власність. Куплені будівлі були діючими, а в договорах було зазначено, що вони продавалися «під розбирання», що за поясненнями ліквідатора спрощувало процедуру продажу. На цей час виникла необхідність в документальному оформлені права власності, та виявилось, що продані йому будівлі документально ВАТ "Вовчанське" не належали. Це були будівлі колишнього радгоспу "Вовчанський", при реорганізації якого правовстановлюючі документи на правонаступників не виготовлялись. Про ці обставини він не знав та не міг догадуватись. Просив визнати за ним право власності на вказані будівлі.

Рішенням Вовчанського районного суду Харківської області від 30 серпня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на будівлю літ."Н", загальною площею 519.5 кв. метри, розташовану в с. Тихе, вул. Садова,15, Вовчанського району, Харківської області; на будівлю літ."Ч", загальною площею 188.9 кв. метри, розташовану в с. Тихе, вул. Садова,45, Вовчанського району, Харківської області.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції заступник керівника Чугуївської місцевої прокуратури Харківської області Довжич. Є. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить, рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 30 серпня 2016 року скасувати, ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судове рішення ухвалене без повного зясування обставин справи, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Прокурор в доводах зазначає, що судом під час розгляду позовної заяви ОСОБА_5 не встановлено кому належить земельна ділянка під спірною майстернею та на якій підставі вона використовується. Позивачем не надано суду жодного доказу безперервного відкритого використання цього приміщення починаючи з 2004 року. Єдине посилання на ВАТ «Вовчанське», як можливого власника, є долучена до позовної заяви накладної № 50 на зазначені будівлі. Проте накладна не є правовстановлюючим документом.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Вислухавши доповідь судді - доповідача, пояснення сторін по справі, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Стаття 344 ЦК є новелою порівняно із ЦК в редакції 1963 року. Саме вона вводить до цивільного законодавства новий інститут - набуття права власності за давністю володіння (набувальна давність). Чинний ЦК усунув необґрунтовані переваги для державної власності, що були встановлені в ЦК 1963 року. Так, відповідно до ст.137 ЦК України в редакції 1963 року майно, яке не мало власника або власник якого невідомий, надходило у державну власність (безхазяйне майно, яке належало колгоспному двору, ставало власністю колгоспу). Безхазяйне майно надходило у власність держави за рішенням виконавчого комітету районної, міської ради народних депутатів, винесеним за заявою фінансового органу, а безхазяйне майно колгоспного двору - за заявою колгоспу. Майно, що було визнане у встановленому порядку безхазяйним, зараховувалося безпосередньо до державного бюджету.

Проте визнання майна безхазяйним і навіть наступна його реалізація не виключала можливості предявлення майнових вимог власником. Він мав право вимагати від органу, рішенням якого майно було визнане безхазяйним, повернення майна або грошової компенсації у розмірі сум, отриманих від реалізації, за вирахуванням здійснених у звязку з цим витрат. Спори щодо таких вимог розглядалися у судовому порядку.

ЦК 1963 року не містив поняття інституту «набувальної давності». Воно набуло юридичного значення у день набрання чинності новим ЦК, тобто лише 1 січня 2004 року.

Проте у п. 8 Прикінцевих та Перехідних положень чинного ЦК зазначено, що правила ст. 344 ЦК України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності ЦК.

Судовим розглядом встановлено, що згідно договору купівлі-продажу від 15.07.2004 року ВАТ "Вовчанське" в особі ліквідатора ОСОБА_4 продало ОСОБА_3 гуртожиток під розбирання за грошові кошти у розмірі 2623 грн.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 15.07.2004 року ВАТ "Вовчанське" в особі ліквідатора ОСОБА_4 продало ОСОБА_3 майстерню під розбирання за грошові кошти у розмірі 353 грн.. Зазначені договори підписані сторонами.

Квитанцією прибуткового касового ордера № 48 від 15.07.2004 року та накладною № 50 від 15.07.2004 року підтверджується, що ОСОБА_3 сплачені грошові кошти, визначені договорами купівлі-продажу за придбання майстерні та будівлі гуртожитку у ВАТ "Вовчанське".

З технічних паспортів від 17.03.2016 року на майстерню літ «Ч» № 45 по вул. Садовій в с. Тихе, Вовчанського району та гуртожитку літ. «Н» № 15 по вул. Садовій в с. Тихе, Вовчанського району, замовником яких є ОСОБА_3 вбачається, що дійсно за вказаними адресами розташовуються будівля майстерні загальною площею 188,9 кв.м. та будівля гуртожитку загальною площею 519,5 кв.м.

Згідно довідок Вовчанського БТІ від 30.05.2016 року № 390,391, право власності на нерухоме майно, розташоване по вул. Садовій № 15 та № 45 в с. Тихе, Вовчанського району, Харківської область, станом на 01.01.2013 року не зареєстроване.

Довідками Виконкому Вовчансько-Хутірської сільської ради Вовчанського району Харківської області № 193,194 від 30.05.2016 року підтверджується, що ОСОБА_3 володіє приміщеннями майстерні та гуртожитку колишнього ВАТ "Вовчанське" з 2004 року по теперішній час та використовує їх для господарських потреб.

Задовольняючи позовні вимоги суд виходив з того, що ОСОБА_3 придбав у ВАТ "Вовчанське" будівлю майстерні та будівлю гуртожитку, які належали радгоспу "Вовчанський" правонаступником якого є ВАТ "Вовчанське", повністю сплатив їх вартість, з 2004 року по теперішній час використовує їх для господарської діяльності, як повноцінний власник, на законних підставах відкрито і безперервно володіє ними більше як десять років.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції не зясував обставини справи та застосував норму закону про набувальну давність без врахування цих обставин, не надавши належної оцінки доводам позовної заяви.

З набранням чинності новим Цивільним кодексом України стало можливим набувати права власності на чуже майно за правилом набувальної давності (ст. 344 ЦК). Це означає, що особа, яка володіє чужим майном протягом тривалого терміну, може набути права власності на нього, посилаючись на давність користування ним.

Набувальна давність - одна з підстав набуття права власності. Частина 1 ст. 344 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачає, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито й безперервно володіти нерухомим майном протягом 10 років або рухомим майном протягом 5 років, набуває права власності на нього. Субєктом набувальної давності може бути як фізична, так і юридична особа.

Набувальна давність не стосується випадків заволодіння чужим майном обманним або злочинним шляхом. Мова йде про ситуації, коли власник майна не заявляє про своє право уже тривалий час, тобто фактично відмовляється від цього майна.

Набувальна давність поширюється на випадки фактичного володіння чужим майном. Наявність у володільця, наприклад, договору оренди, наймання, зберігання тощо виключає застосування інституту набувальної давності.

Обєктом правової охорони за ст. 344 ЦК є нерухоме або рухоме майно. До нерухомого належать земельні ділянки, а також обєкти, розташовані на земельній ділянці (житлові будинки, майнові комплекси, насадження).

До набуття права власності на майно особа, яка володіє ним як своїм власним, має право на захист свого володіння проти третіх осіб, які не є власниками майна, а також які не мають права на володіння ним та інших передбачених законом чи іншими нормативно-правовими актами або договором підставах.

Скористатися правом власності на чуже майно на підставі набувальної давності може особа, якщо вона:

1. Заволоділа майном добросовісно, тобто на законних підставах.

Тобто якщо володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи, не знав про обставини, у звязку з якими виникло володіння чужою річчю і які не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна (наприклад, покупець, купуючи річ у продавця, не знав, що той не мав права її продавати, а обставини купівлі-продажу не давали підстав для сумніву у правомірності такого правочину).

У разі виникнення спору встановлювати характер володіння (його добросовісність або недобросовісність) має тільки суд з урахуванням обставин справи.

2. Продовжує володіти ним відкрито та безперервно.

Тобто володіння має бути відкритим, очевидним для всіх третіх осіб, які мають можливість спостерігати за ним. Але це, на нашу думку, не слід сприймати буквально і не означає, що володілець зобовязаний спеціально інформувати оточуючих про своє володіння річчю.

3. Продовжує володіти ним протягом встановленого строку.

Володіння має бути безперервним протягом визначених законом строків (для нерухомого майна - 10 років, а для рухомого - 5 років).

Ч. 3 ст. 344 ЦК містить також положення: якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не предявив вимоги про його повернення, вона набуває права власності за набувальною давністю на нерухоме майно через 15 років, а на рухоме майно - через 5 років після закінчення терміну позовної давності.

Згідно зі статтями 256 та 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Тривалість загальної позовної давності - три роки.

Судом встановлено, що в 2002 році в результаті реалізації майна банкрута ВАТ «Вовчанське» позивач придбав за договором у ліквідатора ОСОБА_4 спірні будівлі, сплатив їх вартість, яка була визначена на час придбання. Договір купівлі продажу від 15.07.2004 року (а.с.7,8). здійснено у простій письмовій формі.

Ті обставини, що позивач з 2004 року липня місяця добросовісно і безперервно володіє приміщенням майстерні бувшого ВАТ «Вовчанське», яке розташоване на території Вовчансько Хутірської сільської ради с.Тихе, вул. Садова,45 були встановлені судом і не заперечувались Вовчансько Хутірською сільською радою.

Згідно зі звітом про оцінку майна нежитлової будівлі (майстерні) літ.»Ч», загальною площею 188,9 кв. м., що розташована в с.Тихе, вул. Садова,45 Вовчанського району станом на 22 квітня 2016 року вартість будівлі складає 141600 грн. Тобто, протягом пятнадцяти років, користуючись майном, позивач покращив його стан, підтримував це майно у належному стані( а.с.20-26). Також збільшилась вартість придбаного гуртожитку літ «Н», загальною площею 519,5 кв.м., що розташований за адресою: Харківська область, Вовчанський район, село Тихе, вул.. Садова,15 і станом на 22.04.2016 року стала складати 650000 грн.

Згідно з доводами апеляційної скарги позивачем не доведено право власності на спірні будівлі ВАТ «Вовчанське» та реєстрацію права власності на будівлі за власником. В апеляційній скарзі є посилання на норми, які регулюють визнання права власності на безхазяйну річ. Не встановлено хто є користувачем земельної ділянки і таке інше.

Між тим, виходячи зі змісту ст. 344 ЦК, обставинами, які мають значення для справи і які повинен довести позивач, є такі: - майно може бути об'єктом набувальної давності; - добросовісність володіння; - відкритість володіння; - давність володіння та його безперервність; - відсутність інших осіб, які претендують на це майно; - відсутність титулу (підстави) у позивача для володіння майном та набуття права власності. Позивачем у справах про набуття права власності за набувальною давністю є володілець чужого майна. Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або особа, яка вважає себе власником майна. Слід зазначити, що відповідачем у більшості справ зазначається орган місцевого самоврядування навіть тоді, коли із матеріалів справ вбачається, що фактично майно належить іншій особі та саме вона має бути відповідачем за таким позовом.

Тобто, підставами для задоволення позовних вимог за вказаною нормою є саме обставини визначенні в ній.

З позовної заяви вбачається, що придбаваючи в липні 2004 року спірні будівлі позивач не знав, що ці будівлі за документами не належали підприємству - банкруту ВАТ «Вовчанське», а належали колишньому радгоспу «Вовчанський», які перебували на балансі радгоспу як гуртожиток та майстерня. Радгосп було реорганізовано, але правовстановлюючі документи не виготовлялися. При виконанні банкрутства ВАТ «Вовчанське» приміщення продавалися як такі, що належали підприємству - банкруту. В позовній заяві не зазначається, про реорганізацію радгоспу та хто був його правонаступником.

Позивачем не заявлялись клопотання щодо витребування документів про власника майна та не зазначався власник майна.

Крім того позивач просив визнати право власності за набувальною давністю відповідно до ст. 344 ЦК. Між тим, ч.3 цієї статті містить також положення: якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не предявив вимоги про його повернення, вона набуває права власності за набувальною давністю на нерухоме майно через 15 років, а на рухоме майно - через 5 років після закінчення терміну позовної давності.

Згідно зі статтями 256 та 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Тривалість загальної позовної давності - три роки.

Судова колегія вважає, що позовні вимоги позивачем не доведені відносно зазначення власника майна, або його користувача на час придбання майна позивачем.

Між тим, відмова в позові у звязку з недоведеністю позовних вимог не позбавляє права позивача звернутися у суд до власника спірного майна, а за відсутності власника до відповідної територіальної громади, надавши докази , або заявивши клопотання про їх витребування.

Судова колегія вважає, що рішення суду підлягає скасуванню, а апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню у зв,язку із недоведеністю позовних вимог та постановляння рішення за неповно з,ясованими обставинами справи.

Відповідно до ст.. 88 ЦПК України у разі відмови в позові судові втрати підлягають стягненню зі сторони якій відмовили в позові.

Керуючись ст.ст. 303,304,307,309,313,317,319 ЦПК України судова колегія,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу заступника керівника Чугуївської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Вовчансько-Хутірської сільської ради Вовчанського району Харківської області задовольнити.

Рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 30 серпня 2016 року скасувати.

Відмовити ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог до Вовчансько-Хутірської сільської ради Вовчанського району, Харківської області, про визнання права власності в порядку набувальної давності.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави 7579 грн. (сім тисяч пятсот сімдесят девять грн..0 сплачені за подачу апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий - Н.О.Міненкова

Судді - В.В. Кокоша

- ОСОБА_2