Ухвала суду № 62995891, 23.11.2016, Апеляційний суд Сумської області

Справа №591/2587/16-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Бурда Б. В.Номер провадження 22-ц/788/1811/16 Суддя-доповідач - Сибільова Л. О. Категорія - 50

УХВАЛА

і м е н е м У к р а ї н и

23 листопада 2016 року м. Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Сибільової Л. О.,

суддів - Дубровної В. В. , Семеній Л. І. ,

з участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 12 жовтня 2016 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5, про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та стягнення аліментів,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 12 жовтня 2016 року відмовлено ОСОБА_3 у задоволенні позову за необґрунтованістю вимог.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу її та ОСОБА_4 з грудня 2003 року по січень 2014 року та стягнути з ОСОБА_4 аліменти на її утримання у розмірі 500 грн. щомісяця, починаючи стягувати від дня пред'явлення позову до суду.

Вказує, зокрема, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив той факт, що вона стала непрацездатною в 2012 році під час спільного проживання з ОСОБА_4 однією сім'єю без реєстрації шлюбу, розмір її пенсії становить 1619,23 грн. - трохи більше мінімального розміру пенсії та прожиткового мінімуму, і їй не вистачає коштів на задоволення своїх потреб.

ОСОБА_4 на сьогодні також є пенсіонером, отримує пенсію в значно більшому розмірі, чим вона, а тому має можливість надавати їй матеріальну допомогу.

Суд першої інстанції безпідставно відмовив у встановленні факту проживання однією сім'єю її з відповідачем без реєстрації шлюбу з 2003 року по січень 2014 року, що було підтверджено належними доказами: письмовими та показами свідків, ця вимога заявлялась окремо, і в подальшому при зміні матеріального стану вона буде мати можливість заявити позов про стягнення аліментів на підставі рішення суду, яким вже буде встановлено факт спільного проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, який підтримав апеляційну скаргу з мотивів, в ній викладених, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

27 травня 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду з вказаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що з 6 грудня 1975 року вона перебувала з ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі, від якого мають дочок ОСОБА_6, 1986 року народження, та ОСОБА_7, 1977 року народження. 20 листопада 2003 року шлюб між ними розірвано.

Після розірвання шлюбу стосунки між ними залишились добрими, і вони фактично проживали однією сім'єю, продовжували спільно виховувати дітей, вели спільні побут, господарство, бюджет.

Спільно, однією сім'єю з ОСОБА_4 вони мешкали з грудня 2003 року по січень 2014 року.

На той час у них у власності знаходились дві квартири АДРЕСА_3,АДРЕСА_2. Вони спільно мешкали в квартирі АДРЕСА_3, а в квартирі АДРЕСА_2 спільно робили ремонт, після закінчення якого мешкали в квартирі АДРЕСА_2.

За весь цей час вони спільно вирішували питання щодо виховання та допомоги дітям, спільно планували та здійснювали ремонт квартири, купували побутову техніку. До її обов'язків входило приготування їжі для сім'ї, прання та прасування білизни, а до обов'язків ОСОБА_4 - прибирання квартири, придбання продуктів для сім'ї, оплата комунальних послуг.

З 2012 року, під час спільного проживання її з відповідачем, вона стала непрацездатною.

На сьогоднішній день вона отримує пенсію в розмірі 1619,23 грн., що трохи більше від мінімального розміру пенсії та прожиткового мінімуму. Коштів не вистачає на оплату житлово-комунальних послуг, купівлю ліків, харчування, задоволення мінімальних побутових потреб.

Відповідач також є пенсіонером, отримує пенсію в значно більшому розмірі. чим вона (за наявною у неї інформацією - близько 4000 грн. на місяць), а тому має можливість надавати їй матеріальну допомогу.

Просила встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу її та ОСОБА_4 з грудня 2003 року по січень 2014 року та стягнути з нього аліменти на її утримання у розмірі 500 грн. щомісяця, починаючи сплачувати від дня пред'явлення позову до суду.

Відповідач ОСОБА_4 визнав частково позов, погодившись сплачувати аліменти в розмірі 400 гр. щомісяця, про що надав суду заяву з нотаріально посвідченим підписом від 11 липня 2016 року (а. с. 25).

Ухвалою суду від 13 липня 2016 року до участі в справі залучена третьою особою ОСОБА_5 (а. с. 58 - 59).

Вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не потребує матеріальної допомоги, оскільки її пенсія забезпечує їй прожитковий мінімум, визначений законом, а отже, не має права на отримання аліментів навіть за умови доведення факту проживання з відповідачем однією сім'єю без реєстрації шлюбу.

Суд не взяв до уваги посилання позивача на надані нею докази на підтвердження факту проживання однією сім'єю з відповідачем без реєстрації шлюбу (пояснення свідків, фотокартки та копії документів), оскільки встановлення зазначеного факту потрібне позивачеві виключно для вирішення питання одержання аліментів від відповідача, позивач не має право на одержання такого утримання, в зв'язку з чим зазначений факт, на встановленні якого наполягає позивач, не має юридичного значення в контексті заявлених позовних вимог, оскільки від нього не залежить виникнення у позивача права на отримання від відповідача аліментів.

Такі висновки суду узгоджуються з обставинами справи, вірно встановленими судом, та відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Судом вірно встановлено і з матеріалів справи вбачається, що з 6 грудня 1975 року ОСОБА_3 перебувала з ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох дочок: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4 (а. с. 7, 9, 13).

20 листопада 2003 року шлюб між сторонами розірвано (а.с. 8).

Згідно довідки Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області від 25 травня 2016 року № 16090, виданої на підставі пенсійної справи № 816383, ОСОБА_3 знаходиться на обліку в Сумському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Сумської області з 28 серпня 2012 року довічно як одержувач пенсії за віком, розмір якої станом на 25 травня 2016 року становить 1619,23 грн. (а.с.12).

Відповідно до довідки Управління пенсійного забезпечення військовослужбовців Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області № 2886 від 7 жовтня 2016 року ОСОБА_4 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», розміром, станом на 1 жовтня 2016 року, в сумі 3736,30 грн. (а.с.81).

Згідно копії паспорту позивача, довідки відділу реєстрації місця проживання управління ЦНАП у м. Суми Сумської міської ради ОСОБА_4 зареєстрований в АДРЕСА_2, а ОСОБА_3 з 3 лютого 1998 року по 27 листопада 2012 року була зареєстрована по АДРЕСА_3, а з 14 грудня 2012 року - АДРЕСА_1 (а.с.10 - 11, 20-21).

Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1, ОСОБА_4 зареєстрував шлюб з ОСОБА_5 01 березня 2014 року (а.с.90).

Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 6 травня 2016 року було відкрите провадження у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_8, третя особа - приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Репетун О.Є., про встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах, визнання майна спільною сумісною власністю, поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя. В позові в даній справі позивач ОСОБА_5 посилалась на те, що вона з ОСОБА_4 перебувала в фактичних шлюбних відносинах з осені 2004 року (а. с. 56, 75 - 78, 91 -94).

Частинами 1, 2 ст. 21 СК України встановлено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 цього Кодексу, шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.

Згідно ч. 1 ст. 91 СК України, якщо жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, тривалий час проживали однією сім'єю, той із них, хто став непрацездатним під час спільного проживання, має право на утримання відповідно до статті 76 цього Кодексу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 76 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу.

Після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу.

Частиною 1 ст. 80 СК України передбачено, що аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 234 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Пунктом 5 ч. 1, ч. 2 ст. 256 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення", суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

При розгляді справи суд вірно застосував зазначені норми матеріального та процесуального права та обгрунтовано врахував правову позицію Верховного Суду України, висловлену в постанові від 13 квітня 2016 року в справі №6-3066цс15, згідно якої за положеннями ч. 2 ст. 75 СК України право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.

Згідно із ч. ч. 3, 4 ст. 75 СК України непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом І, ІІ чи ІІІ групи. Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Аналіз указаних норм матеріального права дає підстави для висновку, що аліментні зобов'язання на утримання одного з подружжя можуть бути призначені за наявності юридичних складових - сукупності певних умов, а саме: перебування в зареєстрованому шлюбі або у фактичних шлюбних відносинах після розірвання шлюбу (стаття 76 СК України); непрацездатність одного з подружжя; потреба в матеріальній допомозі; нижчий від прожиткового рівень матеріального забезпечення.

Таким чином право на утримання (аліменти) має непрацездатна особа, яка не забезпечена прожитковим мінімумом.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2016 рік» з послідуючими змінами, з 1 травня 2016 року розмір мінімальної заробітної плати становить 1450 грн., а прожиткового мінімуму:

- на одну особу в розрахунку на місяць - 1399 грн.;

- для дітей віком до 6 років - 1228 грн.;

- для дітей віком від 6 до 18 років - 1531 грн.;

- для працездатних осіб - 1450 грн.;

- для осіб, які втратили працездатність - 1130 грн.

Згідно ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Суд прийшов до вірного висновку про те, що з врахуванням майнового стану позивача на час звернення з позовом до суду вона не має передбаченого законом права на отримання аліментів від відповідача.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд повинен був встановити факт проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу для можливого в майбутньому набуття позивачем права на отримання аліментів від відповідача в зв'язку з можливою зміною майнового стану не ґрунтуються на вимогах закону.

Висновок суду про відсутність правових підстав для задоволення позову є вірним, оскільки закон не передбачає можливості окремого встановлення факту, який не породжує для заявника юридичні наслідки.

Оскільки від встановлення факту, який просить встановити позивач, на час її звернення з позовом до суду правові наслідки у вигляді права на отримання аліментів від відповідача не виникають, тобто зазначений факт не має для неї юридичного значення, суд вірно відмовив у позові.

Рішення суду відповідає принципу диспозитивності, встановленому ч. 1 ст. 11 ЦПК України, згідно якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а тому підстави для скасування рішення суду відсутні.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. ст. 308, 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, ст. ст. 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 12 жовтня 2016 року в даній справі залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий -

Судді -