Рішення № 62963880, 22.11.2016, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/10809/15-ц

Провадження № 2/161/56/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2016 року Луцький міськрайонний суд Волинської області

в складі: головуючого - судді Гриня О.М.,

при секретарі Муригіній А.І.,

представника відповідача ОСОБА_1, ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «ВіЕсБанк», ОСОБА_4 про захист честі, гідності та ділової репутації,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ПАТ «ВіЕсБанк», ОСОБА_4 про захист честі, гідності та ділової репутації.

Свій позов мотивує тим, що відповідачі у звязку з наявністю інтересу до його власності вчиняють систематичні дії, спрямовані на те, аби зашкодити його діловій репутації, унеможливити його відносини з діловими партнерами, поширити негативну інформацію про позивача у судових органах, нотаріальних конторах, банківських установах та інших органах державної влади.

Зазначає,що 28 серпня 2014 року ПАТ «ВіЕсБанк» на адресу Голови Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ, Голови апеляційного суду Волинської області, Голови Луцького міськрайонного суду Волинської області та Голови Рожищенського районного суду Волинської області було спрямовано скаргу про рейдерське заволодіння іпотечним майном. У вказаному документі, відповідач у спотвореному вигляді викладає історію про набуття позивачем у власність нежитлового приміщення по пр. Відродження у м. Луцьку, а саме вказується, що «в силу роду своєї діяльності вони (мається на увазі і гр. ОСОБА_3 в тому числі) є вхожі в кабінети керівників суду загальної юрисдикції…»

08 вересня 2014 року ПАТ «ВіЕсБанк» усім банкам України було розіслано електронне повідомлення за вихідним номером 02-4/19810 під назвою «рейдерське захоплення іпотечного майна», де зазначено, що «ОСОБА_3Ф… та повязані з ним особи рейдерським шляхом заволоділи вищевказаним офісом»; та «… застерігаємо ОСОБА_2 від укладення правочинів, предметом яких виступатиме вищезгаданий офіс, а також рекомендуємо утриматися від співпраці із вищезгаданими фізичними та юридичними особами».

Позивач вказує на те, що один із співвідповідачів ОСОБА_5С, який є попереднім власником нежитлового приміщення по пр. Відродження, 10 у м. Луцьку довів таку інформацію до відома ПАТ «ВіЕсБанк», а тому також повинен нести відповідальність за шкоду, завдану його честі, гідності та діловій репутації.

З врахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить суд:

Визнати поширену ПАТ «ВіЕсБанк» інформацію, зазначену в листі від 28 серпня 2014 року адресованому «керівникам суддів загальної юрисдикції», листі від 06 серпня 2014 року, адресованому «всім Банкам України» недостовірною, такою що порочить честь, гідність, завдає шкоди діловій репутації ОСОБА_3;

Зобовязати ПАТ «ВіЕсБанк» спростувати інформацію, поширену в листі від 28 серпня 2014 року, адресовану Голові Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ, Голові апеляційного суду Волинської області, Голові Луцького міськрайонного суду Волинської області, Рожищенського районного суду Волинської області, наступного змісту «під час розгляду Луцьким міськрайонним судом Волинської області в 2011-2012 роках зазначеної справи №2-8100/11 за позовом Банку до ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки ОСОБА_5, вступивши в злочинну змову з гр. ОСОБА_3 маючи намір вивести з-під іпотеки Офіс шляхом шахрайства та переслідуючи мету невиконання зобовязань перед Банком за кредитним договором, та залучивши до своїх протиправних дій гр. ОСОБА_6 і ОСОБА_7, спланували схему рейдерського заволодіння Офісом з використанням Луцького міськрайонного суду Волинської області та Рожищенського районного суду Волинської області», «… в подальшому за попередньою домовленістю зазначеної групи осіб, гр. ОСОБА_3, змінивши територіальну підсудність справи шляхом залучення співвідповідачем фізичної особи поручителя, зареєстрованої в місті Рожище, подав до Рожищенського районного суду Волинської області надуманий позов до гр. ОСОБА_6, ОСОБА_7 (які проживають в місті ОСОБА_8) про стягнення боргу, з мотивів начебто наявності в гр.гр. ОСОБА_6 і ОСОБА_7 боргу перед ОСОБА_3 за договором позики , у той час як насправді договір позики був фіктивним, укладеним про людське око, без намірів створити юридичні наслідки, а боргу не існувало», «було виявлено факт рейдерського заволодіння групою осіб нерухомим майном, що перебуває у ПАТ «ВІЕС ОСОБА_9» з використанням судової системи», «в силу роду своєї діяльності вони є вхожі в кабінети керівників суду загальної юрисдикції…» шляхом надсилання у той же спосіб вказаними адресатам листів спростування;

Зобовязати публічне акціонерне товариство «ВіЕсБанк» спростувати інформацію, поширену в листі від 08.09.2014 року, вих. №02-4/19810, надісланому засобами електронного звязку, адресованому всім Банкам України, а саме: «ОСОБА_3 та повязані з ним особи рейдерським шляхом заволоділи вищевказаним офісом» шляхом надсилання у той же спосіб вказаним адресатам листів спростування;

Стягнути з ПАТ «ВіЕс Банк» на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 1 (одна) гривня;

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 1 (одна) гривня.

Позивач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_10 в судове засідання не зявились. Представник позивача подала суду заяву про розгляд справи без участі позивача та його представника, зазначивши, що позовні вимоги підтримують в повному обсязі.

Представники відповідача ПАТ «ВіЕс Банк» ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позов не визнали у повному обсязі. Свої заперечення мотивував тим, що вважають копію листа «всім судам України» не належним доказом, оскільки їм не зрозуміло яким чином позивачем здобуто такий доказ. Фактично заперечення представників відповідача ПАТ «ВіЕс Банк» зводяться до того, що поширена відносно позивача інформація у вказаних листах вони вважають «Оціночними судженнями» з огляду на що права позивача не порушені, а тому не підлягають захисту в судовому порядку.

Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не зявився з невідомих суду причин, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи.

Заслухавши пояснення представників відповідачів, дослідивши письмові докази у справі, суд приходить до висновку, що позов підставний та підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до статей 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги чи заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для справи.

Докази мають відповідати вимогам належності та допустимості.

Судом встановлено, що 28 серпня 2014 року ПАТ «ВіЕсБанк» на адресу Голови Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ, Голови апеляційного суду Волинської області, Голови Луцького міськрайонного суду Волинської області та Голови Рожищенського районного суду Волинської області було спрямовано скаргу про рейдерське заволодіння іпотечним майном. Даний лист підписаний Головою Правління ПАТ «ВіЕс Банк» ОСОБА_11 та членом Правління ПАТ «ВіЕс Банк» ОСОБА_12, завірено печаткою Банку (а.с.12-13).

08 вересня 2014 року ПАТ «ВіЕсБанк» усім банкам України було розіслано електронне повідомлення за вихідним номером 02-4/19810 під назвою «рейдерське захоплення іпотечного майна», де серед іншого зазначено, що «ОСОБА_3 та повязані з ним особи рейдерським шляхом заволоділи вищевказаним офісом», «… застерігаємо ОСОБА_2 від укладення правочинів, предметом яких виступає вищезгаданий офіс, а також рекомендуємо утриматися від співпраці із вищезгаданими фізичними та юридичними особами» (а.с.10).

Судом встановлено і не заперечується сторонами, що інформація, яка містилась у вищезазначених листах, дійсно була поширена та доведена до відома тим адресатам, які в них зазначені.

Відповідно до ст. ст. 94, 277 ЦК України, ч. 4 ст. 32 Конституції України, ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожному гарантується право на захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації особою, яка поширила таку інформацію.

Згідно з ст. 297 ЦК України, кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» (далі - Постанова), при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Відповідно до ч. 2 ст. 277 ЦК України, негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Пунктом 19 Постанови судам роз'яснено, що, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» суд розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного ст. 10 Конвенції.

З метою встановлення характеру інформації, розповсюдженої вищезазначеними листами та зясування того чи спірні фрагменти тексту даних листів є фактичним твердженням, чи оціночними судженнями судом призначено судово-лінгвістичну експертизу.

Висновком експерта ТОВ «Незалежний інститут судових експертиз» №8612 за результатами проведення судово-лінгвістичної (сематико-текстуальної) експертизи від 20 травня 2016 р. встановлено, що висловлювання, наявні у фрагментах тексту скарги про рейдерське заволодіння іпотечним майном (вх..№02-4/19283 від 28 серпня 2014 р.), наведених в п. (1,3) дослідницької частини Висновку, містять інформацію негативного характеру про особу та підприємця ОСОБА_3 ОСОБА_12 інформація сприяє формуванню у адресатів негативного ставлення до ОСОБА_3 та негативної оцінки його моральних та ділових якостей, а отже є такою, що ганьбить і є принизливою для його особистості. Висловлювання, наявні у фрагментах тексту скарги про рейдерське заволодіння іпотечним майном (вх..№02-4/19283 від 28 серпня 2014 р.), наведених в п.2 (2,4,5,6) дослідницької частини Висновку, є твердженнями (фактичними даними), а не оціночними судженнями.

Зауваження представника відповідача ПАТ «ВіЕС Банку» щодо висновку експерта на предмет його необґрунтованості, оскільки він суперечить іншим матеріалам справи, а тому, на його думку, викликає сумніви в його правильності, не знайшли свого підтвердження в суді. З метою усунення будь-яких сумнівів в правильності та обґрунтованості висновку експерта, повного та обєктивного дослідження даного доказу, судом проведено судове засідання в режимі відео конференції з Шевченківським районним судом м. Києва, в якому експерт ОСОБА_8 деталізовано розяснила свій висновок та надала обґрунтовані відповіді на всі запитання представника відповідача ПАТ «ВіЕс Банк», на підставі чого судом встановлено належність і допустимість висновку експерта за результатами проведеної судової експертизи як доказу в даній справі.

Разом з тим, суд не бере до уваги висновок експертного дослідження Українського бюро лінгвістичних експертиз №056/214-2 від 30 травня 2016 року, приєднаного до матеріалів справи за клопотанням представника відповідача ПАТ «ВіЕс Банк», оскільки останній виконаний на підставі запиту ПАТ «ВіЕс Банк», підписаний директором Українського бюро лінгвістичних експертиз НАН України ОСОБА_9, який не попереджався судом про відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку.

Таким чином, суд приходить до висновку, що поширена інформація в спірних фрагментах листів ПАТ «ВіЕс Банк» вх..№02-4/19283 від 28 серпня 2014 р. та вх.02-4/19810 від 08 вересня 2014 року викладена у формі конкретних фактів і є фактичним твердженням, а не оціночним судженням, оскільки їх не можна розцінювати як гостру критичну оцінку діяльності позивача, так як в них прямо вказується на вчинення позивачем тих чи інших правопорушень. Зазначені обставини можуть бути перевірені на предмет їх правдивості і достовірності.

Так, спірні фрагменти тексту листів вх.№02-4/19283 від 28.08.2016 р. та вх.02-4/19810 від 08 вересня 2014 року містять твердження про вчинення ОСОБА_3 протиправних діянь проти власності, у сфері господарської діяльності, які відповідно до Кримінального Кодексу України вважаються злочинами і є кримінально карними.

Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

У частинах 1, 2, 5 ст. 17 КПК України зазначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

Відповідно до положень ст.277 ЦК України та ст.10 ЦПК обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації.

Однак, за час розгляду справи, позивачу не пред'явлено ні підозри у вчиненні злочинів, ні будь-якого обвинувачення, з підстав правопорушень, зазначених у листах, не відкрито кримінальних проваджень, не постановлено вироків суду, будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження правдивості висловлювань відповідачами не було надано.

Послання представника відповідача ПАТ «ВіЕс Банк» на те, що між позивачем та ПАТ «ВіЕс Банк» є значна кількість судових спорів (як закінчених так і триваючих), на думку суду, не є належним доказом достовірності поширеної відносно позивача інформації, яка містить спірні фрагменти тексту, а може свідчити лише про законну реалізацію права на судовий захист, як ОСОБА_3 так і ПАТ «ВіЕс Банк».

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з абз. 2 п. 5 Постанови Верховного Суду України N 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди обов'язковому доказуванню позивачем підлягають такі обставини: наявність моральної шкоди, протиправність діяння того хто спричинив цю шкоду, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Зокрема, необхідно з'ясувати, чи підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Відповідно до п. 9 цієї постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Позивач, як на підставу спричинення моральної шкоди посилається на обставини, що він є засновником кількох юридичних осіб, його господарська діяльність повязана з постійним кредитуванням, співпрацею з нотаріусами, а також вирішенням різного роду судових спорів, що виникають в ході співпраці з фізичними та юридичними особами. Впродовж багатьох років позивач працював над позитивним діловим іміджем як особи ОСОБА_3, так і юридичних осіб директором та засновником яких він являється. На сьогоднішній день завдяки діям відповідачів ділова репутація ОСОБА_3 повністю зруйнована, втрачений авторитет не лише серед ділових партнерів, а й поставлено під сумнів порядність в очах представників державної влади.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Суд вважає, що неправомірними діями ПАТ «ВіЕсБанк», що виразились розсповсюдженням недостовірної інформації, позивачу заподіяна моральна шкода, яку останній оцінює в 1 гривню.

Разом з тим, не підлягає до задоволення вимога позивача про стягнення суми моральної шкоди з відповідача ОСОБА_5, оскільки позивачем не доведено перед судом яким чином останній порушив його права, не наведено належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_5 приймав будь-яку участь в поширенні недостовірної інформації та/або такої, що порочить честь, гідність, ділову репутацію позивача.

Керуючись статтями 3, 10, 57, 60, 88, 197, 208, 209, 215, 218ЦПК України, на підставі статей 94, 270, 277 Цивільного кодексу України, Закону України «Про інформацію», постанови Пленуму Верховного суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд

в и р і ш и в:

Позов задовольнити частково.

Визнати поширену публічним акціонерним товарством «ВіЕсБанк» інформацію, зазначену в листі від 28 серпня 2014 року адресованому «керівникам суддів загальної юрисдикції», листі від 06 серпня 2014 року, адресованому «всім Банкам України» недостовірною, такою що порочить честь, гідність, завдає шкоди діловій репутації ОСОБА_3ОСОБА_13.

Зобовязати публічне акціонерне товариство «ВіЕсБанк» спростувати інформацію, поширену в листі від 28 серпня 2014 року, адресованому Голові Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ, Голові апеляційного суду Волинської області, Голові Луцького міськрайонного суду Волинської області, Рожищенського районного суду Волинської області, наступного змісту «під час розгляду Луцьким міськрайонним судом Волинської області в 2011-2012 роках зазначеної справи №2-8100/11 за позовом Банку до ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки ОСОБА_5, вступивши в злочинну змову з гр. ОСОБА_3 маючи намір вивести з-під іпотеки Офіс шляхом шахрайства та переслідуючи мету невиконання зобовязань перед Банком за кредитним договором, та залучивши до своїх протиправних дій гр. ОСОБА_6 і ОСОБА_7, спланували схему рейдерського заволодіння Офісом з використанням Луцького міськрайонного суду Волинської області та Рожищенського районного суду Волинської області», «… в подальшому за попередньою домовленістю зазначеної групи осіб, гр. ОСОБА_3, змінивши територіальну підсудність справи шляхом залучення співвідповідачем фізичної особи поручителя, зареєстрованої в місті Рожище, подав до Рожищенського районного суду Волинської області надуманий позов до гр. ОСОБА_6, ОСОБА_7 (які проживають в ІНФОРМАЦІЯ_1) про стягнення боргу, з мотивів начебто наявності в гр.гр. ОСОБА_6 і ОСОБА_7 боргу перед ОСОБА_3 за договором позики , у той час як насправді договір позики був фіктивним, укладеним про людське око, без намірів створити юридичні наслідки, а боргу не існувало», «було виявлено факт рейдерського заволодіння групою осіб нерухомим майном, що перебуває у ПАТ «ВІЕС ОСОБА_9» з використанням судової системи», «в силу роду своєї діяльності вони є вхожі в кабінети керівників суду загальної юрисдикції…» шляхом надсилання у той же спосіб вказаними адресатам листів спростування.

Зобовязати публічне акціонерне товариство «ВіЕсБанк» спростувати інформацію, поширену в листі від 08.09.2014 року, вих. №02-4/19810, надісланому засобами електронного звязку, адресованому всім Банкам України, а саме: «ОСОБА_3 та повязані з ним особи рейдерським шляхом заволоділи вищевказаним офісом» шляхом надсилання у той же спосіб вказаним адресатам листів спростування.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «ВіЕсБанк» на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 1 (одна) гривня.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області ОСОБА_14