Постанова № 63012332, 23.11.2016, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2016 року Справа № 903/486/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Мамченко Ю.А.

судді Гулова А.Г. ,

судді Петухов М.Г.

при секретарі Німчук А.М.

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився

відповідача: Ющик О.В. (довіреність №13-1-8/3857 від 29 серпня 2016 року)

третіх осіб: Пахомова О.М. (довіреність №5-29/2954/9843 від 02 червня 2016 року, довіреність №12-04/324-3073 від 20 травня 2016 року)

розглянувши апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Волинській області на рішення господарського суду Волинської області від 12.09.2016 року у справі №903/486/16 (суддя Гарбар І.О.)

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до Держави Україна в особі Головного територіального управління юстиції України у Волинській області

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головне управління державної казначейської служби України у Волинській області, Державна казначейська служба України

про відшкодування моральної шкоди

Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило. Судове засідання за клопотанням представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 проводилось у режимі відеоконференції, проведення якої доручено господарському суду Волинської області.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області (суддя Гарбар І.О.) від 12 вересня 2016 року у справі №903/486/16 позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (надалі - позивач) до Держави Україна в особі Головного територіального управління юстиції України у Волинській області (надалі - відповідач) за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління державної казначейської служби України у Волинській області, Державна казначейська служба України про відшкодування моральної шкоди було задоволено частково. Стягнуто з Держави Україна в особі Головного територіального управління юстиції України у Волинській області на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 5 000,00 грн. (п'ять тисяч гривень). В решті позову було відмовлено.

Вказане рішення обґрунтовано тим, що оскільки, бездіяльність державного виконавця та органу виконавчої служби встановлена ухвалами господарського суду Волинської області від 03 лютого 2016 року та від 11 лютого 2016 року, які набрали законної сили, тому суд погодився з доводами позивача про наявності такої шкоди, як протиправність діяння її заподіювача. Судом було також прийнято до уваги доводи викладені в позові, стосовно причинно-наслідкового зв'язку між діянням особи та заподіянням шкоди, яка полягає в тому, що позивач як скульптор-монументаліст, заслужений діяч мистецтв України, голова благодійної організації "Чорнобривці України", двічі визнаний за свої роботи Людиною року Волинського краю та у 2012 у загальнонаціональному конкурсі. Тричі відзначений у "Книзі рекордів України" у сфері "Благодійність і добрі вчинки", зазнав моральних страждань у зв'язку із протиправною поведінкою державного виконавця, яка була наслідком погіршення його статусу та іміджу митця, а також задля відновлення своїх порушених прав на протязі тривалого часу (7 років) вимушений був змінити режим життя, постійно контролювати хід виконавчого провадження, витрачати час на численні судові засідання, що негативно впливало на його самопочуття, вимагало додаткових зусиль для відновлення морального стану.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, відповідач - Головне територіальне управління юстиції у Волинській області звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Волинської області від 12 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Держави в особі Головного територіального управління юстиції у Волинській області про відшкодування моральної шкоди, в частині задоволених вимог та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Обґрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення господарським судом Волинської області норм матеріального права. Зокрема, апелянт зазначає, що суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги щодо стягнення з Держави в особі Головного територіального управління юстиції у Волинській області 5000 грн., виходив з того, що ним визначені усі складові моральної шкоди, зокрема шкода, на думку суду, полягає у бездіяльності державного виконавця та органу виконавчої служби встановлена ухвалами господарського суду Волинської області від 03 лютого 2016 року та від 11 лютого 2016 року; причинно-наслідковий зв'язок між діяннями особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що позивач,як скульптор-монументаліст, заслужений діяч мистецтв України, голова благодійної організації "Чорнобривці України", двічі визнаний за свої роботи Людиною року Волинського краю та у 2012 у загальнонаціональному конкурсі. Тричі відзначений у "Книзі рекордів України" у сфері "Благодійність і добрі вчинки", зазнав моральних страждань у зв'язку із протиправною поведінкою державного виконавця, яка була наслідком погіршення його статусу та іміджу митця, а також задля відновлення своїх порушених прав на протязі тривалого часу (7 років) вимушений був змінити режим життя, постійно контролювати хід виконавчого провадження, витрачати час на численні судові засідання, що негативно впливало на його самопочуття, вимагало додаткових зусиль для відновлення морального стану. Крім того, суд зазначає в обґрунтування задоволених позовних вимог практику Європейського суду з прав людини. Однак, судом не враховано, що для відшкодування моральної (немайнової) шкоди необхідна наявність усі чотирьох елементів - протиправність діяння, шкоди, вини та обов'язково причинного зв'язку між діянням та виною. Відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення унеможливлює стягнення шкоди. Всупереч викладеним вимогам, судом не доведено розмір шкоди та причинний зв'язок цієї шкоди з неправомірними діями відповідача. Також в судовому рішенні не обґрунтовано, яким чином судом встановлено розмір завданої моральної шкоди. Так, у рішенні відсутні посилання на будь-які обставини, а у справі відсутні докази (довідки про стан здоров'я, пояснення свідків і інше), які б свідчили про погіршення стану здоров'я позивача, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля необхідні для відновлення попереднього стану тощо. Визнання судом незаконною бездіяльність посадових осіб відділу державної виконавчої служби не свідчить про наявність безпосереднього причинного зв'язку між невиконанням судового рішення та шкодою, понесеною позивачем.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 06 жовтня 2016 року у справі №903/486/16 апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Волинській області було прийнято до провадження та призначено дату судового засідання на 26 жовтня 2016 року.

17 жовтня 2016 року від представника Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області та Державної казначейської служби України надійшли пояснення по справі №903/486/16, у яких останній погоджується з доводами апеляційної скарги ГТУЮ у Волинській області та вважає рішення суду першої інстанції таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права, у зв'язку з чим підлягає скасуванню. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що визнання судом незаконною бездіяльність посадових осіб відділу державної виконавчої служби не свідчить про наявність безпосереднього причинного зв'язку між невиконанням судового рішення та шкодою, понесеною позивачем. Позивачем не було доведено факту спричинення йому шкоди та наявності причинного зв'язку між протиправною поведінкою апелянта і настанням шкоди. Факт заподіяння шкоди ОСОБА_3 моральної шкоди не підтверджено жодними документами чи іншими доказами, які б свідчили про характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), характер немайнових втрат (їх тривалість, можливість відновлення тощо), стан здоров'я, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 26 жовтня 2016 року у справі №903/486/16 було відкладено розгляд апеляційної скарги на 23 листопада 2016 року.

26 жовтня 2016 року через канцелярію суду представник позивача - фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 подав клопотання про проведення судового засідання у режимі відео конференції.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 26 жовтня 2016 року у справі №903/486/16 заяву позивача про участь в засіданні в режимі відеоконференції задоволено, доручено господарському суду Волинської області проведення судового засідання по справі №903/486/16, яке призначене ухвалою РАГС від 26 жовтня 2016 року на 23 листопада 2016 року об 11:00 год. в режимі відеоконференції в приміщенні господарського суду Волинської області.

Розгляд справи 23 листопада 2016 року відбувся в режимі відеоконференції у відповідності до статті 74-1 ГПК України та ухвали Рівненського апеляційного господарського суду від 26 жовтня 2016 року.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників провадження у справі про час і місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності представника позивача за наявними у справі матеріалами, у відповідності до вимог статті 101 ГПК України.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третіх осіб, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на виконання постанови Львівського апеляційного господарського суду господарським судом Волинської області 05 вересня 2008 року було видано наказ №06/19-1 про стягнення з Горохівської міської ради на користь суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3 309000,00 грн. з розстрочкою виконання рішення терміном на один рік рівними щоквартальними виплатами з дати набрання чинності постанови.

Крім того, як вбачається з наказу господарського суду Волинської області №5004/369/12-1 від 04 червня 2012 року стягнуто з Горохівської міської ради на корить підприємця ОСОБА_3 81283,93 грн..

З дослідженого місцевим господарським судом та перевіреного судом апеляційної інстанції вбачається, що ухвалами господарського суду Волинської області від 11 лютого 2016 року у справі №06/19-68 та від 03 лютого 2016 року у справі №5004/369/12 скарги ФОП ОСОБА_3 було задоволено та визнано протиправною бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень ОСОБА_4 при виконанні наказу №5004/369/12-1 від 04 червня 2012 року та визнано протиправною бездіяльність Відділу примусового виконань рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області по виконанню постанови Львівського апеляційного господарського суду від 13 серпня 2008 року по справі №06/16-08.

Враховуючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною другою статті 1167 Цивільного кодексу України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 статті передбачає наявність інших випадків передбачених законом.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування (стаття 1173 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Таким чином, норма статті 1174 Цивільного кодексу України допускає настання відповідальності за завдану шкоду незалежно від наявності такого елементу складу цивільного правопорушення як вина.

При цьому, факт неправомірності (незаконності) дій (бездіяльності) державного виконавця, що призвели до завдання шкоди, повинен бути встановлений у передбаченому законом порядку (ухвалою, рішенням, постановою, вироком суду).

Згідно статті 1 Закону України "Про державну виконавчу службу" (далі по тексту Закон № 202/98-ВР) державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб (далі - рішень) відповідно до законів України.

Відповідно до положень статті 11 Закону №202/98-ВР шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Щодо визачення кола суб'єктів, яким може присуджуватися компенсація за завдану моральну шкоду, принципове значення має однозначне визнання ЄСПЛ можливості застосування такого способу захисту також і в інтересах юридичних осіб. При цьому, напевно, можна говорити про потенційно необмежений за видами і організаційно-правовими формами перелік приватних юридичних осіб - зокрема, ними можуть бути і непідприємницькі (громадські, релігійні організації, політичні партії тощо), і підприємницькі товариства. Наочною ілюстрацією тому слугує рішення у справі "Комінгерсол С.А. проти Португалії", у якому Суд визнав можливість стягнення компенсації за моральну шкодує завдану комерційному товариству. Серед складових ймовірних немайнових втрат такого роду юридичної особи було названо непевність у плануванні необхідних рішень, порушення в управлінні підприємством і навіть ("хоча й меншою мірою") страх і неприємності, що їх відчували члени органів управління товариства.

Виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як наголосив Європейський суд з прав людини у рішенні ухваленому 07 травня 2002 року в справі "Бурдов проти Росії" виправдання неможливості виконання судового рішення відсутністю фінансування є неприпустимим для держави. Поза сумнівом, вирішення справи в суді без невиправданого і необґрунтованого зволікання є запорукою ефективного захисту особою своїх прав. Водночас судовий захист, як і діяльність суду не може вважатись дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним, чином і без контролю суду за їх виконанням.

У справі "Горнсбі проти Греції" Європейський суд зазначив, що виконання рішення ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду.

У справі "Півень проти України" Європейський суд констатував порушення статті 6 Конвенції та зазначив, що невиконання судового рішення не може бути виправдане недоліками законодавства, які унеможливлюють його виконання.

Зокрема в рішенні Європейського суду з прав людини від 15 жовтня 2009 року у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (пункт 51) "суд наголошує що право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок".

Згідно пункту 54 Рішення "Суд також повторює, що саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції (див. згадане вище рішення у справі Войтенка (980_223); рішення у справі "Ромашов проти України"(980J227) (Romashov v. Ukraine), N67534/01, від 27 липня 2004 року; у справі "Дубенко проти України" (980 251) (Dubenko v. Ukraine), N74221/01, від 11 січня 2005 року; та у справі "Козачек проти України" (974_196) (Kozachek v. Ukraine), N29508/04, від 07 грудня 2006 року). Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою (див. рішення у справі "Шмалько проти України" (980_226) (Shmalko v. Ukraine), N60750/00, пункт 44, від 20 липня 2004 року). Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (див. рішення у справі "Сокур проти України" (980 351) (Sokur v. Ukraine), N29439/02, від 26 квітня 2005 року, і у справі "Крищук проти України" (Kryshchuk v. Ukraine), N1811/06, від 19 лютого 2009 року).

Відповідно до пункту 68 рішення до справі "Піалопулос та інші проти Греції" "якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечують стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс.

Статтею 23 Цивільного кодексу України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року №4 встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб. Тому суди повинні забезпечити своєчасне, у повній відповідності із законом, вирішення справ, пов'язаних з відшкодуванням такої шкоди. Визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно з пунктом 5 згаданої Постанови, при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Пунктом 9 Постанови роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Оскільки, бездіяльність державного виконавця та органу виконавчої служби встановлена ухвалами господарського суду Волинської області від 03 лютого 2016 року у справі №5004/369/12 та від 11 лютого 2016 року у справі №06/19-68, які набрали законної сили, тому місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку про наявності такої шкоди, як протиправність діяння її заподіювача.

Судами обох інстанцій приймаються також до уваги доводи викладені в позові, стосовно причинно-наслідкового зв'язку між діянням особи та заподіянням шкоди, яка полягає в тому, що позивач як скульптор-монументаліст, заслужений діяч мистецтв України, голова благодійної організації "Чорнобривці України", двічі визнаний за свої роботи Людиною року Волинського краю та у 2012 у загальнонаціональному конкурсі. Тричі відзначений у "Книзі рекордів України" у сфері "Благодійність і добрі вчинки", зазнав моральних страждань у зв'язку із протиправною поведінкою державного виконавця, яка була наслідком погіршення його статусу та іміджу митця, а також задля відновлення своїх порушених прав на протязі тривалого часу (7 років) вимушений був змінити режим життя, постійно контролювати хід виконавчого провадження, витрачати час на численні судові засідання, що негативно впливало на його самопочуття, вимагало додаткових зусиль для відновлення морального стану. Таким чином, все це позначилось на укладі життя. У зв'язку із чим, постійно переймався, був пригнічений, не міг займатись творчістю. Бездіяльність працівників виконавчої служби призвели до погіршення можливостей реалізації своїх звичок і бажань, погіршилася відносини з оточуючими людьми, оскільки постійно витрачав свій час на думки про стягнення з недобросовісного боржника чесно зароблені кошти. Все це супроводжувалось моральним виснаженням, а не займатись роботою скульптора, що призвело до морального виснаження.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний суд України, зокрема у постанові від 11 вересня 2013 року у справі №6-48цс13.

Судом першої інстанції правомірно не прийнято до уваги посилання фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 як на підставу позову на долучені скріншоти з інтернет-видань, оскільки поширення сторонніми (третіми особами) негативних відгуків, що впливає в свою чергу на репутацію позивача (внаслідок чого, не думку позивача, зазнав душевних страждань, приниження честі та гідності) вказує на протиправність третіх осіб, а не державного виконавця або органу виконавчої служби.

Посилання апелянта на відсутність доказів, які б підтверджували наявність моральної шкоди та її розміру не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на пункти 60, 62 рішення Європейського суду з прав людини ухваленому 20 липня 2004 року в справі "Шмалько проти України". Відповідно до п.62 Рішення ЄСПЛ у Справі "Шмалько проти України" (заява №60750/00) зазначено наступне: Суд вважає, що заявник може вважатися таким, що зазнав моральних страждань у результаті встановлених порушень, і ці страждання не можуть бути компенсовані лише констатацією порушення. Однак сума, яку вимагає заявник, є завищеною. Зробивши свою оцінку на засадах справедливості, як вимагається статтею 41 Конвенції ( 995_004), Суд присуджує заявнику суму в 1000 Євро компенсації моральної шкоди.

Таким чином, місцевий господарський суд правомірно визначив розмір моральної шкоди в сумі 5000 грн., оскільки встановлено всі елементи складу правопорушення, враховано вимоги розумності і справедливості, характер правопорушення, глибину душевних страждань, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди.

Інші доводи скаржника не заслуговують на увагу, оскільки їм була надана вичерпна правова оцінка судом першої інстанції на підставі наданих сторонами доказів, які відповідно до статей 33, 34 ГПК України засвідчують певні обставини і на яких ґрунтується висновок суду.

Відповідно до пункту 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи вищевикладені обставини справи та зважаючи на наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Волинської області від 12.09.16 року у справі №903/486/16 залишити без змін, апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Волинській області - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу № 903/486/16 повернути господарському суду Волинської області.

Головуючий суддя Мамченко Ю.А.

Суддя Гулова А.Г.

Суддя Петухов М.Г.