Рішення № 62977273, 21.11.2016, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.11.2016р. Справа№ 914/2833/16

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» (м. Львів)

до відповідача: Личаківської виправної колонії Державної пенітенціарної служби України у Львівській області № 30 (м. Львів)

про: стягнення суми основного боргу в розмірі 55471,34 грн., процентів у розмірі 530,33 грн., інфляційних втрат у розмірі 776,75 грн.

Суддя: Пазичев В.М.

При секретарі: Черменєвій В.С.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 довіреність № ЛЗ 07/1-838-16 від 07.04.2016 року.

від відповідача: ОСОБА_2 довіреність № 10/30-16/2515 від 21.04.2016 року.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» (м. Львів) до Личаківської виправної колонії Державної пенітенціарної служби України у Львівській області № 30 (м. Львів) про стягнення суми основного боргу в розмірі 55471,34 грн., процентів у розмірі 530,33 грн., інфляційних втрат у розмірі 776,75 грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 08.11.2016 року порушено провадження у справі і призначено до розгляду на 14.11.2016 року. Ухвалою суду від 14.11.2016 року розгляд справи відкладено до 21.11.2016 року, в звязку з відсутністю представника відповідача.

Позивач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 08.11.2016 року, про відкладення від 14.11.2016 року не виконав, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

21.11.2016 року за вх. № 46678/16 позивач подав додаткові пояснення по справі, згідно яких між позивачем та відповідачем договір на постачання природного газу не укладався, а постачання здійснювалося на підставі актів прийому передачі природного газу на період з травня 2016 р. по вересень 2016 р., що підписані повноважними представниками сторін, підписи яких завірені належними печатками сторін.

21.11.2016 року за вх. № 46679/16 позивач подав клопотання про долучення додаткових доказів по справі.

Відповідач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 08.11.2016 року, про відкладення від 14.11.2016 року не виконав, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

21.11.2016 року за вх. № 46680/16 відповідач подав відзив на позовну заяву, згідно якого визнає заборгованість повністю.

21.11.2016 року за вх. № 46681/16 відповідач подав відзив на позовну заяву, згідно якого визнає право позивача на звернення з позовом, а також заборгованість по основному боргу в розмірі 55471,34 грн., процентів у розмірі 530,33 грн., інфляційних втрат у розмірі 776,75 грн.

Відповідно до ст. 85 ГПК України, рішення виготовлено, підписано та оголошено 21.11.2016 року.

Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін, зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

Як зазначено у позовній заяві, у травні - вересні 2016 року ТОВ «Львівгаз збут» (надалі - позивач) здійснив поставку природного газу, а споживач - Личаківськка виправна колонія № 30 (надалі - відповідач) прийняв поставлений природний газ, що підтверджується актами приймання - передачі природного газу за травень-вересень 2016 року (копії актів додано до матеріалів справи).

Згідно ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Позивач зазначає, що відповідач, підписавши акти приймання передачі, взяв на себе зобов'язання та не виконав його, внаслідок чого, станом на 04 листопада 2016 року заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений природний газ становить 55471,34 грн.

Відповідно до положень ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов"язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов"язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У відповідності зі ст. 193 Господарського кодексу України та ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 3. ст. 692 УК України зазначено, що у разі прострочення оплати товару, продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Також, згідно частини 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Грошове зобов'язання - це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підстав, передбачених цивільним законодавством України.

Відповідно до п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, на відповідача, як на боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, покладається обов'язок щодо сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.

Також, позивач подав додаткові пояснення по справі, згідно яких, між позивачем та відповідачем договір на постачання природного газу не укладався, а постачання здійснювалося на підставі актів прийому передачі природного газу на період з травня 2016 р. по вересень 2016 р.

21.11.2016 року за вх. № 46681/16 відповідач подав відзив на позовну заяву, згідно якого визнає право позивача на звернення з позовом, а також заборгованість по основному боргу в розмірі 55471,34 грн., процентів у розмірі 530,33 грн., інфляційних втрат у розмірі 776,75 грн.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, в тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобовязання, які виникають між субєктами господарювання або між субєктами господарювання і негосподарюючими субєктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобовязаннями.

Згідно ст. 193 ГК України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обовязку не встановлений або визначений моментом предявлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обовязок у семиденний строк від дня предявлення вимоги, якщо обовязок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Як встановлено в ході судового розгляду справи, у травні - вересні 2016 року ТОВ «Львівгаз збут» (надалі - позивач) здійснив поставку природного газу, а споживач - Личаківськка виправна колонія № 30 (надалі - відповідач) прийняв поставлений природний газ, що підтверджується актами приймання - передачі природного газу за травень-вересень 2016 року (копії актів додано до матеріалів справи).

Згідно ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару

Відповідач, підписавши акти приймання - передачі взяв на себе зобов'язання та не виконав його, внаслідок чого, станом на 04 листопада 2016 року заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений природний газ становить 55471,34 грн.

Судом в ході розгляду справи встановлено, що між позивачем та відповідачем договір на постачання природного газу не укладався, а постачання здійснювалося на підставі актів прийому передачі природного газу на період з травня 2016 р. по вересень 2016 р., що підписані повноважними представниками сторін, підписи яких засвідчені відтисками належних печаток.

Отже, судом встановлено, що сума основного боргу відповідача перед позивачем складає 55471,34 грн., що підтверджується, крім поданих позивачем первинних бухгалтерських документів, Актом звірки взаємних розрахунків від 16.11.2016 р., що підписаний уповноваженими представниками сторін, про що свідчать оригінали відтиску належних печаток сторін, якими завірені дані підписи представників.

Згідно ст. 78 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову, господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

21.11.2016 року за вх. № 46681/16 відповідач подав відзив на позовну заяву, згідно якого визнає право позивача на звернення з позовом, а також заборгованість по основному боргу в розмірі 55471,34 грн., процентів у розмірі 530,33 грн., інфляційних втрат у розмірі 776,75 грн. Незважаючи на вимоги суду, учасниками процесу не надано належних та допустимих доказів того, що такі дії відповідача щодо визнання позовних вимог суперечать чинному законодавству України, або порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Належних доказів наявності передбачених законом чи договором підстав для звільнення відповідача від відповідальності суду не надано.

На час розгляду справи, відповідач не подав докази погашення боргу в повному обсязі, позовні вимоги визнав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив.

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо обєктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач позовні вимоги повністю визнав, суд прийшов до висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» до Личаківської виправної колонії Державної пенітенціарної служби України у Львівській області № 30 про стягнення суми основного боргу в розмірі 55471,34 грн., процентів у розмірі 530,33 грн., інфляційних втрат у розмірі 776,75 грн. є обґрунтованим та підлягає до задоволення.

Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється: за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України; за видачу судами документів.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно п. 2 ч. 2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат.

Як доказ сплати судових витрат, позивач подав платіжне доручення № 277 від 02.11.2016 року на суму 1378,00 грн. про сплату судового збору.

Господарські витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на відповідача, оскільки спір виник з його вини.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 43, 33, 43, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з Личаківської виправної колонії Державної пенітенціарної служби України у Львівській області № 30 (79039, м. Львів, вул. Шевченка, 156, код ЄДРПОУ 08563932) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» (79039, м. Львів, вул. Золота, 42, код ЄДРПОУ 39594527) основний борг в розмірі 55471 (пятдесят пять тисяч чотириста сімдесят одна) грн. 34 коп., проценти у розмірі 530 (пятсот тридцять) грн. 33 коп., інфляційні втрати у розмірі 776 (сімсот сімдесят шість) грн. 75 коп. та судовий збір у розмірі 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп.

3. Наказ видати, в порядку ст. 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.

Суддя Пазичев В.М.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 25.11.2016 року.