Ухвала суду № 62917874, 23.11.2016, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Христофоров А.Б.

Суддя-доповідач - Казначеєв Е.Г.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2016 року справа №805/2219/16-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Казначеєва Е.Г., суддів: Васильєвої І.А., Жаботинської С.В., розглянувши в письмовому проваджені апеляційну скаргу Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 вересня 2016 р. у справі № 805/2219/16-а (головуючий І інстанції Христофоров А.Б.) за позовом Приватного акціонерного товариства «Бахмутський Аграрний Союз» до Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про скасування податкового повідомлення - рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Бахмутський Аграрний Союз» звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС, в якому просило, скасувати податкового повідомлення - рішення від 02.07.2016 року № 0000251400 (а.с.4-11).

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року задоволено частково позовні вимоги. Суд першої інстанції скасував податкове повідомлення - рішення від 02.07.2016 року № 0000251400, прийняте Артемівською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС в частині застосування штрафної (фінансової) санкції в сумі 20140 гривень. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив (а.с.159-162).

Відповідач, частково не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволені позовних вимог у повному обсязі. Обґрунтовано апеляційну скаргу тим, що вказана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права (а.с.164-165).

В апеляційній скарзі зазначено, що відповідно до пункту 123.2 статті 123 ПК України штрафні санкції застосовуються за використання платником податків сум, що сплачені до бюджету внаслідок отримання податкової пільги не за призначенням та/або всупереч умовам та цілям її надання, зокрема, останні не направлені: на відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів (визначення останніх наведено у підпункті 209.15.1), на інші виробничі цілі (при наявності залишку), додатково до санкцій передбачених у пункті 123.1 статті 123 ПК України. Судом не взято до уваги висновки рішення ВАСУ від 17.06.2015 року, з урахуванням яких, до платника, який перебуває на пільговому режимі оподаткування та є звільненим від сплати податку до бюджету, у випадку порушення ним правил оподаткування застосовуються заходи відповідальності, що передбачають розрахунки з бюджетом, а саме застосовується стаття 123 ПК України.

Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до пункту 2 частини 1 статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах апеляційної скарги відповідно до частини 1 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, встановила наступне.

Приватне акціонерне товариство «Бахмутський Аграрний Союз» є юридичною особою, знаходиться на обліку в Артемівській ОДПІ ГУ ДФС у Донецькій області з 11.09.1997 та відповідно до свідоцтва № 200094751 є суб'єктом спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість з 27.12.2012 року (а.с.70-79).

Артемівською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області у період з 20.05.2016 року по 09.06.2016 року проведено виїзну позапланову документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства, повноти нарахування та своєчасності сплати податків при взаємовідносинах з ТОВ "Вілс ЛТД", ТОВ "Тарсан ЛТД", ТОВ "БК "Седес", ТОВ "Продінвест ЛТД", ТОВ "Прод Опт Продукт", ТОВ "Конструктив Компані", ТОВ "Капіталс Груп", ТОВ "Бігнікс", ТОВ "Блюхері Продакшн", ТОВ "Лерос", ТОВ "Штовар Україна", ТОВ "Автозапчастина Ойл", ТОВ "Апреліус" за період з 01.01.2013 року по 31.12.2015 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 16.06.2016 року № 91/14/25099117 (а.с. 12-37), яким встановлені порушення пп. 14.1.191 п. 14.1, п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, 198.2, 198.3 ст. 198, п. 209.2 ст. 209 ПК України щодо заниження податку на додану вартість у грудні 2014 року в сумі 20140 грн щодо взаємовідносин з ТОВ "Продінвест ЛТД" (а.с.37).

Артемівською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області згідно з підпунктом 54.3.2 п. 54.3 статті 54 та п. 123.1, п.123.2 статті 123 ПК України на підставі акту перевірки, яким встановлено порушення пп. 14.1.191 п. 14.1, п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, 198.2, 198.3 ст. 198, п. 209.2 ст. 209 ПК України, прийняте податкове повідомлення - рішення від 02.07.2016 року № 00001400, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за податковим зобов'язанням - 20140 грн., та штрафними санкціями - 25175 грн. (а.с.40).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку, що відповідачем не правомірно застосовано до позивача санкції передбачені п. 123.2 ст. 123 ПК України в сумі 20 140 грн., оскільки факт отримання (застосування) позивачем податкової пільги, не за призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання, не знайшов свого підтвердження та відповідачем не доведений.

Колегія суддів з висновком суду першої інстанції погоджується, з наступних підстав.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до положень підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

В пункті 201.1 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

Відповідно до пункту 201.7 статті 201 зазначеного Кодексу, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 цього Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Аналіз наведених норм свідчить, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг, робіт) сум ПДВ до податкового кредиту та витрат є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином оформленими первинними документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняють реальні зміни майнового стану платника податків. За відсутності ж факту придбання товарів чи послуг відповідні суми не можуть включатись до складу податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів.

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV), інформація, яка міститься в документах первинного обліку є підставою для податкового обліку лише за умови, що вона відповідає дійсності.

Отже, для підтвердження наявності підстав для включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбані товари до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи (платіжні доручення, податкові накладні, акти виконаних робіт тощо), оформлені відповідно до вимог Закону № 996-XIV.

Таким чином, зменшення бази оподаткування ПДВ на суму понесених витрат по сплаті (нарахуванню) ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг), здійснюється з сукупністю таких обставин, як реальність виконання господарської операції та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг, зміст господарської операції та її учасників і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі виконання операції.

За пунктами 11.1, 11.2 статті 11 Податкового кодексу України, спеціальні податкові режими встановлюються та застосовуються у випадках і порядку, визначених виключно цим Кодексом. Спеціальний податковий режим - це система заходів, що визначає особливий порядок оподаткування окремих категорій господарюючих суб'єктів. За пунктом 11.3 цієї статті спеціальний податковий режим може передбачати особливий порядок визначення елементів податку та збору, звільнення від сплати окремих податків та зборів.

Відповідно до п. 209.2 ст. 209 Податкового кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків та/або в органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до матеріалів справи, між ПрАТ "Бахмутський Аграрний Союз" (Покупець) та ТОВ "Продінвест ЛТД" (Постачальник) був укладений Договір поставки № 2909/14-1 від 29.09.2014 року (а.с. 42-44)

На підтвердження фактичного здійснення господарської операції за вказаним договором позивачем до суду було надано первинні документи бухгалтерського та податкового обліку.

Відповідно до матеріалів справи, суд першої інстанції за результатами дослідження первинних документів бухгалтерського та податкового обліку дійшов до висновку щодо безтоварності господарських операцій між позивачем та ТОВ "Продінвест ЛТД", та обґрунтованість висновків податкового органу, викладених в акті перевірки. Суд зазначив, що надані позивачем документи (видаткові накладні) щодо взаємовідносин з ТОВ "Продінвест ЛТД" є не достатніми доказами, які відображають реальність господарських операцій, приймаючи до уваги досліджені судом обставини та первинні документи бухгалтерської та податкової звітності, надані податковим органом докази фактичної, технічної, технологічної неможливості контрагента до вчинення дій, що становлять зміст господарської операції з перевезення, як-то: відсутність персоналу, основних фондів, транспортних засобів тощо.

Колегія суддів зазначає, що зазначені висновки суду першої інстанції сторонами не спростовуються та не є предметом оскарження в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до податкового повідомлення - рішення від 02.07.2016 року № 0000251400, позивачу нарахована сума грошового зобов'язання за податковим зобов'язанням - 20140 грн., та штрафними санкціями - 25175 грн. Згідно спірного податкового повідомлення - рішення до позивача були застосовані санкції, передбачені п. 123.1 ст. 123 ПК України - в сумі 5 053 грн., та санкції, передбачені п. 123.2 ст. 123 ПК України - в сумі 20 140 грн.

Стосовно застосування до відповідача штрафних санкції на підстав пункту 123.2 статті 123 Податкового кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, як грошове зобов'язання платника податків розуміють суму коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

За підпунктом 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податкове зобов'язання - це сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена у встановлений законом строк).

Згідно з підпунктом 14.1.265 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) - це плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно з пунктом 30.8 статті 30 Податкового кодексу України контролюючі органи здійснюють контроль за правильністю надання та обліку податкових пільг, а також їх цільовим використанням, за наявності законодавчого визначення напрямів використання (щодо умовних податкових пільг) та своєчасним поверненням коштів, не сплачених до бюджету внаслідок надання пільги, у разі її надання на поворотній основі.

Відповідно до п. 209.2 ст. 209 Податкового кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків та/або в органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Порядок акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках та/або органах, які здійснюють казначейське обслуговування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 2011 року № 11 (далі - Порядок № 11).

Пунктом 4 Порядку № 11 передбачено, що сума податку на додану вартість, що акумулюється на спеціальному рахунку, не підлягає вилученню до державного бюджету і використовується сільськогосподарським підприємством відповідно до пункту 209.2 статті 209 Кодексу, а починаючи з 1 січня 2018 р. перераховується на поточний рахунок сільськогосподарського підприємства.

Тобто, сума податку на додану вартість, що акумулюється на спеціальному рахунку, використовується сільськогосподарським підприємством відповідно до пункту 209.2 статті 209 Кодексу - на виробничі цілі.

Для сільськогосподарських товаровиробників виробничими цілями вважаються витрати, що безпосередньо пов'язані з веденням діяльності у сфері сільського господарства. До такої діяльності відповідно до підпункту 209.15.2 пункту 209.15 статті 209 Кодексу належать: виробництво продукції рослинництва, а саме рослинних культур, а також вирощування фруктів та овочів, квітів та декоративних рослин (у відкритих або закритих ґрунтах), грибів, насіння, прянощів, саджанців та водоростей, а також їх обробка, переробка та/або консервація; виробництво продукції тваринництва, а саме свійських сільськогосподарських тварин, птахівництва, кролівництва, бджільництва, а також розведення шовкопрядів, змій та інших плазунів або слимаків та інших наземних ссавців, безхребетних та комах, а також їх обробка, переробка та/або консервація; надання послуг іншим сільгосптоваровиробникам (юридичним особам) та/або фізичним особам з використанням сільськогосподарської техніки, крім надання її у фінансову оренду (лізинг).

Пунктом 4 Порядку № 11 визначено, що у разі нецільового використання суми податку на додану вартість, що акумульована на спеціальному рахунку, сільськогосподарське підприємство несе відповідальність відповідно до законодавства.

Відповідно до пункту 123.2 статті 123 Податкового кодексу України, використання платником податків (посадовими особами платника податків) сум, що не сплачені до бюджету внаслідок отримання (застосування) податкової пільги, не за призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із законом з питань відповідного податку, збору, платежу додатково до штрафів, передбачених пунктом 123.1 цієї статті, - тягне за собою стягнення до бюджету суми податків, зборів, платежів, що підлягали нарахуванню без застосування податкової пільги. Сплата штрафу не звільняє таких осіб від відповідальності за умисне ухилення від оподаткування.

Наведеною нормою передбачена відповідальність платника податку за використання сум, що не сплачені до бюджету внаслідок отримання (застосування) податкової пільги, не за призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із законом з питань відповідного податку, збору (обов'язкового платежу), тобто за недотримання встановлених законом призначення та/або умов чи цілей, відповідно до яких мають бути використані суми коштів, що не сплачені до бюджету внаслідок отримання (застосування) такої пільги.

Таким чином, встановлена пунктом 123.2 статті 123 Податкового кодексу України відповідальність у вигляді стягнення до бюджету суми податків, зборів (обов'язкових платежів), що підлягали нарахуванню без застосування податкової пільги, може бути застосована лише за наявності законодавчо визначених призначення та/або умов чи цілей використання сум коштів, що не сплачені до бюджету, і за умови доведення використання таких сум не за призначенням та/або всупереч умовам чи цілям, визначеним законом.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовується апелянтом в скарзі, сума неправомірно сформованого податкового кредиту - 20 140 грн. і як наслідок заниження податку на додану вартість у цій сумі, повинна була бути перерахована на спеціальний рахунок підприємства, відповідно до приписів ст. 209 ПК України та з урахуванням положень постанови КМУ від 12.01.2011 року № 11.

В акті перевірки не зафіксовано факту використання позивачем вказаних сум податків, що не сплачені до бюджету внаслідок отримання (застосування) податкової пільги з ПДВ, не за призначенням та/або всупереч умовам чи цілями її надання з посиланням на порушення ст. 123 ПК України.

Отже, податкове повідомлення-рішення в частині застосування до позивача на підставі пункту 123.2 статті 123 ПК штрафних санкцій відповідно є неправомірними та підлягає скасуванню.

Посилання апелянта на висновки, які викладені в рішенні Вищого адміністративного суду України від 17.06.2015 року, за якими до платника, який перебуває на пільговому режимі оподаткування та є звільненим від сплати податку до бюджету, у випадку порушення ним правил оподаткування застосовуються заходи відповідальності, передбачені статтею 123 ПК України, колегія суддів не приймає, оскільки вказані висновки стосувались застосування до платника податку штрафів передбачених п.123.1 статті 123 ПК України. Крім того, колегія суддів зазначає, що апелянтом помилково ототожнено поняття відповідальності у вигляді штрафу та відповідальності у вигляді стягнення до бюджету сум. Так, п.123.1 статті 123 ПК України передбачено застосування до платника податків саме штрафних санкції , в той час як пунктом 123.2 статті 123 Податкового кодексу України встановлена відповідальність у вигляді стягнення до бюджету суми податків, зборів (обов'язкових платежів), що підлягали нарахуванню без застосування податкової пільги.

Відповідно до положень статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що постанова прийнята судом першої інстанції з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, тому апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 184, 195, 197, 198, 200, 205, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 вересня 2016 р. у справі № 805/2219/16-а - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 вересня 2016 р. у справі № 805/2219/16-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь в справі, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя: Е. Г. Казначеєв

Судді: І. А. Васильєва

С. В. Жаботинська