Рішення № 62990731, 21.11.2016, Костопільський районний суд Рівненської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 564/489/16-ц

21 листопада 2016 року

Костопільський районний суд Рівненської області в складі:

головуючого судді Олійник П. В.

з участю секретаря Вознюк Ю. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Костопіль цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Укртелеком", Костопільської міської ради, третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову ОСОБА_3, про визнання права власності за набувальною давністю

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася в суд з позовом до відповідача, в якому просить визнати за ним право власності за набувальною давністю на квартиру № 1 по АДРЕСА_1 Рівненської області.

В обгрунтування позову покликається на те, що з 14 березня 1996 року та проживав у вищеаказаній квартирі. Раніше у вказаній квартирі з 1960 року проживав з сімєю його дід, який помер в 2000 році. Дану квартиру було надано покійному діду у звязку з його роботою в Рівненському лінійно-технічному вузлі Міністерства зв"язку, правонаступником якого є ПАТ "Укртелеком". В звязку з тим, що він добросовісно, відкрито та безперервно користується спірною квартирою з 1996 року, просить визнати за ним право власності на цю квартиру за набувальною давністю.

За клопотанням сторін до участі в справі було залучено в якості співвідповідача Костопільську міську раду та в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову, ОСОБА_3.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав повністю та з аналогічних підстав. Просить позов задовольнити.

Відповідач подав до суду заперечення проти позову, в якому вказував, що позивачем пропущений трирічний строк позовної давності звернення до суду та просив застосувати строки позовної давності. Представники відповідача ПАТ "Укртелеком" в судовому засіданні позов не визнали та пояснили, що спірна квартира окремо не виділена і не є окремим майном. Встановлений законодавством строк визнання права власності за набувальною давністю ще не сплив, оскільки він переривався. Крім того, позивачу відомо, що ПАТ "Укртелеком" є власником спірного приміщення. Просять в задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача Костопільської міської ради в судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлений своєчасно та належним чином.

Представник третьої особи ОСОБА_3, він же представник позивача, позов підтримав.

Суд, заслухавши пояснення сторін та свідків, з'ясувавши обставини та дослідивши докази по справі, вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що в 1960 році для сім'ї діда позивача ОСОБА_4, який в той час згідно трудової книжки працював лінійним робочим в Рівненському лінійно-технічному вузлі Міністерства зв"язку, було виділено приміщення для проживання в будинку по АДРЕСА_1. Сім'ю ОСОБА_4 було прописано (зареєстровано) в цьому приміщенні, про що свідчить будинкова книга, яка заведена 22.08.1960 року. Відповідно до записів в будинковій книзі з 14 березня 1996 року в даному приміщенні прописаний (зареєстрований) позивач.

Із досліджених в судовому засіданні доказів встановлено, що вищевказаний будинок по АДРЕСА_1 в 1960 році знаходився на балансі Рівненського лінійно-технічного вузла Міністерства зв"язку, пізніше на балансі УДПЕЗ «Укртелеком», а в послідуючому під назвою «монтерський будинок» згідно наказу Державного комітету зв'язку та інформатизації України № 229 від 25.11.2003 року був переданий у власність ВАТ «Укртелеком», де і зараз перебуває, що стверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № НОМЕР_1 від 02.09.2004 р..

Разом з тим, ні в наказі Державного комітету зв'язку та інформатизації України № 229 від 25.11.2003 року, ні у Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № НОМЕР_1 від 02.09.2004 р. не зазначена площа даної будівлі. Згідно технічного паспорту на виробничий будинок «монтерський будинок», виготовленого 23.02.2012 року значиться площа будівлі, 33,9 кв.м., в тому числі: коридор 3,6 кв.м., дві кладові розміром відповідно 1.3 кв.м. та 2.8, кв.м., приймальня 12,2 кв.м. та кабінет 14,0 кв.м.

Позивачем також надано технічний паспорт на частину будівлі АДРЕСА_1, з якого вбачається, що в цій частині будівлі знаходяться дві житлові кімнати розміром відповідно 11.8 кв.м. та 13.6, кв.м., два коридори розміром відповідно 5.1 кв.м. та 8.8, кв.м., та кухня 6,4 кв.м. Загальна площа становить 45, 7 кв.м., а житлова 25,4 кв.. Як вбачаться з технічного паспорту на земельній ділянці, поряд із даною будівлею знаходяться сарай та колодязь.

Відповідно до наказу Державного комітету статистики України «Про затвердження форм погосподарського обліку та Інструкції з ведення погосподарського обліку в сільських, селищних та міських радах від 18.04.2005 № 95 кварти?ра - це ізольована частина будинку, яка відділена від інших суміжних приміщень стінами без отвору або глухими перегородками та має самостійний вихід на сходову клітку, коридор загального користування, у двір чи на вулицю.

На підставі досліджених в судовому засіданні доказів встановлено, що спірне приміщення фактично відповідає критеріям квартири, зазначеним у вищенаведеному наказі Державного комітету статистики.

Крім того, рішенням виконкому Костопільської міської ради № 417 від 21.06.2000 року було дозволено Рівненській дирекції «Укртелекому» провести реконструкцію частини приміщення по АДРЕСА_1 під житлове приміщення. Відповідачем раніше також визнавалося, що спірне приміщення є житловим приміщенням, що стверджується витягом з протоколу № 74 спільного засідання адміністрації та профкому ЦТЕ СЗЛ від 16.08.1999 року. Крім того, договором № 10 від 02.01.2006 року, укладеним ПАТ "Укртелеком" та третьою особою ОСОБА_3, спірне приміщення назване квартирою АДРЕСА_1.

Вищенаведене дає підстави суду зробити висновок, що спірне приміщення фактично є житловою квартирою за адресою АДРЕСА_1.

В судовому засіданні з досліджених в судовому засіданні письмових доказів та показів свідків ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 встановлено, що позивач з 14 березня 1996 року і поданий час прописаний (зареєстрований) в даній квартирі і там проживав.

Відповідно до частини першої статті 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.

Ураховуючи положення пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК про те, що правила статті 344 ЦК про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом, та беручи до уваги, що ЦК набрав чинності з 01 січня 2004 року, положення статті 344 ЦК поширюються на правовідносини, що виникли з 01 січня 2001 року. Отже, визнання судом права власності на нерухоме майно за набувальною давністю може мати місце не раніше 01 січня 2001 року.

При цьому, коли строк давнісного володіння почався раніше 01 січня 2001 року, то до строку, який дає право на набуття права власності за набувальною давністю, зараховується лише строк з 01 січня 2001 року. Разом із тим, якщо перебіг строку володіння за давністю почався після цієї дати, то до строку набувальної давності цей період зараховується повністю.

Набувальна давність поширюється на випадки фактичного безпідставного володіння чужим майном за певних умов.

Згідно до п. 9, 11 постанови №5 Пленуму ВССУ з розгляду цивільних та кримінальних справ від 07.02.2014 року "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав"- відповідно до ч.1 ст.344 ЦКУ особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно(набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.

При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю,суди повинні врахувати, зокрема таке:

володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав набуття права власності;

володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні;

володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом усього строку набувальної давності.

Можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Виходячи зі змісту частини першої статті 344 ЦК, відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для визнання права власності на це майно у зв'язку зі спливом строку набувальної давності, оскільки така державна реєстрація може бути здійснена після визнання права власності за набувальною давністю.

Як вбачається з матеріалів справи, то померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4, якому належало право користування спірною квартирою, є рідним дідом позивача, а останній проживав з померлим та був прописаний (зареєстрований) на день смерті.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 549 Цивільного Кодексу Української РСР у редакції 1963 року визнавалось, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.

Як вже зазначалось вище, однією з визначальних підстав набуття права власності за набувальною давністю у відповідності до ст. 344 ЦК України є добросовісність володіння.

Оцінивши досліджені в судовому засіданні докази, суд робить висновок, що позивач як внук померлого ОСОБА_4 вважав, що після смерті останнього, фактично став користувачем спірної квартири і не міг знати про відсутність у нього підстав для набуття права власності на спірну квартиру. Дана обставина підтверджується і тим, що протягом більше 15 років йому, як єдиній зареєстрованій в спірній квартирі особі, ніхто не ставив будь-яких вимог щодо звільнення приміщення, або укладення з ним якогось договору на користування житловим приміщенням.

Суд також вважає встановленим, що позивач відкрито протягом більше 15 років володів спірною квартирою і не приховував факт знаходження її у своєму володінні. Відсутність у відповідача ключів від спірної квартири, про що вказував представник відповідача, не може рахуватися приховуванням, оскільки, вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна.

На думку суду не заслуговує на увагу посилання представника відповідача на те, що строк визнання права власності за набувальною давністю переривався, оскільки це не підтверджено жодними доказами. Факт укладення в 2006 році договору на користування спірною квартирою з третьої особою ОСОБА_3, не може свідчити про переривання строку користування позивачем спірною квартирою. Доказів того, що позивач відмовився від користування квартирою, суду не надано і з позовом про визнання позивача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, до нього ніхто не звертався.

Суд також вважає безпідставним посилання відповідача ПАТ "Укртелеком" про пропуск позивачем строків позовної давності та про застосування наслідків пропуску строків позовної давності.

За загальним правилом, перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. В даному випадку позовна давність та наслідки пропуску строків позовної давності не можуть бути застосовані, оскільки, позивач не є власником спірної квартири і його права саме як власника або користувача ніким не порушувалися.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що позивач добросовісно заволодів чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти цим нерухомим майном більше десяти років, починаючи з 01.01.2001 року, в зв'язку з чим набув право власності на спірну квартиру на підставі ст. 344 ЦК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 10, 60, 212 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на квартиру АДРЕСА_1.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Рівненської області через Костопільський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СуддяП. В. Олійник