Рішення № 62980515, 23.11.2016, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/2538/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" листопада 2016 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Виниченко Л.М.,

за участі секретарів Лесик Ю.С., Луценко А.О., Локоткова І.С., Гноілек М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Змисловська Тетяна Василівна про визнання договору довічного утримання недійсним,-

в с т а н о в и в :

Позивач звернулася з позовом про визнання недійсним договору довічного утримання укладеного 03 листопада 2011 року між відповідачем та ОСОБА_4, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Т.В., зареєстрованого у реєстрі за № 940.

Вимоги мотивує тим, що вона є спадкоємцем за заповітом від 17.07.2009 року, посвідченим державним нотаріусом 16-ї Київської державної нотаріальної контори, зареєстрований у реєстрі за № 4-1000, спадкового майна ОСОБА_4, яким є 59/100 частин квартири АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_4 помер. Вона прийняла спадщину, оскільки постійно проживала зі спадкодавцем у вказаній квартирі, де також зареєстрована.

Лише після смерті ОСОБА_4 їй стало відомо про наявність договору довічного утримання від 03.11.2011 року, який має бути визнаний недійсним, оскільки на момент укладення спірного правочину ОСОБА_4 перебував у стані коли він не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Відповідно медичних документів ОСОБА_4 був визнаний безстроково непрацездатним інвалідом 2-ї групи з дитинства, підлягав надомному обслуговуванню відділенням соціальної допомоги, йому було встановлено діагноз «олігофренія».

Крім того, відповідач не виконував договірних зобов'язань за укладеним договором, так як не сплачував комунальних платежів, не здійснював ніяких фінансових витрат на поховання ОСОБА_4

В судовому засіданні позивач та представник позивача ОСОБА_5 підтримали позов та викладені у ньому обставини.

Позивач додатково пояснила, що про спірний договір вона дізналася за життя ОСОБА_4 в кінці 2011 року коли робила на кухні ремонт, тоді ОСОБА_4 клявся та обіцяв, що виправить ситуацію. ОСОБА_6 був добрим та довірливим, його було легко переконати. Вони пристосувалися до ОСОБА_7, добре його знали, він з ними «ладив», тому опікунство над ним вони не оформлювали.

Відповідач та представник відповідача ОСОБА_8 в судовому засіданні просили відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у письмових запереченнях, посилаючись на недоведеність та безпідставність вимог.

Відповідач в судовому засіданні пояснив, що через Інтернет він дізнався про соціальну організацію «Турбота», їздив в цю організацію в будинок профспілок, така була поширена практика для отримання житла укладенням договору довічного утримання. Там йому запропонували ОСОБА_4, з яким він познайомився в день підписання договору у нотаріуса. Договір довічного утримання укладали 03.11.2011 року, нотаріус у них обох питала згоди, при цьому були присутні працівники «Турботи». Перший внесок він дав ОСОБА_4 суму близько 15 000 грн., далі обіцяв давати щомісячний внесок по 550 грн., більш ніякої допомоги ОСОБА_4 у нього не просив. Зв'язок з ОСОБА_4 він мав тільки через «Турботу», звідки йому кожний місяць телефонували, він туди привозив гроші та передавав ОСОБА_4, останній йому писав розписки. ОСОБА_4 був адекватний, нормально спілкувався, читав договір, згадував про Конституцію та про права людини. При спілкуванні говорив про політичні новини, казав, що живе на Березняках, раніше працював, їздить по Києву, розповідав про музеї, говорив, що стосунки в сім'ї з родиною «натянуті», дітей у нього не має. У лютому 2013 року з «Турботи» йому подзвонили та повідомили, що ОСОБА_4 помер.

Третя особа Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Змисловська Т.В. в судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, про причини неявки суд не повідомила.

Вислухавши пояснення сторін по справі та їхніх представників, свідків, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно заповіту від 17.07.2009 року, посвідченого державним нотаріусом 16-ї Київської державної нотаріальної контори, зареєстрованого у реєстрі за № 4-1000, позивач є спадкоємцем майна ОСОБА_4, а саме: 59/100 частин квартири АДРЕСА_1 (а.с. 13).

Згідно свідоцтва про право власності на житло від 20.10.1999 року, виданого Відділом приватизації державного житлового фонду Харківської районної державної адміністрації м. Києва, власником решти 41/100 частин квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_9 (а.с. 14).

03 листопада 2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 був укладений договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Т.В., зареєстрований у реєстрі за № 940, відповідно якого ОСОБА_4 передав у власність відповідачу 59/100 частин квартири АДРЕСА_2, при цьому ОСОБА_2 зобов'язувався забезпечувати відчужувача утриманням довічно на умовах цього договору (а.с. 10-12).

Відповідно до ст. 744 ЦК України, за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Згідно свідоцтва про смерть, ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року (а.с. 9).

За повідомленням Шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори від 26.05.2015 року № 1736/01-16, заповіт посвідчений державним нотаріусом 16-ї Київської державної нотаріальної контори 17 липня 2009 року за реєстровим № 4-1000 від імені ОСОБА_4 є дійсним (а.с. 90-92).

З матеріалів спадкової справи № 508/2013 року щодо майна померлого ОСОБА_4 убачається, що спадкова справа була відкрита за заявою сестри спадкодавця ОСОБА_9 про прийняття спадщини за законом від 02.07.2013 року (а.с. 108).

Згідно довідок від 19.06.2013 року № № 21, 22, виданих ЖРЕО-418, у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_9 з 1987 р., її донька ОСОБА_1 з 2005 року, онук ОСОБА_10 з 2005 р. та з 03.07.1984 року по день смерті - по ІНФОРМАЦІЯ_2 року був зареєстрований ОСОБА_4 (а.с. 120, 120 зв.).

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї (ч. 3 ст. 1268 ЦК України).

Отже, з матеріалів справи убачається, що позивач є спадкоємцем за заповітом майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_4, оскільки на час відкриття спадщини постійно проживала зі спадкодавцем, заяв про відмову від прийняття спадщини не подавала.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу України.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Як убачається із карти медичного освідчення одинокого непрацездатного громадянина, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, інвалід з дитинства, мав ІІ групу інвалідності, встановлено діагноз олігофренія (а.с. 15).

Відповідно довідки МСЕК від 15.11.1977 року серії К-73 № 175271, ОСОБА_4 визнаний інвалідом 2 групи, інвалідність з дитинства (а.с. 16).

За життя ОСОБА_4 недієздатним чи обмежено дієздатним визнаний не був.

Відповідно ст. 225 ЦК України, правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 засвідчив, що він є зятем ОСОБА_9. ОСОБА_4 був інвалідом з дитинства без розуму, за ним постійно потрібний був догляд, який здійснювала його теща та дружина - позивач. Коли ОСОБА_4 почав вживати спиртне їм пропонували взяти опікунство. Похованням ОСОБА_4 займалися вони, про відповідача дізналися лише через три місяці після смерті ОСОБА_6. Він проживав окремо. ОСОБА_4 мешкав з його тещею, позивачем та його (ОСОБА_4) матір'ю. Після смерті матері ОСОБА_4 зв'язався з релігійною організацією, став вживати спиртне, дії ОСОБА_4 були неадекватні, тому він (свідок) змушений був у 2012 році (за рік до смерті) переїхати проживати до них. Відповідача він не знає. Перед смертю ОСОБА_4 дуже хворів, з дому не виходив, потім його забрали у лікарню. Сам себе ОСОБА_4 не обслуговував. Він допомагав доглядати ОСОБА_4, мити, піднімати коли той вже самостійно не міг ходити, так як у нього гнили ноги, був високий тиск. Ховали вони ОСОБА_4 за свій кошт. ОСОБА_4 навчався у школі, ніде не працював, пенсію отримував особисто.

Свідок ОСОБА_9 засвідчила, що ОСОБА_4 є її двоюрідним братом по батьковій лінії, позивач є її донькою. ОСОБА_4 у школі навчався до 8 класу, у 16 років у нього признали олігофренію, інвалід з дитинства, був непрацездатний. У 1987 році тітка ОСОБА_14 її прописала у спірну квартиру, вона доглядала за тіткою - матір'ю ОСОБА_4, яка у подальшому перед смертю 9 місяців була лежача. ОСОБА_7 не вживав спиртне та не палив. До березня 2011 року ОСОБА_4 робив двірником. У 1999 р. вони приватизували квартиру, після смерті матері ОСОБА_6 її частку переписали на ОСОБА_4. Він заповів цю кімнату позивачу. Вона з позивачем доглядали за тіткою ОСОБА_14 та ОСОБА_4. ОСОБА_4 багато їв, любив розмовляти, гуляти, був неадекватний, таємно виніс свідоцтво про власність на квартиру. Про спірний договір вона дізналася в червні 2012 року, тоді ОСОБА_4 договір уклав таємно, додому приходив п'яний, приносив сміття, тричі його додому привозила швидка допомога, на ногах у нього була «рожа», вона доглядала за ОСОБА_7. ОСОБА_4 на її ім'я видав довіреність на отримання пенсії, половину якої вона віддавала ОСОБА_7.

Свідок ОСОБА_12 засвідчила, що є сусідка позивача, ОСОБА_4 знає з дитинства, він був олігофрен. Коли померли батько та бабуся ОСОБА_4 він залишився жити з матір'ю ОСОБА_14. Тоді приїхала до них жити дочка рідного брата ОСОБА_4 ОСОБА_13, яка допомагала матері ОСОБА_4 доглядати за ним, так як ОСОБА_4 був інвалідом. Коли ОСОБА_14 захворіла та злягла, до них приїхала доглядати позивач, яка є племінниця ОСОБА_4 Позивач любив гроші та попоїсти, ходив по сектах та церквах, потім зв'язався з сектою, з дому виніс свій документ на квартиру та уклав спірний договір, які бачили всі, проте тоді ОСОБА_4 нічого не пояснював. Свої дії ОСОБА_4 ніколи не усвідомлював, його цікавили тільки гроші, він днями десь пропадав. Перед смертю тижнів два не міг пересуватися, був лежачий, помер у лікарні. ОСОБА_6 любив з людьми говорити, по зовнішньому виду було видно, що він хворий.

Як роз'яснено у п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 р. № 9, правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 25.04.2016 року за клопотанням позивача була призначена посмертна комплексна судова психолого-психіатрична експертиза (а.с. 216-218).

Згідно висновку судово-психіатичного експерта № 542 від 18.07.2016 року, складеного комісійно експертами Київського міського центру судово-психіатричної експертизи, ОСОБА_4 на момент складання договору довічного утримання від 03.11.2011 року страждав на легку розумову відсталість («Розумову відсталість у ступеню вираженої дебільності») - F 70.0 згідно МКХ -10 та за своїм психічним станом не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними (а.с. 225-228).

Враховуючи вищевказані докази у їх сукупності суд вважає, що вимоги про визнання недійсним спірного правочину підлягають задоволенню, так як знайшли своє підтвердження в судовому засіданні.

Разом з тим слід зазначити, що посилання позивача, як на підставу для задоволення позову, на ті обставини, що відповідач після укладення договору довічного утримання не сплачував комунальних платежів, не ніс витрати на поховання ОСОБА_4, як передбачено умовами укладеного договору, суд до уваги прийняти не може, оскільки дані пояснення стосуються виконання договору та не мають правового значення при вирішенні даного спору, змістом вимог якого є не розірвання договору через неналежне його виконання, а визнання договору недійсним, тому стан здоров'я та психічний стан ОСОБА_4 з'ясовувався судом саме на момент вчинення ним правовочину.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений останньою судовий збір в дохід держави в сумі 243,60 грн.

Керуючись ст. ст. 11, 203, 215, 225, 744, 1268 ЦК України, п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 р. № 9, ст. ст. 10, 11, 57, 60-64, 79, 88, 208, 212, 213, 215, 218 ЦПК України суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Змисловська Тетяна Василівна про визнання договору довічного утримання недійсним задовольнити.

Визнати недійсним договір довічного утримання від 03.11.2011 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Тетяною Василівною, зареєстрований у реєстрі за № 940.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 243 (двісті сорок три) грн. 60 коп.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя