Ухвала суду № 62918455, 23.11.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2016 року м. Київ К/800/21771/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І. В. Бухтіярової І. О. Цвіркуна Ю.І., розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.11.2014 р.

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2016 р.

у справі № 814/3310/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Марчук Інжиніринг»

до Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Марчук Інжиніринг» (далі - позивач, ТОВ «Марчук Інжиніринг») звернулось до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі - відповідач, ДПІ у Корабельному районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області), в якому просило суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.10.2014 р. № 0000912200 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 21 500 грн., у тому числі основний платіж - 14 333,33 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 7 166,67 грн.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.11.2014 р., яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2016 р., адміністративний позов задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Корабельному районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області від 10.10.2014 р. № 0000912200.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.11.2014 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2016 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач процесуальним правом надати письмові заперечення на касаційну скаргу не скористався., що не перешкоджає розгляду її по суті.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 11.09.2014 р. по 15.09.2014 р. посадовою особою відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Марчук Інжиніринг» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах із платником податків ПП «Євроальянсбуд» за червень 2014 року, за результатами якої складено акт від 22.09.2014 р. № 769/14-05-22-00/37278783 та встановлено порушення пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит за червень 2014 року на суму ПДВ 14 333,33 грн., з вартості робіт, отриманих від ПП «Євроальянсбуд».

На підставі вказаного акту податкової перевірки відповідачем 10.10.2014 р. прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000912200 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 21 500 грн., у тому числі: основний платіж - 14 333,33 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 7 166,67 грн.

Як вбачається з акту перевірки від 22.09.2014 р. № 769/14-05-22-00/37278783 підставою для збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість слугувало твердження перевіряючих про безпідставне формування позивачем податкового кредиту по взаємовідносинам з ПП «Євроальянсбуд», оскільки, на переконання податкового органу, правочин укладений позивачем з вказаним контрагентом був укладений без мети настання реальних наслідків, а тому є нікчемним. При цьому податковий орган посилається на Акт ДПІ у Шевченківському районі від 05.09.2014 р. № 2065/26-59-22-08/38781754 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ПП «Євроальянсбуд» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.05.2014 р. по 31.07.2014 р.»

Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що матеріалами справи підтверджується належним чином та в повному обсязі виконання укладеного позивачем зі своїм контрагентом правочину, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень, враховуючи, що висновки викладені в акті податкової перевірки не узгоджуються з нормами матеріального права, - не довів правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Враховуючи викладені норми Податкового кодексу України, судами попередніх інстанцій вірно зазначено про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Також, згідно пунктів 36.1, 36.5 статті 36, пункту 38.1 статті 38, пункту 44.1 статті 44, пункту 47.1 статті 47, пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Таким чином, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, основним видом діяльності ТОВ «Марчук Інжинірінг» у період, який перевірявся, є виробництво інших металевих баків, резервуарів і контейнерів.

ТОВ «Марчук Інжинірінг» надало до ДПІ у Корабельному районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області податкову декларацію з податку на додану вартість за червень 2014 року (вх. №9041321507 від 18.07.2014р.), в якій сформовано податковий кредит в сумі 14 333,33 грн. за рахунок взаємовідносин з ПП «ЄВРОАЛЬЯНСБУД» за договором на виконання підрядних робіт від 16.05.2014р. №16/05-4, за умовами якого ТОВ «Марчук Інжинірінг», як замовник, доручає, а ПП «ЄВРОАЛЬЯНСБУД», як підрядник, бере на себе обов'язок виконання зварювально-монтажних і ремонтно-технічних робіт, загальна вартість яких складає 600 000 грн.

На підтвердження виконання робіт та розрахунків за цим договором позивач надав до перевірки договір від 16.05.2014р. №16/05-4, додатки №1 та №2 до вказаного договору, акт №16/05-4-1 здачі-прийняття виконаних робіт від 30.06.2014 р., податкову накладну № 239 від 30.06.2014р., платіжне доручення.

В подальшому ТОВ «Марчук Інжинірінг» було продано обладнання, при виготовленні якого використовувалися послуги ПП «ЄВРОАЛЬЯНСБУД», контрагентам ТОВ Фірма «Тех Сервіс», ТОВ «ГРАНДМАРИН ЮГ», ТОВ «Миколаївський коньячний завод» за відповідними цивільно-правовими договорами. Фактичне виконання умов зазначеного правочину підтверджується первинними документами, копії яких наявні в матеріалах справи, а саме: договором, актом приймання-передачі № 1 від 25.01.2012 р., видатковою накладною № РП-0000059 від 25.01.2012 р., податковою накладною № 67 від 25.01.2012 р.

Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що вказані первинні документи бухгалтерського та податкового обліку за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань з оплати вартості виконаних робіт і послуг за вказаними правочинами шляхом перерахування грошових коштів.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено факт виконання позивачем та його контрагентом зобов'язань за спірним правочином. Копії первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статті 44, статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Видана контрагентом позивачу податкова накладна не має недоліків, а порядок її заповнення відповідає чинному на момент її виписки законодавству.

Отже, з дня отримання від контрагента-постачальника податкової накладної у позивача виникло право формувати податковий кредит по взаєморозрахунках з цим контрагентом.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарських операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з вказаним контрагентом за період, що перевірявся, а відтак, вони не можуть бути покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Беручи до уваги вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.11.2014 р.

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2016 р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) Ю.І. Цвіркун