Ухвала суду № 62959984, 17.11.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 440/58/16 Головуючий у 1 інстанції: Мельник С.Р.

Провадження № 22-ц/783/5951/16 Доповідач в 2-й інстанції: Струс Л. Б.

Категорія: 46

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого судді - Струс Л.Б.

суддів: Бойко С.М., Берези В.І.

секретаря: Бадівської О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Буського районного суду Львівської області від 12 серпня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИЛА:

Оскаржуваним рішенням Буського районного суду Львівської області від 12 серпня 2016 року позов задоволено.

Визнано ОСОБА_3 та ОСОБА_2 такими, що втратили право на користування житловим приміщенням в будинку АДРЕСА_1.

Рішення суду оскаржили ОСОБА_2, ОСОБА_3.

В апеляційній скарзі зазначають, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянти посилаються на норми ст.47 Конституції України та ст.405 ЦК України, та вказують, що при розгляді справи про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщення за нормами цивільного законодавства підлягає доведенню факт відсутності члена сім'ї власника житлового приміщення без поважних причин понад один рік, а також з'ясування наявності чи відсутності іншої домовленості між ними. Апелянти зазначають, що як члени сім'ї власника житла вони не проживали у спірному житлі із-за поважних причин, а саме неможливості проживання через неправомірну поведінку позивача, що підтверджується поясненнями свідків. Вказують, що позивач виганяв їх на вулицю, змінював замки на вхідних дверях, погрожував фізичною розправою.

Просять скасувати рішення Буського районного суду Львівської області від 12 серпня 2016 року і закрити провадження у справі.

ОСОБА_4 подала суду заперечення на апеляційну скаргу, у якому просить постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишити рішення Буського районного суду без змін. Окрім того просить розглянути справу без її участі.

ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилися хоча про розгляд справи були повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення (а.с. 131,133), про причини неявки суд не повідомили та з клопотанням про відкладення розгляду справи не зверталися, тому розгляд справи відповідно до ч.2 ст. 305 ЦПК України здійснюється колегією суддів за відсутності осіб, які беруть участь у справі.

У відповідності до ч.2 ст. 197 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.

Судом встановлено, що згідно довідки ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» № 270 від 20.04.2016р. житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстрований згідно реєстраційного посвідчення в цілому від 15.11.1985р. за ОСОБА_4 та належить їй на праві власності.

Згідно довідки Буської міської ради № 937 від 27 квітня 2016 року за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_4 (голова д/г), ОСОБА_5 (син), ОСОБА_2 (онука), ОСОБА_3 (онука). (а.с. 64)

Відповідно до актів від 05.06.2015р. та 15.12.2015р. ОСОБА_3 та ОСОБА_2, які зареєстровані за адресою АДРЕСА_1, не проживають за даної адресою. (а.с. 3,4)

Відповідно до ст. 391 ЦК Уrраїни, власник квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Згідно ч.2 ст.405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування жилим приміщенням у разі відсутності члена сім"ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Згідно п.39 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, частина перша статті 405 ЦК). Суди повинні мати на увазі, що таким законом не може бути ЖК УРСР, а застосуванню підлягають норми, передбачені главою 32 ЦК. З урахуванням зазначеного суди повинні виходити з того, що стосовно права членів сім'ї власника житлового приміщення на користування ним підлягають застосуванню положення ст.405 ЦК. Оскільки інше не встановлено законом, договором чи заповітом, на підставі яких встановлено сервітут, то відсутність члена сім'ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сім'ї права користування житлом.

Доводи ОСОБА_2, ОСОБА_3 в апеляційній скарзі про те, що вони як члени сім'ї власника житла не проживали у спірному житлі із-за поважних причин, а саме неможливості проживання через неправомірну поведінку позивача, колегія суддів не бере до уваги, оскільки такі не підтверджені належними доказами.

Згідно ч.1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Колегія суддів погоджується із висновком районного суду про те, що позов підлягає до задоволення, оскільки відповідачі визнали, що за вказаною адресою з 2009 року не проживають.

Відповідно до ч.1 ст. 61 ЦПК України, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Окрім того судом не встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зверталися до суду із вимогами до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням.

Окрім того як вбачається із матеріалів справи, відповідач - ОСОБА_3 забезпечена житлом, оскільки 19 лютого 2009 року вона купила житловий будинок АДРЕСА_2. (а.с. 67)

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення колегія суддів не вбачає.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак колегія суддів приходить до висновку про те, що підстави для його скасування чи зміни відсутні, оскільки таке ухвалене у відповідності до вимог ст.ст. 213-214 ЦПК України.

Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.209, 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст.308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Буського районного суду Львівської області від 12 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий Л.Б. Струс

Судді С.М. Бойко

В.І. Береза