Постанова № 62950808, 15.11.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" листопада 2016 р. Справа № 922/1789/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пушай В.І., суддя Могилєвкін Ю.О. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Кохан Ю.В.

за участю представників:

позивача - не з’явився;

першого відповідача – не з’явився;

другого відповідача - не з’явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія "Ніко-Тайс" (вх. № 2762 Х/3-12) на рішення господарського суду Харківської області від 19 вересня 2016 року у справі № 922/1789/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія "Ніко-Тайс", м. Київ,

до: 1. Балаклійського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Харківській області, м. Балаклія,

2. Головне Управління Державної казначейської служби України в Харківській області, м. Харків,

про стягнення 37 790,77 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Компанія “Ніко-Тайс” звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Балаклійського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Харківській області про стягнення 3% річних у розмірі 8462,60 грн. та інфляційних втрат у розмірі 29328,17 грн. в рахунок відшкодування шкоди, завданої неналежним та несвоєчасним виконанням відповідачем рішення господарського суду Харківської області від 24.02.2009 р. у справі № 21/303-08.

Рішенням господарського суду Харківської області від 19.09.2016 року у справі № 922/1789/16 (суддя Новікова Н.А.) в позові відмовлено повністю.

Позивач -Товариство з обмеженою відповідальністю Компанія "Ніко-Тайс" подало на зазначене рішення до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність викладених в рішенні висновків суду, обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права, просить це рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається зокрема на неврахування господарським судом першої інстанції обставин щодо наявності всіх необхідних умов для стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 29328,17 грн. та 3 % річних в сумі 8462,60 грн. в якості «відповідальності з відшкодування шкоди», завданої тривалим, безпідставним та незаконним невиконанням відповідачем рішення господарського суду Харківської області від 24.02.2009 р. у справі № 21/303-08, зокрема: протиправної поведінки першого відповідача, яка полягає у його діях з неналежного виконання рішення суду всупереч вимог Закону України «Про виконавче провадження»; збитків (втрат від знецінення грошових коштів), які виразились у неотриманні позивачем у встановлені законом строки грошових коштів у виконавчому провадженні № 47472178 щодо примусового виконання наказу господарського суду Харківської області від 13.03.2009 р. у справі № 21/303-08; безпосереднього причинно-наслідкового зв’язку між протиправною поведінкою першого відповідача та збитками позивача; вини першого відповідача у порушенні приписів Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому провадженні № 47472178 щодо примусового виконання наказу господарського суду Харківської області від 13.03.2009 р. у справі № 21/303-08, яка встановлена ухвалою господарського суду Харківської області від 15.03.2016 р. у справі № 21/303-08

Позивач в апеляційній скарзі наголошує на тому, що відповідно до норм чинного законодавства за невиконання відповідачем своїх обов’язків з примусового виконання рішення суду передбачена відповідальність, зокрема у вигляді відшкодування збитків за прострочення виконання грошового зобов’язання в розумінні ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України, а оскільки заборгованість згідно з наказом господарського суду Харківської області від 13.03.2009 р. у справі № 21/303-08 не погашена через бездіяльність відповідача, позивач є належним та законним кредитором щодо отримання нарахованих на цю заборгованість 3% річних та інфляційних в якості відшкодування шкоди і т. ін.

Сторони, які належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, не скористались правом на участь в ньому.

Перший відповідач надіслав клопотання (вх. № 11506 від 15.11.2016 р.), в якому просить суд розглядати справу без участі його представника, а також повідомив суд, що він заперечує проти задоволення апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення господарським судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, законність, обгрунтованість рішення, та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, повторно розглянувши справу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, зважаючи на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Харківської області від 24.02.2009 р. у справі № 21/303-08 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація "Аргосинтез" задоволено частково та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Балаклія-Агроінвест" (Харківська область, Балаклійський р-н. смт.Савинці, вул.Північна, 2 А, кв. 2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація "Аргосинтез" 249 426,23грн. основного боргу, інфляційні втрати в сумі 15 963,26 грн., 3% річних в сумі 3362,12грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 2687,51грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процессу в сумі 118 грн.; в іншій частині позову відмовлено.

13.03.2009 р. на виконання рішення господарського суду Харківської області від 24.02.2009 р. у справі № 21/303-08, яке набрало законної сили 13.03.2009 р., видано відповідний наказ.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 25.04.2013 року у справі № 21/303-08 задоволено заяву ТОВ "Компанія "НІКО-ТАЙС" про заміну стягувача у виконавчому провадженні № 24171353 при примусовому виконанні наказу господарського суду Харківської області від 13.03.2009 р. та замінено сторону (стягувача) у виконавчому провадженні - ТОВ "Корпорація Агросинтез" її правонаступником ТОВ "Компанія “Ніко-Тайс” (ідент код 38039872), у зв’язку з чим постановою державного виконавця від 18.05.2013 р. стягувача у виконавчому провадженні також було замінено з ТОВ "Корпорація Агросинтез" на ТОВ "Компанія “Ніко-Тайс”.

Заявлений ТОВ “Ніко-Тайс” позов мотивовано з тих підстав, що в результаті тривалої бездіяльності та порушення законності ВДВС Балаклійського РУЮ не виконав наказ господарського суду Харківської області у справі № 21/303-06, чим завдав позивачу матеріальної шкоди в сумі 37 790,77 грн., яка складається з нарахованих на підставі ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України 3% річних в сумі 8462,60 грн. за період з 20.05.2015 р. по 02.06.2016 р. та інфляційних втрат в сумі 29328,17 грн. за період з червня 2015 року по квітень 2016 року.

З матеріалів справи вбачається, що постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Балаклійського районного управління юстиції від 30.05.2013 року наказ у справі № 21/303-08, виданий 13.03.2009 року в порядку п. 2 ч.1 ст. 47 ЗУ "Про виконавче провадження" повернуто стягувачу.

Наказ господарського суду Харківської області по справі №21/303-08 від 13.03.2009 р. пред'являвся для виконання до ВДВС Балаклійського РУЮ неодноразово.

Зокрема, постановою державного виконавця ВДВС Балаклійського РУЮ Харківської області від 12.05.2015 р. відкрито виконавче провадження № 47472178 щодо примусового виконання наказу господарського суду Харківської області у справі № 21/303-08 від 13.03.2009 р.

Даною постановою боржнику вказано на необхідність добровільно виконати рішення суду у строк до 19.05.2015 р. та зазначено, що при невиконанні рішення в наданий для добровільного виконання строк, виконання його буде здійснено примусово зі стягненням з боржника виконавчого збору та витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій.

Таким чином, встановлений ч. 2 статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» шестимісячний термін щодо примусового виконання ВДВС Балаклійського РУЮ Харківської області наказу господарського суду Харківської області від 13.03.2009 року у справі № 21/303-08 сплинув 12 листопада 2016 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12 січня 2016 року у справі № 21/303-08, скаргу ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" на бездіяльність ВДВС Балаклійського РУЮ Харківської області у виконавчому провадженні № 47472178 щодо примусового виконання наказу господарського суду Харківської області від 13.03.2009 року задоволено та визнано бездіяльність відділу Державної виконавчої служби Балаклійського районного управління юстиції Харківської області при примусовому виконанні наказу Господарського суду Харківської області у справі №21/303-08 від 13 березня 2009 року незаконною. Судом при розгляді цієї скарги було встановлено, що за період із травня 2015 року по листопад 2015 року, тобто у час, визначений ч.2 ст.30 Закону України "Про виконавче провадження" для вчинення виконавцем дій по виконанню рішення суду, згідно з роздруківкою із офіційного сайту Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень наказ господарського суду Харківської області від 13.03.2009 року у справі № 21/303-08 не виконаний. Інформації щодо жодних виконавчих дій, окрім винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, на офіційному сайті не міститься.

Постановою відділу державної виконавчої служби Балаклійського районного управління юстиції Харківської області від 12.02.2016 р. повернуто наказ господарського суду Харківської області у справі №21/303-0, виданий 13.03.2009 р. стягувачеві на підставі пункту 2 частини 1 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження".

Ухвалою господарського суду Харківської області від 15 березня 2016 року у справі № 21/303-08, скаргу ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" на дії та бездіяльність ВДВС Балаклійського РУЮ Харківської області у виконавчому провадженні №47472178 при примусовому виконанні наказу господарського суду Харківської області у справі №21/303-08 від 13.03.2009 визнано незаконними дії Відділу державної виконавчої служби Балаклійського районного управління юстиції Харківської області щодо винесення постанови від 12.02.2016 р. про повернення наказу господарського суду Харківської області у справі №21/303-08 від 13.03.2009 стягувачеві на підставі пункту 2 частини 1 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження"; визнано недійсною постанову відділу державної виконавчої служби Балаклійського районного управління юстиції Харківської області від 12.02.2016 р. ВП№47472178 про повернення наказу господарського суду Харківської області у справі №21/303-08 від 13.03.2009 р. стягувачеві на підставі пункту 2 частини 1 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження".

Згодом, ухвалою господарського суду Харківської області від 24 травня 2016 р. у справі № 21/303-08 задоволено скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" на бездіяльність Відділу державної виконавчої служби Балаклійського районного управління юстиції Харківської області, визнано бездіяльність Відділу державної виконавчої служби Балаклійського районного управління юстиції Харківської області, яка полягає у невідновленні виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду Харківської області у справі №21/303-08 від 13.03.2009 р. незаконною та зобов'язано Відділ державної виконавчої служби Балаклійського районного управління юстиції Харківської області відновити виконавче провадження щодо примусового виконання наказу господарського суду Харківської області у справі №21/303-08 від 13.03.2009 р. Судом при розгляді цієї скарги було встановлено, що не пізніше 25.03.2016 р. виконавче провадження №47472178 повинно бути відновлено з винесенням відповідної постанови, яка мала бути направлена суду та сторонам виконавчого провадження, проте відділом ДВС не було відновлено виконавче провадження, що підтверджується наданою стягувачем інформацією з офіційного сайту Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень про перелік вчинених ВДВС виконавчих дій у виконавчому провадженні №47472178 щодо примусового виконання наказу господарського суду Харківської області від 13.03.2009 р. №21/303-08.

Таким чином, в порядку, передбаченому статтею 35 ГПК України, бездіяльність Відділу державної виконавчої служби Балаклійського районного управління юстиції Харківської області у виконавчому провадженні № 47472178 при примусовому виконанні наказу господарського суду Харківської області від 13 березня 2009 року у справі № 21/303-08 підтверджена ухвалами господарського суду Харківської області від 12.01.2016 р., від 15.03.2016 р. та від 24.05.2016 р. під час розгляду скарг на дії та бездіяльність Відділу державної виконавчої служби Балаклійського районного управління юстиції Харківської області, а тому не потребує повторного доказування.

На час розгляду цієї справи наказ господарського суду Харківської області від 13 березня 2009 року у справі № 21/303-08 не виконано.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи, колегія суддів вважає правомірним висновок господарського суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, зважаючи на наступні підстави.

Як було наведено вище, предметом позову у даній справі є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача 8462,60 грн. 3% річних та 29328,17 грн. інфляційних втрат в якості відшкодування шкоди, завданої невиконанням відповідачем рішення господарського суду Харківської області від 24.02.2009 р. у справі № 21/303-08.

Частиною 3 статті 11 Закону України "Про державну виконавчу службу" передбачено, що шкода, заподіяна державним виконавцем юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Згідно з частиною 2 статті 87 Закону України "Про виконавче провадження" збитки, завдані державним виконавцем юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом.

Пунктом 8 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України серед способів захисту цивільних прав передбачено відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно з ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Тобто, за загальним правилом, збитки – це об’єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов’язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати. Вони є фактом об’єктивної дійсності, що існує незалежно від правової оцінки і від того, підлягають збитки, що виникли, відшкодуванню згідно з законом або не підлягають.

Для притягнення боржника до цивільно-правової відповідальності у формі відшкодування збитків необхідно, щоб порушення зобов’язання дійсно спричинило отримання кредитором збитку та можливе лише у разі наявності складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; наявності збитків; причинного зв’язку між протиправною поведінкою та спричиненням збитків; вини.

При цьому позивач повинен довести збитки, котрі були заподіяні відповідачем, безпосередній причинний зв’язок між діями відповідача і заподіянням збитків, їх розмір, реальність їх понесення, а також надати докази вжиття заходів щодо запобігання їх виникненню.

Відшкодування шкоди врегульовано главою 82 Цивільного кодексу України.

Так, загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди передбачено статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відшкодування шкоди, яка завдана юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень передбачено статтею 1173 Цивільного кодексу України.

Таким чином, на відміну від загальної норми статті 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальна норма статті 1173 Цивільного кодексу України допускає можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державних органів.

За таких обставин, необхідною підставою для притягнення органу державної влади (у даному випадку органу державної виконавчої служби) до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього державного органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

В спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки органу державної виконавчої служби та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Відповідно до ст. 115 ГПК України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов’язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України “Про виконавче провадження”.

Дійсно, як було наведено вище, матеріали справи свідчать про певні порушення ВДВС вимог закону України «Про виконавче провадження» при виконанні наказу господарського суду Харківської області у справі № 21/303-08, проте, позивачем при зверненні до суду жодним чином не доведено, що саме понесення ним матеріальної шкоди (збитків) в сумі 37790,77 грн. мало місце в результаті протиправних дій та бездіяльності ВДВС. Тобто позивачем, всупереч вимогам ст. 32-34 ГПК України не доведено причинний зв’язок між протиправною поведінкою та понесеними збитками, не доведено того, що ВДВС дійсно мав можливість виконати рішення суду в повному обсязі в разі належного виконання своїх обов’язків, тобто що в випадку такого виконання права позивача не були б порушеними.

Навпаки, позивач, як суб’єкт господарювання відповідно до статей 42,44 ГК України несе підприємницький ризик і в даному випадку його майнові втрати зумовлені неспроможністю контрагента виконати свої грошові зобов’язання через відсутність коштів та майна.

Як правомірно встановлено господарським судом першої інстанції, у серпні 2014 року в рамках справи № 21/303-08 було розглянуто скаргу ТОВ "НІКО-ТАЙС", в якій скаржник просить суд визнати дії ВДВС Балаклійського РУЮ Харківської області під час виконання наказу господарського суду Харківської області у справі №21/303-08 від 13 березня 2009 року, котрі виразились у винесені постанови ВДВС Балаклійського РУЮ Харківської області від 28 квітня 2014 року про повернення наказу господарського суду Харківської області у справі №21/303-08 від 13 березня 2009 року стягувачеві на підставі п.2 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження", протиправними, передчасними та незаконними; визнати недійсною та скасувати Постанову ВДВС Балаклійського РУЮ Харківської області від 28 квітня 2014 року про повернення наказу Господарського суду Харківської області у справі №21/303-08 від 13 березня 2009 року стягувачеві на підставі п.2 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження"; визнати бездіяльність ВДВС Балаклійського РУЮ Харківської області під час виконання наказу Господарського суду Харківської області у справі №21/303-08 від 13 березня 2009 року протиправною та незаконною.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 06.08.2014 року у справі № 21/303-08 було відмовлено ТОВ "НІКО-ТАЙС" у задоволенні скарги. Під час розгляду даної скарги судом не виявлено порушень в діях державного виконавця та встановлено, що за результатами вжитих державним виконавцем заходів, майно та кошти на яке можливо звернути стягнення належне боржнику (ТОВ “Балаклія - Агроінвест”) не виявлено.

Станом на серпень 2014 року рішення суду у справі № 21/303-08 не було виконане з об’єктивних причин, а саме відсутності майна та коштів належних боржнику, на яке можливо звернути стягнення, а жодного доказу на підтвердження факту здійснення боржником підприємницької діяльності та наявності будь-якого майна протягом 2015 -2016 років позивачем не надано, тобто, позивач не довів, чи могло бути судове рішення у справі № 21/303-08 фактично виконане у період за який ним нараховується шкода, зокрема, чи мав боржник майно, достатнє для виконання судового рішення в порядку та у спосіб, зазначений в ньому, чи не було це майно обтяжене іншими зобов'язаннями, які перешкоджали б виконанню рішення, чи були заявлені в цей час вимоги інших стягувачів на майно боржника тощо.

Таким чином, позивачем у встановленому порядку не було доведено наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між неотриманням ним грошових коштів в сумі 271557,12 грн. на виконання рішення суду та бездіяльністю ВДВС Балаклійського РУЮ Харківської області, що виключає можливість застосування до відповідача такого виду відповідальність як відшкодування майнової шкоди (збитків).

Окрім цього, колегія суддів додатково зазначає наступні підстави для відмови в позові.

Стягнення 3% річних та інфляційних втрат врегульовано частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи зі змісту ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України, враховуючи її розміщення у главі 51 Цивільного кодексу України (Правові наслідки порушення зобов’язання), нарахування інфляційних втрат та 3 % річних є окремим видом цивільної відповідальності, який застосовується за порушення грошового зобов’язання та полягає в отриманні кредитором плати (компенсації) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, за час прострочення з їх сплати. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, оскільки ч. 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зі змісту норм ст. ст. 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України випливає висновок, що грошовим є цивільне зобовязання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті) та передбачає сплату грошових коштів боржником кредитору.

Таким чином, грошовим зобов’язанням є таке правовідношенням, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана сплатити грошові кошти на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.Тобто грошові кошти в такому зобов’язанні виконують роль платежу.

Правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень врегульовані Законом України “Про виконавче провадження”.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб)-це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів(посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи міністерства юстиції України.

Виходячи з наведених норм, обов’язки відповідача з примусового виконання рішення суду, за порушення яких позивач просить суд стягнути 3% річних та інфляційні на підставі ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не ґрунтуються на його цивільних зобов’язаннях з позивачем, в тому числі на грошових зобов’язаннях, а є обов’язками відповідача як суб’єкта владних повноважень-органу державної влади.

Зважаючи на це, норма ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України не підлягає застосуванню до спірних правовідносин сторін, які не ґрунтуються на грошових зобов’язаннях позивача та відповідача. Сторонами грошового зобов’язання, яке підтверджено рішенням господарського суду Харківської області від 24.02.2009 р. у справі № 21/303-08 є стягувач-ТОВ «Ніко-Тайс»(позивач у даній справі) та боржник ТОВ "Балаклія -Агроінвест". Відповідач не є стороною зазначеного грошового зобов’язання, а є органом влади, на якого законом покладено виконання рішення суду, яким підтверджено відповідне зобов’язання сторін.

Позивач просить стягнути спірні суми 3% річних та інфляційних не в якості понесених ним втрат від неотримання таких сум з боржника (ТОВ "Балаклія -Агроінвест") через невиконання ВДВС рішення суду, а безпосередньо нарахував 3% річних та інфляційні за невиконання ВДВС свого обов’язку з виконання рішення суду, який він безпідставно ототожнює з грошовим зобов’язанням, необгрунтовано посилаючись на те, що після завершення наданого боржнику строку добровільного виконання рішення суду, таким боржником стає ВДВС.

До того ж, внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх обов’язків з виконання рішення господарського суду Харківської області від 24 лютого 2009 року у справі № 21/303-08 позивач не поніс втрати (шкоду) у вигляді неотримання від боржника спірних сум 3% річних та інфляційних, оскільки наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов’язальних правовідносин сторін та відповідно, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання і не позбавляє кредитора, у зв’язку з цим, права на отримання сум, передбачених ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України, що узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, викладеною в постановах: від 20.12.2010 р. у справі № 3-57гс10; від 04.07.2011 р. у справі № 3-65гс11, від 12.09.2011 р. у справі № 3-73гс11; від 24.10.2011 р. у справі № 3-89гс11; від 14.11.2011 р. 3-116 гс 11; від 23.01.2012 р. у справі № 3 -14211.

До того ж, відповідач, всупереч ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахував 3% річних та інфляційні втрати на всю суму, яка стягнута рішенням господарського суду Харківської області від 24 лютого 2009 року у справі № 21/303-08 і яка, окрім грошового зобов’язання боржника, включає відшкодування витрат по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Рішення суду не змінює правову природу стягуваних сум, а лише підтверджує обов’язок боржника їх сплатити.

Оскільки, як зазначалося вище, передбачені ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України 3% річних та інфляційні нарахування є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошового зобов’язання, такі нарахування не можуть стягуватись як відповідальність у формі відшкодування шкоди, як це сформульовано позивачем у його матеріально-правовій вимозі, яка складає предмет позову у даній справі.

Таким чином, позивач всупереч положенням чинного законодавства просить суд стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні втрати в якості такої форми цивільної відповідальності як відшкодування шкоди та за відсутності грошового зобов’язання відповідача.

За таких обставин, прийняте по даній справі рішення про відмову в задоволенні позову про стягнення з ВДВС матеріальної шкоди підлягає залишенню без змін.

З урахуванням викладеного, суд визнає вимоги позивача про стягнення з відповідача матеріальної шкоди (збитків) позбавленими фактичного та правового обґрунтування, а так само такими, що не відповідають, як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв’язку з ненаданням всупереч вимогам ст. 33 ГПК України доказів в підтвердження обставин, викладених у позові, та вільним тлумаченням окремих положень закону.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду першої інстанції відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких рішення оспорюється, не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Харківської області від 19 вересня 2016 року у справі № 922/1789/16 залишити без змін.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія "Ніко-Тайс" залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Пушай В.І.

Суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Гребенюк Н. В.