Ухвала суду № 62918453, 23.11.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2016 року м. Київ К/800/31156/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Бухтіярової І.О.

суддів Веденяпіна О.А.

Приходько І.В.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09.10.2012

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2013

у справі № 1570/4279/2012

за позовом Малого приватного підприємства «Зеніт» (далі - позивач, МПП «Зеніт»)

до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Малиновському районі м. Одеси)

про визнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

МПП «Зеніт» звернулось до суду з позовом про визнання протиправними дій ДПІ у Малиновському районі м. Одеси щодо проведення перевірки, за результатами якої складено акт № 122/22-214/2591646/569 та скасування податкового повідомлення-рішення № 0008632301 від 24.05.2012.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 09.10.2012, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2013, позов задоволено частково, скасовано спірне податкове повідомлення-рішення, в іншій частині позовних вимоги відмовлено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Позивач заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду не подав, що не перешкоджає розгляду справи.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено з підтвердженням матеріалів справи, що за результатами проведеної невиїзної позапланової перевірки МПП «Зеніт» з питань щодо повноти нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Майстерня Заходів» за період з 01.01 по 31.12.2011, складено акт № 122/22-214/2591646/569 від 24.04.2012, в якому зафіксовано порушення: п. 44.1, п. 44.6 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), п. 3 ст. 5 та п. 1 ст. 7 Господарського кодексу України, п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 1.2, п. 2.7 Наказу Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, п. 3.1, п. 4.1, п. 8 розділу ІІІ, п. 3.1 розділу V Наказу ДПА України від 25.01.2011 № 41 не встановлено документального підтвердження відображених МПП «Зеніт» в податковому обліку господарських відносин безпідставно завищено податковий кредит за березень 2011 року в сумі 177 091 грн., який не має документального підтвердження зв'язку із фінансово-господарською діяльністю, що призвело до фактичного ненадходження до Державного бюджету України податку на додану вартість у розмірі 177 091 грн.

На підставі результатів проведеної перевірки, 24.05.2012 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0008632301 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 177 092 грн., в т.ч.: 177 091 грн. основного платежу та 1 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Матеріалами справи встановлено, що між позивачем і ТОВ «Майстерня Заходів» укладено договір поставки № 2402011 від 24.02.2011, згідно умов якого ТОВ «Майстерня Заходів» постачає та передає металопрокат (товар) у власність МПП «Зеніт».

Факт здійснення господарської операції за укладеним договором судами попередніх інстанцій встановлено з підтвердженням матеріалів справи, а саме: видатковими та податковими накладними, виписками по розрахунковому рахунку, товарно-транспортними накладними.

Висновки акту перевірки ґрунтуються на інформації з баз даних «Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України», що використовуються в ДПІ у Печерському районі м. Києва та даних щодо відсутності підприємства за місцем реєстрації, в результаті чого, на думку податкового органу, є фіктивними (нікчемними) укладені договори між позивачем і ТОВ «Майстерня Заходів», на підставі.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що належними доказами підтверджено сплату позивачем сум податку в ціні придбання товарів своєму безпосередньому постачальнику, який видав податкові накладні, маючи статус платника податку на додану вартість; відповідач в акті перевірки керувався лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів між позивачем та ТОВ «Майстерня Заходів», спираючись на дані баз даних «Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України», що використовуються в ДПІ у Печерському районі м. Києва та на дані щодо відсутності підприємства за місцем реєстрації тощо; актом перевірки та іншими матеріалами справи не встановлено жодного фактичного порушення саме позивачем вимог податкового законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту, яке б позбавляло його права на формування податкового кредиту.

Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК України.

Так, згідно з положенням п. 44.1 ст. 44 цього Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Вказана норма дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, первинний документ має містити дві обов'язкові ознаки, а саме: відомості про господарську операцію та підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Враховуючи наведене, визначення господарська операція пов'язана з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами податкового законодавства.

Так, відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.1 ст. 198 цього Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (п. 198.3 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За приписами п. п. 201.1 201.4, 201.6, 201.10 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну; податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг; податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця; податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Наведені норми свідчать про те, що господарські операції для визначення сум податку на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність здійснення таких операцій та спричиняють реальні зміни майнового стану платника податків.

Судами попередніх інстанцій з підтвердженням матеріалів справи встановлено фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом ТОВ «Майстерня Заходів», які призвели до змін майнового стану позивача, що підтверджено належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку.

Доводи касаційної скарги вказаних висновків не спростовують, ґрунтуються виключно на відсутності рахунків-фактури, сертифікатів якості, довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей та інформації ДПІ у Печерському районі м. Києва, зафіксованої в акті № 209/22-4/36590737 від 14.03.2012 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Майстерня Заходів» щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період січень-жовтень 2011 року ТОВ «Майстерня Заходів».

Слід зазначити, що акт про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента не є джерелом отримання податкової інформації, яка згідно положень ст. 83 Податкового кодексу України визначена в якості підстави для висновків посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок. Сама по собі неможливість реалізації органами державної податкової служби визначеної законодавством компетенції щодо проведення зустрічної звірки контрагента платника не може вважатись доказом вчинення порушень податкового законодавства таким платником податків.

Також, слід зазначити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце, що було встановлено судами попередніх інстанцій з підтвердженням матеріалів справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи викладене, межі перегляду, колегія суддів приходить до висновку про відсутність порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи в частині задоволення позовних вимог. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення у відповідній частині - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби - відхилити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09.10.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2013 в частині оскарження податкового повідомлення-рішення № 0008632301 від 24.05.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючийпідпис)І.О. Бухтіярова Судді О.А. Веденяпін І.В. Приходько