Ухвала суду № 62956339, 23.11.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №482/1093/16-ц 23.11.2016 23.11.2016 23.11.2016

Справа № 482/1093/16-ц

Провадження №22-ц/784/2431/16 Суддя першої інстанції: Гажа О.П.

Категорія Суддя-доповідач апеляційної інстанції: Крамаренко Т.В.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Крамаренко Т.В.,

суддів: Бондаренко Т.З., Темнікової В.І.,

із секретарем судового засідання - Горенко Ю.В.,

за участю: позивачки - ОСОБА_2 її представника - ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2

на рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 12 вересня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 за участю третьої особи - Органу опіки та піклування виконкому Миколаївської міської ради про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди та супроводу батька,

в с т а н о в и л а :

У серпні 2016 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_4 про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди та супроводу батька.

Позивачка зазначала, що перебувала з відповідачем у фактичних шлюбних відносинах від яких ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька ОСОБА_5. Після припинення стосунків донька проживає разом з нею, відповідач не приймає участі у житті доньки, не займається її вихованням не цікавиться станом її здоров'я, не спілкується. Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 11 березня 2010 року було надано дозвіл на виїзд за межі України на строк з 1 квітня 2010 року по 1 червня 2013 року ОСОБА_5 у супроводі матері ОСОБА_2 без згоди та супроводу батька - ОСОБА_4 Із закінченням наданого судом строку для дозволу на тимчасовий виїзд, відповідач продовжує ухилятися від забезпечення дитини можливістю вільно перетинати кордон України для тимчасових поїздок для відпочинку, розширення світогляду, спілкування з родичами, а також участі у спортивних заходах з фехтування.

Посилаючись на викладене позивачка просила суд надати дозвіл на тимчасовий виїзд з України ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 у супроводі матері ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка зобов'язана забезпечувати проїзд, перебування за кордоном та повернення в Україну своєї доньки ОСОБА_5 без згоди та супроводу батька - ОСОБА_4, з метою оздоровлення та відпочинку до Сполучених штатів Америки, Російської Федерації, Туреччини, Єгипту, Кіпру, Чорногорії, а також до визначених Шенгенською угодою країн Європейського Союзу у наступні строки: - під час літніх канікул у період з 1 липня 2016 року до 31 серпня 2016 року, тривалістю одного виїзду за межі України не більше одного календарного місяця; - під час осінніх канікул у період з 15 жовтня 2016 року по 15 листопада 2016 року; - під час зимових канікул у період з 15 грудня 2016 року по 15 січня 2017 року; - під час весняних канікул у період з 15 березня 2017 року по 15 квітня 2017 року; - під час літніх канікул у період з 1 червня 2017 року до 31 серпня 2017 року, тривалістю одного виїзду за межі України не більше одного календарного місяця; - під час осінніх канікул у період з 15 жовтня 2017 року по 15 листопада 2017 року; - під час зимових канікул у період з 15 грудня 2017 року по 15 січня 2018 року; - під час весняних канікул у період з 15 березня 2018 року по 15 квітня 2018 року; - під час літніх канікул у період з 1 червня 2018 року до 31 серпня 2018 року, тривалістю одного виїзду за межі України не більше одного календарного місяця; - під час осінніх канікул у період з 15 жовтня 2018 року по 15 листопада 2018 року; - під час зимових канікул у період з 15 грудня 2018 року по 15 січня 2019 року; - під час весняних канікул у період з 15 березня 2019 року по 15 квітня 2019 року; - під час літніх канікул у період з 1 червня 2019 року до 31 серпня 2019 року, тривалістю одного виїзду за межі України не більше одного календарного місяця; - під час осінніх канікул у період з 15 жовтня 2019 року по 15 листопада 2019 року; - під час зимових канікул у період з 15 грудня 2019 року по 15 січня 2020 року; - під час весняних канікул у період з 15 березня 2020 року по 15 квітня 2020 року; - під час літніх канікул у період з 1 червня 2010 року до 31 серпня 2010 року, тривалістю одного виїзду за межі України не більше одного календарного місяця; - під час осінніх канікул у період з 15 жовтня 2020 року по 15 листопада 2020 року; - під час зимових канікул у період з 15 грудня 2020 року по 15 січня 2021 року; - під час весняних канікул у період з 15 березня 2021 року по 15 квітня 2021 року; - під час літніх канікул у період з 1 червня 2021 року до 31 серпня 2021 року, тривалістю одного виїзду за межі України не більше одного календарного місяця; - під час осінніх канікул у період з 15 жовтня 2021 року по 15 листопада 2021 року; - під час зимових канікул у період з 15 грудня 2021 року по 15 січня 2022 року; - під час весняних канікул у період з 15 березня 2022 року по 15 квітня 2022 року; - під час літніх канікул у період з 1 червня 2022 року до 31 серпня 2022 року, тривалістю одного виїзду за межі України не більше одного календарного місяця; - під час осінніх канікул у період з 15 жовтня 2022 року по 15 листопада 2022 року; - під час зимових канікул у період з 15 грудня 2022 року по 15 січня 2023 року; - під час весняних канікул у період з 15 березня 2023 року по 8 квітня 2023 року.

Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 12 вересня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивачка посилаючись на незаконність оскаржуваного рішення, просила його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення позивачки її представника, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 313 ЦК України передбачено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Питання виїзду дітей за кордон регулюється Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 року № 3875-ХІІ (далі - Закон № 3875-ХІІ) та Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57 (далі - Правила).

Згідно з п. 3 зазначених Правил виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється лише за згодою обох батьків (усиновлювачів, піклувальників) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених батьками.

Відповідно до п. 4 Правил виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним із батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску. Без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків - на підставі рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Згідно із ст. ст. 141,157 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Законом України «Про охорону дитинства» (ч. 3 ст. 11) передбачено, що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (далі - Декларація), у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Відповідно до принципів 4, 7 Декларації дитині мають належати права на здоровий ріст та розвиток, належне харчування, житло, розваги, медичне обслуговування, отримання освіти. Найкраще забезпечення інтересів дитини щодо її освіти та навчання має бути керівним принципом для батьків.

Декларація зобов'язує держав-учасниць забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (ч. ч. 1, 2 ст. 3). Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (ч. 1 ст. 18).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 є батьками - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.5).

На теперішній час дитина проживає разом з матір'ю.

Згідно з ч. 1 ст. 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У статтях 10,60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як на підставу задоволення своїх вимог позивачка посилається те, що відповідач після закінчення строку наданого судом строку для дозволу на тимчасовий виїзд продовжує ухилятися від забезпечення дитини можливістю вільно перетинати кордон України для тимчасових поїздок для відпочинку, розширення світогляду, спілкування з родичами, а також участі у спортивних заходах з фехтування.

Між тим, належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин відповідачкою не надано.

Крім того, при вирішенні даного спору про надання дозволу на виїзд за кордон малолітньої дитини без згоди та супроводу батька, необхідно зазначати дозвіл на конкретний виїзд (одноразовий), з визначенням його початку й закінчення у конкретній країні. Надання судом багаторазового дозволу на виїзд за кордон малолітньої дитини без згоди та супроводу другого із батьків без зазначення строку та часу перебування у конкретній країні, законодавством України не передбачено.

В своїй позовній заяві ОСОБА_2 всупереч зазначеним нормам закону просить надати дозвіл на виїзд за кордон своєї доньки не в конкретну країну, а в ряд країн та на майбутнє.

З урахуванням встановленого та положень вказаних вище норм суд першої інстанції дійшов вірного висновку про недоведеність позовних вимог та обґрунтовано відмовив у задоволені позову.

Посилання в апеляційній скарзі на наявність довідки з Миколаївської спеціалізованої дитячо-юнацької спортивної школи олімпійського резерву з фехтування від 3 червня 2016 року про те, що донька займається в групі початкової базової підготовки та має 2 юнацький розряд, не заслуговують на увагу, оскільки не спростовує обґрунтованих висновків суду.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, то апеляційна скарга в силу ч.1 ст. 308 ЦПК України підлягає відхиленню.

Керуючись статтями 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 12 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: