Ухвала суду № 62993864, 23.11.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний №335/8405/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Калюжна В.В.

Провадження 22-ц/778/4776/16 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Полякова О.З.,

суддів: Спас О.В.,

Бабак А.М.

при секретарі: Бабенко Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 27 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Вознесенівського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, ОСОБА_4, треті особи: Державне підприємство «Сетам», Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», про визнання електронних торгів та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів недійсними,-

ВСТАНОВИЛА :

У липні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Вознесенівського ВДВС м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, ОСОБА_4, треті особи: ДП «Сетам», ПАТ «Дельта Банк», про визнання електронних торгів та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів недійсними

В обґрунтування позову зазначав, що в провадженні Вознесенівського ВДВС м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області перебуває виконавче провадження про стягнення з нього на користь ПАТ «Дельта Банк» суми заборгованості за кредитним договором у розмірі 685 393,26 грн. та судових витрат у розмірі 1 820 грн.

В ході примусового виконання, 17.02.2015 року державним виконавцем було складено акт опису та арешту майна, а саме: нежитлового приміщення АДРЕСА_1, яке належить йому на підставі свідоцтва про право власності та договору міни, яке перебувало у заставі за кредитним договором, укладеним між ним та ПАТ «Дельта Банк» від 22.01.2007 року.

22 червня 2015 року він отримав повідомлення про проведення оцінки арештованого майна, вартість якого згідно звіту склала 799 500 грн., та про можливість ознайомитися з матеріалами звіту 11.06.2015 року.

Зазначав, що вартість нерухомого майна значно занижена та його право на ознайомлення зі звітом про оцінку нерухомого майна порушено. У зв'язку з цим 26.06.2015 року він направив заперечення щодо зазначеного звіту на адресу державного виконавця.

24 березня 2016 року він отримав повідомлення про проведення оцінки арештованого майна, вартість якого згідно звіту склала 797 824 грн., та про можливість ознайомитися з матеріалами звіту 17.03.2016 року.

Вважає, що його право на ознайомлення зі звітом про оцінку нерухомого майна порушено у зв'язку з несвоєчасним направленням державним виконавцем на його адресу повідомлення про можливість ознайомлення із вказаним звітом.

Крім того, вартість нерухомого майна, значно занижена, так як оцінювачем не було здійснено візуального обстеження об'єкту оцінки та не зафіксовано його покращень, вчинених ним.

05 квітня 2016 року він отримав повідомлення від державного виконавця, відповідно до якого, у разі наявних заперечень щодо результатів оцінки, він повинен понести витрати, пов'язані із рецензуванням звіту у розмірі 500 грн., у разі несплати вказаної суми у строк до 05.04.2016 року, рецензування проводитися не буде.

Після ознайомлення 30.06.2016 року з матеріалами виконавчого провадження, йому стало відомо, що 12.05.2016 року державний виконавець подав керівнику Запорізької філії ДП «Сетам» заявку на реалізацію арештованого майна що на його думку є порушенням вимог про рецензування звіту, оскільки матеріали виконавчого провадження містять довідку про відсутність надходження повідомлення про оскарження оцінки, у якій зазначено, що 08.04.2016 року на його адресу було направлено повторне повідомлення про можливість здійснення рецензування оцінки майна після авансування витрат у строк до 22.04.2016 року, яке він не отримував.

Зазначав, що ДП «Сетам» не виконано вимоги ЗУ «Про іпотеку» в частині порядку реалізації арештованого майна, оскільки він не був повідомлений про день, час та місце проведення прилюдних торгів нерухомого майна та про початкову ціну реалізації майна, внаслідок чого він був позбавлений права придбати вказане майно.

Враховуючи вищевикладене, просив суд визнати недійсними електронні торги з реалізації нежилого приміщення АДРЕСА_1, які відбулися 08.07.2016 року, протокол № 182205 та свідоцтво про придбання нежилого приміщення АДРЕСА_1 з прилюдних торгів, видане приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5 14.07.2016 року.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 27 вересня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, заслухавши пояснення учасників процесу, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як вбачається з матеріалів справи на виконанні у Вознесенівському відділі державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області перебувало виконавче провадження № 45723248 з примусового виконання виконавчого листа № 2-476/11, виданого Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 11108498000 від 22.01.2007 року в розмірі 685 393, 26 гривень та судових витрат у розмірі 1 820 гривень.

Постановою державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 09.12.2014 року боржнику ОСОБА_3 було надано строк самостійно виконати рішення суду до 15.12.2014 року, яка ним була отримана особисто відповідно до поштового повідомлення, яке міститься у матеріалах справи.

23.12.2014 року винесена постанова про арешт майна Боржника та оголошення заборони на його відчуження, згідно з якою був накладений арешт на все майно, що належить Боржнику.

У зв'язку із невиконанням боржником самостійно рішення суду, державним виконавцем були вжиті заходи для виявлення майна та встановлено, що боржнику ОСОБА_3 на праві власності належить нежитлове приміщення АДРЕСА_1. Зазначене нежитлове приміщення є предметом застави за договором іпотеки від 22.01.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрованого в реєстрі за № НОМЕР_1, який укладено між ОСОБА_3 та ПАТ «Дельта Банк» в забезпечення виконання позичальником зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту № 11108498000 від 22.01.2007 року, та, щодо якого існує обтяження у вигляді арешту та заборони його відчуження.

В ході вжиття державним виконавцем заходів з виявлення належного боржнику майна, іншого рухомого та нерухомого майна, яке б належало ОСОБА_3, та джерел його доходу виявлено не було.

Статтею 52 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження.

Стаття 44 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає черговість задоволення вимог стягувачів, згідно з якою в першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна.

Суд першої інстанції розглянувши справу, вірно встановив характер спірних правовідносин та правомірно визначився ,що норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без відповідного рішення в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя.

17.02.2015 року державним виконавцем був складений акт опису та арешту майна, описано та арештовано нежитлове приміщення АДРЕСА_1, та постановою державного виконавця від 17.02.2015 року описане майно передано на відповідальне зберігання Боржнику ОСОБА_3, якою зобов'язано ОСОБА_3 бути відповідальним зберігачем нежитлового приміщення АДРЕСА_1, копію якої направлено Боржнику для виконання.

Постановою державного виконавця від 01.04.2015 року для участі у виконавчому провадженні, призначено експерта, яким визначено ОСОБА_7 та яку зобов'язано надати письмовий висновок, звіт про оцінку майна.

04.06.2015 року державний виконавець повідомив Боржника про визначену експертом вартість нежитлового приміщення, яка складає 799 500 гривень та запропоновано ознайомитись з матеріалами звіту та у разі незгоди із вартістю подати заперечення щодо звіту, при цьому роз'яснено, що витрати пов'язані з рецензуванням покладаються на сторону, яка заперечує проти результатів оцінки.

Постановою державного виконавця від 29.01.2016 року повторно для участі у виконавчому провадженні, призначено експерта, яким визначено ОСОБА_7 та яку зобов'язано надати письмовий висновок, звіт про оцінку майна.

11.03.2016 року державний виконавець повідомив Боржника про визначену експертом вартість нежитлового приміщення, яка складає 797 824 гривень та запропоновано ознайомитись з матеріалами звіту 17.03.2016 року з 12-00 до 16-00 години, та у разі незгоди із вартістю подати заперечення щодо звіту в десятиденний строк з дня надходження даного повідомлення, при цьому роз'яснено, що витрати пов'язані з рецензуванням покладаються на сторону, яка заперечує проти результатів оцінки. ОСОБА_3 отримав зазначне повідомлення 24.03.2016 року.

Таким чином, ОСОБА_3, отримавши 24.03.2016 року вищезазначене повідомлення, мав право у строк до 04.04.2016 року подати державному виконавцю відповідні заперечення щодо звіту із проханням провести рецензування.

28.03.2016 року Боржник надав до ВДВС заперечення щодо звіту нерухомого майна, проте не просив здійснити рецензування звіту, а тільки зазначив, що просить надати йому можливість ознайомитись та зробити фотокопії звіту про оцінку нерухомого майна.

31.03.2016 року державний виконавець направив Боржнику лист з вимогою здійснити оплату за рецензування звіту шляхом оплати на депозитний рахунок ВДВС суми у розмірі 500 гривень у строк до 05.04.2016 року (включно). При цьому додатково Боржнику було повідомлено, що відповідно до ст. 58 ЗУ «Про виконавче провадження» витрати, пов'язані з рецензуванням звіту несе сторона, яка заперечує проти результатів оцінки.

У відповідь на зазначену пропозицію Боржник повідомив державному виконавця, що він дійсно отримав пропозицію по оплаті послуг рецензування звіту 05.04.2016 року, проте не здійснив оплати послуг по рецензування з невідомих причин. Саме тому рецензування звіту не проводилось, оскільки Боржник, особа яка заперечує проти результатів, не здійснила оплату зазначених послуг.

12.05.2016 року державним виконавцем подано заявку на реалізацію арештованого майна керівнику Запорізької філії ДП «СЕТАМ» ОСОБА_8 щодо реалізації нежилого приміщення АДРЕСА_1. У зазначеній заявці ВДВС зазначив, що лот (вказане приміщення) передається на реалізацію на загальних підставах, як арештоване майно, а не як предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 383 ЦПК України , сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

30.06.2016 року Боржник був ознайомлений з матеріалами виконавчого провадження, про що свідчить його особистий підпис. Таким чином, Боржник мав право у 10-денний строк оскаржити у разі незгоди будь-які дії державного виконавця, які вважав неправомірними, проте таких дій в передбачений законом строк не вчинив, а відтак погодився із законністю проведених державним виконавцем дій, у тому числі і передачею на реалізацію нежилого приміщення, як арештованого майна, а не як предмета іпотеки.

Статтею 54 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача - заставодержателя.

Оскільки статтею 575 Цивільного кодексу України іпотеку визначено як окремий вид застави, то норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють звернути стягнення на іпотечне майно для задоволення вимог іпотекодержателя.

Під час здійснення виконавчих дій в рамках вищезазначеного виконавчого провадження державним виконавцем було встановлено, що у боржника мається заборгованість виключно перед іпотеко держателем - ПАТ «Дельта Банк», на виконанні у ВДВС інших виконавчих листів, за якими боржником є Позивач, не перебуває, і у Боржника відсутні грошові кошти, рухоме майно, за рахунок яких можливо було б виконати рішення суду про стягнення з нього боргу на користь Банку. Натомість було встановлено наявність виключно одного майна, на яке можливо було звернути стягнення і, за рахунок якого можливо було виконати рішення суду - це спірне нежиле приміщення.

Таким чином, при передачі на реалізацію предмету іпотеки в ході примусового виконання рішення суду про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпеченого іпотекою зобов'язань, за умов відсутності у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна було б першочергово звернути стягнення та наявності заборгованості виключно перед іпотеко держателем, державний виконавець діяв в межах закону.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 07.02.2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» встановлено наступне: «У справах за скаргами стягувача чи боржника на дії державного виконавця, пов'язані з арештом і вилученням майна та визначенням вартості й оцінки цього майна, суд перевіряє відповідність цих дій положенням статей 57, 58 Закону про виконавче провадження. При цьому судам необхідно враховувати, що визначення вартості майна боржника проводиться самим державним виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості, крім випадків, коли застосовуються оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден. При складності визначення вартості майна (окремих предметів) чи наявності у боржника або стягувача заперечень проти передачі арештованого майна боржника для реалізації за ціною, визначеною державним виконавцем, до участі у виконавчому провадженні і проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден залучається суб'єкт оціночної діяльності - суб'єкт господарювання, який провадить свою діяльність відповідно до Закону України від 12 липня 2001 року № 2658-III "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

При цьому суди мають враховувати, що суб'єкт оціночної діяльності є учасником виконавчого провадження, а не посадовою особою державної виконавчої служби і його звіт про оцінку майна є результатом практичної діяльності фахівця-оцінювача, а не актом державного органу. Тому вимоги заявника в частині оскарження оцінки майна, визначеної за результатами рецензування, підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства.

Такі вимоги сторони виконавчого провадження розглядаються не у позовному провадженні, а як оскарження рішення державного виконавця про оцінку майна в процесуальному порядку, передбаченому розділом VII ЦПК, оскільки є процесуальною дією державного виконавця незалежно від того, яка конкретно особа (сам державний виконавець, залучений ним суб'єкт оціночної діяльності чи особа, яка рецензувала звіт про оцінку майна) здійснювала відповідні дії, так як виконавчо-процесуальні відносини виникли між сторонами виконавчого провадження та державним виконавцем і між державним виконавцем та суб'єктом оціночної діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 385 ЦПК України, скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод.

Таким чином, Позивач, вважаючи будь-які дії, пов'язані з оцінкою реалізованого майна, незаконними, в тому числі і не погоджуючись зі звітом про оцінку майна, для належного захисту порушених на його думку прав повинен був звертатися до суду із скаргою у визначеному порядку розділом VII ЦПК України, а не в порядку позовного провадження.

Розглянувши справу районний суд правомірно зазначив ,що за матеріалами виконавчого провадження, Боржник неодноразово ознайомлювався з матеріалами виконавчого провадження, жодного разу не оскаржував дій та/або бездіяльності державного виконавця. Позивач належним чином повідомлявся про вартість майна, яке підлягало реалізації, йому роз'яснювалося право ознайомитися зі звітом про оцінку майна, однак Позивач не просив проводити рецензування і не сплатив визначені кошти для проведення рецензування

Матеріалами виконавчого провадження підтверджено, що за результатами електронних торгів нежитлового приміщення АДРЕСА_1, проведених 08.07.2016 року, переможцем яких став ОСОБА_4, 14.07.2016 року ВДВС повідомив Державне підприємство «СЕТАМ» про надходження грошових коштів від переможця торгів у розмірі 808 307, 50 гривень та 14.07.2016 року державним виконавцем винесено постанову про звільнення майна боржника з-під арештів та складено акт № 109/3 з реалізації арештованого нерухомого майна.

Після надходження грошових коштів від реалізації нерухомого майна державним виконавцем було розподілено наступним чином: 687 213,26 гривень - на користь ПАТ «ДельтаБанк» на погашення заборгованості за виконавчим листом; 6 000 гривень - на користь ФОП ОСОБА_9 за проведення оцінки майна; 68 721, 32 гривень - виконавчого збору; 316, 05 гривень - витрат на проведення виконавчих дій. Залишок грошових коштів у розмірі 46 056, 87 гривень повернуто боржнику ОСОБА_3

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставами недійсності укладеного за результатами прилюдних торгів правочину є недодержання вимог закону в момент його укладення, тобто безпосередньо за результатами прилюдних торгів. Підставами для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених саме «Порядком реалізації арештованого майна шляхом проведення прилюдних торгів», який затверджений наказом Міністерства юстиції України 22.12.2015 № 2710/5, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23.12.2015 року за № 1620/28065, а саме: правил, які визначають процедуру підготовки, проведення торгів; правил, які регулюють сам порядок проведення торгів; правил, які стосуються оформлення кінцевих результатів торгів.

Враховуючи, що відчуження майна з прилюдних торгів як правочин належить до договорів купівлі-продажу, правочин може визнаватися недійсним на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину, у відповідності до вимог ст. 215 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання саме в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставами недійсності укладеного за результатами прилюдних торгів правочину є недодержання вимог закону в момент його укладення, тобто безпосередньо за результатами прилюдних торгів. Підставами для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених саме «Порядком реалізації арештованого майна шляхом проведення прилюдних торгів», який затверджений наказом Міністерства юстиції України 22.12.2015 № 2710/5, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23.12.2015 року за № 1620/28065, а саме: правил, які визначають процедуру підготовки, проведення торгів; правил, які регулюють сам порядок проведення торгів; правил, які стосуються оформлення кінцевих результатів торгів.

Так, всі дії державного виконавця, які були вчинені в рамках вищезазначеного виконавчого провадження, не стосуються моменту вчинення правочину, так як державний виконавець не є стороною правочину, і відповідно, не може брати участь у вчиненні правочину.

Головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, тобто не тільки недотримання норм закону під час проведення прилюдних торгів, а й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними. Таких висновків дійшов Верховний Суд України у Постанові від 18 листопада 2015 року № 6-1884цс15. Таким чином, підставою для пред'явлення позову про визнання прилюдних торгів недійсними є наявність порушення норм закону при проведенні торгів водночас із порушенням прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює та встановлення судом того, що порушення (у разі його наявності) вплинуло на результати торгів.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду України від № 6-42цс15 від 15 квітня 2015 року, № 6- 813цс15 від 02 вересня 2015 року, № 6-1749цс15 від 25 листопада 2015 року, № 6-2988цс15 від 13 квітня 2016 року.

Суд першої інстанції прийшов обґрунтованого висновку ,що дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів, мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними. Підставою недійсності прилюдних торгів є недотримання вимог закону саме в момент їх проведення, а не в момент підготовки до них. Тому дії державного виконавця при визначенні вартості арештованого майна, направленні заявки на його реалізацію не стосуються правил проведення прилюдних торгів та мають самостійний спосіб оскарження і не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними.

Згідно ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 «Стретч проти Сполученого Королівства» майном у значенні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 «Стретч проти Сполученого Королівства» встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції», отже визнання недійсним договору, згідно якого покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.

На спростування позиції позивача ,щодо порушення його прав при проведенні торгів та доводів апеляційної скарги свідчить той факт, що після реалізації нерухомого майна шляхом проведення електронних торгів 08.07.2016 року на підставі протоколу проведення електронних торгів № 182205, постановою державного виконавця від 14.07.2016 року було звільнено з-під арешту майно боржника - нежитлове приміщення АДРЕСА_1, та Боржнику було направлено повідомлення про необхідність отримання коштів, що залишились від реалізації майна. Відповідно до письмової заяви від 05.08.2016 року ОСОБА_3 звернувся до Вознесенівського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області зазначивши банківські реквізити для перерахування йому залишку коштів, що залишились після реалізації майна, які йому були перераховані, згідно розпорядження державного виконавця.

На підставі вищенаведеного,судова колегія вважає,що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права,які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст.307,308,317 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 27 вересня 2016 року по цій справі - залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:

Судді: