Постанова № 62961586, 23.11.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/3012/16 Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.А.

Суддя-доповідач: Карпушова О.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 листопада 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Кобаля М.І., секретаря судового засідання Тищенко Н.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Імпреза полісервіс" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2016 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Імпреза полісервіс" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Імпреза полісервіс" (надалі - ТОВ "Імпреза полісервіс") звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень 18.09.15р. №0006452207 та №0006462207.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що висновки податкового органу, що правовідносини позивача з контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Лакшері Стайл» (надалі - ТОВ «Компанія Лакшері Стайл») не мали реального характеру є необґрунтованими та безпідставними, оскільки спростовуються первинними документами, які були надані позивачем.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.09.2016 р. у задоволені позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог суд першої інстанції зазначив, що документи, які були надані позивачем на підтвердження реальності господарських операцій, здійснених між позивачем та його контрагентом, не є достатніми доказами фактичного їх здійснення.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.09.2016 р., як таку, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви.

Сторони в судове засідання не з'явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлялися належним чином.

Справу розглянуто у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, постанова суду скасуванню, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач у період з 19.08.15р. по 26.08.15р. провів документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання законодавства при здійсненні фінансово -господарських взаємовідносин з ТОВ «Компанія Лакшері Стайл» за період з 01.07.14р. по 30.01.14р., за результатами якої складено акт перевірки в якому зазначено, що позивачем порушено: п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6 ст. 201 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ в сумі 358 972 грн., в тому числі за липень 2014 року на суму 7 795 грн., за серпень 2014 року на суму 46 296 грн., за вересень 2014 року на суму 13 489 грн., за жовтень 2014 року на суму 50 267 грн., за листопад 2014 року на суму 241 125 грн. та п.п. 139.1.9 п. 139 ст. 139 ПК України, в результаті чого товариством занижено податок на прибуток на загальну суму 323 075 грн. за 2014 рік.

Як зазначено в акті перевірки до вказаних висновків перевіряючи дійшли шляхом аналізу наявної в органі ДФС інформації, аналізом діяльності суб'єкта господарювання, згідно ЄРПН встановлена невідповідність придбаних та реалізованих товарів ТОВ «Компанія Лакшері Стайл» підприємству ТОВ «Імпреза полі сервіс» і враховуючи задекларовані операції, різноплановість, невідповідність куплених та реалізованих товарів, недостатність трудових ресурсів, податковий орган дійшов висновку, що реальність здійснення операцій не підтверджена.

На підставі вказаного акту відповідачем винесено податкові повідомлення - рішення від 18.09.15р. №0006452207, яким позивачу нараховано суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 448 715 грн., з яких 358 972 грн. за основним платежем та 89 743 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та №0006462207, яким позивачу нараховано суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 403 843, 75 грн., з яких 323 075 грн. за основним платежем та 80 768, 75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

За наслідками процедури адміністративного оскарження, податкові повідомлення - рішення залишені без змін.

Вказані обставини підтверджені відповідними доказами і не є спірними.

Відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів. їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 20.1.4. пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України передбачено, що органам державної податкової служби надане право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом. Порядок проведення перевірок визначений статтями 75-86 Податкового кодексу України.

Стаття 198 Податкового кодексу України визначає підстави виникнення податкового кредиту (в редакції на листопад 2014р.)

Пунктом 198.1. цієї статті передбачалося, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.2. цієї статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Згідно п.198.3. цієї статті податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.5. цієї ж статті платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, за товарами/послугами, необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися:

а) в операціях, що не є об'єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу);

б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу);

в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Платник податку може включити на підставі бухгалтерської довідки до податкового кредиту виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, суми податку, сплачені (нараховані) у вартості товарів/послуг, необоротних активів, що не були включені до складу податкового кредиту при придбанні або виготовленні таких товарів/послуг, необоротних активів, та/або з яких були визначені податкові зобов'язання відповідно до цього пункту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів.

З метою застосування цього пункту податкові зобов'язання і податковий кредит визначаються на дату початку фактичного використання товарів/послуг, необоротних активів, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Відповідно до п. 198.6. ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

В розумінні пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (надалі - ПК україни, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) «витрати» - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Об'єкт оподаткування податком на прибуток підприємств визначений у ст. 134 ПК України.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування цим податком, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Склад витрат і порядок їх визначення закріплений в ст. 138 зазначеного Кодексу. Зокрема, згідно із пп. 138.12.1 п. 138.12 ст. 138 ПК України до складу інших витрат включаються витрати, визначені відповідно до статей 144 - 148, 150, 153, 155 - 161 цього Кодексу, які не включені до собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг згідно із цією статтею.

При цьому згідно п. 146.12 ст. 146 ПК України сума витрат, що пов'язана з ремонтом та поліпшенням об'єктів основних засобів, у тому числі орендованих або отриманих у концесію чи створених (збудованих) концесіонером у розмірі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на початок звітного року, відноситься платником податку до складу витрат.

Одночасно нормою абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Також у пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні» від 16 липня 1999 року N 996-XIV (надалі за текстом Закон № 996) метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до статті 1 Закону № 996 документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинним документом.

Згідно частини 1 статті 9 Закону № 996 первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій є підставою для бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень. Разом з тим відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання зобов'язаний заперечувати проти доводів суб'єкта владних повноважень.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог.

Проте, колегія суддів з вказаним висновком суду першої інстанції не погоджується з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Імпреза Полісервіс» (покупець) та ТОВ «Компанія Лакшері Стайл» (постачальник) уклали договір купівлі - продажу №22/04/14 від 22.04.2014р. (т.1 а.с.116)

Згідно умов вказаного договору постачальник на постійній основі зобов'язується передавати у власність покупцю товар, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар в порядку та на умовах, визначених договором. Товар передається покупцю окремими партіями, які оформлюються згідно специфікації (п. 2.1 договору). Поставка товару здійснюється транспортом постачальника, перевізника або покупця за його рахунок. Форма розрахунків : безготівкова (п.4.4 договору).

Колегією суддів проаналізовано кожну поставку товару за вказаним договором, внаслідок чого встановлено, що кожна поставка товару підтверджена належним чином оформленими первинним документами, а саме: специфікації, видаткові накладні, відомості про вантаж, які підписані як позивачем так і його контрагентом, податкові накладні, товарно-транспортні накладні (т.1 а.с.124-247).

На підтвердження транспортування товару власним транспортом на склад підприємства за адресою: м. Київ, пр-т Науки 46, в матеріалах справи у наявності договр оренди №о-10/12 від 01.05.12р. (т.2 а.с.125).

Для підтвердження розрахунків між сторонами за вищезазначеним договором до матеріалів справи позивачем долучено належним чином завірені копії платіжних доручень: №191 від 24.09.14р. на суму 26 051, 28 грн., №923 від 05.11.14р. на суму 38 941, 39 грн.,№946 від 12.11.14р. на суму 155 338,50 грн., №945 від 12.11.14р. на суму 150 000 грн., №717 від 29.08.14р. на суму 18 825, 24 грн., від 23.07.14р.на суму 216 815, 52 грн.

Крім того, позивач на підтвердження здійснення господарських операцій з контрагентом надав інші документи щодо подальшої реалізації придбаного товару іншим суб'єктам господарювання ТОВ «П'ятий Елемент Плюс», ТОВ «Ефсин», ТОВ «ХД», ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3, ТОВ «НРК «Україна», ПАТ «Акумуляторний завод «САДА», ПП «КБ Студія», які судом першої інстанції були залишені поза увагою, без належного аналізу (т.2 а.с.134-210)

Отже, проаналізувавши вище перелічені документи, колегія суддів дійшла висновку про існування кількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку-покупця належно оформлених податкових накладних, фактична сплата грошових коштів контрагенту в сумі, визначеній в податкових накладних, а також фактичне виконання господарських операцій, за наслідками яких у платника ПДВ виникає право на податковий кредит, що підтверджено матеріалами справи.

Таким чином, оскільки в судовому порядку встановлено фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, що підтверджено належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, формування позивачем податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу витрат спірного періоду за результатами господарських операцій із зазначеним контрагентом є правомірним.

Колегія суддів вважає, що позивач на підтвердження реального характеру господарських операцій з контрагентом надав суду первинні документи бухгалтерського обліку та податкової звітності, всі документи містять всі необхідні реквізити, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і підтверджують факт здійснення господарської операції.

Вказане відповідачем не заперечувалось.

Суду не надано доказів того, що сторони зазначених договорів мали умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, щодо несплати податків.

Отже, висновки суду першої інстанції щодо необґрунтованості позовних вимог є помилковими.

Колегія суддів зазначає, що при постановлені даного рішення також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Також, колегія суддів прийняла до уваги правову позицію Верховного Суду України висловлену при розгляді справи 27 січня 2015 року.

Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Стаття 71 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Щодо доводів відповідача з приводу податкових накладних, які зареєстровані в ЄРПН щодо поставки іншого товару за договором купівлі - продажу №22/04/14 від 22.04.2014р, колегія суддів зазначає, що вони не заслуговують уваги, оскільки суду не були надані відповідні докази на підтвердження вказаних обставин. Колегією суддів були досліджені наявні у матеріалах справи документі і зроблено висновок, що всі надані позивачем первинні документи містять всі необхідні реквізити, стосуються саме відповідного товару за договором купівлі - продажу №22/04/14 від 22.04.2014р, підписані уповноваженими особами, скріплені печатками підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»,

Таким чином, з урахуванням зазначених обставин, наданих документів, приймаючи до уваги практику Європейського Суду з прав людини, колегія суддів дійшла висновку, що позивач на підтвердження обґрунтованості позовних вимог надав суду необхідні первинні документи, а відповідач не довів правомірність прийнятих рішень, внаслідок чого, позовні вимоги про скасування спірних податкових повідомлень-рішень підлягають задоволенню.

На підставі вказаного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, постанова прийнята з порушенням норм матеріального права, що є підставою для її скасування, та прийняття нової постанови про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Повний текст постанови виготовлено 24.11.2016р.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 202, 205, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Імпреза полісервіс" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2016 р. задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2016 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Імпреза полісервіс" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - скасувати.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Імпреза полісервіс" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Податкові повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м.Києві 18.09.15р. №0006452207 та №0006462207 - скасувати.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

О.В. Епель

М.І. Кобаль

Головуючий суддя Карпушова О.В.

Судді: Кобаль М.І.

Епель О.В.