Ухвала суду № 62991130, 24.11.2016, Апеляційний суд Рівненської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 листопада 2016 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі суддів: Бондаренко Н.В., Шимківа С.С., Григоренка М.П.

секретар судового засідання: Пиляй І.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Березнівського районного суду Рівненської області від 20 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, Друхівської сільської ради Березнівського району Рівненської області про визнання недійсними свідоцтв про право власності на спадкове майно, визнання незаконним рішення виконавчого комітету Друхівської сільської ради, встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності на спадкове майно,

заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів

в с т а н о в и л а :

Рішенням Березнівського районного суду Рівненської області від 20 вересня 2016 року ОСОБА_1 в позові до ОСОБА_3, Друхівської сільської ради про визнання недійсними свідоцтв про право власності на спадкове майно, визнання незаконним рішення виконавчого комітету Друхівської сільської ради № 70 від 25 вересня 2008 року, встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно відмовлено.

В поданій апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 покликається на незаконність та необґрунтованість рішення суду в зв'язку з порушенням норм матеріального і процесуального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Вказує, що допитані в судовому засіданні свідки підтвердили, що позивачка вступила у володіння спадковим майном і розпорядилася ним, зокрема, ОСОБА_4, показала суду, що після смерті матері ОСОБА_1 взяла деякі побутові речі, постільну білизну, фотографії, а свідок ОСОБА_5 показав суду, що сестра ОСОБА_1 доглядала матір безпосередньо перед смертю, перебувала з нею в лікарні, взяла собі деякі речі, які належали матері.

Також, свідки вказали, що після смерті батька ОСОБА_1 забрала швейну машину "Зінгер", постільну білизну та ікону, які були в будинку.

Вважає, що суд прийшов до неправильного та необґрунтованого висновку про те, що вивезення ОСОБА_1 після смерті, як матері так і батька з будинку деяких речей, що належали батькам, не можуть свідчити про вступ в управління або володіння спадковим майном при тому, що вона там не проживала.

Висновки суду про те, що після смерті матері позивачки ОСОБА_6 спадщину прийняв батько позивачки ОСОБА_7, після смерті якого спадщину ніхто із спадкоємців не приймав за домовленістю між ними, за будинком доглядав та в подальшому перейшов у нього жити син спадкодавця ОСОБА_8 не відповідають обставинам справи.

Зазначає, що оскільки відповідно до ст.1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину у складі якої є нерухоме майно зобов'язаний звернутися до нотаріуса для одержання свідоцтва про право на спадщину, то перехід права власності на спірний будинок після смерті її власників був можливий тільки шляхом оформлення спадкового майна в нотаріальній конторі або за рішенням суду, а тому, приймаючи рішення про видачу свідоцтва про право власності на будинок і видаючи це свідоцтво ОСОБА_3 сільська рада діяла в порушення вимог закону.

З наведених підстав просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_1

Апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки факт прийняття спадщини ОСОБА_1 в судовому засіданні не доведений та за нею не може бути визнано право власності на спадкове майно, що залишилось після смерті батька, тому її інтереси діями Друхівської сільської ради по оформленню права власності на за ОСОБА_3 не порушуються.

З такими висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на законі.

До спірних правовідносин суд першої інстанції обґрунтовано застосував положення ЦК УРСР (1963 р).

Частиною 1 ст.112 ЦК УРСР передбачено, що колгоспний двір - це сімейно-трудове об'єднання осіб, які використовують майно двору для ведення підсобного господарства і сімейних потреб. Майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності (ст.112 цього Кодексу).

Згідно погосподарської книги №2 Друхівської сільської ради за 1977-1979рр. особовий рахунок НОМЕР_1 рахується за ОСОБА_7, суспільна група - колгоспний двір, його головою є ОСОБА_7, в ньому, як члени сім'ї значиться дружина ОСОБА_6 За господарством рахувалася земельна ділянка, житловий будинок.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6

Відповідно до ст.563 ЦК УРСР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі смерті члена колгоспного двору спадкування майна двору не відкривається.

Таким чином, після смерті ОСОБА_6, матері позивачки, спадщина не відкривалась, а тому висновок суду першої інстанції про те, що після смерті спадщину прийняв її чоловік ОСОБА_7 не ґрунтується на законі, однак це не вплинуло на правильність постановленого ним рішення.

Відповідно до записів погосподарської книги №2 Друхівської сільської ради за 1986-1990роки значиться господарство ОСОБА_7, особовий рахунок НОМЕР_2, суспільна група - колгоспний двір.

ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_2, після смерті якого ніхто із спадкоємців у нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини не звертався, спадкова справа не заводилась і свідоцтво про право на спадщину не видавалось.

Статтею 548 ЦК УРСР визначено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.

Згідно з положеннями ст. ст. 549, 554 ЦК УРСР визнавалося, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Вищевказані дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

За будинком, якому була присвоєна поштова адреса: АДРЕСА_1, який належав спадкодавцю ОСОБА_7, доглядав його син ОСОБА_8 Після смерті батька він поселився у будинок, в який згодом, поселив свою дочку ОСОБА_3 із сім'єю.

Тобто, після відкриття спадщини ОСОБА_8 єдиний із спадкоємців вступив у фактичне управління спадковим майном шляхом утримання земельної ділянки та спадкового будинку, тобто прийняв спадщину на підставі ст. 549 ЦК Української РСР 1963 року.

Згідно погосподаських книг Друхівської сільської ради за 1991 - 1995, 1996-1999, 2000-2005, 2006-2010 роки в спірному будинку почала проживати дочка ОСОБА_8 - ОСОБА_3 із сім'єю, суспільна група - колгоспний двір.

Рішенням Друхівської сільскої ради від 25 вересня 2008 року № 70 за ОСОБА_3 на підставі п.6 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно оформлено право власності на будинок АДРЕСА_1.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка вказувала, що після смерті батька ОСОБА_7 вона фактично прийняла спадщину, оскільки забрала деякі речі із будинку, зробила поточний ремонт тощо. Спадщину не оформляла, оскільки вважала, що її прийняла.

За ст. 549 ЦК УРСР спадкоємець вважається таким, що фактично прийняв спадщину, якщо він довів, що він вступив в управління або користування спадковим майном. Доказом цього може бути наявність у спадкоємця ощадної книжки на ім'я померлого, іменних цінних паперів, квитанцій про оплату комунальних та інших послуг, обов'язкового страхування майна та інших документів, виданих на ім'я померлого, на майно, користування, управління і розпорядження яким можливе тільки після оформлення прав на нього.

Доказів того, що позивачка фактично вступила в управління або володіння спадковим майном протягом шести місяців з дня відкриття спадщини після смерті батька, матеріали справи не містять і в суді апеляційної інстанції їх не надано. Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність волевиявлення ОСОБА_1 для прийняття спадщини і здійснення нею певних дій.

Покликання в апеляційній скарзі на пояснення свідків щодо підтвердження факту управління та володіння позивачкою спадковим майном після смерті батька судовою колегією не приймаються, оскільки вони не являються належними та допустимими доказами, виходячи з вимог ст. ст.58,59 ЦПК України. Покази свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про те, що після смерті матері ОСОБА_1 взяла собі деякі речі, які належали матері, а після смерті батька забрала з будинку швейну машину "Зінгер", постільну білизну та ікону, не заслуговують на увагу, оскільки дані свідки не ствердили в категоричній формі, що вказані речі позивачка забрала саме протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Крім того, свідок ОСОБА_9, який є братом позивачки, вказував, що після смерті батька швейну машину відвезли додому до найменшої сестри Ніни.

З вказаним позовом ОСОБА_1 звернулася через 28 років після смерті батька і до лютого 2016року на спадкове майно не претендувала. Те, що позивачка не претендувала на спадщину стверджується і її листом від 17.07.2012року адресованого на ім'я ОСОБА_8, копія якого міститься на а.с.77-78. Із його тексту також вбачається, що батьківську хату діти померлого ОСОБА_7 домовились залишити найменшому його сину ОСОБА_8

Таким чином, позивачка не довела факт прийняття нею спадщини після смерті батька, а тому її позовні вимоги щодо визнання факту прийняття спадщини не підлягають до задоволення.

Безпідставними є покликання представника позивачки на норми ст.1297 ЦК України, оскільки на час виникнення спірних правовідносин діяв ЦК УРСР.

Вимоги про визнання недійсними рішення виконкому №70 від 25.09.2008року та свідоцтва про право власності видане на ім'я ОСОБА_3 не підлягали до задоволення, оскільки відповідно до ст.3 ЦПК України, ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права лише у разі його порушення, не визнання або оспорювання, а в даному випадку ОСОБА_1 не доведено порушення її прав оформленням права власності на нерухоме майно за відповідачкою.

Враховуючи викладене, рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, судом в повній мірі з'ясовано обставини, що мають значення для справи, доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують, а тому колегія суддів не знаходить підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 315, 317, 319, 323-325 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Березнівського районного суду Рівненської області від 20 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Судді: Бондаренко Н.В.

Шимків С.С.

Григоренко М.П.