Ухвала суду № 62952312, 24.11.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/3288/16-ц

Провадження № 22-ц/779/2171/2016

Категорія 39

Головуючий у 1 інстанції Бородовський С. О.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Василишин Л.В.

суддів: Пнівчук О.В., Соколовського В.М.

секретаря Турів О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 (в інтересах якої діє ОСОБА_3) до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа орган опіки і піклування Івано-Франківської міської ради, про визнання права власності на 1/2 частку майна в порядку спадкування, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Івано-Франківського міського суду від 22 вересня 2016 року,-

в с т а н о в и л а :

У березні 2016 року ОСОБА_2 (в інтересах якої діє ОСОБА_3В.) звернулась до суду із вищевказаним позовом. Свої вимоги позивач мотивувала тим, що 15.04.2014 року помер її дідусь ОСОБА_6, який перед смертю 13.05.2013 року склав заповіт.

Згідно заповіту ОСОБА_6 заповідав своїй онуці - ОСОБА_2 належну йому квартиру №16, яка знаходиться по вул. Залізничній, 4 в м.Івано-Франківську, загальною площею 47 кв.м.

Також заповідач прописав у заповіті заповідальний відказ на користь своєї дружини ОСОБА_4, а саме право останньої пожиттєво проживати у вищевказаній квартирі.

Після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина на вказане спадкове майно.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 29.07.2015 року, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 29.10.2015 року, за ОСОБА_4 визнано право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1.

Враховуючи рішення суду від 29.07.2015 року, ОСОБА_2 є спадкоємцем 1/2 частки квартири №16, яка знаходиться по вул. Залізничній, 4 в м.Івано-Франківську за заповітом, після смерті дідуся - ОСОБА_6

Однак, позивач позбавлена можливості оформити спадкові права, оскільки відповідач відмовляється надати їй оригінал свідоцтва про право власності на спірну квартиру, що стало підставою для відмови нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 22 вересня 2016 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_7 право на 1/2 частки в праві власності на квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 47,0 кв.м., житловою 19.7 кв.м. в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6.

ОСОБА_4 на рішення суду подала апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Апелянт вказала, що при ухваленні рішення, суд першої інстанції не звернув увагу на прописаний в заповіті заповідальний відказ на користь ОСОБА_4

З., згідно якого вона має право пожиттєвого проживання у ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 29.07.2015 року за ОСОБА_4 визнано право власності на 1/2 частину спірної квартири. Однак, апелянт вважає, що відсутність закріпленого заповідального відказу порушує її право.

Відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації підлягають речові права, похідні від права власності, в тому числі і право користування (сервітут).

Оскільки право власності на 1/2 частину спірної квартири позивач буде реєструвати на підставі рішення суду, то необхідно, щоб ця умова була зазначена в рішенні суду, на підставі якого буде вноситись відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на майно.

З наведених підстав ОСОБА_4 просила скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове, яким в задоволенні вимог ОСОБА_2 відмовити.

У судовому засіданні апеляційного суду апелянт та її представник скаргу підтримали, просили її задоволити.

Представник позивача ОСОБА_8»янова О.В. вимоги скарги визнала частково. В частині вчинення запису в рішенні суду щодо права на проживання ОСОБА_4 не заперечує.

Відповідач ОСОБА_9 щодо задоволення скарги та внесення запису про заповідальний відказ не заперечила.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.303, ч.ч.2,3 ст.213 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції правильно виходив з того, що малолітня ОСОБА_2 є спадкоємцем за заповітом після смерті її дідуся ОСОБА_6 щодо спадкового майна 1/2 кватири №16, яка знаходиться по вул. Залізничній, 4 в м.Івано-Франківську.Оскільки відповідачка ОСОБА_10 не надає позивачці правовстановлюючих документів на спірну квартиру для нотаріального оформлення спадкових прав, то право позивачки підлягає захисту в порядку ст.392 ЦК України. При цьому наявність у заповіті заповідального відказу не перешкоджає у визнанні за позивачкою права власності на спадкове майно.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з наступних підстав.

Матеріалами справи встановлено, що позивач ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 є малолітньою особою, відтак їі інтереси представляє мама - ОСОБА_3 (а.с.14).

Спір між сторонами виник з приводу набуття ОСОБА_2 права на спадкове майно (1/2 частку квартири АДРЕСА_1) після смерті її дідуся ОСОБА_6П та оформлення права власності.

Встановлено, 13.05.2013 року ОСОБА_6 склав заповіт, згідно якого заповідав належну йому квартиру №16, яка знаходиться по вул. Залізничній, 4 в м.Івано-Франківську, своїй внучці ОСОБА_2, з правом пожиттєвого проживання ОСОБА_4 (а.с.9,100).

Із копії витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно вбачається, що спірна квартира належала ОСОБА_6 згідно свідоцтва про право власності від 25.03.2009 року (а.с.8).

ОСОБА_6 помер 15.04.2014 року (а.с.6).

Відповідно до ст.ст.2017,1233 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Таким чином, ОСОБА_2 є спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_6

Згідно ст.1273 ЦК України, малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу.

Враховуючи те, що на момент відкриття спадщини ОСОБА_2 є неповнолітньою, слід вважати, що спадщину вона прийняла.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 29.07.2015 року, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 29.10.2015 року, за ОСОБА_4 визнано право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 (а.с.20-31).

В силу дії ч 3. ст.61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Спадковим майном, на яке претендує ОСОБА_2 є 1/2 частка квартири АДРЕСА_1.

Відповідно до положень ст.1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Також статтею 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Постановою приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_11 від 08.03.2016 року №49/02-31, батькам малолітньої ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та ОСОБА_2, які звернулись до нотаріуса в інтересах доньки, відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на імя ОСОБА_2 у звязку з тим, що ними не надано оригінал правовстановлюючих документів з реєстрацією у відповідних органах державної влади, про належність даної частки квартири ОСОБА_6, який помер 15.04.2014 року (а.с.32).

Як вбачається з листа Івано-Франківського відділу поліції від 25.03.2016 року, який адресований ОСОБА_3, розглянуто звернення останньої, яке надійшло 28.01.2016 року щодо неправомірних дій з боку ОСОБА_4, а саме відмови надати оригінали документів на помешкання по вул.Залізнична,4/16 в м.Івано-Франківську, що унеможливлює оформлення права на спадщину за заповітом. За результатами проведеної перевірки встановлено, що викладені факти визнано такими, що знайшли своє обєктивне підтвердження (а.с.140).

В силу дії ст.ст.1223, 1268 ЦК України, право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Правовий аналіз ст.392 ЦК України вказує на те, що особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності:

1) якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобовязальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобовязальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобовязального права);

2) у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Передумовою для застосування ст. 392 ЦК є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.

Як розяснив пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у листі № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК).

Беручи до уваги наведені положення законодавства, а також встановлені та підтверджені належними доказами обставини справи, колегія суддів приходить до переконання про наявність підстав для захисту права власності спадкоємця ОСОБА_2 на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 в порядку ст.392 ЦК України.

Доводи апелянта щодо необхідності забезпечення її права шляхом вказання в рішенні суду суті заповідального відказу, не заслуговують на увагу з наступних причин.

Відповідно до ст.ст.1237,1238 ЦК України, заповідач має право зробити у заповіті заповідальний відказ.

Відказоодержувачами можуть бути особи, які входять, а також ті, які не входять до числа спадкоємців за законом.

Предметом заповідального відказу може бути передання відказоодержувачеві у власність або за іншим речовим правом майнового права або речі, що входить або не входить до складу спадщини.

На спадкоємця, до якого переходить житловий будинок, квартира або інше рухоме або нерухоме майно, заповідач має право покласти обов'язок надати іншій особі право користування ними. Право користування житловим будинком, квартирою або іншим рухомим або нерухомим майном зберігає чинність у разі наступної зміни їх власника.

Право користування житловим будинком, квартирою або іншим рухомим або нерухомим майном, одержане за заповідальним відказом, є таким, що не відчужується, не передається та не переходить до спадкоємців відказоодержувача.

Право користування житловим будинком, квартирою або іншою будівлею, надане відказоодержувачеві, не є підставою для проживання у них членів його сім'ї, якщо у заповіті не зазначено інше.

Спадкоємець, на якого заповідачем покладено заповідальний відказ, зобов'язаний виконати його лише у межах реальної вартості майна, яке перейшло до нього, з вирахуванням частки боргів спадкодавця, що припадають на це майно.

Як зазначено вище, при складенні заповіту від 13.05.2013 року спадкодавець ОСОБА_6 зробив розпорядження заповідальний відказ, згідно якого ОСОБА_4 має право пожиттєво проживати у ІНФОРМАЦІЯ_3.

27.07.2014 року ОСОБА_4 звернулась до приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_12 із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6, в тому числі і заповідального відказу згідно заповіту від 13.05.2015 року (а.с.101).

Із заяви також вбачається, що ОСОБА_4 проживає у ІНФОРМАЦІЯ_4.

Факт реєстрації ОСОБА_4 у спірній квартирі з 02.10.2012 року також підтверджується довідкою підрозділу ГУДМС УДМС України в Івано-Франківській області від 11.04.2016 року (а.с.44).

Також, ОСОБА_4 є власником 1/2 частки квартири АДРЕСА_1.

Таким чином, посилання апелянта на порушення її права на пожиттєве проживання у спірній квартирі згідно заповідального відказу не є обгрунтованим та не відповідає фактичним обставинам справи.

Крім того, як правильно вказав суд першої інстанції, відповідно до ч.4 ст.1238 ЦК України, відказоодержувач має право вимоги до спадкоємця з часу відкриття спадщини.

Відтак, у разі порушення свого права на пожиттєве проживання у спірній квартирі, ОСОБА_4 не позбавлена можливості звертатися до спадкоємця ОСОБА_2 із вимогою про виконання заповідального відказу.

Натомість , сторона апелянта не навела правової підстави для вказання в рішенні суду у справі за позовом Дем»янової А.А. до ОСОБА_4 про визнання права власності змісту заповідального відказу. Окремих вимог з цього приводу чи щодо порушення її права в силу таких обставин не заявляла.

Тому розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції зясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 22 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.

Головуюча: Василишин Л.В.

Судді: Пнівчук О.В.

ОСОБА_13