Рішення № 62995437, 23.11.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/5286/16

Головуючий у першій інстанції Луняченко

Доповідач Комлева О. С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.11.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі:

Головуючого-судді Комлевої О.С.

суддів Кравця Ю.І., Фальчук В.П.

при секретарі Ліснік Н.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, представника ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 травня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення індексації та додаткових матеріальних витрат,

встановила:

У липні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, який згодом був уточнений та остаточно поданий до ОСОБА_2 про стягнення індексації та додаткових матеріальних витрат, посилаючись на те, що 14.12.1994 року, о 18 годин 50 хвилин в м. Одесі, на вул. Краснова, навпроти будинку №5, ОСОБА_2, керуючи автомобілем «ВАЗ-2103», д.н. «НОМЕР_1», рухаючись з боку Адміральського проспекту в напрямку пл. Толбухіна, скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_3, що знаходився в районі роздільної смуги, внаслідок чого, ОСОБА_3 відлетів на зустрічну смугу дорожнього руху, де на нього скоїв наїзд автомобіль «РАФ-ЗЗП», що рухався у зустрічному напрямку. Згідно висновку судово-медичної експертизи №2297 від 13.06.1995 року ОСОБА_3 спричинені у наслідок ДТП, тяжкі тілесні ушкодження, що призвело до ампутації лівої ноги на рівні середньої третини стегна. 02.01.1995 року, слідчим СВ по ДТП УВС в м. Одесі ОСОБА_4 було порушено кримінальну справу за ч.І ст. 215 КК Кодексу України, яка була перекваліфікована 10.02.2009 року на ч.2 ст. 286 КК України. Висновком судової авто-технічної експертизи від 17.02.2009 року, яка була проведена у рамках кримінальної справи, інтервал який був обраний водієм автомобілю ВАЗ-2103 між рухомим під його керуванням транспортним засобом та стоячим на осьової лінії пішохода, не відповідав швидкості руху і дорожньої обставини (з урахуванням пояснення водія); з експертною точки зору, водій належним чином виконанням вимог п.п.12.1 та 13.3 Правил дорожнього руху мав можливість запобігти наїзду на пішохода. При розгляді кримінальної справи у судовому засіданні 13.03.2009 року підсудний ОСОБА_2 свою вину у скоєні злочину визнав повністю та клопотав про звільнення від кримінальної відповідальності згідно Закону України «Про амністію». Постановою Київського районного суду м. Одеси суду від 13.03.2009 року ОСОБА_2 було звільнено від кримінальної відповідальності, згідно Закону України «Про амністію» від 19.04.2007 року. 21.07.2009 року постановою апеляційного суду Одеської області постанова Київського районного суду м. Одеси від 19.04.2009 року залишена без змін. 18.10.11 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої каліцтвом.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 13.12.2011 року зазначені позовні вимоги задоволені частково, а саме стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 матеріальну шкоду у розмірі 22187 грн., та моральну шкоду у розмірі 204816 грн., а всього на загальну суму 227003 грн.; в решті вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 відмовлено. Однак рішенням апеляційного суду Одеської області від 19.03.2012 року суми стягнення частково змінені та стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача в рахунок відшкодування матеріальної і моральної шкоди грошову суму в загальному розмірі 122187 грн. Зазначене рішення набрало законної сили, на підставі чого видано виконавчі листи, але й досі рішення суду відповідачем не виконано.

Вже двадцять років позивач рухається за допомогою протезу. В наслідок чого в нього є постійне підвищене навантаження на другу ногу та перекіс всього торсу, що позначилось в подальшому на його стані здоров'я. Результатом чого став додатковий діагноз - пахова грижа. Вже більш як п'ять років позивач постійно лікувався, намагався якось призупинити розвиток хвороби, однак в жовтні 2014 г. йому зробили операцію по видаленню пахової грижі. Вартість медикаментів з 2009 року по жовтень 2014 року склала 6219,01 грн. Вартість медикаментів за 2015 року склала 6658,68 грн. Після операції, позивач досі проходить курс реабілітації, рана заживала дуже погано. Окрім того, прийом ліків, які спрямовані на лікування післяопераційної рани (антибіотиків та знеболюючих), спричинили ускладнення в загальному стані здоров'я, що теж викликало необхідність лікування та витрачання грошей. Вартість післяопераційного лікування склала 9565,83 грн. Загальна сума вартості ліків та післяопераційного лікування склала 22443,52 грн.

На даний час, в черговій раз, позивачу необхідно міняти протез. Згідно відповіді Одеського казенного протезно-ортопедичного підприємства № 01/239 від 06.05.2015 р. його вартість на сьогодні складає 90072,09 грн.

ОСОБА_3 вважає, що відповідач своєю бездіяльністю, та не бажанням сплачувати визначеної судом суми грошових коштів, тим самим усугубивши його стан здоров'я, змусив звернутися до суду з зазначеним позовом.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, просив у позові відмовити в повному обсязі.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 13 травня 2016 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення індексації та додаткових матеріальних витрат задоволений частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 вартість протезу у сумі 90072,09 грн.

У задоволенні позовних вимог про стягнення індексації за період з 19.03.2012 року по 31.07.2015 року у розмірі 108374,44 грн., та вартості ліків і післяопераційного лікування по видаленню пахової грижі у розмірі 22443,52 грн., а також витрат на правову допомогу відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1, представник ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якої просить рішення суду в частині стягнення вартості протезу у сумі 90072,09 грн. скасувати, постановити нове, яким відмовити в задоволені позову в повному обсязі, посилаючись на те, що судом порушені норми матеріального права.

В іншій частині рішення суду не оскаржується.

В судове засідання ОСОБА_3, а також його представник не з'явилися, про розгляд справи були повідомлені належним чином, про що свідчать судові повістки.

Також на адресу суду надійшов лист ОСОБА_3 про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ч.1 ст.157 ЦПК України суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі.

Згідно із ч. 3 ст. 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Зі змістом ст. 11 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд.

У відповідності до ст. 305 ч. 2 ЦПК України апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, які мають значення для вирішення справи.

Оцінка зібраних по справі доказів має здійснюватися за правилами, передбаченими ст.212 ЦПК України з врахуванням положень ст.57-66 ЦПК України. Відповідно до вимог ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст.61 ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.

Статтею 11 ЦПК України, передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У відповідності до вимог частини другої ст.303 ЦПК України апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Згідно п.3 ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд згідно ст.11 ЦПК України, розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Таким чином, суд, розглядаючи цивільну справу у порядку позовного провадження, повинен повно і всебічно з'ясувати фактичні обставини справи, однак не вправі виходити за межі заявлених позовних вимог та тієї доказової бази, яка сформована за рахунок доказів, поданих до суду самими учасниками процесу.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, та стягуючи з ОСОБА_2 додаткову матеріальну допомогу у розмірі 90072,09 грн. суд вважав доведеним необхідність проведення протезування позивача.

Однак колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції не погоджується, оскільки цей висновок зроблено з порушенням норм процесуального та матеріального права, виходячи з наступного.

Судом встановлено, та матеріалами справи підтверджується, що 14 грудня 1994 року, о 18 годин 50 хвилин в м. Одесі, на вул. Краснова, навпроти будинку №5, ОСОБА_2, керуючи автомобілем «ВАЗ-2103», д.н. «НОМЕР_1», рухаючись з боку Адміральського проспекту в напрямку пл. Толбухіна, скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_3, що знаходився в районі роздільної смуги, внаслідок чого, ОСОБА_3 відлетів на зустрічну смугу дорожнього руху, де на нього скоїв наїзд автомобіль «РАФ-ЗЗП», що рухався у зустрічному напрямку.

Згідно висновку судово-медичної експертизи №2297 від 13.06.1995 року ОСОБА_3 спричинені у наслідок ДТП, тяжкі тілесні ушкодження, що призвело до ампутації лівої ноги на рівні середньої третини стегна. 02.01.1995 року, слідчим СВ по ДТП УВС в м. Одесі ОСОБА_4 було порушено кримінальну справу за ч.1 ст. 215 КК Кодексу України, яка була перекваліфікована 10.02.2009 року на ч.2 ст. 286 КК України. Висновком судової авто-технічної експертизи від 17.02.2009 року, яка була проведена у рамках кримінальної справи, інтервал який був обраний водієм автомобілю ВАЗ-2103 між рухомим під його керуванням транспортним засобом та стоячим на осьової лінії пішохода, не відповідав швидкості руху і дорожньої обставини ( з урахуванням пояснення водія); з експертною точки зору, водій належним чином виконанням вимог п.п.12.1 та 13.3 Правил дорожнього руху мав можливість запобігти наїзду на пішохода. При розгляді кримінальної справи у судовому засіданні 13.03.2009 року підсудний ОСОБА_2 свою вину у скоєні злочину визнав повністю та клопотав про звільнення від кримінальної відповідальності згідно Закону України «Про амністію».

Постановою Київського районного суду м. Одеси суду від 13.03.2009 року ОСОБА_2 було звільнено від кримінальної відповідальності, згідно Закону України «Про амністію» від 19.04.2007 року. 21.07.2009 року постановою апеляційного суду Одеської області постанова Київського районного суду м. Одеси від 19.04.2009 року залишена без змін.

18.10.11 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої каліцтвом.

Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 13.12.2011 року зазначені позовні вимоги задоволені частково, а саме стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 матеріальну шкоду у розмірі 22187 ( двадцять дві тисячі сто вісімдесят сім) грн., та моральну шкоду у розмірі 204816 (двісті чотири тисячі вісімсот шістнадцять) грн., а всього на загальну суму 227003 ( двісті двадцять сім тисяч три) гривні; в решті вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2а відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 19.03.2012 року суми стягнення частково змінені та стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача в рахунок відшкодування матеріальної і моральної шкоди грошову суму в загальному розмірі 122187,00 гривень.

Відповідно до листа Одеського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства від 06.05.15 року №01/239 вартість протезу складає за попередньою калькуляцією 90072,09 гривень.

Згідно ст. 1202 ЦК України, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами. За наявності обставин, які мають істотне значення, та з урахуванням матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди, сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більш як за три роки наперед.

Стягнення додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 цього Кодексу, може бути здійснене наперед у межах строків, встановлених на основі висновку відповідної лікарської експертизи, а також у разі необхідності попередньої оплати послуг і майна (придбання путівки, оплата проїзду, оплата спеціальних транспортних засобів тощо).

Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», якщо в потерпілого у зв'язку з ушкодженням здоров'я є

потреба у додаткових витратах на медичну та соціальну допомогу, що підтверджується із зазначенням їх тривалості висновком МСЕК, вони компенсуються Фондом відповідно до ч. 4 ст. 34 Закону N 1105-XIV (1105-14). Додаткові витрати потерпілих, на яких дія

Закону України « Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не поширюється (потреба в них та їх тривалість мають підтверджуватися висновком судово-медичної експертизи), підлягають стягненню з особи, відповідальної за шкоду, на підставі ст. 455 ЦК (1540-06 ).

За змістом п. б п. 18 розділу ІІІ Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1992 року № 83, міські,міжрайонні,районні медико-соціальні експертні комісії: встановлюють потребу інвалідів у соціальній допомозі, що була б спрямована на полегшення наслідків погіршення здоров'я (протезування, засоби пересування, робочі пристосування, постійний догляд тощо).

Відповідні положення закріплено й в п. 11 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України

03 грудня 2009 року № 1317.

Аналіз наведених норм свідчить, що належним і допустимим доказом підтвердження ступеня втрати професійної працездатності (у процентах) для застосування ст. 1195 ЦК України є відповідний висновок судово-медичної експертизи з визначення процента втрати працездатності, а потреби інваліда у протезуванні мають підтверджуватися висновком медико-соціальної експертної комісії.

На підтвердження позовних вимог про стягнення коштів на придбання протезу, позивачем був наданий лист Одеського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства про те, що орієнтована вартість протезу, за попередньою калькуляцією складає 90072 гривні 09 копійок (а.с.12).

Дослідивши зміст наведеного документу, оцінивши його у відповідності до ст. 212 ЦПК України, апеляційний суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_3 не підлягають задоволенню, з тих підстав, що судове рішення не може бути винесено на припущеннях, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази про те, що дійсно ОСОБА_3 потребує заміну протезу та відсутні докази про його дійсну вартість.

Клопотань про призначення судово-медичної експертизи позивачем не заявлялося.

Справа колегією суддів розглянута відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів, які знаходяться в матеріалах справи, належність та допустимість яких перевірена судом та їм надана оцінка в рішенні суду.

Таким чином колегія суддів вважає, що на підставі п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, представника ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 травня 2016 року - скасувати.

Ухвалити нове.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення індексації та додаткових матеріальних витрат - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий________О.С. Комлева

Судді ________ Ю.І. Кравець

________ В.П.Фальчук