Рішення № 62997169, 22.11.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2016 р. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого - Усика Г.І.

суддів - Ратнікової В.М., Соколової В.В.

при секретарі - Ільченко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 04 серпня 2015 р. у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесис», третя особа: директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесис» ОСОБА_2 про скасування наказів про оголошення дисциплінарного стягнення, визнання недійсним записів у трудовій книжці про оголошення догани, скасування наказу про звільнення, зміну формулювання причин звільнення, стягнення вихідної допомоги, заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористані дні відпустки, компенсації за затримку розрахунку при звільненні, компенсації за невчасно виплачену заробітну плату, відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2015 р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до ТОВ «Тесис» про скасування наказів про оголошення дисциплінарного стягнення, визнання недійсним записів у трудовій книжці про оголошення догани, скасування наказу про звільнення, зміну формулювання причин звільнення, стягнення вихідної допомоги, заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористані дні відпустки, компенсації за затримку розрахунку при звільненні, компенсації за невчасно виплачену заробітну плату, відшкодування моральної шкоди.

На обґрунтування своїх вимог зазначав, що з 13.01.2005 р. він працював у ТОВ «Тесис» на посаді інженера-конструктора на підставі укладених строкових договорів, останній з яких діяв до 28.02.2015 р.

Справа № 755/6892/15-ц № апеляційного провадження:22-ц/796/13672/2016Головуючий у суді першої інстанції: Савлук Т.В.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Усик Г.І.Вказував на те, що починаючи з 2012 р. підприємство несвоєчасно виплачувало заробітну плату (затримка на декілька місяців) та не в повному обсязі надавало відпустки. З огляду на такі порушення законодавства про працю він неодноразово протягом 2014-2015 рр. звертався до відповідача з заявами про його звільнення до закінчення строку трудового договору відповідно до ст. 39 КЗпП України. Остання така заява була подана 19.02.2015 р. особисто директору ОСОБА_2, проте вона не була офіційно зареєстрована та залишена ним без розгляду.

24.02.2015 р. наказом № 28-к йому оголошено догану, однак копію наказу йому не було надано. Крім того відповідачем не дотримано порядку накладення дисциплінарного стягнення, передбаченого ст.149 КЗпП України.

28.02.2015 р. (субота) він повідомив відповідача про відсутність наміру продовжувати строк дії трудового договору.

02.03.2015 р. йому стало відомо про наказ № 29-к від 02.03.2015 р., яким йому оголошено догану за систематичне порушення трудової дисципліни та про наказ № 30-к про звільнення за прогул. Копії зазначених наказів йому не було надано, крім того у порушення вимог закону про недопустимість внесення до трудової книжки відомостей про стягнення, записи про оголошення доган були внесені до трудової книжки.

Також вказував на те, що при звільненні йому не виплачено усіх належних від підприємства сум: неповністю виплачена заробітна плата (не оплачено роботу у вихідні дні 27.12.2014 р. та 15.02.2015 р., роботу у нічний час та не виплачено надбавку до посадового окладу за жовтень-грудень 2013 р.), не виплачено компенсацію за невикористані відпустки, компенсацію за затримку виплати заробітної плати у період з 2012 по 2013 роки.

З урахуванням наведеного та збільшених позовних вимог просив скасувати накази ТОВ «Тесис» № 28-к від 24.02.2015 р. та № 29-к від 02.03.2015 про оголошення догани; визнати недійсним запис у трудовій книжці в розділі «відомості про заохочення» за № 26 від 02.03.2015 про оголошення догани від 02.03.2015, скасувати наказ № 30-к від 02.03.2015 про звільнення за прогул; визнати недійсним запис у трудовій книжці в розділі «відомості про роботу» за № 33 від 02.03.2015 р. про звільнення за прогул; змінити формулювання причини звільнення на «звільнення з ініціативи працівника внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю»; стягнути з ТОВ «Тесис» на його користь вихідну допомогу згідно ст. 44 КЗпП України у розмірі 23 194,08 грн.; стягнути з ТОВ «Тесис» на його користь заборгованість з заробітної плати (з урахуванням індексу інфляції), а саме: заборгованість з оплати праці у вихідні дні - 3 062,67 грн., заборгованість з оплати надбавки до посадового окладу - 36 795, 76 грн., заборгованість з оплати праці в нічний час - 2 626,65 грн.; стягнути компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 7 151,36 грн. з врахуванням індексу інфляції; стягнути середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України у розмірі 31 321,92 грн.; стягнути компенсацію згідно індексу інфляції за несвоєчасно виплачену заробітну плату відповідно до ст. 34 Закону України «Про оплату праці» у розмірі 24 352,09 грн.; стягнути на відшкодування моральної шкоди 50 000,00 грн. та 5 000,00 грн. на відшкодування витрат на правову допомогу.

Ухвалою суду від 13.07.2015 р. до участі у справі як третю особу залучено директора ТОВ «Тесис» ОСОБА_2

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 04.08.2015 р. у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.

Зазначав, що суд безпідставно відхилив клопотання про витребування доказів та про виклик свідків, разом з тим прийняв до розгляду письмові докази, що були подані відповідачем після початку розгляду справи по суті, що є порушенням принципу змагальності сторін.

Крім того суд надав неправильну оцінку зібраним у справі доказам, що у сукупності з неправильним застосуванням норм матеріального права призвело до ухвалення незаконного та необгрунтованого рішення

Вважав, що суд безпідставно відмовив у скасуванні наказу № 29-к від 02.03.2015 р. про оголошення догани за систематичне порушення трудової дисципліни та наказу № 30-к від 02.03.2015 р. про звільнення за прогул, оскільки табель обліку робочого часу підтверджує те, що у період з 24.02.2015 р. по 28.02.2015 він перебував на робочому місці по 8 годин (крім 28.02.2015 - коли працював 11,5 годин).

Посилався на те, що відмовляючи у задоволенні вимог про зміну формулювання причин звільнення, стягнення вихідної допомоги, суд не урахував, що в матеріалах справи містяться докази численних порушень відповідачем законодавства про працю, зокрема факти несвоєчасної виплати заробітної плати, та безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості з заробітної плати, зокрема оплати понаднормової праці у вихідні та нічний час, а також стягненні компенсацій за невикористану відпустку, за затримку розрахунку при звільненні, за несвоєчасно виплачену заробітну плату згідно ст. 34 Закону України «Про оплату праці», та відшкодуванні моральної шкоди.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 17.11.2015 р. апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 04.08.2015 р. скасовано та ухвалено нове рішення наступного змісту.

Позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Скасовано наказ № 26-к від 24.02.2015 р. із змінами, внесеними наказом № 28-к від 24.02.2015 р. та наказ № 29-к від 2.03.2015 р. про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

Визнано недійсним записи у трудовій книжці ОСОБА_1 в розділі «відомості про заохочення» за № 25 від 24.02.2015 р. та за № 26 від 02.03.2015 р. про оголошення доган.

Скасовано наказ № 30-к від 22.03. 2015 р. про звільнення ОСОБА_1 за п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Стягнуто з ТОВ «Тесис» на користь ОСОБА_1 5 000,00 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди та 5 000,00 грн. витрат на правову допомогу.

В решті позову відмовлено.

Стягнуто з ТОВ «Тесис» на користь держави судовий збір у розмірі 1 461,60 грн.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.09.2015 р. рішення Апеляційного суду м. Києва від 17.11.2015 р. у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про зміну формулювання причини звільнення, стягнення компенсації за невикористану відпустку, стягнення заборгованості з оплати праці у вихідні дні 27.12.2014 р. та 15.02.2015 р., стягнення заборгованості з виплати надбавки до посадового окладу, стягнення компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати, стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні скасувати, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник просили задовольнити апеляційну скаргу з наведених у ній підстав.

Представник ТОВ «Тесис» та третя особа - директор ТОВ «Тесис» ОСОБА_2 просили апеляційну скаргу відхилити, посилаючись на те, що її доводи є безпідставними.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які приймали участь в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 04.08.2015 р. з урахуванням ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.09.2016 р., якою скасовано рішення Апеляційного суду м. Києва від 17.11.2015 р. у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про зміну формулювання причин звільнення, стягнення компенсації за невикористану відпустку, стягнення заборгованості з оплати праці у вихідні дні 27.12.2014 р. та 15.02.2015 р., стягнення заборгованості з виплати надбавки до посадового окладу, стягнення компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати, стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, колегія ураховує наступне.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про зміну формулювання причини звільнення, суд першої інстанції виходив з того, що наказ директора ТОВ «Тесис» від 02.03.2015 р. № 30-к про звільнення ОСОБА_1 з посади інженера-конструктора за прогул без поважних причин на підставі п.4 ст.40 КЗпП України є законним. Крім того суд зазначив, що позивач не надав доказів на підтвердження того, що він звертався до керівника підприємства з заявою про дострокове розірвання трудового договору з підстав порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю.

З таким висновком суду в цій частині погодитися не можна виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Згідно ч. 3 ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 17.11.2015 р. визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 за прогул за п. 4 ст.40 КЗпП України (рішення суду в цій частині залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.09.2015 р).

З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 працював у ТОВ «Тесис» за контрактами, строк дії останнього з 28.08.2013 р. по 28.02.2015 р.

28.02.2015 р. ОСОБА_1 попередив відповідача про своє небажання продовжувати контракт, а відтак він підлягав звільненню по закінченню строку дії трудового договору, а не за прогул 02.03.2015 р.

Вимоги ОСОБА_1 про зміну формулювання причин звільнення на «звільнення з ініціативи працівника внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю» з посиланням на порушення відповідачем законодавства про працю та визнання ТОВ «Тесис» факту його звернення 19.02.2015 р. з заявою про розірвання трудового договору у зв'язку з невиконанням ТОВ «Тесис» законодавства про працю (ст. 39 КЗпП України) у термін п'яти днів з моменту отримання заяви, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки як було встановлено в судовому засіданні, заява ОСОБА_1 про його звільнення у зв'язку з порушенням відповідачем законодавства про працю директором ТОВ «Тесис» не була задоволена і ОСОБА_1 продовжив працювати в ТОВ «Тесис», виявивши бажання не продовжувати трудовий договір по його закінченню.

Разом з тим, оскільки звільнення ОСОБА_1 за прогули без поважних причин за ст.40 КЗпП України відбулося незаконно, то вимоги позивача про зміну формулювання причин звільнення підлягають задоволенню частково, з «звільнений за прогули без поважних причин згідно ст.40 КЗпП України» на «звільнений у зв'язку з закінченням строку дії трудового договору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України».

Відповідно до ст. 72 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

За змістом ч. 1 ст. 6 Закону України «Про відпустки», ч. 1 ст. 75 КЗпП України щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

З графіків надання щорічних відпусток працівників ТОВ «Тесис» за 2012, 2013, 2014 роки убачається, що ОСОБА_1 надавалася відпустка тривалістю 28 календарних днів. (том 1 а.с. 131-148).

Наказом ТОВ «Тесис» від 14.03.2012 р. № 34-В «Про щорічну основну відпустку» ОСОБА_1 надано частину щорічної основної відпустки за період з 13.01.2009 р. по 12.01.2010 р. на 12 календарних днів, з 19.03.2012.р. по 30.03.2012 р.

Наказом ТОВ «Тесис» від 07.09.2012 р. № 170-В «Про щорічну основну відпустку» ОСОБА_1 надано частину щорічної основної відпустки за період 13.01.2009 р.-12.01.2011 р. на 21 календарних днів, з 17.09.2012 р. по 07.10.2012 р.

Наказом ТОВ «Тесис» від 09.10.2012 р. № 204-В «Про щорічну основну відпустку» ОСОБА_1 надано частину щорічної основної відпустки за період 13.01.2010 р.-12.01.2011 р. на 14 календарних днів, з 15.10.2012 р. по 28.10.2012 р.

Наказом ТОВ «Тесис» від 28.08.2013 р. № 182-В «Про щорічну основну відпустку» ОСОБА_1 надано частину щорічної основної відпустки за період роботи 13.01.2010 р.-12.01.2012 р., на 14 календарних днів з 02.09.2013 р. по 15.09.2013 р.

Наказом ТОВ «Тесис» від 09.09.2014 р. № 122-В «Про щорічну основну відпустку» ОСОБА_1 надано частину щорічної основної відпустки за період з 13.01.2011 р. по 12.01.2012 р. на 14 календарних днів, з 11.09.2014 р. по 24.09.2014 р.

Наказом ТОВ «Тесис» від 29.09.2014 р. № 129-В «Про щорічну основну відпустку» ОСОБА_1 надано частину щорічної основної відпустки за період 13.01.2012 р.-12.01.2013 р. на 14 календарних днів, з 30.09.2014 р. по 13.10.2014 р.

Наказом ТОВ «Тесис» від 24.10.2014 р. № 141-В «Про щорічну основну відпустку» ОСОБА_1 надано частину щорічної основної відпустки за період з 13.01.2012 р. по 12.01.2013 р. на 10 календарних днів з 27.10.2014 р. по 05.11.2014 р., за період роботи 13.01.2013 р.-12.01.2014 р. на 2 календарних дні з 06.11.2014 р. по 07.11.2014 р.

Наказом ТОВ «Тесис» від 17.11.2014 р. № 146-В «Про щорічну основну відпустку» ОСОБА_1 надано частину щорічної основної відпустки за період з 13.01.2013 р. по 12.01.2014 р. на 4 календарних дні, з 17.11.2014 р. по 20.11.2014 р.

Наказом ТОВ «Тесис» від 10.11.2014 р. № 143-В «Про щорічну основну відпустку» ОСОБА_1 надано частину щорічної основної відпустки за період 13.01.2011 р.-12.01.2012 р. на 14 календарних днів, з 11.11.2014 р. по 14.11.2014 р.

Наказом ТОВ «Тесис» від 25.12.2014 р. № 170-В «Про щорічну основну відпустку» ОСОБА_1 надано частину щорічної основної відпустки за період з 13.01.2013 р. по 12.01.2014 р. на 4 календарних дні, з 05.01.2015 р. по 09.01.2015 р.

Таким чином за період роботи з 13.01.2005 по 28.02.2015 рр. ОСОБА_1 мав право на 283 календарних дні відпустки, з розрахунку 28 днів на рік.

За вказаний період роботи ним фактично використано 226 днів відпустки, а тому на момент звільнення у нього залишилося 57 днів невикористаної відпустки.

Відповідно до ч. 1 ст. 83 Кодексу у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

ТОВ «Тесис» виплатила позивачеві компенсацію за 41 день невикористаної відпустки, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача компенсації за невикористані ним 16 днів (57-41) щорічної відпустки підлягають задоволенню.

Розрахунок компенсації проводиться відповідно до абзацу 1 п. 2 Порядкуобчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 (далі-Порядок), згідно якого обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

За період з лютого 2014 р. по лютий 2015 р. ОСОБА_1 було нараховано заробітну плату у розмірі 89 890,52 грн.(7 453,81 + 7 445,95 + 7 443,66 + 7 489,19 + 7 550,87 + 7 699,09 + 7 441,11 + 7 748,37 + 7 078,64 + 6 140,22 +7 662,57 + 8 737,04)

89 890,52 : 355 = 253,21 грн./день

253,21 х 57 = 14 432,97 грн.

14 432,97 - 10 245,49 = 4 187,48 грн.

Оскільки, сума компенсації за не використану відпустку підлягала сплаті при звільненні, проте не була сплачена у повному обсязі, то з ТОВ «Тесис» підлягає стягненню сума компенсації за невикористану відпустку з урахуванням індексації, що становить 5 881,56 грн.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги про те, що суд безпідставно не стягнув заборгованість по оплаті праці за роботу у вихідні дні, колегія суддів виходить з наступного.

За змістом ст. 72 КЗпП України робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами ст. 107 цього Кодексу.

Відповідно ст. 107 Кодексу робота у святковий і неробочий день (ч. 4 ст. 73) оплачується у подвійному розмірі: 1) відрядникам - за подвійними відрядними розцінками; 2) працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної годинної або денної ставки; 3) працівникам, які одержують місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму. Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день. На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.

Як убачається з табеля обліку використання робочого часу за лютий 2015 р. по підрозділу КБ електронних виробів, ОСОБА_1 у неділю 15.02.2015 р. відпрацював 10,35 год. Зазначене також підтверджується даними пропускного бюро про перетин прохідної робітника ТОВ «Тесис» ОСОБА_1 у лютому 2015 р.

Відповідно до абзацу 1 пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством,-на число календарних днів за цей період.

Наданий ОСОБА_1 розрахунок заборгованості з оплати праці за роботу у неділю 15.02.2015 р. (470,51 грн.) проведений відповідно до п. 8 Порядку та є правильним. (том 3 а.с. 11)

Доводи ОСОБА_1 про те, що він також працював у суботу 27.12.2014 р. не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому колегія суддів не приймає їх до уваги.

Таким чином, з ТОВ «Тесис» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню заборгованість з оплати праці за роботу у вихідний день у розмірі 470,51 грн.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд безпідставно відмовив у стягненні заборгованості з виплати надбавок до посадового окладу є необґрунтованими, оскільки відповідно до пунктів 2.1. - 2.3. Положення про нарахування та виплату працівникам ТОВ «Тесис» персональної надбавки до посадового окладу, персональна надбавка окремим працівникам встановлюється в межах фінансових ресурсів, не є обов'язковою формою оплати праці, і може бути знижена або відмінена раніше визначеного строку при невиконанні критеріїв її виплати, а також при відсутності коштів на ці цілі (фінансові труднощі компанії).

Наказом ТОВ «Тесис» від 30.09.2013 р. за № 44/1 призупинено нарахування персональної надбавки у розмірі щомісячного окладу з 01.10.2013 р. по 31.12.2013 р. та визнано таким, що втратив силу наказ № 12 від 15 квітня 2013 р.

В подальшому відповідно до наказу від 20.01.2014 р. №2 у зв'язку з відсутністю фінансування зупинено нарахування персональної надбавки у розмірі щомісячного окладу.

Відповідно до ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Як убачається з індивідуальної відомості про застраховану особу ОСОБА_1 та виписки по його рахунку, станом на січень 2014 р. заборгованість ТОВ «Тесис» по виплаті заробітної плати позивачу, з урахуванням сплати усіх податків становила 20 633,05 грн.

Згідно наданого ОСОБА_1 розрахунку, розмір компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати станом на вересень 2016 р., складає 33 029, 34 грн.

Зазначений розрахунок виконано відповідно до п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 р. № 159, і є правильним.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначені в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Оскільки в порушення вимог ст.116 КЗпП України ТОВ «Тесис» не здійснило виплату всіх належних ОСОБА_1 сум при звільненні, з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки розрахунку до ухвалення судового рішення.

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

З розрахункових листків убачається, що ОСОБА_1 було нараховано за січень 2015 р. - 7 196,32 грн., за лютий 2015 р. - 8 737,04 грн.

Середньоденна заробітна плата позивача визначається складанням виплат за січень та лютий 2015 р., поділених на кількість робочих днів за ці місяці (7196,32+8 737,04) / (20+02), і становить 398,33 грн.

Кількість робочих днів за період з 03 березня 2015р.по 22 листопада 2016р. становить 430. Таким чином сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 становить 171 281,90 грн. (398,33 х 430).

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про зміну формулювання причин звільнення, стягнення компенсації за невикористану відпустку, стягнення заборгованості з оплати праці у вихідні дні, стягнення компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає скасуванню, з ухваленням у цій частині нового рішення про задоволення таких вимог частково, а саме: в частині зміни формулювання підстав звільнення з «звільнений за прогули без поважних причин згідно ст.40 КЗпП України» на «звільнений у зв'язку з закінченням строку дії трудового договору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України», стягнення заборгованості з оплати праці у вихідні дні у розмірі 470,51 грн., компенсації за невикористану відпустку у розмірі 5 881,56 грн., компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати у розмірі 33 029, 34 грн. та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 171 281,90 грн.

Крім того відповідно до ст.88 ЦПК України з ТОВ «Тесис» на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 053,70 грн.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з виплати надбавки до посадового окладу необхідно залишити без змін.

Відповідно до Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

ОСОБА_1 не надав детального розрахунку участі його представника у зазначеній справі, з визначенням погодинних витрат, що унеможливлює перевірку їх обґрунтованості, а тому відсутні пістави для задоволення його вимог про стягнення з ТОВ «Тесис» витрат на правову допомогу за договором про надання правової допомоги від 01.12.20015 р. у розмірі 2000,00 грн. та за договором про надання правової допомоги від 22.09.2016 р. у розмірі 1800,00 грн.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 04 серпня 2015 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесис», третя особа: директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесис» ОСОБА_2 про зміну формулювання причин звільнення, стягнення компенсації за невикористану відпустку, стягнення заборгованості з оплати праці у вихідні дні, стягнення компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_1 з «звільнений за прогули без поважних причин, згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України» на «звільнений у зв'язку із закінченням строку дії трудового договору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесис» на користь ОСОБА_1 заборгованість з оплати праці у вихідні дні у розмірі 470,51 грн., компенсації за невикористану відпустку у розмірі 5 881,56 грн., компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати у розмірі 33 029, 34 грн., середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 171 281,90 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесис» на користь держави судовий збір у розмірі 2 053,70 грн.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з виплати надбавки до посадового окладу, залишити без змін.

В задоволенні вимог ОСОБА_1 про відшкодування витрат на правову допомогу відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий Судді: