Постанова № 62965638, 14.11.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 листопада 2016 року 810/2654/16

Колегія суддів Київського окружного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Брагіної О.Є.; суддів Лапія С.М.; Дудіна С.О.;

при секретарі судового засідання - Гай А.В.;

за участю:

представників позивача - Антонохова Я.С.; Янківської І.А.;

представника відповідача - Гусєвої В.С..

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповфдальністю "Вітаполіс"

до Державної фіскальної служби України; Головного управління ДФС у Київській області, державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС

третя особа - ,

про визнання протиправними та скасування рішень,

в с т а н о в и л а:

ТОВ "Вітаполіс" звернулось до суду із позовом про визнання рішень ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області від 21.01.2016 р. №273/10/10-13-11-02-10, ГУ ДФС у Київській області від 28.03.2016 р. №682/10/10-36-11-01-10 та ДФС України від 17.06.2016 р. №13563/6/99-99-08-02-01-15 незаконними та їх скасування, зобов'язання ДПІ у Києво-Святошинсьому районі прийняти податкову декларацію з ПДВ за звітний податковий період - січень 2016 р. з додатками до неї з введенням до відповідних інформаційних баз даних відомостей до податкової звітності позивача за січень 2016 р.

У судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав з підстав, викладених у мотивувальній частині позову, просив всі вимоги задовольнити.

Уповноважений представник відповідачів проти задоволення позову заперечувала, пославшись на наявність у податкової служби підстав вимагати подання податкової звітності в електронному вигляді.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справи докази та матеріали, встановивши фактичні обставини, якими обґрунтовано позов з наданням їм відповідної правової оцінки, колегія суддів приходить до висновку про необхідність його часткового задоволення, з огляду на наступне:

як було встановлено судом, 13.01.2016 р. товариство подало до територіального органу ДФС, де перебуває на податковому обліку, податкову декларацію з ПДВ за грудень 2015 р. з додатками №№2-5 та доповненнями до неї. 27.02.2016 р. позивач одержав лист від 21.01.2016 р. №273/10/10-13-11-02-10 про відмову о визнанні вказаної декларації податковою звітністю. Вказане рішення було оскаржено в адміністративному порядку, але листами ГУ ДФС у Київській області від 21.01.2016 р. №273/10/10-13-11-02-10, ГУ ДФС у Київській області від 28.03.2016 р. №682/10/10-36-11-01-10 та ДФС України від 17.06.2016 р. №13563/6/99-99-08-02-01-15 вказане рішення залишено без змін, а подані скарги без задоволення.

Надаючи правової оцінки відносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке: згідно п.п.1.1 ст.1 ПКУ Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права та обов'язки як платників податків, так і контролюючих органів повноваження та обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Главою 2 ПКУ "Податкова звітність" регламентовано визначення поняття податкової звітності та встановлено порядок її подання. Згідно п.46.1 ст.46 ПКУ податкова декларація це документ, що подається платником податків контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання. Пунктом 48.1-48.2 ст. 48 ПКУ встановлено, що податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання. Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов'язкові реквізити і відповідати норм. Згідно з п. 48.3 ст. 48 ПКУ податкова декларація повинна містити тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності). Податкова декларація повинна бути підписана керівником платника податків або уповноваженою особою, а також особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації до контролюючого органу. У разі ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації безпосередньо керівником платника податку така податкова декларація підписується таким керівником.

Порядок подання податкової звітності до контролюючого органу визначається статтею 49 ПКУ. За правилами п. 49.1 ст. 49 ПКУ податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків. Відповідно до п. 49.3 ст. 49 ПКУ податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством (абз.2 п. 49.4 ст. 49 ПКУ).

13.01.2016 р., позивач подав до територіального органу ДФС податкову декларацію з ПДВ за грудень 2015 р. з додатками в паперовому вигляді у зв'язку з чим останній не визнав її податковою звітністю.

Такі дії уповноважених осіб контролюючого органу суд вважає неправомірними з огляду на те, що згідно п. 49.8 ст. 49 ПКУ прийняття податкової декларації є не правом, а обов'язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації податковий орган може перевірити її лише на наявність та достовірність заповнення обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3- та 48.4 ст. 48 ПКУ. Інші дані податкової декларації перевірці

не підлягають.

У відповідності з вимогами ПКУ (п.49.9 ст.49) посадова особа податкового органу зобов'язана, за умови дотримання вимог щодо порядку заповнення податкової звітності, зареєструвати декларацію датою її фактичного прийняття. Вимогами п.49.10 ст.49 ПКУ заборонена відмова у прийнятті податкової декларації з будь-яких причин, не встановлених цим Кодексом.

Згідно з п. 49.11 ст. 49 ПКУ у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов'язаний надати платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин відмови

В обґрунтування обраної позиції стосовно невизнання позовних вимог, представник відповідачів, як на підставу таких дій послалась на абз.2 п. 49.4 ст. 49 ПКУ, згідно якого передбачено подання податкових декларацій контролюючому органу в електронній формі за умови реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

У п.56.21 ст. 56 ПКУ зазначено, що у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків. Отже, приймаючи до уваги можливість для платників податків надавати податкову звітність у способи, передбачені п.49.3 ст.49 ПКУ, позивач мав альтернативне право на подання звітності на паперовому носії особисто, надсилати поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення або надсилати засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Згідно зі ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Спонукання державного органу до виконання дій, які не передбачені законом порушує конституційні принципи держави Україна, у зв'язку з чим колегія суддів приходить до висновку про відсутність у податкового органу права на неприйняття правильно оформленої декларації з ПДВ за грудень 2015 р. та невизнання її податковою звітністю, позаяк такі повноваженні чинним ПКУ контролюючому органу не надані.

Суд також надав відповідної правової оцінки доводам податкового органу про обов'язок платника податків- ТОВ "Вітаполіс" здійснювати оформлення податкової звітності в електронному вигляді на підставі договору №1 від 12.01.2015 р., укладеного між позивачем та ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області. За умовами цього договору подання податкової звітності є правом, а не обов'язком підприємства, отже примус до оформлення звітності в електронному вигляді є безпідставним та не відповідає принципу законності та верховенства права.

За таких обставин вимоги про визнання незаконним та скасування рішення, оформленого листом від 21.01.2016 р. № 273/10/10-13-11-02-10 підлягають задоволенню.

Визнання незаконним рішення відповідача від 21.01.2016 р. № 273/10/10-13-11-02-10 означає, що таке рішення податкового органу не створило жодних правових наслідків для позивача, а податкова декларація є поданою вчасно на підставі п. 49.13 ст. 49 ПК України. У такому разі обов'язок платника податків щодо своєчасного подання податкової декларації є виконаним належним чином, а його порушені права цілком відновленими.

Вимоги про зобов'язання податкового органу прийняти податкову декларацію, визнання протиправними рішення, дії, бездіяльності податкового органу, визнання поданої декларації податковою звітністю, визнання податкової декларації поданою слід розглядати як вимогу про визнання протиправною відмови у прийнятті податкової декларації, поданої платником податків на певну дату.

Щодо вимог позивача про визнання незаконними та скасування рішення Головного управління ДФС у Київській області про результати розгляду скарги №682/10/10-36-11-01-10 від 28.03.2016 р. та рішення Державної фіскальної служби України про результати розгляду скарги №13563//6/99-99-08-02-01-15 від 17.06.2016 р., колегія суду зазначає наступне:

відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 17 КАСУ юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. За змістом цієї норми предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов'язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.

У відповідності до пункту 56.18 статті 56 ПКУ з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання у будь-який момент після отримання такого рішення. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.

При цьому, суд не наділений правом оцінювати повноту дослідження контролюючим органом обставин, викладених платником податків у скарзі на рішення податкового органу про відмову у прийнятті податкової звітності.

За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження ГУ ДФС у Київській області та ДФС України щодо прийняття рішень за результатами розгляду скарг платника податків є дискреційними повноваженнями та виключною компетенцією уповноважених органів.

Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 КАСУ критеріям не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Отже, суд не може оцінювати повноту розгляду ГУ ДФС у Київській області та ДФС України скарг позивача та вмотивованість і обґрунтованість рішень про результати їх розгляду.

Доводи позивача, викладені у скарзі, мають оцінюватися судом під час розгляду справи щодо оскарження рішення Києво-Святошинської ДПІ в контексті відмови у прийнятті податкової звітності. Саме такий засіб захисту порушеного права передбачено нормами Податкового кодексу України. Наслідком розв'язання публічно-правового спору по суті має бути захист порушеного суб'єктивного права позивача. У разі незгоди з діями чи рішенням контролюючого органу вимога щодо скасування рішення про результати розгляду скарги не буде мати своїм правовим наслідком захист прав позивача.

Рішення прийняті за результатом вирішення податкового спору у порядку досудового врегулювання, не покладає на платника податків будь-якого обов'язку, воно не створює для позивача юридичних наслідків за результатами вирішення податкового спору в порядку адміністративного оскарження та не є актом реалізації контролюючими органами повноважень у сфері управлінської діяльності. Аналогічна правова позиція викладена в судових рішеннях Вищого адміністративного суду України від 27.10.2014 №К/9991/59435/12, від 27.10.2014 №К/800/281/14, 27.10.2014 №К/800/60766/13.

Крім того, відповідно до п. 1 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 №236 (в редакції на момент прийняття рішення ДФС України від 10.07.2015), Державна фіскальна служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску. Таким чином, ДФС має право розглядати скарги про перегляд рішень нижчестоящих податкових органів про результати розгляду скарги, однак правові наслідки для платників податків такі рішення не створюють у зв'язку з чим суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування рішень ДФС та ГУ ДФС у Київській області.

З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку про нобхідність часткового задоволення заявлених вимог.

Згідно з частиною третьою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною відмову Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2015 року Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТАПОЛІС», викладену у листі №273/10/10-13-11-01-10 від 21.01.16.

Визнати податкову декларацію з податку на додану вартість за грудень 2015 року Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТАПОЛІС» такою, що подана в день її фактичного отримання органом Державної фіскальної служби - 13.01.2016.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТАПОЛІС» (08152, Київська область, Києво-Святошинський район, місто Боярка, Територія технікуму, будинок 16, ідентифікаційний код 34439389) судовий збір у сумі 2756 (дві тисячі сімсот п'ятдесят шість) грн. 00 коп. за рахунок суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області (08132, Київська область, місто Вишневе, вулиця Ломоносова, будинок 34, ідентифікаційний код 39471029).

Постанова суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 186 КАСУ.

Головуючий - суддя Брагіна О.Є.

Судді: Лапій С.М.

Дудін С.О.

Дата виготовлення та підписання постанови 15 листопада 2016 р