Рішення № 62996750, 23.11.2016, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/3515/15-ц

Провадження № 2/750/37/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2016 року м. Чернігів

Деснянський районний суд міста Чернігова у складі:

головуючого- судді Литвиненко І.В.,

за участі секретаря Юрченко І.В.,

за участі представника позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, представника відповідачів ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання кредитного договору недійсним,

в с т а н о в и в:

у квітні 2015 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості та з урахуванням уточненої позовної заяви просило стягнути з відповідачів борг у сумі в сумі 5850,47 доларів США, 14379,50 грн неустойки та судових витрат. Позовні вимоги мотивував тим, що між позивачем та ОСОБА_2 19.06.2007 року був укладений кредитний договір № CNGLG200320239, згідно якого він отримав 5500 доларів США на термін до 19.06.2027 року, боржник належним чином свій обовязок щодо погашення заборгованості не виконував, у звязку із чим, станом на 27.01.2015 року заборгованість за цим договором становить 4842,06 доларів США заборгованості за кредитом, 845,41 доларів США заборгованості по процентам, 163 долари США заборгованості з винагороди, 7303,44 грн пені за несвоєчасне виконання зобовязань по сплаті відсотків та винагороди, штрафу 250 грн (фіксована частина), та штрафу 7303 грн 44 коп процентна складова.

05.02.2016 року представник відповідачів від імені ОСОБА_2 подала зустрічний позов про визнання кредитного № CNGLG200320239 від 19.06.2007 року недійсним. Позовні вимоги мотивувала тим, що валютою зобовязання визначено долари США, хоча мета кредиту на споживчі цілі, Банк свідомо навязував позичальнику непотрібні йому кредитні кошти в іноземній валюті, крім того позичальник не був ознайомлений з детальним розписом сукупної вартості кредиту, в порушення п. п. л,є,и, і, ч. 2 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», позичальнику не було надано повну інформацію про умови кредитування, також вказував на наявність несправедливих умов щодо нарахування відсотків, оскільки застосування методу «факт/360» призводить до прихованого збільшення відсоткової ставки, що є відповідно до ч. 2 ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» нечесною підприємницькою діяльністю, крім того, підставою для задоволення вказував те, що договором передбачено одночасне застосування штрафу та пені, а отже на підставі ст..ст. 229,230,203, 215 ЦК України, а також на підставі ст.. ст.. 18, 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» кредитний договір повинен бути визнаний недійсним.

Представник ПАТ КБ «Приватбанк» в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив відмовити у задоволенні зустрічного позову, оскільки він є необґрунтованим, також наголошував на тому, що позивачем пропущений строк позовної давності.

Відповідач ОСОБА_2 та представник відповідачів в судовому засіданні у задоволенні позову просили відмовити, зустрічний позов просили задовольнити, також представник відповідачів повідомляла про припинення поруки за договорами поруки (а.с. 224-225 том 2), оскільки збільшено було відсоткову ставку за договором, тобто збільшено відповідальність, а додаткових договорів з поручителями не укладалось. Також відповідачем ОСОБА_2 подано заяву про застосування строків позовної давності до позовних вимог про стягнення неустойки.

Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в судове засідання не зявилися, про час і місце розгляду справи сповіщався належним чином, причини неявки суду невідомі.

В судовому засіданні встановлено, що 19.06.2007 року між позивачем та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № CNGLG200320239, відповідно до якого останній отримав кредит у розмірі 5500 доларів США із кінцевим терміном повернення 19.06.2027 року зі сплатою12 % річних (а.с. 13-15). Факт надання коштів в сумі 5500 доларів США відповідачу ОСОБА_2 підтверджується заявою на видачу готівки № 2 від 19.06.2007 року (а.с. 16).

Листом від 03.10.2008 року відповідача ОСОБА_2 було повідомлено про зміну відсоткової ставки з 27.11.2008 року до 14,04% на рік (а.с. 17)

Позивачем наданий розрахунок заборгованості за кредитним договором, згідно із яким заборгованість станом на 27.01.2015 року складається з заборгованості за кредитом 4842,06 долари США., заборгованості за відсотками 845,41 доларів США, 163,00 долари США заборгованості з винагороди, 7303,44 грн пені за несвоєчасне виконання зобовязань за договором, та 7326,06 грн штрафу, що підтверджується розрахунком позивача (а.с. 179-182 (том 1).

Відповідно до копії службового розпорядження Національного Банку України станом на 16.01.2016 року курс гривні до долару США встановлено на рівні 100 доларів США=2418,7399 грн. (а.с. 183 (том 1).

В забезпечення виконання зобовязань за договором № CNGLG200320239 19.06.2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_5, ОСОБА_4 було укладено договори поруки (а.с. 19-20).

Відповідно до висновку експерта № 1539/16-24 від 19.10.2016 року, видача кредиту ЗАТ КБ «Приватбанк в розмірі 5500,00 доларів США відповідно до кредитного договору № CNGLG200320239 від 19.06.2007 підтверджується заявою на видачу готівки №2 від 19.06.2007 року у відповідності до Облікової політики ПриватБанк за операціями зі споживчого кредитування фізичних осіб, в недотримання п.2.1. глави 2 розділу II Постанова Правління Національного банку України від 15.09.2004р. № 435 "Про затвердження Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України", та додатку «Перелік згрупованих рахунків», п.2.3 «Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з готівковими коштами та банківськими металами в банках України», затвердженої постановою Правління НБУ від 20.10.2004 року за № 495; п.1, п.5 гл.1 розділу III, п.4, п.5 гл.З розділу III «Інструкції про касові операції в банках України», затвердженої постановою Правління НБУ від 14.08.2004 року за № 337; п.2.1.1 «Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітність в банках України», затвердженого постановою Правління НБУ від 30.12.1998 року за №566. В межах обсягу наданих документів, наявний у матеріалах справи розрахунок заборгованості за договором № CNGLG200320239 від 19.06.2007 (а/с 179-182, т.1) не відповідає умовам кредитного договору № CNGLG200320239 від 19.06.2007 та розрахунковим документам щодо видачі та погашення кредиту за цим договором. За умови прийняття заяви на видачу готівки, даних виписок банку з «виправними проводками», меморіальних ордерів, інформації у вигляді таблиці щодо видачі, погашення та винесення на прострочку суми кредиту на основі виписок по рахунках №22036051412789 та №29096051441544, заборгованість за договором № CNGLG200320239 від 19.06.2007 становитиме: за кредитом в розмірі 4842,06 дол. США, за відсотками в розмірі 750,55 дол. США, з винагороди в розмірі 163,00 дол. США. Математичний розрахунок штрафу становить 250,00 грн. та 287,78 дол. США. За метеріалами справи, наданій на дослідження, в межах компетенції експерта економіста не видається за можливе визначити розмір пені.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Згідно ст.611 ЦК України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобовязання внаслідок односторонньої відмови від зобовязання, якщо це встановлено законом або договором, або розірвання договору, сплата неустойки.

Згідно із п. 3 Договорів поруки, укладеними позивачем та ОСОБА_5 та ОСОБА_4, поручителі ознайомлені з умовами кредитного договору. Пунктом 16 Договорів поруки встановлено, що поручителі несуть відповідальність за повернення кредиту в сумі 27500 доларів США за договорами № CNGLG200320239, № CNGLG100320239 у строк з 19.06.2007 року по 19.06.2027 року, сплату відсотків за користування кредитом у розмірі 1% за місяць у період сплати з 19.06.2007 року по 19.06.2027 року, та сплати за користування кредитом при порушенні боржником зобовязань по погашенню кредиту у розмірі 2,50 % за місяць від суми залишку непогашеної заборгованості за кредитом, щомісячно у період сплати за надання Банку грошових коштів (щомісячний платіж) у сумі 361 долар США для погашення заборгованості за кредитним договором, яка включає заборгованість за кредитом, відсотками та комісією) (а.с. 19-20 Т. 1). Пунктом 13 Договорів, було передбачено, що зміни і доповнення до цього договору вносяться тільки за згодою сторін в письмовому вигляді, шляхом укладання відповідної додаткової угоди.

Згідно із ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Хоча поручитель і пов'язаний із боржником певними зобов'язальними відносинами, він є самостійним суб'єктом у відносинах із кредитором. Це підтверджується його правом висувати заперечення проти кредитора і в тому разі, коли боржник від них відмовився або визнав свій борг (ч. 2 ст.555 ЦК України). Відповідно до п. 22 постанови Пленуму вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року N 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» відповідно до частини першої статті 559 ЦК припинення договору поруки пов'язується зі зміною забезпеченого зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя. При цьому обсяг зобовязання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобовязань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання. Якщо в договорі поруки такі умови сторонами не узгоджені, а з обставин справи не вбачається інформованості поручителя і його згоди на збільшення розміру його відповідальності, то відповідно до положень частини першої статті 559 ЦК порука припиняється у разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Відповідно до правової позиції правовою позицією викладеній у Постанові Верховного суду України від 20 лютого 2013 року у справі № 6-172цс12 до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо. Таким чином, у зобов'язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком.

Як вбачається із матеріалів справи, сума нарахованих відсотків, яку повинен сплатити позичальник, у звязку із повідомленням його про збільшення відсоткової ставки збільшилася з 12 % до 14,04% річних, збільшився, відповідно і період сплати, так як не було збільшено мінімального платежу,що не було узгоджено із поручителями.

Оскільки у звязку із зміною основного зобовязання, яке було здійснене без згоди поручителів відбулося збільшення обсягу його відповідальності перед кредитором порука припинилася, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Отже, суд на підставі вищевикладеного, приходить до висновку, погоджуючись із висновком експерта, що з ОСОБА_2 Михайловичана необхідно стягнути на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» 4842,06 долари США, заборгованості за кредитом, 750,55 доларів США - заборгованості за відсотками , 163,00 долари США заборгованості по комісії та 7211 грн 40 коп штрафу. Позовні вимоги про стягнення пені за несвоєчасне виконання зобовязань по сплаті відсотків та винагороди в сумі 7303,44 грн не підлягають задоволенню, оскільки пеня розрахована на заборгованість за відсотками 845,41 доларів США та винагороду 163 долари США, а заборгованість за висновком експерта по відсоткам станосить не 845,41 доларів США, а 750,55 доларів США, а тому не можна визнати обґрунтованим розрахунок заборгованості по кредиту, виконаний позивачем, у звязку із тим, що позивачем до суду не надано розрахунку заборгованості за пенею за несвоєчасне виконання зобовязань по сплаті відсотків в сумі 750,55 доларів США. Позовні вимоги про стягнення штрафу, заявлені позивачем в межах строків позовної давності.

Позовні вимоги за зустрічною позовною заявою не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до положень статей 6, ч.1 ст.626, ст.627, ч.1 ст.628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У ч.1 ст.638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалент; у статтях 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці кредитні операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Законним платіжним засобом, обовязковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 192 ЦК України).

Відповідно до статті 533 ЦК України грошове зобовязання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобовязанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобовязаннямидопускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Такий порядок встановлено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93, статтею 5 якого визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.

У звязку з наведеним вище слід дійти висновку про те, що не суперечить чинному законодавству України стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті, якщо саме вона надавалась за договором і позивач просить стягнути суму у валюті. Разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти за кредитним договором в іноземній валюті, оскільки такий процент є не фінансовою санкцією, а платою за користування грошима. Вказана правова позиція висловлена ВСУ в постанові 6-190цс15 від 16.09.2015 року. Також, суд зауважує, що сам відповідач ОСОБА_2 просив про надання кредитних коштів саме в доларах США, що підтверджується копією анкети (а.с. 263 т. 1).

Певні особливості регулювання відносин за договорами про надання споживчого кредиту встановлено Законом України „Про захист прав споживачів. Закріпивши на законодавчому рівні певний порядок і вимоги щодо укладення договорів, зокрема, і кредитних договорів, законодавець з метою захисту порушеного права учасників кредитних правовідносин визначив правові підстави визнання правочинів, в тому числі і кредитних договорів, недійсними у випадку недотримання вимог законодавства при їх укладенні.

За загальним правилом ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу, в силу яких особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а сам зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України замовчування стороною існування наявності обставин, які мають істотне значення і можуть перешкодити вчиненню правочину, є обманом.

Відповідно до ст. 19 Закону України „Про захист прав споживачів будь-яка діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману, є нечесною підприємницькою практикою, а тому встановлено заборону на таку діяльність. Пунктом 2 частини 1 ст. 19 вказаного Закону визначено, що практикою, яка вводить в оману стосовно основних характеристик продукції, зокрема, таких, як її наявність, переваги, очікувані результати споживання, є підприємницька практика, що спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б. Також згідно частини 2 вказаної статті Закону підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України „Про захист прав споживачів в редакції, яка діяла на час укладення договору (далі - Закон), перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобовязаний повідомити споживача у письмовій формі про: 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобовязаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д)орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, повязаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є)варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Недотримання зазначених вимог відповідно до ч.6 ст. 19 Закону є підставою для визнання правочину недійсним, як такого, що укладений з використанням нечесної підприємницької практики.

Згідно п. 6.5 Кредитного договору від 19.06.2007 року, детальний опис загальної вартості кредиту вказаний в п. п. 6.2, 7.1 цього Договору: сума кредиту, відсотки, винагороди, комісії, неустойки, затрати збитки.

Виконанням протягом тривалого часу умов кредитного договору відповідач фактично вчиняв дії на схвалення укладеного правочину, чим фактично підтверджував намір на подальше виконання умов договору та відсутність порушення його законних прав та інтересів при укладенні Договору. Часткове виконання умов договору підтверджується виписками по рахунку та копіями меморіальних ордерів, копіями квитанцій (а.с. 1-222 т. 2, а.с. 37-38 т. 3, а.с. 60-231 т. 3, а.с. 1-303 т. 4, а.с. 1 251 т. 5, а.с. 2-163 т. 6)

За таких підстав оскільки підставою для визнання правочину недійсним є його невідповідність вимогам закону на час його укладення, а тому наступні дії сторін, повязані з невиконанням чи неналежним виконанням умов договору, зокрема і виплати чи невиплати позичальнику кредитних коштів не можуть бути підставою для визнання самого кредитного договору недійсним.

Пропорційно задоволеним вимогам з відповідача належить стягнути судові витрати.

Керуючись ст.ст. 10, 60, 88, 208-210, 212-215, 218 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в:

позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 Михайловичана на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» 4842,06 долари США. заборгованості за кредитом, 750,55 доларів США - заборгованості за відсотками , 163,00 долари США заборгованості по комісії та 7211 грн 40 коп штрафу.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь Публічного Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» 965 грн. в рахунок відшкодування судових витрат.

В іншій частині позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовити.

У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання кредитного договору недійсним відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Чернігівської області.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: