Ухвала суду № 62984585, 25.11.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/7380/16 Справа № 185/4739/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Гаврилов В. А. Доповідач - Глущенко Н.Г.

Категорія 81

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2016 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Глущенко Н.Г.

суддів - Осіяна О.М., Пищиди М.М.

за участю секретаря - Черкас Є.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро в режимі відеоконференції

цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2

на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 серпня 2016 року за скаргою ОСОБА_2 на дії Київського районного відділу державної виконавчої служби м. Донецька Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, -

ВСТАНОВИЛА:

Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області 23.08.2016 року розглянуто по суті скаргу ОСОБА_2 на дії Київського районного відділу державної виконавчої служби м. Донецька Головного територіального управління юстиції у Донецькій області.

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23.08.2016 року ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні її скарги на дії Київського районного відділу державної виконавчої служби м. Донецька Головного територіального управління юстиції у Донецькій області / а. с. 58-60 /.

З цією ухвалою не погодилася ОСОБА_2, яка через свого представника ОСОБА_3, звернулася до суду з апеляційною скаргою, де просить скасувати ухвалу та постановити нову про задоволення її скарги, посилаючись на те, що ухвала є незаконною, оскільки постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права / а. с. 67-70 /.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалу суду - скасуванню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що у червні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду зі скаргою на дії Київського районного відділу державної виконавчої служби м. Донецька Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, де просила суд:

1) скасувати постанову ВДВС Київського РУЮ у м. Донецьку про оголошення розшуку майна боржника від 02.06.2014 року, яка винесена в рамках ВП № 41484343 від 11.03.2014 року та виключити з розшуку автомобіль «SKODA OKTAVIA TOUR», 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить їй на праві власності;

2) повернути їй безоплатно автомобіль «SKODA OKTAVIA TOUR», який перебуває на спеціальному майданчику в м. Полтава по вул. Фрунзе,164;

3) зобов'язати ВДВС Київського РУЮ у м. Донецьку передати їй на зберігання автомобіль «SKODA OKTAVIA TOUR» до моменту відновлення можливості забезпечити виконання виконавчих документів та вжиття заходів примусового виконання по виконавчих провадженнях, які відкриті органами ДВС на територіях проведення АТО / а. с. 2-5 /.

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23.08.2016 року ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні її скарги на дії Київського районного відділу державної виконавчої служби м. Донецька Головного територіального управління юстиції у Донецькій області / а. с. 58-60 /.

Відмовляючи ОСОБА_2 в її скарзі суд першої інстанції виходив з того, що немає підстав для визнання дій державного виконавця неправомірними.

Однак, з такими висновками суду погодитися неможна, оскільки вони не відповідають дійсним обставинам справи та вимогам чинного матеріального і процесуального права.

Згідно ст. 383 ЦПК України - сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

На підставі ст. 8 ЗУ «Про виконавче провадження» сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.

Враховуючи положення ст. 383 ЦПК України, суб'єктом оскарження може бути державний виконавець чи інша посадова особа державної виконавчої служби, які представляють орган державної виконавчої служби, зазначений у ст. 3 ЗУ «Про державну виконавчу службу».

Згідно роз'яснень Верховного Суду України, викладених в п.3 постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» № 14 від 26.12.2003 року, та роз'яснень Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, що викладені в п. 13 постанови Пленуму ВССУ «Про практику застосування судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» № 6 від 07.02.2014 року, - скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби має відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбаченим положеннями ЦПК України, та містити відомості зазначені в пунктах 3-4 частини 7 статті 82 ЗУ «Про виконавче провадження», зокрема зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби та норму закону, яку порушено, а також обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги. Якщо скарга за формою і змістом не відповідає таким вимогам, то застосовуються положення ст. 121 ЦПК України.

Між тим, призначаючи до розгляду по суті скаргу ОСОБА_2 на дії ВДВС, суд першої інстанції не прийняв до уваги, що ця скарга не відповідає вимогам вище зазначених нормам ЦПК України та ЗУ «Про виконавче провадження».

Так, з матеріалів справи, зокрема скарги ОСОБА_2, вбачається, що остання оскаржує постанову державного виконавця Київського РВДВС м. Донецька про оголошення розшуку майна боржника (належного їй автомобіля «SKODA OKTAVIA TOUR», 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1), але в скарзі ОСОБА_2 не вказано П.І.П. державного виконавця дії якого нею оскаржуються, як і не зазначено які конкретно рішення, дії або бездіяльність державного виконавця нею оскаржуються і таке інше.

Крім того, в скарзі не зазначено яку постанову державного виконавця оскаржує ОСОБА_2 (не вказано дату постанови та П.І.П. державного виконавця) і копія такої постанови не була додана до скарги, як і не надана її суду при розгляді скарги по суті, що позбавляє суд визначитися щодо законності дій державного виконавця при винесенні постанови про розшук майна боржника, тобто ОСОБА_2

В своїй скарзі ОСОБА_2 суб'єктом оскарження зазначає ВДВС Київського РУЮ м. Донецька, тоді як згідно ст. 383 ЦПК України, суб'єктом оскарження може бути державний виконавець чи інша посадова особа державної виконавчої служби, а не державна виконавча служба.

Отже, розглядаючи справу за скаргою ОСОБА_2, суд першої інстанції так і не встановив, які рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби оскаржуються ОСОБА_2 та чи відповідають вони вимогам ЗУ «Про державну виконавчу службу» і Інструкції з організації примусового виконання рішень (затверджена наказом Мін'юсту України від 02.04.2012 року № 512/5).

Відповідно до роз'яснень Верховного Суду України, викладених в п.4 постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» № 14 від 26.12.2003 року, та роз'яснень Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, що викладені в п. 17 постанови Пленуму ВССУ «Про практику застосування судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» № 6 від 07.02.2014 року, - згідно зі ст. 26 ЦПК України сторона виконавчого провадження, яка звернулася до суду зі скаргою, бере участь в її розгляді як заявник, а інші учасники цього провадження, прав і обов'язків яких безпосередньо стосується розгляд і вирішення цієї скарги, - як заінтересовані особи. Справа за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби розглядаються за загальними правилами ЦПК з особливостями, встановленими ст. 386 ЦПК України, за участю державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби рішення, дії або бездіяльність якої оскаржуються. До участі у справі, як заінтересовані особи, залучається інша сторона виконавчого провадження, оскільки судовим рішенням може бути вирішено питання про її права чи інтереси.

Між тим, як вбачається з матеріалів справи, розглядаючи справу по суті та постановляючи 23.08.2016 року ухвалу суд першої інстанції не з'ясував рішення, дії або бездіяльність якого державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби оскаржуються ОСОБА_2 і не вирішив питання про залучення їх до участі у справі.

Також, суд першої інстанції не з'ясував хто є стягувачем по виконавчому провадженню № 41484343, по якому було оголошено в розшук майно ОСОБА_2, і не вирішив питання про залучення його до участі у справі.

Відповідно до ст. 385 ЦПК України скаргу на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби може бути подано до суду у 10-денний строк, а при оскарженні постанови про відкладення проведення виконавчих дій - у 3-денний строк, які обчислюються з дня коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод. Такі строки є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається в скарзі у вигляді клопотання.

Однак, приймаючи скаргу ОСОБА_2 та призначаючи її до розгляду суд першої інстанції не перевірив чи не пропущені заявником строки для звернення зі скаргою до суду, які передбачені ст. 385 ЦПК України.

В підтвердження своєї скарги ОСОБА_2 надала суду копію акту огляду автомобіля / а. с. 9 /, текст якого прочитати неможливо, що є недопустимим та є проявом неповаги до суду.

Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що заявляючи вимоги про безоплатне повернення автомобіля, ОСОБА_2 не надала суду доказів в підтвердження того, що вона є власником спірного автомобіля (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу тощо), як і не зазначила у кого на зберігання знаходиться цей автомобіль (П.І.П. фізичної особи чи найменування юридична особа), що є важливим, оскільки така особа повинна бути залучена до участі у справі, так як у неї витребовується автомобіль і до того ж заявниця наполягає на безоплатному поверненні їй авто.

Таким чином, суд першої інстанції, при розгляді скарги ОСОБА_2, допустив порушення норм процесуального права, а отже ухвала суду від 23.08.2016 року, як така, що ухвалена з порушенням норм процесуального права, не може залишатись в силі і підлягає скасуванню з направленням цього питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 303,307,311 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 серпня 2016 року - скасувати, справу повернути до тог ж суду на новий розгляд.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.

СУДДІ: