Рішення № 62974450, 24.11.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24.11.2016 Справа № 904/8052/16

За позовом Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Дніпрообленерго", м. Дніпро

до Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровська будівельна компанія "Містобудівник", м. Дніпро

про стягнення 133382,45 грн за договором постачання електричної енергії № 7390/18-394 від 09.07.2008

Суддя Воронько В.Д.

Представники:

від позивача: провідний юрисконсульт ОСОБА_1, довіреність № 307/1001 від 05.07.2016;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "ДТЕК Дніпрообленерго" (позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровська будівельна компанія "Містобудівник" про стягнення 129266,74 грн боргу за активну електроенергію, спожиту у період вересень 2015 року - червень 2016 року, 393,11 грн 3% річних, 3722,60 грн пені.

Ухвалою від 10.11.2016 суд продовжив строк розгляду справи на 15 днів до 29.11.2016.

Відповідач участь свого повноважного представника у засідання суду повторно не забезпечив та витребуваних судом документів не надав.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов та на участь у судовому засіданні не скористався, про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлений належним чином за його місцезнаходженням згідно матеріалів справи та за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Від відповідача конверт з ухвалою суду повернувся на адресу господарського суду з відміткою поштового відділення "адресат не знайдений".

З огляду на викладене суд керується ч.1 ст.64 ГПК України, у якій зазначено, що ухвала про порушення провадження по справі надсилається зазначеним особам (сторонам) за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження по справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою вважається, що ухвала про порушення провадження по справі вручена їм належним чином.

Аналогічна позиція викладена у п.п. 3.9.1, 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" де зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду були надіслані відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

За таких обставин у суду маються достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про дату, час та місце судового слухання, але відповідач не скористався своїм правом на участь свого представника у судовому засіданні.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статті 65 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 ГПК України.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

09.07.2008 між Відкритим акціонерним товариством "Енергопостачальна компанія" Дніпрообленерго", правонаступником якого є ПАТ "ДТЕК Дніпрообленерго" (далі - постачальник, позивач) та Приватним акціонерним товариством "Дніпропетровська будівельна компанія "Містобудівник" (далі - споживач, відповідач) укладено Договір № 7390/18-394 про постачання електричної енергії (далі - договір), за умовами якого, постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю 308 кВт, величини якої по площадках вимірювання та точках продажу визначені додатком "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії", а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Відповідно до п. 2 додатку № 3 до договору, обсяги використаної електричної енергії, які підлягають оплаті, визначаються за показами засобів розрахункового обліку електричної енергії про її фактичне споживання за винятком випадків, передбачених ПКЕЕ.

Пунктом 4.2 додатку 3 до договору встановлено, що остаточний розрахунок здійснюється на підставі самостійно отриманого у постачальника рахунка протягом доби після подання Акту про використану електричну енергію відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії, згідно п. 2.2 цього додатку, або за остаточним рахунком нарахованим згідно п. 2.3 цього додатку, протягом п'яти операційних банківських днів з дня отримання рахунку.

У разі несвоєчасного подання Акту про використану електричну енергію Споживач забезпечує остаточний розрахунок за спожиту електроенергію протягом п'яти операційних банківських днів з дня закінчення розрахункового періоду.

Взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії) регулюються Законом України "Про електроенергетику" (далі - Закон) та Правилами користування електричною енергією, затвердженими постановою НКРЕ № 28 від 31.07.1996 (далі - Правила, ПКЕЕ).

Позивач належним чином виконував взяті на себе зобов'язання за договором щодо постачання електричної енергії споживачу, зокрема за період з вересня 2015 року по червень 2016 року, але відповідач виставлені рахунки за спожиту електроенергію не сплатив, внаслідок чого у останнього утворилася заборгованість перед позивачем за поставлену з вересня 2015 року по червень 2016 року активну електроенергію у розмірі 129266,74 грн.

Наявна заборгованість і стала причиною звернення позивача до суду за захистом свого порушеного права.

Звертаючись до суду з позовною заявою позивач заявив до стягнення заборгованість за спожиту активну електричну енергію у сумі 129266,74 грн, 3% річних у сумі 393,11 грн, пеню у сумі 3722,60 грн, що і є предметом цього спору.

В прохальній частині позовної заяви вказано вимогу про стягнення 133382,45 грн основного боргу, але це є опискою, зазначена сума є загальною сумою усіх вимог, а виходячи з наявних матеріалів та з тексту позовної заяви розмір основного боргу складає 129266,74 грн.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність часткового задоволення позову з таких підстав.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обовязків (зобовязань) є, зокрема, договір.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами по справі договір є договором поставки, до якого слід застосовувати відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України.

Відповідно до ч.1 ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення передбачені і ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України.

Згідно ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст.526 Цивільного кодексу України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Згідно ч.1, ч.2 ст.275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобовязаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Статтями 26 Закону України "Про електроенергетику" передбачена обовязковість укладення договору на постачання теплової енергії між енергоспостачальником і споживачем та відповідальність споживача, якому електрична енергія постачається енергопостачальником, що здійснює господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, він зобов'язаний оплачувати її вартість виключно коштами шляхом їх перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника. У разі проведення споживачем розрахунків в інших формах та/або сплати коштів на інші рахунки такі кошти не враховуються як оплата спожитої електричної енергії.

Відповідно до п. 10.2 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ від 31.07.1996 (з подальшими змінами та доповненнями) споживач електричної енергії зобов'язаний оплачувати обсяг спожитої електричної енергії, а також здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та рахунків, виставлених на підставі актів про порушення цих Правил та умов договору.

Порушенням зобовязання, у відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання, тобто неналежне виконання.

Приписами ст.530 Цивільного кодексу України, зокрема, встановлено, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Факт поставки активної електричної енергії з вересень 2015 року по червень 2016 року у розмірі 129266,74 грн доведено позивачем повністю та відповідачем не оспорено, що підтверджується матеріалами справи.

Доказів оплати відповідачем рахунків за спожиту активну електроенергію та відсутності у останнього заборгованості до суду не надано.

Враховуючи викладене, судом встановлено, що відповідач порушив обумовлені договором строки оплати спожитої ним електроенергії, тобто в даному випадку має місце неналежне виконання зобов'язань за вказаним договором відповідачем, в результаті чого у останнього утворилася заборгованість перед позивачем у сумі 129266,74 грн, що підтверджується наданим до справи розрахунком, та яка з огляду на обставини справи підлягає до стягнення.

Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно п.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст.549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Частиною 3 вказаної статті визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 4.2.1. договору передбачено, що за внесення платежів, передбачених договором з порушенням термінів, визначених відповідним додатком, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в той період, враховуючи фактичний день оплати.

Позивачем нарахована відповідачу пеня за прострочення оплати по активній електроенергії за зобов'язаннями з вересня 2015 року по червень 2016 року за загальний період з 27.07.2016 по 38.07.2016 за кожним місяцем окремо, що складає 3722,60 грн, перевіривши розрахунок якої суд дійшов висновку про невірно визначений та заявлений період її можливого нарахування.

З огляду на що суд здійснив власний розрахунок пені, виключивши при цьому з її нарахування місяці за прострочення виконання зобов'язання вересня, жовтня, листопада та грудня 2015 року, оскільки за ними вже припинився шестимісячний строк, встановлений ч.6 ст. 232 ГК України, для можливого нарахування пені. За зобов'язанням січня 2016 року період, за який можливе нарахування пені у відповідності до чинного законодавства закінчується 04.08.2016 та складає 7 днів (з 29.07.2016 по 04.08.2016), а не 34 дні, як визначив позивач. З рештою ж розрахунку, що включають в себе зобов'язання з лютого 2016 року по червень 2016 року суд погоджується з позивачем. Таким чином, за розрахунком суду пеня, що підлягає до стягнення з відповідача за загальний період з 29.07.2016 по 31.08.2016 за прострочення виконання зобов'язань починаючи з січня 2016 року по червень 2016 року включно складає 2038,68 грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачена відповідальність за порушення грошового зобовязання, так, за цією нормою Цивільного кодексу України боржник, що прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Так, на підставі приписів ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача за прострочення оплати по активній електроенергії за зобов'язаннями з вересня 2015 року по червень 2016 року за загальний період з 26.07.2016 по 31.08.2016 за кожним місяцем окремо 3% річних у сумі 393,11 грн, перевіривши які суд дійшов висновку, що вони заявлені в межах суми можливого їх нарахування, а тому підлягають задоволенню.

З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у неналежному виконанні свого обовязку щодо оплати поставленої електроенергії, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦК України).

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу (далі ГПК України) України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

У відповідності з приписами ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

На підставі ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення заборгованості за активну електроенергію у сумі 129266,74 грн, 3% річних у сумі 393,11 грн та пені у сумі 2038,68 грн; в решті позову слід відмовити.

Згідно ст. 49 ГПК України, суд витрати по сплаті судового збору покладає на відповідача, як на сторону з вини якої виник спір, пропорційно розміру задоволених вимог у сумі 1975,48 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 43, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82, 84 та 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Дніпропетровської області

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровська будівельна компанія "Містобудівник" (м. Дніпро, пр-т Гагаріна, буд. 115, ідентифікаційний код 03592248) на користь Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Дніпрообленерго" (м. Дніпро, шосе Запорізьке, 22 ідентифікаційний код 23359034) заборгованість за спожиту активну електричну енергію у сумі 129266,74 грн, 3% річних у сумі 393,11 грн, пеню у сумі 2038,68 грн та витрати по сплаті судового збору у сумі 1975,48 грн, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

3. В решті позовних вимог відмовити.

В судовому засіданні відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано - 25.11.2016.

Суддя ОСОБА_2