Рішення № 62994222, 15.11.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 466/4906/16 Головуючий у 1 інстанції: Донченко Ю.В.

Провадження № 22-ц/783/5919/16 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С. М.

Категорія: 59

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2016 року м.Львів

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Бойко С.М.,

суддів: Копняк С.М., Ванівського О.М.,

секретаря - Брикайло М.В.,

з участю: представника позивача - ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 20 липня 2016 року у справі за позовом Львівського міського центру зайнятості до ОСОБА_3 про стягнення коштів, -

в с т а н о в и л а:

У травні 2016 року Львівський міський центр зайнятості звернувся до суду з позовом, в якому просив відшкодувати за рахунок відповідача виплачене йому, як безробітному, матеріальне забезпечення за період з 27.10.2011 року по 24.02.2012 року в розмірі 4863 грн. 84 коп., та вартість соціальних послуг, наданих йому, як безробітному, з яких: 1278 грн. 38 коп. - вартість професійного навчання в КП «Львівський навчально-курсовий комбінат» за навчальною програмою продавець продовольчих товарів зі строком навчання з 29.08.2011 року по 20.01.2012 року з метою сприяння подальшому працевлаштуванню, а 24259 грн. 62 коп. - виплачена згідно договору №135012042600081 від 26.04.2012 року роботодавцю - фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 дотація на створення додаткового робочого місця для працевлаштування відповідача на посаду продавця продовольчих товарів, - що сумарно становить 30401 грн.84 коп.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що на підставі акту розслідування страхових випадків №12 від 26.02.2015 року встановлено, що під час реєстрації 29.07.2011 року та набуття статусу безробітного, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відповідач був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 12.08.1996 року, оскільки 12.07.2011 року ним подано лише заяву про припинення підприємницької діяльності, а запис про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 було внесено до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців лише 28.09.2011 року, а відтак, відповідач подав недостовірні відомості під час реєстрації в центрі зайнятості та набутті статусу безробітного 29.07.2011 року, незаконно набувши статус безробітного та незаконно отримавши матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги, оскільки належав до зайнятого населення.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 20.07.2016 року вказаний позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 в користь Львівського міського центру зайнятості кошти в сумі 30401 грн. 84 коп. - повернення матеріального забезпечення та вартості соціальних послуг від ОСОБА_3

Стягнуто з ОСОБА_3 в користь Львівського міського центру зайнятості судовий збір в розмірі 1378 грн.

Рішення суду оскаржив відповідач ОСОБА_3, просить його скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково, стягнувши з нього в користь позивача лише суму в розмірі 4991 грн. 78 коп., з яких: 1378 грн. - сплачена позивачем сума судового збору при поданні позовної заяви до суду, 1278 грн. 78 коп. - кошти за навчання, 2335 грн. - матеріальне забезпечення за три місяці, які передували реєстрації припинення його підприємницької діяльності як фізичної особи-підприємця 28.09.2011 року.

Свої доводи апелянт обґрунтовує тим, що 12.06.1996 року він отримав свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, 15.03.1998 року отримав останній торговий патент і надалі підприємницькою діяльністю не займався і доходу від такої діяльності не отримував, з 20.03.2003 року по 07.03.2011 року працював на повній основі в ДСО і фізично не міг займатись підприємницькою діяльністю, а тому вважав себе таким, що припинив підприємницьку діяльність. Зазначає, що, звертаючись 29.07.2011 року до міського центру зайнятості дійсно вказав у своїй заяві, що не є суб'єктом підприємницької діяльності, не маючи ще рішення уповноваженого органу про реєстрацію припинення підприємницької діяльності, яке було прийняте 28.09.2011 року, однак, стверджує, що жодного умислу на зловживання своїм правом він мав. Крім того, звертає увагу, що до звернення із заявою у Львівський міський центр зайнятості про надання йому статусу безробітного, він спочатку подав заяву про реєстрацію припинення його підприємницької діяльності, що ще раз підтверджує відсутність у його діях умислу. Апелянт також зазначає, що відповідно до Закону України «Про зайнятість населення», який втратив чинність 01.01.2013 року, до повноважень державної служби зайнятості входило здійснення перевірки достовірності поданих особою даних, які є підставою для надання статусу безробітного, виплати матеріального забезпечення на випадок безробіття та надання соціальних послуг. Вважає, що позивач при прийнятті його заяви та при прийнятті рішень по вказаних вище виплатах мав можливість перевірити подану ним інформацію на предмет здійснення підприємницької діяльності, однак, цього не вчинив, а тому він просив суд при вирішенні спору по суті застосувати наслідки спливу строку позовної давності, проте, суд безпідставно йому відмовив. Крім того, просить врахувати, що норми Закону України «Про зайнятість населення» в редакції до 01.01.2013 року не містили норми щодо відповідальності особи за достовірність поданих нею документів до центрів зайнятості. Вважає, що суд безпідставно застосував до вказаних правовідносин норму п. 3 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», оскільки спірні правовідносини виникли до набрання ним чинності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача в підтримання апеляційної скарги, заперечення сторони позивача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог ст.303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Судом встановлено, що 29.07.2011 року відповідач ОСОБА_3 звернувся у Львівський міський центр зайнятості із заявою про надання йому статусу безробітного, повідомивши, що він не є підприємцем (а.с.6).

З 29.07.2011 року відповідачу було надано статус безробітного.

26.08.2011 року між Львівським міським центром зайнятості та ОСОБА_3 було укладено договір щодо його професійного навчання в КП «Львівський обласний навчально-курсовий комбінат» за професією продавець продовольчих товарів зі строком навчання з 29.08.2011 року до 20.01.2012 року з метою подальшого працевлаштування, вартість якого становила 1278 грн. 38 коп. (а.с.5, 7-9).

26.04.2012 року між Львівським міським центром зайнятості та роботодавцем - фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 було укладено договір №135012042600081 про працевлаштування відповідача з наданням роботодавцю дотації на створення додаткового робочого місця для працевлаштування відповідача на посаду продавця продовольчих товарів (а.с.11-12).

28.04.2012 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та відповідачем було укладено трудовий договір про виконання відповідачем трудових обов'язків на посаді продавця продовольчих товарів (а.с.13).

Відповідно до висновку в акті розслідування страхових випадків №12 від 26.02.2015 року, під час реєстрації у центрі зайнятості відповідач не повідомив, що з 12.08.1996 року зареєстрований як фізична особа-підприємець, що призвело до незаконного отримання статусу безробітного та допомоги з безробіття (а.с.14).

Згідно з повідомленням державного реєстратора виконавчого комітету Львівської міської ради від 28.09.2011 року (а.с.15), запис про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 було внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 28.09.2011 року.

Отже, з урахуванням викладеного та норми ст.47 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що на момент набуття відповідачем статусу безробітного його підприємницька діяльність не була припинена у встановленому законом порядку.

Однак, колегія суддів не погоджується із висновками районного суду про застосування до спірних правовідносин норми частини третьої статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», виходячи з наступного.

Частиною другою статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» визначено, що застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.

Відповідно до ч.3 ст.36 цього Закону, сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Враховуючи встановлені вище фактичні обставини справи, а саме, те, що відповідач 12.07.2011 року, до звернення із заявою в міський центр зайнятості про надання йому статусу безробітного, подав заяву про реєстрацію припинення його підприємницької діяльності як фізичної особи-підприємця (а.с.35), і на момент отримання ним допомоги по безробіттю за період з 27.10.2011 року по 27.04.2012 року та у період проходження ним навчання та працевлаштування вже було внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запис про проведення державної реєстрації припинення його підприємницької діяльності як фізичної особи-підприємця, чим підтверджено, а не спростовано достовірність поданих відповідачем відомостей в заяві про надання йому статусу безробітного від 29.07.2011 року, які, до того ж, не змінились впродовж здійснення всіх належних до виплати відповідачу, як безробітному, коштів та оплати Львівським міським центром зайнятості соціальних послуг, необхідних для його працевлаштування, він добросовісно виконав всі вимоги позивача, пройшовши навчання за визначеною йому програмою та працевлаштувавшись у роботодавця відповідно до укладеного договору, а відтак, всі кошти, призначені Львівським міським центром зайнятості для відповідача, як безробітного, були використанні за їх цільовим призначенням, тому немає підстав для висновку про умисне невиконання відповідачем у статусі безробітного своїх обов'язків та зловживання ними, а отже, немає підстав для висновку про заподіяння позивачу майнової шкоди на підставі ст.1166 ЦК України.

Крім того, районний суд безпідставно застосував для вирішення питання за заявою відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності норму ч.4 ст.38 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», оскільки ця норма стосується відповідальності роботодавця, а не застрахованих осіб, які зареєстровані в установленому порядку як безробітні.

Таким чином, позивач, звернувшись до суду з вказаним позовом, пропустив також трирічний строк позовної давності, встановлений статтею 257 ЦК України, оскільки в силу наданих йому повноважень міг довідатись та перевірити відомості, зазначені відповідачем в заяві від 29.07.2011 року.

З наведених вище мотивів рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Львівського міського центру зайнятості в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.п.1 - 4, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 20 липня 2016 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Львівського міського центру зайнятості відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Бойко С.М.

Судді: Копняк С.М.

Ванівський О.М.