Ухвала суду № 62926773, 22.11.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 755/5682/15-ц Головуючий у 1 - й інстанції: Чех Н.А.

№ апеляційного провадження: Доповідач - Ратнікова В.М.

22-ц/796/13643/2016

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2016 року колегія суддів Судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі :

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Соколової В.В.

- Борисової О.В.

при секретарі - Куркіній І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 14 липня 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа: Публічне акціонерне товариство «Піреус Банк МКБ» про визнання права власності на частку квартири, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 14 липня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа: Публічне акціонерне товариство «ПіреусБанк МКБ» про визнання права власності на частку квартири задоволено.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/5 частину квартири АДРЕСА_1.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 14 липня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Додатково просив скасувати прописку (місце реєстрації) ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_1 та скасувати виданий документ, який посвідчує право власності позивача ОСОБА_4 на 1/5 частину квартири АДРЕСА_1.

Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні фактичних обставин справи, а висновки суду обставинам справи не відповідають. Суд неправильно встановив дійсну вартість спірної квартири та вартість 1/5 її частини, так як до загальної вартості в розмірі 273 676,00 грн. не підлягала включенню сума коштів в розмірі 7 922,20 грн., які були самостійно сплачені ним 2014 році. Суд неправильно встановив розмір першого внеску по фінансуванню квартири, зазначивши його в тому розмірі, що вказаний позивачем в позовній заяві, а не в розмірі, що дійсно підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією. Зазначив, що доводи ОСОБА_4 про ввезення в 2004 році на територію України з-за кордону грошових коштів в розмірі, приблизно еквівалентному 39 830,65 грн., які, в подальшому, вона надала йому для спільного здійснення першого внеску за квартиру в розмірі 79 726,17 грн., є непідтвердженими за допомогою належних і допустимих доказів, а тому не повинні прийматися до уваги судом. В квитанції, що підтверджує внесення коштів, в якості єдиного платника зазначено ОСОБА_3, що підтверджує той факт, що перший внесок було здійснено ним самостійно. Зазначив, що факт належності коштів, за рахунок яких було здійснено перший внесок, виключно йому, можуть підтвердити свідки, а також та обставина, що в цей період у нього був стабільний, регулярний дохід, як у фізичної особи - підприємця. Посилався на те, що питання про визнання за ОСОБА_4 права власності на частину спірної квартири вже було предметом судового розгляду Тетіївським районним судом Київської області і в задоволенні цієї вимоги було відмолено. Судом також було встановлено ряд обставин, що мають значення для розгляду даної справи, зокрема, що виплата кредиту, за рахунок якого було повністю сплачено кошти в рахунок фінансування будівництва квартири, здійснено ним самостійно за його власні кошти. Суд на надав належної оцінки наявному в матеріалах справи шлюбному договору, укладеному між ним та позивачем в 2008 році, в якому вони погодили, що доходи кожного з подружжя є його особистим майном, а при виконанні зобов'язань кожним із подружжя, в першу чергу, використовується своє особисте майно.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_6 повністю підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.

Позивач ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_7 в судове засідання не з»явились, про день та час слухання справи судом повідомлені у встановленому законом порядку, причину неявки суду не повідомили, а тому, колегія суддів вважає можливим розгляд справи у їх відсутності.

Представник третьої особи Публічного акціонерного товариства «Піреус Банк МКБ» Нечай Руслан Васильович підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що в період з 28 жовтня 2005 року по 11 квітня 2011 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі.

16 жовтня 2006 року між ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФК "Уко-Капітал" було укладено договір №110/1-Е про участь у Фонді фінансування будівництва, відповідно до умов якого відповідач зобов'язався передати ТОВ "Фінансова компанія "Уко-Капітал" в управління грошові кошти з метою отримання у власність об'єкта інвестування, яким є квартира № 93, попередньо визначеною площею 47,97 кв.м. на 22 поверсі першої секції по АДРЕСА_2 (будівельна адреса).

Додатковою угодою № 1 до договору №110/1-Е від 01 листопада 2006 року було встановлено, що поточна ціна вимірювальної одиниці об'єкта інвестування становить 5 540,00 грн. за метр квадратний, попередньо визначена вартість зобов'язань довірителя становить 265 753,80 грн..

01 листопада 2006 року між ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФК "Уко-Капітал" було укладено договір № 110М/І-Е про відступлення майнових прав, відповідно до умов якого, ОСОБА_3 набув майнові права на об'єкт інвестування. У вказаному договорі зазначено, що останній набуває визначених договором майнових прав при умові, що об'єкт інвестування повністю проінвестований.

Відповідно до свідоцтва №110/1-Е, виданого 01 листопада 2006 року Товариством з обмеженою відповідальністю "ФК "Уко-Капітал", об'єкт інвестування - квартира № 93, попередньо визначеною площею 47,97 кв.м. по АДРЕСА_2, була закріплена за ОСОБА_3. Також зазначено, що сума коштів, передана в управління товариству, становить 265 753,80 грн., тобто, об'єкт було повністю проінвестовано.

Сума першого внеску по фінансуванню будівництва становила 79 726,14 грн. та була сплачена 20 жовтня 2006 року. Решта коштів в розмірі 186 027,66 грн. були сплачені за рахунок отриманих 01 листопада 2006 року в кредит грошових коштів в розмірі 36 850,00 доларів США.

Згідно договору про уступку майнових прав на об'єкт інвестування з відкладальною умовою від 01 листопада 2006 року, відповідач відступив майнові права на об'єкт інвестування на користь ВАТ "Міжнародний комерційний банк" у зв'язку з укладенням договору № І/06-64/КД про передачу в іпотеку майнових прав на об'єкт інвестування - квартиру № 93, попередньо визначеною площею 47,97 кв.м. по АДРЕСА_2.

Договір іпотеки був укладений з метою забезпечення виконання ОСОБА_3 своїх зобов'язань за кредитним договором № І/06-64/КД від 01 листопада 2006 року, укладеним із відповідачем та ВАТ "Міжнародний комерційний банк", за яким позичальнику було надано кредитні кошти в розмірі 36 850 доларів США, цільове призначення - фінансування будівництва житлової нерухомості.

З листа № 1938/10-ІІІ від 10 жовтня 2012 року Публічного акціонерного товариства «Піреус Банк МКБ», який є правонаступником ВАТ "Міжнародний комерційний банк", встановлено, що за період з 01 листопада 2006 року по 11 квітня 2011 року в рахунок погашення кредиту за договором № І/06-64/КД було здійснено наступні платежі: 10 992,21 долари США в рахунок погашення тіла кредиту та 19 492,86 доларів США в рахунок погашення відсотків. За період з 11 квітня 2011 року по 09 жовтня 2012 року було сплачено 14 628,39 доларів США в рахунок погашення тіла кредиту та 24 648,37 доларів США в рахунок погашення відсотків.

Також судом встановлено, що 11 липня 2008 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено шлюбний договір, відповідно до умов якого було визначено порядок понесення відповідальності кожним із подружжя за своїми зобов'язаннями та порядок розподілу доходів між ними.

09 листопада 2009 року шлюбний договір між сторонами було розірвано.

Після введення в експлуатацію будинку, в якому розташована спірна квартира, і надання поштової адреси об'єкту будівництва, визначено остаточну поштову адресу житла - квартира АДРЕСА_1.

У зв'язку зі зміною площі квартири після закінчення будівництва, через її збільшення до 49.4 кв.м., 15 квітня 2014 року ОСОБА_3 було здійснено доплату в розмірі 7 922,20 грн. на користь ТОВ "ФК "Уко-Капітал".

27 червня 2014 року на ім'я ОСОБА_3 було видано свідоцтво про право власності на спірну квартиру.

Звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа Публічне акціонерне товариство «Піреус Банк МКБ» про визнання права власності на 1/5 частку квартири, ОСОБА_4 посилалася на те, що перший внесок в інвестування квартири в розмірі 79 726,14 грн. був наполовину сформований за рахунок належних їй коштів, а погашення кредиту на суму 10 992,21 долар США, вчинене до моменту розірвання шлюбу з відповідачем, здійснювалося за спільні кошти подружжя, а тому є правові підстави для визнання за нею права власності на 1/5 частину спірної квартири, що еквівалентно тій частці коштів, що були внесені нею в інвестування об'єкту будівництва.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4, визнаючи за нею право власності на 1/5 частину квартири АДРЕСА_1, суд першої інстанції виходив з того, що сторонами не доведено належність виключно одному з них грошових коштів в розмірі 79 726,14 грн. та 10 992,21 долар США, тобто, ці кошти слід вважати спільним майном подружжя, що належать в рівних частках позивачу і відповідачу, а тому доводи ОСОБА_4 про внесення нею коштів, що становлять 1/5 частину вартості об'єкта інвестування є обґрунтованими, а позовні вимоги підлягають задоволенню.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції в повній мірі відповідає наявним в матеріалах справи доказам та вимогам закону, а доводи апеляційної скарги правильність висновків суду не спростовують, з наступних підстав.

За правилом ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 ЦК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно правової позиції, викладеної в Постанові Верховного Суду України № 6-612цс15 від 01 липня 2015 року, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Виходячи з наведеного для правильного застосування статті 60 СК України та визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен установити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя, а не кошти, які належали їй/йому особисто.

З досліджених судом доказів встановлено, що за період перебування сторін у шлюбі, в порядку інвестування в будівництво квартири за адресою АДРЕСА_1, 20 жовтня 2006 року було внесено грошові кошти в розмірі 79 726,14 грн., а 01 листопада 2006 року - 186 027,66 грн..

Другий платіж було внесено за рахунок кредитних коштів в розмірі 36 850,00 доларів США, отриманих за кредитним договором, що був укладений між ОСОБА_3 та ВАТ "Міжнародний комерційний банк".

За період перебування сторін у шлюбі ними було погашено 10 992,21 доларів США по тілу отриманого відповідачем кредиту.

Належних і допустимих доказів на підтвердження того, що кошти в розмірі 79 726,14 грн. та 10 992,21 доларів США є такими, що належали особисто позивачу чи особисто відповідачу, тобто, не мали статусу спільного майна подружжя, ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції надано не було.

За таких обставин, виходячи з наявних в матеріалах справи документів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не було доведено факт належності їм на праві особистої власності вищевказаних грошових коштів сум, а тому дані кошти мають статус спільного майна подружжя та належать сторонам в рівних частках, по 1/2 частині кожному з них.

Так як судом встановлено, що в рахунок сплати інвестиційних платежів за договором №110/1-Е про участь у Фонді фінансування будівництва та погашення кредиту за договором № І/06-64/КД використовувалися кошти, які частково належать ОСОБА_4, як її частка в спільному майні подружжя, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив, що пропорційна вказаній сумі частка проінвестованого об'єкта будівництва також належить позивачу.

Виходячи з того, що позивачу належить половина першого внеску в розмірі 79 726,14 грн., тобто, 39 863,07 грн., а також половина від суми в розмірі 10 992,21 доларів США, які відповідно до курсу НБУ, що діяв на момент внесення платежу в рахунок повного інвестування об'єкта будівництва - 5,05 грн./1 долар США, всього ОСОБА_4 належить 67 618,40 грн., внесених в якості фінансування будівництва спірної квартири.

Згідно з додатковою угодою № 1 до договору №110/1-Е від 01 листопада 2006 року, попередньо визначена вартість об'єкта інвестування становила 265 753,80 грн..

Після введення будинку в експлуатацію та проведення відповідних замірів органами БТІ було встановлено збільшення дійної площі квартири за адресою АДРЕСА_1, порівняно з попередньо встановленою, що вимагало доплати 7 922,20 грн. в якості дофінансування.

В сукупності, в порядку інвестування в будівництво квартири за адресою АДРЕСА_1, за весь період було внесено 273 676,00 грн., а тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що саме таку суму варто вважати дійсною вартістю об'єкта інвестування, виходячи з положень договору №110/1-Е від 16 жовтня 2006 року та додаткової угоди № 1 до договору №110/1-Е від 01 листопада 2006 року, та саме з цієї суми варто виходити, обчислюючи розмір частки, що належить ОСОБА_4.

Враховуючи загальну суму коштів, які були внесені в якості фінансування будівництва спірної квартири - 273 676,00 грн., та частку з цієї суми, що належить ОСОБА_4, як її частина в спільному майні подружжя - 67 618,40 грн., колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач має правові підстави претендувати на 1/5 частку об'єкта інвестування - квартири за адресою АДРЕСА_1, а тому позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неправильно визначився з дійсним розміром коштів, внесених в якості фінансування будівництва спірної квартири, помилково включивши до цього розміру внесок в сумі 7 922,20 грн., який було самостійно сплачено ОСОБА_3 вже після розірвання шлюбу, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на наступне.

Пункт 8.4.2 договору №110/1-Е передбачав, що у разі, якщо фактична загальна площа об'єкта інвестування збільшується більш, ніж на 0,5 кв.м. після прийняття будинку в експлуатацію, довіритель вносить до ФФБ кошти в сумі, що відповідає вартості відповідної кількості вимірних одиниць, на яку збільшилась загальна площа об'єкта.

Зі змісту додаткової угоди № 1 до договору №110/1-Е вбачається, що вартість зобов'язання по внесенню коштів в рахунок інвестування в об'єкт будівництва визначається шляхом множення поточної ціни вимірної одиниці об'єкта (5 540,00 грн.) на загальну кількість вимірних одиниць (метри квадратні).

Після прийняття будинку в експлуатацію та передачі квартири відповідачу було встановлено, що загальна кількість вимірних одиниць об'єкта інвестування становить 49,4 метрів квадратних, а тому, виходячи з встановленої договором вартості однієї одиниці об'єкта, сукупний кінцевий розмір коштів, внесених в порядку фінансування квартири, складає саме суму попередньо визначеної і оплаченої ціни об'єкта інвестування та проведеної доплати у зв'язку зі збільшенням фактичного метражу житла.

Таким чином, відсутні підстави не враховувати внесок в розмірі 7 922,20 грн. при визначенні дійсної вартості об'єкта інвестування - квартири за адресою АДРЕСА_1 і висновки суду в цій частині є обґрунтованими.

Не ґрунтуються на фактичних обставинах справи та вимогах закону і доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно прийняв до уваги в якості доказу копію митної декларації, що була подана ОСОБА_4, так як зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд при його обґрунтуванні на вказану декларацію не посилався та зазначені в ній відомості в основу судового рішення покладені не були.

Твердження апеляційної скарги про те, що ОСОБА_3 вніс перший внесок у розмірі 79 726,14 грн. за рахунок своїх особистих коштів, що може підтвердити ряд свідків, колегія суддів вважає такими, що не ґрунтуються на вимогах закону, з огляду на наступне.

Так, за правилом ч. 2 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Розпорядившись своїми процесуальними правами на власний розсуд, відповідач ОСОБА_3 та його представник під час розгляду справи в суді першої інстанції клопотання про допит свідків не заявляли.

Обґрунтованих доводів на підтвердження існування поважних причин, у зв'язку з якими відповідне клопотання про допит свідків не було заявлено до суду першої інстанції, в апеляційній скарзі не наведено.

За таких обставин, колегія суддів вважає заявлені апелянтом вимоги про допит свідків необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

При цьому, інших доказів на підтвердження того, що кошти розмірі 79 726,14 грн. належали особисто відповідачу, матеріали справи не містять.

Так, доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що він на підставі довіреності відчужив ОСОБА_10 належний йому особисто автомобіль ГАЗ 3302, а отримані за це кошти спрямував на погашення боргів, що виникли через внесення першого внеску в розмірі 79 726,14 грн., є безпідставними, оскільки факт видачі довіреності на керування транспортним засобом не підтверджує факт укладення договору купівлі - продажу транспортного засобу чи отримання будь-яких грошових коштів за надання цього автомобіля в користування.

Належних і допустимих доказів на підтвердження факту отримання в борг грошових коштів та подальше їх витрачання на внесення в рахунок фінансування будівництва в розмірі 79 726,14 грн. матеріали справи також не містять.

Доводи апеляційної скарги про те, що за період перебування сторін у шлюбі кредит, отриманий ОСОБА_3 за договором № І/06-64/КД, погашався виключно за кошти позичальника, що прямо передбачено умовами укладеного між сторонами шлюбного договору, а тому внесені в цей період кошти в розмірі 10 992,21 доларів США не мали статусу спільного майна подружжя, колегія суддів вважає недоведеними з наступних підстав.

Так, пункт 9 шлюбного договору від 11 липня 2008 року передбачав, що доходи (роялті, дивіденди, суми будь-яких відшкодувань та страхові суми, приплід, тощо) від майна (рухомого і нерухомого), особистих майнових та немайнових прав сторін, є особистою приватною власністю того із них, на чиє ім'я вони зареєстровані або визначені, як спільна часткова власність.

Згідно пункту 10 договору, сторони домовились, що кожен з них відповідає по власних боргах та зобов'язаннях, в першу чергу, майном і майновими правами, що є його особистою приватною власністю, а якщо такого майна і майнових прав не залишилося - тими, що є об'єктом права, в першу чергу, спільної часткової власності, в другу - спільної сумісної власності сторін.

Як вбачається з сукупного аналізу даних умов, сторонами дійсно було визначено черговість використання майна і майнових прав при погашенні власних боргів та виконанні власних зобов'язань кожним із подружжя.

Проте, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що за період з 01 листопада 2006 року по 11 квітня 2011 року у ОСОБА_3 був наявний особистий дохід, визначений в пункті 9 договору, достатній для виконання зобов'язань з погашення кредиту за договором № І/06-64/КД.

Виходячи з цього, колегія суддів вважає, що апелянт не надав належних доказів на підтвердження того, що спільне майно подружжя не було використано при виконанні ОСОБА_3 своїх зобов'язань позичальника за договором кредиту № І/06-64/КД, а тому відсутні підстави вважати, що грошові кошти розмірі 10 992,21 доларів США не мали статусу спільного майна подружжя.

Не приймаються до уваги також доводи апеляційної скарги про те, що згідно відомостей кредитора Публічного акціонерного товариства «Піреус Банк МКБ», всі платежі в рахунок погашення кредиту здійснювалися ОСОБА_3, так як Банк при оформленні касової операції лише зазначає платника, а не вказує джерело походження внесених коштів чи їх дійсного власника.

Інші доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції також не спростовують.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому правові підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача ОСОБА_3 відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 14 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді: