Ухвала суду № 63012731, 24.11.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 823/925/16 Головуючий у 1-й інстанції: Орленко В.І. Суддя-доповідач: Губська О.А.

У Х В А Л А

Іменем України

24 листопада 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Губської О.А.

суддів: Парінова А.Б., Беспалова О.О.

за участю секретаря судового засідання Сергієнко Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкасиагросфера" до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області, у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 03.08.2016, просив скасувати податкові повідомлення-рішення від 29.06.2016 № 0000194000, № 0000204000, від 13.07.2016 №0000304000.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2016 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення відповідача від 29.06.2016 № 0000194000, № 0000204000, від 13.07.2016 №0000304000.

Відповідач із таким рішенням не погодився, у поданій ним апеляційній скарзі просить його скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні вимог позивача, при цьому вказує на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін у відкритому судовому засіданні без здійснення фіксування технічними засобами у відповідності до ч. 1 ст. 41 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції виходить із таких фактичних обставин.

Вирішуючи спір, суд правильно встановив, що відповідачем у період з 06.06.2016 по 15.06.2016 проведено фактичну перевірку паливного складу ТОВ "Черкасиагросфера" за адресою: 18008, Черкаська обл., м. Черкаси, вул. Смілянська, 127, щодо дотримання суб'єктом господарювання порядку проведення розрахунків за товари (послуги), вимог з регулювання обігу готівки, наявності торгових патентів, ліцензій.

За результатами перевірки складено акт від 16.06.2016 №195/23-01-40-013/36391323, згідно із яким контролюючий орган установив порушення позивачем п.1 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 06.07.1995 р. №265/95-ВР зі змінами та доповненнями; п.44.3, ст.44, п.п.46.1 ст.46, п.49.2, п.49.21 ст.49 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI зі змінами та доповненнями. За даними акту перевірки, перевіряючими встановлено здійснення ТОВ "Черкасиагросфера" операцій з роздрібної торгівлі підакцизними товарами, а саме: реалізацію пального в період з 01.03.2016 по 08.06.2016 у кількості 33 766,34 л.

Також відповідачем проведено камеральну перевірку даних, задекларованих у податковій звітності з акцизного податку.

Відповідно до складеного за її результатами акта від 01.07.2016 2343/23-01-40-00/36391323, контролюючим органом встановлено неподання додатку 6 до декларації акцизного податку за березень-травень 2016 року, чим порушено вимоги підпункту 49.18.1 пункту 49.18, пункту 49.2, пункту 49.2-1 статті 49; пункту 46.1 статті 46 розділу ІІ Податкового кодексу України.

На підставі висновків названих актів відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення: від 29 червня 2016 року №0000194000, яким застосовано штрафні санкції в розмірі 510 грн.; від 29 червня 2016 року №0000204000, яким застосовано штрафні санкції в розмірі 1 грн.; від 13.07.2016 № 0000304000, яким застосовано штрафні санкції в розмірі 510 грн.

Вирішуючи спір та задовольняючи позов, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що у межах спірних відносин встановлено здійснення позивачем оптової, а не роздрібної торгівлі паливно-мастильними матеріалами, що обумовлює відсутність у платника податку обов'язку використовувати реєстратор розрахункових операцій чи розрахункову книжку та, відповідно, подання додатку 6 до декларації акцизного податку за березень-травень 2016 року.

Перевіривши правову оцінку обставин справи, повноту їх встановлення та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, з урахуванням доводів апеляційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду дійшла висновку про таке.

Спірні відносини виникли у зв'язку із встановленням податковим органом факту здійснення позивачем продажу пального через наявні у нього паливно-роздавальні колонки.

На переконання відповідача, це безумовно свідчить про роздрібний характер такої торгівлі підакцизними товарами, оскільки має місце продаж паливно-мастильних матеріалів через автозаправну станцію, та, як наслідок, породжує обов'язок суб'єкта господарювання використовувати реєстратор розрахункових операцій чи розрахункову книжку, а також подавати додаток 6 до декларації акцизного податку за період такої діяльності.

Невиконання позивачем зазначених вимог закону обумовило прийняття оскаржуваних у цій справі рішень.

Позивач, у свою чергу, категорично не погоджується із доводами контролюючого органу, мотивуючи власну позицію тим, що ним здійснювався оптовий, а не роздрібний продаж паливно-мастильних матеріалів.

Оскільки такий характер торгівлі підакцизними товарами не передбачає для господарюючого суб'єкта обов'язку використання реєстратора розрахункових операцій чи розрахункової книжки та, відповідно, подання додатку 6 до декларації акцизного податку, то ним не було порушено закону, а тому прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

За визначенням пп. 14.1.212 п. 14.1 ст. 212 Податкового кодексу України реалізація підакцизних товарів (продукції) - будь-які операції на митній території України, що передбачають відвантаження підакцизних товарів (продукції) згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами з передачею прав власності або без такої, за плату (компенсацію) або без такої, незалежно від строків її надання, а також безоплатного відвантаження товарів, у тому числі з давальницької сировини, реалізація суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Реалізація пального для цілей розділу VI цього Кодексу - будь-які операції з передачі (відпуску, відвантаження) пального на митній території України на підставі договорів купівлі-продажу, міни, поставки, дарування, комісії, доручення (в тому числі передача на комісійну/довірчу реалізацію), поруки, інших господарських та цивільно-правових договорів або за рішенням суду, іншого компетентного державного органу чи органу місцевого самоврядування за плату (компенсацію) або без такої, які передбачають перехід права власності або права розпорядження, а також передачу (відпуск, відвантаження) пального на підставі договорів про виробництво із сировини замовника. Не вважаються реалізацією пального операції з передачі (відпуску, відвантаження) пального на митній території України на підставі договорів зберігання.

Кваліфікуючими ознаками поняття «реалізація суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизними товарами» є: продаж товарів, тобто операція при якій відбувається перехід права власності на товар; спеціальна суб'єктність - споживачі; некомерційне використання товару.

Відповідно до пп. 212.1.11 п. 212.1 ст. 212 Податкового кодексу України платником акцизного податку є особа - суб'єкт господарювання роздрібної торгівлі, яка здійснює реалізацію підакцизних товарів.

Об'єктом оподаткування акцизним податком згідно пп. 213.1.9 п.213.1 ст. 213 Податкового кодексу України є, зокрема, операції з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Відповідно до пп. 4.4 п. 4 ДСТУ 4303:2004 роздрібна торгівля - це вид економічної діяльності в сфері товарообігу, що охоплює купівлю-продаж товарів кінцевому споживачу та надання йому торговельних послуг.

Згідно з п. 22 ст. 1 Розділу 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Таким чином, для того щоб визначити будь-яку фізичну особу, як кінцевого споживача необхідно встановити, що придбані нафтопродукти фізична особа придбаває для особистих потреб, та їх придбання не пов'язане з підприємницькою діяльністю та виконанням ним обов'язків найманого працівника.

Згідно з п. 1 ст. 698 Цивільного кодексу України за договором роздрібної купівлі-продажу продавець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу товару, зобов'язується передати покупцеві товар, що звичайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його.

Відповідно до ст. 52 Господарського кодексу України кваліфікуючою ознакою некомерційного господарювання є відсутність мети одержання прибутку.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Враховуючи наведені норми права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що продаж нафтопродуктів суб'єктам господарювання на підставі укладених з ними договорів поставки для їх використання у підприємницькій діяльності, а також враховуючи обсяг проданого пального, не може тлумачитись як роздрібна торгівля нафтопродуктами.

Разом з тим, можливість здійснення суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів реалізації підакцизних товарів кінцевим споживачам (якими є також суб'єкти господарювання), що не є об'єктом оподаткування акцизним податком випливає також зі змісту декларації з акцизного податку, що затверджена Наказом Міністерства фінансів України від 23.01.2015 №14, з якого вбачається, що в декларації зазначаються дані щодо реалізації товарів кінцевим споживачам, що є об'єктом оподаткування акцизним податком з роздрібної реалізації підакцизних товарів та інформаційні дані реалізації товарів для комерційного використання, що не є об'єктом оподаткування акцизним податком з роздрібної реалізації підакцизних товарів, а операції відпуску нафтопродуктів з колонок, що не є реалізацією, в декларації не відображаються: графа 3 - загальна вартість (з податком на додану вартість) реалізованих підакцизних товарів у роздрібній торговельній мережі та у мережі громадського харчування споживачам незалежно від форми розрахунків; графа 4 - вартість (з податком на додану вартість) реалізованих підакцизних товарів у роздрібній торговельній мережі споживачам незалежно від форми розрахунків для їх комерційного використання, тобто для подальшої реалізації кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання; у графі 5 - «Вартість підакцизних товарів до оподаткування, грн. (гр. 3 - гр. 4)» вказується різниця між графами 3 та 4 цього розрахунку.

Відповідач обґрунтовуючи свої доводи щодо здійснення позивачем роздрібної торгівлі підакцизними товарами - пальним, посилається Правила роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.1997 № 1442 (далі за текстом - Правила).

У пункті 2 Правил зазначено, що роздрібний продаж нафтопродуктів здійснюється через мережу автозаправних станцій (АЗС), що призначені для відпуску споживачам нафтопродуктів. Продаж нафтопродуктів (крім бензину, дизельного палива, скрапленого вуглеводневого газу) у дрібній розфасовці здійснюється також через спеціалізовані магазини, що продають товари господарського вжитку (спеціалізовані магазини).

Пунктами 34 та 35 цих Правил встановлено, що заправка автомобілів та інших транспортних засобів населенню провадиться оператором АЗС через паливо-, масло- та газороздавальні колонки. Дозволяється також відпускати нафтопродукти (крім скрапленого вуглеводневого газу) в тару споживача (металеві каністри). Заправка автотранспортних засобів провадиться за допомогою оператора АЗС або водієм самостійно під наглядом оператора.

На переконання відповідача, відпуск позивачем пального через паливно-роздавальні колонки у будь-якому випадку свідчить про роздрібний характер такої торгівлі, оскільки має місце продаж паливно-мастильних матеріалів через автозаправну станцію.

На думку колегії суддів, таке трактування відповідачем норм законодавства є помилковим, оскільки визначене п. 2 Правил здійснення роздрібного продажу нафтопродуктів через АЗС не є єдиним виключним правом суб'єкта господарювання.

Вказані Правила не регулюють правовідносини у сфері оптового продажу нафтопродуктів, та відповідно не можуть його забороняти.

Трактування відповідачем діяльності АЗС як таке, що здійснює виключно роздрібний продаж нафтопродуктів, тільки для некомерційного використання унеможливлює застосування наведеного вище порядку визначення податкового зобов'язання з акцизного податку. Більше того, в законодавстві не існує обмежень щодо торгівлі нафтопродуктами через АЗС оптом, відповідно не кожен факт продажу пального на АЗС є роздрібним.

Також апеляційний суд звертає увагу на положення пп. 4.5 п. 4 ДСТУ 4303:2004, згідно із яким оптова торгівля - це вид економічної діяльності в сфері товарообігу, що охоплює купівлю-продаж товарів за договорами поставки партіями для подальшого їх продажу кінцевому споживачу через роздрібну торгівлю, або для виробничого споживання та надання пов'язаних із цим послуг.

Відповідно до ДСТУ 3993-2000 «Товарознавство» партія товару - це певна кількість товарів одного або декількох найменувань, закуплених, відвантажених або отриманих одночасно за одним товаросупровідним документом.

Оптова торгівля здійснюється за договором поставки.

Згідно з п. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Крім того, відповідно до п. 3 ст. 265 Господарського кодексу України сторонами договору поставки можуть бути тільки суб'єкти господарської діяльності.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що позивачем було укладено договори поставки нафтопродуктів з контрагентами, а саме з: ФОП ОСОБА_2 №10/05-16 від 10.05.2016; ФОП ОСОБА_3 №18/03-16 від 18.03.2016; ПП Укрпродукт-М" №11/03-15 від 11.02.2015; ПП "Санже-Черкаси" №22/01-16 від 22.01.2016; ФОП ОСОБА_4 №17/11-14 від 17.11.2014р.; ПП "Небесна сотня" №30/09-15 від 30.09.2015. З названими контрагентами позивачем також укладено відповідні договори зберігання нафтопродуктів, прийнятих на зберігання за кількістю згідно видаткової накладної та акту прийому-передачі, з подальшим відвантаженням контрагентам по відомостях за допомогою технологічного обладнання.

На підтвердження передачі у власність контрагентів нафтопродуктів, позивачем надано копії актів приймання-передачі нафтопродуктів та видаткових накладних.

Згідно із актом перевірки ФОП ОСОБА_2 одержано від позивача дизельне паливо в кількості 142 л.; ФОП ОСОБА_3 дизельне паливо в кількості 6274 л. та бензин А-95 в кількості 110л.; ПП Укрпродукт-М" дизельне паливо в кількості 6300 л. та бензин А-95 в кількості 50л.; ПП "Санже-Черкаси" дизельне паливо в кількості 6162л.; ФОП ОСОБА_4 дизельне паливо в кількості 13328 л.; ПП "Небесна сотня" дизельне паливо в кількості 4126 л. та бензин А-95 в кількості 10л.

При цьому колегія суддів враховує, що основним видом діяльності позивача є оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції правильно установлено здійснення позивачем у межах спірних правовідносин саме оптової торгівлі паливно-мастильними матеріалами, оскільки їх продаж здійснювався у значній кількості чітко визначеному колу контрагентів для використання ними у власній господарській діяльності.

Колегія суддів також враховує, що відповідачем не надано жодних доказів, які підтверджують відпуск позивачем нафтопродуктів через АЗС кінцевим споживачам для власних потреб.

За правилами пункту 12 статті 9 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються якщо в місці отримання товарів (надання послуг) операції з розрахунків у готівковій формі не здійснюються (оптова торгівля тощо).

Оскільки під час розгляду і вирішення адміністративної справи судами установлено, що позивачем здійснювався оптовий продаж паливно-мастильних матеріалів, то висновки контролюючого органа про порушення позивачем п.1 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг"; п.44.3, ст.44, п.п.46.1 ст.46, п.49.2, п.49.21 ст.49 Податкового кодексу України, а також підпункту 49.18.1 пункту 49.18, пункту 49.2, пункту 49.2-1 статті 49; пункту 46.1 статті 46 розділу ІІ Податкового кодексу України, є необґрунтованими.

За таких обставин, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення вимог позивача шляхом визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 29.06.2016 № 0000194000, № 0000204000, від 13.07.2016 №0000304000.

Відповідно до ст. 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції при вирішенні спору правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, водночас, відповідачем не доведено підстав для його скасування, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Крім того, скаржник, подаючи апеляційну скаргу, просив відстрочити сплату судового збору до вирішення справи апеляційним судом.

Назване клопотання було задоволене ухвалою судді Київського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2016 року.

Відповідно до ст. 88 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк. Якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо оплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до пп. 2 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Згідно з положеннями пп. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання юридичною особою адміністративного позову майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" мінімальний розмір заробітної плати станом на 1 січня 2016 року встановлено в розмірі 1378,00 грн.

Враховуючи наведене, ставка судового збору, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви у даній справі становила 1378 грн. (мінімальний розмір).

Отже, сума судового збору, яка підлягає стягненню з апелянта становить 1515 грн. 80 коп. (1378 х 110%).

Керуючись статтями 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л И В

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкасиагросфера" до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без задоволення, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2016 року - без змін.

Стягнути з Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області (вул. Хрещатик, 235, м. Черкаси, Черкаська область, 18002, ЄДРПОУ 39497534) в дохід спеціального фонду Державного бюджету України (Отримувач коштів: УДКСУ у Печерському р-ні; Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38004897; Банк отримувача - ГУДКCУ у м. Києві; Код банку отримувача (МФО) 820019; Рахунок отримувача 31211206781007; Код класифікації доходів бюджету 22030101) судовий збір у розмірі 1515 грн. 80 коп. (одна тисяча п'ятсот п'ятнадцять гривень вісімдесят копійок).

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяО.А. Губська СуддяА.Б. Парінов СуддяО.О. Беспалов

Повний текст ухвали виготовлено 28.11.2016

Головуючий суддя Губська О.А.

Судді: Парінов А.Б.