Рішення № 62971081, 21.11.2016, Радехівський районний суд Львівської області

Справа №451/951/16-ц

Провадження № 2/451/402/16

РІШЕННЯ

іменем України

(заочне)

21 листопада 2016 року м. Радехів

Радехівський районний суд Львівської області

в складі головуючого судді Крет А.І.

при секретарі - Загайській І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Радехові, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує на те, що 26 квітня 2016 року, між Уповноваженою особою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО», як лізингодавцем з однієї сторони та ОСОБА_1, як лізингоодержувачем з другої сторони, було укладено договір фінансового лізингу № 003901 з Додатками 1, 2, З, предметом якого є: транспортний засіб марки «СНІFЕNG» моделі «SF244», вартістю 123284,00 (сто двадцять три тисячі двісті вісімдесят чотири) гривні.

На виконання умов вказаного Договору, 26 квітня 2016 року він сплатив на розрахунковий рахунок ТзОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» адміністративний платіж в сумі 12.330 (дванадцять тисяч триста тридцять) гривень 00 копійок.

Однак, після детального ознайомлення із текстом договору та консультування з юристом, він дійшов висновку про те, що умови укладеного між ним та ТзОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» Договору порушують принцип добросовісності, є несправедливими, створюють істотний дисбаланс між правами та обов'язками сторін, суперечать змісту норм ЦК України та інших актів цивільного законодавства, зокрема Закону України «Про захист прав споживачів».

Таким чином, його як сторону договору було введено в оману, оскільки, не було передано транспортний засіб, на який він очікував. ОСОБА_2 того, даний договір укладений між ними не був нотаріально посвідченим.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав й дав пояснення аналогічні змісту поданої заяви. Додатково пояснив, що 26 квітня 2016 року в м.Львів він маючи намір придбати трактор уклав з товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» договір №003901 фінансового лізингу та оплатив перший внесок у розмірі 12330 грн. Іншу частину коштів він мав оплатити після отримання трактора.

Відповідач в судове засідання не зявився повторно, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Заслухавши пояснення позивача на підтримку доводів позовної заяви й перевіривши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд вважає, що позов підлягає до задоволення повністю з наступних міркувань.

Відповідно ст.ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Відповідно до ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору та свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.

Судом встановлено, що 26 квітня 2016 року, між Уповноваженою особою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО», як лізингодавцем з однієї сторони та ОСОБА_1, як лізингоодержувачем з другої сторони, було укладено договір фінансового лізингу № 003901 з Додатками 1. 2. З, предметом якого є: транспортний засіб марки «СНІFЕNG» моделі «SF244», вартістю 123284. 00 (сто двадцять три тисячі двісті вісімдесят чотири) гривні.

Згідно п. 1.3. Договору, Лізингодавець узяв на себе зобов"язання придбати Предмет лізингу у власність (тобто отримати право власності на Предмет лізингу) та передати Предмет лізинг) у користування Лізингоодержувачу на строк та на умовах, що передбачені цим Договором.

Згідно п. 3.3.1. Договору, Лізингоодержувач зобов'язався до отримання Предмету Лізингу, на умовах та у порядку передбаченим договором, сплатити передбачені Договором платежі.

На виконання умов вказаного Договору, 26 квітня 2016 року позивач сплатив перший внесок вартості предмета лізингу в сумі 12.330 (дванадцять тисяч триста тридцять) гривень 00 копійок.

Враховуючи те, що згідно п.1.3 Договору лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність та передати у користування лізингоодержувача, то суд приходить до висновку, що він є непрямим лізингом, який може бути виключно консенсуальним.

Договір лізингу віднесений Цивільним кодексом до різновидів договору майнового найму, але лізингові відносини в Україні регулюються спеціальним Законом України «Про фінансовий лізинг».

Закон України «Про фінансовий лізинг» визначає загальні правові та економічні засади фінансового лізингу.

Відповідно до ст. 1 вказаного Закону, фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобовязується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). За приписами ст. 6 Закону договір лізингу має бути укладений у письмовій формі.

Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.

Вивчивши договір укладений між сторонами у справі, судом встановлено, що він не містить конкретних визначень щодо розміру щомісячних лізингових платежів, не вказано в кого саме лізингодавець придбає трактор, не визначено конкретний порядок та місце отримання лізингоодержувачем предмета договору, яким чином буде відбуватися страхування транспортного засобу.

Вище перелічені умови є обов'язковими, але в самому договорі вони відсутні.

ОСОБА_2 того, ст.2 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Згідно ст.799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Враховуючи те, що ОСОБА_1, як одна із сторін договору фінансового лізингу є фізичною особою, то цей договір повинен бути обов'язково нотаріально посвідченим.

Судом встановлено, що договір від 26 квітня 2016 року нотаріально не посвідчувався.

Згідно ч.1 ст.220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобовязується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Статтею 807 ЦК України передбачено, що предметом договору лізингу може бути не споживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Як підтверджено матеріалами справи та встановлено судом під час розгляду справи, між сторонами виникли цивільно-правові відносини на підставі укладеного договору фінансового лізингу.

Також відповідач не представив суду документи, які б підтвердили, встановлене законом ліцензування даного виду господарської діяльності (фінансового лізингу) Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО», хоча частина 1 статті 227 Цивільного кодексу України вказує, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

У відповідності до ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж, як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Як вбачається зі змісту договору лізингу, укладеного між сторонами, адміністративний платіж - це першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу Першого платежу, підлягає сплаті за розгляд та підготовку документів для укладення Договору, та становить відсоток від вартості предмета Лізингу. Тобто адміністративний платіж - це одноразова плата лізингоодержувача лізингодавцю при укладанні договору.

З п.4.1 Договору вбачається, що Лізингодовець передає у користування Предмет Лізингу Лізингоодержувачу не пізніше 120 робочих днів з дати отримання на поточний рахунок Лізингодавця наступних платежів: Адміністративного платежу, Авансового платежу в розмірі 50 % вартості предмету лізингу (стаття 9 Договору), Комісії за передачу предмета лізингу.

Як вбачається із наведених договірних умов, складові першого лізингового платежу - «адміністративний платіж» виходить за межі переліку таких платежів, передбачених законом.

У відповідності до ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» розмір лізингових платежів є істотною умовою договору.

Договором передбачено право лізингодавця змінювати та розривати договір в односторонньому порядку, проте таке право в жодному випадку не передбачається для лізингоодержувача. Одночасно, для лізингоодержувача встановлюються жорсткі зобовязання та непропорційно великий розмір штрафу. Так, у п. 10.14 передбачено, що за дострокову сплату платежів лізингоодержувач сплачує штраф в розмірі 10% від суми достроково погашення.

Виконання зобов'язань забезпечено лише відповідальністю лізингоодержувача. В п.п.10.15, 12.4, 12.5, 12.6 Договору лізингу передбачена сплата лізингоодержувачем штрафу, пені. При цьому адекватного захисту прав лізингоодержувача від неналежного виконання договірних зобовязань лізингодавцем, умовами договору не передбачено.

Таким чином, забезпечено захист інтересів лише лізингодавця, що свідчить про очевидний дисбаланс між правами та обовязками сторін.

Згідно ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу.

Вимога справедливості,добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства.

Законом України «Про захист прав споживачів», встановлено недійсність правочинів, здійснених з використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у введені в оману споживачів, шляхом пропонування з метою реалізації однієї продукції до реалізації іншої, позбавлення споживачів достатнього періоду часу для прийняття свідомого рішення.

Згідно з положеннями ч. 1, п. п. 2, 4, 7 ч. З, ч. 5 та ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Забороняються як такі, що вводять в оману, зокрема: з метою спонукання споживачів до прийняття швидкого рішення та позбавлення їх достатнього періоду часу для прийняття свідомого рішення. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Так, згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 названого Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживача.

Аналізуючи норми статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Згідно з ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, врахувавши в системному звязку норми чинного законодавства, які регулюють відносини в сфері фінансового лізингу, та обставини справи, зокрема те, що між сторонами було укладено цивільно-правовий договір без дотримання усіх передбачених чинним законодавством вимог, суд вважає, що відповідачем не надано доказів на спростування обставин, які виклав позивач.

Також, суд вважає, що договір фінансового лізингу, укладений між сторонами, містить несправедливі умови, а тому є підстави для визнання умов договору несправедливими в силу вимог Закону України «Про захист прав споживачів», а договору - недійсним у відповідності до ст. 215 ЦК України.

Таким чином, суд приходить до висновку, що договір фінансового лізингу укладений між сторонами є нікчемним з підстав, визначених положеннями ч.1 п.5 ч.2, ч.6 ст.19 ЗУ «Про захист прав споживачів», як такий, що укладений із застосуванням нечесної підприємницької практики та з підстав, визначених ч.1 ст.220 ЦК України, так як він нотаріально не посвідчений.

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 6 листопада 2009 року N 9: правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Згідно з п. 13 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року N 9: з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню.

У звязку з цим, суд приходить до висновку, що позов слід задовільнити і оскільки, ОСОБА_1 сплатив на користь ТзОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» кошти в сумі 12330 грн., то вони підлягають стягненню з відповідача на користь позивача в тій же сумі, сплаченій за спірним договором.

Вирішуючи питання про судові витрати у справі, враховуючи те, що позивач при зверненні з позовом до суду звільнений від їх оплати, позов задоволено повністю, суд вирішує у відповідності до ст.88 ЦПК України, стягнути їх з відповідача на користь держави в сумі 551 грн. 20 коп.

Керуючись ст.ст.10,11,88,60,209,212,215,218,224,226 ЦПК України, ст.ст. 202,203,215,216,220,236 ЦК України,суд,

ВИРІШИВ :

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» задовольнити в повному обсязі.

Визнати договір фінансового лізингу № 003901 від 26 квітня 2016 року з Додатками 1, 2 укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія ВАШ АВТО» та ОСОБА_1 недійсним.

Стягнути з Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія ВАШ АВТО» (ЄДРПОУ 39733392) на користь ОСОБА_1 жителя ІНФОРМАЦІЯ_1 грошові кошти в розмірі 12330 грн. (дванадцять тисяч триста тридцять гривень).

Стягнути з Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія ВАШ АВТО» (ЄДРПОУ 39733392) в дохід держави судовий збір сумі 551 грн. 20 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте Радехівським районним судом Львівської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання копії даного рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Львівської області через Радехівський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

ГоловуючийОСОБА_2