Постанова № 63010724, 25.11.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 листопада 2016 року № 826/15836/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрянської Я.І., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до відповідача Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

про зобов»язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просить:

- зобов'язати Центральне об'єднане управління пенсійного фонду в м. Києві сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві подання про повернення ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 4 742,15 гривень, сплаченого згідно квитанції № К83/Е/68 від 14.06.2011 р. за наступними реквізитами: рахунок НОМЕР_3 у ПАТ «Кредобанк», МФО 325365, код в ЄДРПОУ 09807862. Призначення платежу: повернення помилково сплачених коштів ОСОБА_1, іпн НОМЕР_1, номер картки НОМЕР_2;

- витрати на правову допомогу в сумі 4 640 грн. стягнути з Центрального об'єднаного управління пенсійного фонду в м. Києві на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) за наступними реквізитами: рахунок НОМЕР_3 у ПАТ «Кредобанк», МФО 325365, код в ЄДРПОУ 09807862, іпн НОМЕР_1, номер картки НОМЕР_2;

- здійснити судовий контроль за виконанням рішення суду: зобов'язати Центральне об'єднане управління пенсійного фонду в м. Києві протягом 10 днів з моменту набрання рішенням законної сили, надати до суду звіт про його виконання, копію цього звіту направити позивачу;

- судовий збір в розмірі 551,20 грн. стягнути з відповідача.

Позов обґрунтовано тим, що позивач звільнена від сплати збору згідно з п. 9 ст. 1 Закону України від 26.06.1997 р. №400/97-ВР «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №400/97), як особа, що придбала житло вперше. Позивач звернувся до УПФ із заявою про повернення помилково сплаченого збору, у задоволенні якої відповідачем відмовлено, у зв»язку із чим позивач просить зобов»язати відповідача вчинити дії щодо повернення вказаних коштів в судовому порядку.

Під час судового засідання представником позивача заявлені позовні вимоги підтримано у повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечив, стверджуючи про його безпідставність та необґрунтованість.

Керуючись положеннями ч. 4 ст. 122 КАС України, суд прийшов до висновку про можливість продовження розгляду справи у порядку письмового провадження.

В силу ч. 1 ст. 41 КАС України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з наявною у справі копією договору купівлі-продажу квартири, укладеного 14.06.2011 р. між ОСОБА_3 (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець), позивач придбала квартиру №160 в будинку №14, розташованому по вул. Половецькій у м. Києві, (далі - квартира) і сплатила її вартість за ціною та на умовах, встановлених цих договором. Як передбачено положеннями п. 3 договору продаж зазначеної квартири вчиняється за ціною 474215 грн.

Договір зареєстровано в державному реєстрі за №2821 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою Л.М.

Згідно з поясненнями позивача і наявною у справі копією квитанції від 14.06.2011 р. №К83/Е/68 позивачем з операції придбання нерухомого майна сплачено пенсійних збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 1 % в сумі 4742,15 грн.

Як пояснено у позовній заяві, вищезазначене нерухоме майно позивач придбала вперше.

Таким чином, згідно наявних у справі матеріалів, що не заперечувалося та не було спростованими відповідачем, судом встановлено, що 14.06.2011 р. позивачем вперше придбано нерухоме майно та сплачено при цьому збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 4742,15 грн.

В той же час, як встановлено судом, на звернення позивача з приводу повернення помилково сплачених коштів, листом від 05.07.2016 р. №11756/16 УПФ повідомлено позивачу про відсутність законних підстав для повернення зазначених коштів у зв'язку із ненаданням доказів придбання житла вперше.

Відтак, вважаючи вказані дії УПФ протиправним та таким, що порушують законні права та інтереси, за їх захистом позивач звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та норми чинного законодавства з приводу даного спору, а також заслухавши пояснення представників сторін та оглянувши позицію судів вищих інстанцій з приводу аналогічних спорів, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог, зважаючи на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Порядок справляння та використання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування визначено положеннями Закону України від 26.06.1997 р. №400/97-ВР «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон №400/97).

Згідно з п. 9 ст. 1 Закону №400/97 платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є: підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.

Питання сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" врегульовано Порядком сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 р. №1740 (в чинній на момент виникнення спірних правовідносин редакції) (далі - Порядок №1740).

Відповідно до п. 151 цього Порядку збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.

Пунктом 153 Порядку №1740, передбачено, що нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.

У листі Міністерства юстиції України і Пенсійного фонду України від 13.12.1999 №34-1712/1851 №06/6472 роз'яснено, що враховуючи відсутність на сьогоднішній день в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та, відповідно, органу, компетентного видавати довідки на підтвердження обставини первинного придбання житла, тимчасово до надання Конституційним Судом України офіційного тлумаченням норми п. 9 ст. 1 згаданого Закону в частині встановлення механізму звільнення громадян, що вперше придбавають житло, від сплати збору, нотаріус може прийняти в якості документа, що підтверджує вказану пільгу, довідку органу Пенсійного фонду України.

В той же час, ухвалою Конституційного Суду України від 23.03.2000 р. №29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.

Між тим у вказаному рішенні зауважено, що звернувшись до Конституційного Суду України з питанням про визначення кола осіб, яких слід вважати такими, що придбавають житло вперше, Голова правління Пенсійного фонду України фактично просить визнати шляхом офіційного тлумачення, що пільга щодо звільнення від збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у разі придбання житла вперше встановлена тільки для "малозабезпечених громадян та молодих сімей, які за рахунок власних коштів знімають з держави тягар соціальних витрат та забезпечення цих категорій громадян житлом". Вирішення порушеного питання таким чином можливе лише шляхом внесення відповідної зміни до Закону, що не належить до повноважень Конституційного Суду України.

У відповідності до ст. 3 Закону №400/97 платники збору, визначені пунктами 6, 7, 9 і 10 статті 1 цього Закону, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування сплачують до Державного бюджету України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Ці кошти в установленому порядку зараховуються до державного бюджету і використовуються згідно із законом про Державний бюджет України.

Згідно до п.п. 7 п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 р. №460/2011, Казначейство України здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.

Згідно додатку до постанови КМ України від 16.02.2011 р. №106 «Деякі питання ведення обліку податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету», контроль за справлянням (стягненням) до бюджету надходжень, що обліковуються за кодом доходів бюджету 24140500 «Збір з операцій придбання (купівлі-продажу) нерухомого майна» покладений на Пенсійний фонд України.

Частиною 2 ст. 72 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. №1058-IV закріплено правило, згідно з яким кошти Пенсійного фонду України не включаються до складу Державного бюджету України та використовуються відповідно до ч. 1 ст. 73 цього Закону на виплату пенсій, надання соціальних послуг, передбачених цим Законом; фінансування адміністративних витрат, пов'язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду України; оплату послуг з виплати та доставки пенсій; формування резерву коштів Пенсійного фонду України.

В той же час у відповідності до Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 р. №787 (далі - Порядок №787) повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті здійснюється органами Державної казначейської служби України (далі - органи Казначейства) з відповідних бюджетних рахунків для зарахування надходжень (далі - рахунки за надходженнями), відкритих в органах Казначейства відповідно до законодавства, шляхом оформлення розрахункових документів (п. 3).

Згідно до п. 5 Порядку №787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили.

Подання подається до органу Казначейства за формою, передбаченою нормативно-правовими актами з питань повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів, або в довільній формі на офіційному бланку установи за підписом керівника установи (його заступника відповідно до компетенції), скріпленим гербовою печаткою (у разі наявності) або печаткою з найменуванням та ідентифікаційним кодом установи (у разі наявності), з обов'язковим зазначенням такої інформації: обґрунтування необхідності повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб'єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), сума платежу, що підлягає поверненню, дата та номер документа на переказ, який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету.

За таких обставин збір, помилково зарахований до спеціального фонду державного бюджету внаслідок сплати особою, яка не є суб'єктом цього збору, підлягає стягненню з Державного бюджету України.

Як встановлено судом, згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційна довідка від 05.10.2016 р. №69830806) у власності ОСОБА_1 (НОМЕР_1) перебуває об»єкт житлової нерухомості - квартира №160, за адресою АДРЕСА_1 (Р/Н 33829410). При цьому інформація щодо будь - яких інших об»єктів житлової нерухомості у власності позивача відсутня.

Тобто, як встановлено за результатами судового розгляду справи, зазначене вище житло позивачем придбано вперше, отже в цьому випадку позивач згідно з п. 9 ст. 1 Закону №400/97 і п. 151 Порядку №1740 не виступала платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 1 відсотка від вартості вказаної квартири, зазначеної у договорі купівлі-продажу.

При цьому, відмовляючи у задоволенні заяви позивача, УПФ під час судового розгляду справи не спростовано пояснень представника позивача щодо первинного придбання позивачем нерухомого майна. Крім того, зазначена УПФ у вказаній відповіді причина відмови є нормативно необґрунтованою з огляду на відсутність в законодавстві чітко врегульованого механізму звільнення громадян, що в перше придбавають житло, від сплати збору.

Отже, як вбачається, причини відмови у поверненні коштів, наведені УПФ, безпідставними та законодавчо невмотивованими, в той же час інших аргументованих пояснень чи доказів, які б спростовували доводи і докази позивача та свідчили про правомірність відмови, орган пенсійного фонду під час судового розгляду не зазначив і не надав, а судом в свою чергу таких встановлено не було.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, оскільки відповідач - УПФ, відмовляючи позивачу у поверненні спірної суми коштів, діяв як суб'єкт владних повноважень, саме на нього покладається обов'язок доказування правомірності своїх дій та рішень, разом з тим, всупереч вимог даної норми будь - яких доказів на підтвердження позиції у даній справі УПФ до суду не надано та повідомлених позивачем обставин не спростовано.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд, дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача та, керуючись при цьому положеннями ч. 2 ст. 11 КАС України, про наявність законних підстав для визнання протиправними дій УПФ щодо відмови позивачу у поверненні помилково сплаченого збору на загальнообов»язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомості в сумі 4742,15 грн., а оскільки вказані кошти їй повернуті відповідачем безпідставно не були, тому цілком обґрунтованою є вимога позивача про зобов'язання Центрального об'єднаного управління пенсійного фонду України в м. Києві сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві подання про повернення ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 4 742,15 гривень, сплаченого згідно квитанції № К83/Е/68 від 14.06.2011 р. за наступними реквізитами: рахунок НОМЕР_3 у ПАТ «Кредобанк», МФО 325365, код в ЄДРПОУ 09807862. Призначення платежу: повернення помилково сплачених коштів ОСОБА_1, іпн НОМЕР_1, номер картки НОМЕР_2.

Таким чином, беручи до уваги встановлені за результатами дослідження наявних у справі доказів обставини, суд приходить до висновку про наявність достатніх правових підстав для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 87 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно до п. 1 ч. 3 ст. 87 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на правову допомогу.

Як встановлено з матеріалів справи, позивачем укладено договір про надання правової допомоги від 23.06.2016 р. №6 з ФОП ОСОБА_5 (Виконавець), відповідно до якого Виконавець приймає зобов»язання надати правову допомогу позивачу, а позивач як замовник прийняти та оплатити надану правову допомогу на умовах та в строки, що передбачені цим договором.

Згідно наданого до суду уточненого акту від 09.11.2016 р. про надання послуг від 05.10.2016 р. до Договору про надання правової допомоги від 23.06.2016 р. №6 виконавцем виконано, а замовником прийнято наступні роботи:

- юридична експертиза документів, наданих замовником, та надання консультації замовнику - 1 година - 580 грн., підготовка адміністративного позову з додатками до Центрального об»єднаного управління пенсійного про зобов»язання вчинити дії - 7 годин - 4060 грн., загальна вартість наданих послуг становить 4640 грн., сплата яких підтверджується наявною у справі копією квитанції від 06.10.2016 р. №ТS204963.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. Частина третя зазначеної статті визначає, що граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Так, ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20.12.2011 р. №4191-VI, визначено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Тобто, на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо).

Згідно ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» у 2016 році установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 01 січня 1378 гривень. Тобто, розмір компенсації витрат на правову допомогу не повинен перевищувати 551, 20 грн. за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

Між тим, як вбачається з матеріалів справи, вартість послуг з надання правової допомоги у справі становить 4640 грн., при цьому вартість однієї години роботи становить 580 грн., загальна кількість годин обслуговування становить 8 годин.

Отож, з огляду на наведене вище, суд приходить до висновку про необхідність відшкодування позивачу витрат на правову допомогу у розмірі - 4409,60 грн. (551,2 грн. х 8), в решті ж заявленою позивачем суми слід відмовити.

Разом з тим, під час звернення до суду, як вбачається, позивачем заявлено вимогу про зобов'язання відповідачів у місячний строк подати до суду звіт про виконання рішення суду.

Положеннями ч. 1 ст. 267 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Водночас, проаналізувавши встановлені під час судового розгляду обставини, суд не вважає за доцільне скористатись наданим ч. 1 ст. 267 КАС України правом.

Відповідно до вимог ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Також згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи вищенаведене в сукупності та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити.

2. Визнати протиправними дії Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у поверненні ОСОБА_1 помилково сплаченого нею збору на загальнообов»язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомості в розмірі 4742,15 грн.

3. Зобов'язати Центральне об'єднане управління пенсійного фонду України в м. Києві сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві подання про повернення ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 4 742,15 грн., сплаченого згідно квитанції №К83/Е/68 від 14.06.2011 р. за наступними реквізитами: рахунок НОМЕР_3 у ПАТ «Кредобанк», МФО 325365, код в ЄДРПОУ 09807862; призначення платежу: повернення помилково сплачених коштів ОСОБА_1, іпн НОМЕР_1, номер картки НОМЕР_2.

4. Присудити на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві суму сплаченого судового збору у розмірі 551,20 грн. (п»ятсот п»ятдесят одну гривню 20 копійок).

5. Присудити на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві суму сплачених витрат на правову допомогу у розмірі 4409,60 грн. (чотири тисячі чотириста дев»ять гривень 60 копійок).

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя Я.І. Добрянська