Ухвала суду № 62942422, 16.11.2016, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/11656/16-к

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" листопада 2016 р. слідчий суддя Дніпровського районного суду м. Києва Бірса О.В., секретар судових засідань Ярмак І.В., за участю представника ТОВ «Ріал Істейт» ОСОБА_2, слідчого Гончарука А.П., прокурора Шевченка П.М., розглянувши в приміщенні суду у відкритому судовому засіданні в м. Києві клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріал Істейт» в особі директора ОСОБА_3 про скасування арешту майна у рамках кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016101040000015 від 26.01.2016 року, за ознаками складу злочину передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України,

в с т а н о в и в :

До слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва надійшло зазначене клопотання заявника обґрунтоване тим, що ухвалою слідчого судді від 05.08.2016 у справі № 755/11656/16-к було накладено арешт на його майно без урахуванням положень ст.ст. 172-173 КПК України, тобто цей захід забезпечення кримінального провадження було застосовано необґрунтовано, тож заявник, як добросовісний набувач арештованого майна, просить скасувати накладений арешт згідно положень ч. 1 ст. 174 вказаного Кодексу.

У судовому засіданні представник заявника клопотання підтримав, просив задовольнити з вказаних у ньому підстав.

Прокурор та слідчий у судовому засіданні заперечували проти задоволення клопотання з підстав викладених у письмових запереченнях, зокрема враховуючи відсутність передумов передбачених ст. 174 КПК України для такого скасування.

Тож, слідчий суддя, заслухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали судового провадження за цим клопотанням, приходить до наступного.

З положень ст. 174 КПК України слідує, що підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.

У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).

У даному випадку, ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 05.08.2016 накладено арешт з метою забезпечення збереження речових доказів на нежитлове приміщення в літ. А № 127 (група приміщень з 1 по 45) загальною площею 995,6 кв. м., що розташоване в будинку під АДРЕСА_1 з реєстраційним номером об'єкту нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: НОМЕР_1, шляхом заборони розпорядження.

Арешт було накладено у рамках кримінального провадження, в якому в ході досудового розслідування встановлено, що 30.06.2016 до Київської місцевої Прокуратури № 4 надійшло повідомлення Лівобережного МРВ ГУ СБ України у м. Києві та Київській про здобуття даних щодо можливого незаконного відчуження комунального майна у Дніпровському районі м. Києва.

Так, відповідно до звернення Дніпровської РДА у м. Києві від 02.12.2015 №11144/26/3/103, балансоутримувачем нерухомого майна по АДРЕСА_1 (нежитлове приміщення в літ. А № 127 (група приміщень з 1 по 45) загальною площею 995,6 кв. м., що розташоване в будинку під АДРЕСА_1 з реєстраційним номером об'єкту нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно : НОМЕР_1) є КП «Керуюча компанія по утриманню житлового фонду Дніпровського району м. Києва», яке перебуває у сфері управління Дніпровської районної державної адміністрації.

Вказане вище нерухоме майно розпорядженням КМДА від 23.11.2001 №2521 «Про прийняття до комунальної власності територіальної громади м. Києва відомчого житлового фонду, службового житла та зовнішніх інженерних мереж ДП Завод «Арсенал»» та рішенням Дніпровської районної ради депутатів № 37 від 28.12.2001 «Про прийняття до комунальної власності територіальної громади Дніпровського району м. Києва відомчих житлових будинків» передано у власність комунальної громади Дніпровського району.

Інформація стосовно законності та підстав відчуження зазначеного комунального майна в Дніпровській РДА відсутня.

Водночас, 07.03.2014 на підставі договору купівлі-продажу право власності на нежитлове приміщення № 127, в літ. А (група приміщень з 1-45 загальною площею 995.6 м. кв.) за адресою: АДРЕСА_1 передано від громадянина України ОСОБА_4 до громадянина України ОСОБА_5.

Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, а інформація щодо зміни власника внесена до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 4918933.

Правовстановлюючим документом, який, відповідно до вказаного вище договору, підтверджує право власності ОСОБА_4. являється Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24.07.2007 по справі № 2-28/2007 зареєстроване КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності па об'єкт нерухомого майна 29.08.2007 за № 56321.

Згідно відповіді Оболонського районного суду м. Києва (вих. № 5/58/16 Д-10 від 12.01.2016) за № 2-2872/2007 зареєстрована цивільна справа за позовом ЗАТ «Воля Кабель» до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості, яка жодного відношення до передачі права власності на нерухоме майно по АДРЕСА_1 не має.

Крім того, згідно з даними КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна» (лист № 16937 ( И-2015) від 28,12.2015) по нежитловому фонду за адресою АДРЕСА_1 нежитлові приміщення/будівлі на праві власності не реєструвалися.

Таким чином, в порушення Законів України «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», «Про державну програму приватизації», шляхом використання недостовірної інформації, з комунальної власності Дніпровського району було виведено об'єкт нерухомого майна.

23.12.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 було видане свідоцтво про право власності громадянину ОСОБА_9, згідно якого він є власником нежитлового приміщення в літ. А № 127 (група приміщень з 1 по 45) загальною площею 995,6 кв. м., що розташоване в будинку під АДРЕСА_1 з реєстраційним номером об'єкту нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно : НОМЕР_1.

Постановою слідчого від 25.07.2016 нежитлове приміщення в літ. А № 127 (группа приміщень з 1 по 45) загальною площею 995.6 кв. м.. що розташоване в будинку під АДРЕСА_1 з реєстраційним номером об'єкту нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно : НОМЕР_1 визнано речовим доказом.

Станом на цей час, майно, на яке накладено арешт, має статус речового доказу.

Відповідно ж до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України арешт на майно накладається з метою забезпечення збереження речових доказів.

Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Речовими доказами згідно ч. 1 ст. 98 КПК України є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Так, в судовому засіданні слідчим суддею встановлено, що клопотання про арешт майна було подано у відповідності до ст. 170 КПК України, оскільки останнє містило в собі критерії визначені ч. 2 цієї статті Кодексу, а саме є речовим доказом, так і в цей час, ці обставини є наявними у провадженні та не спростовані заявником.

При цьому, у судовому засіданні слідчим суддею не встановлено, що клопотання про арешт майна суперечить вищезазначеним вимогам КПК України та безпосередньо п.п. 1-3 ч. 3 ст. 132 КПК України.

Крім того, на підставі вимог ч. 5 ст. 9 КПК України, слідчий суддя враховує, що виходячи з положень Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства.

Так, у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції зазначено, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 9 червня 2005 р.), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 р.), ЄСПЛ зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним.

Крім того, у справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 р.) ЄСПЛ встановив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити особистий і надмірний тягар для особи.

Однак, у даному випадку слідчим суддею не встановлено обставин, які б свідчили про те, що арешт накладено з порушенням вимог діючого законодавства, загальних принципів міжнародного права, тобто було дотримано принципу «законності» і він не був свавільним, саме втручання є пропорційним, адже відповідає тяжкості правопорушення і не становить особистий і надмірний тягар для особи, враховуючи, що особа увесь час має можливість використовувати це майно, враховуючи, що воно перебуває в неї та вона позбавлена лише права його відчуження.

Обставин передбачених ст. 174 КПК України, які б слугувати умовою для скасування арешту майна повністю чи частково не встановлено.

За таких умов, слідчий суддя вважає за необхідне у задоволені клопотання відмовити, як такому, що є сумнівним за своєю суттю, а наявність останніх (сумнівів) не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту» (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року, (ч. 2 ст. 8, ч. 5 ст. 9 КПК України), адже, у даному випадку, існує обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти з дотриманням відповідних положень національного законодавства та принципів верховенства права.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 131-132, 170-174, 309, 372-376 КПК України, слідчий суддя

п о с т а н о в и в :

Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріал Істейт» в особі директора ОСОБА_3 про скасування арешту майна у рамках кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016101040000015 від 26.01.2016 року, за ознаками складу злочину передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України - залишити без задоволення.

Ухвала оскарження не підлягає та є обов'язковою до виконання на всій території України.

Визначити час проголошення повного тексту ухвали - 08 год. 40 хв. 18.11.2016.

Слідчий суддя: О.В. Бірса