Постанова № 62917795, 22.11.2016, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" листопада 2016 р. Справа № 906/526/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Гулова А.Г.

суддя Олексюк Г.Є. ,

суддя Петухов М.Г.

при секретарі Мазуру О.Г.

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився

відповідача: ОСОБА_1 - представника за довіреністю від 01.07.2016р. №2485

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка"

на рішення господарського суду Житомирської області від 02.08.16 р.

у справі № 906/526/16 (суддя Тимошенко О.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка", м.Запоріжжя

до Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод", Житомирська обл., Житомирський р-н, смт. Новогуйвинське

про стягнення 213301,39 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 02.08.2016 р. у справі №906/526/16 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" до Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" задоволено частково; зменшено розмір пені до 100000,00грн.; стягнуто з відповідача на користь позивача - 100000,00 грн. пені, 14807,38 грн. 3 % річних, 41263,29 грн. інфляційних, 15321,04 грн. судового збору; відмовлено в задоволенні позову в частині стягнення 18191,35 грн. пені.

Не погодившись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" звернулося з апеляційною скаргою, вважає його прийнятим на підставі не повністю досліджених доказів, з порушенням норм матеріального права, при недотриманні норм процесуального права, виходячи з наступного.

Скаржник зазначає, що відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення 18191,35 грн. пені, суд першої інстанції мотивував своє рішення наступним: «Зважаючи на п.5.2 договору, ст.232 п.6 ГК України прострочення строку оплати за поставлений товар по накладній від 24.04.15р. розпочалось 12.05.15р., з якої може бути розпочато нарахування пені.» Така позиція є помилковою, враховуючи наступне. Відповідно до п. 7.2 договору №130/226 від 27.11.2014 р., у випадку порушення більш ніж на 30 календарних днів строку оплати продукції покупець сплачує постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період нарахування пені, від суми заборгованості. Пунктом 5.2. договору №130/226 від 27.11.2014 р. передбачено, що оплата за поставлену продукцію має бути здійсненою не пізніше 14 (чотирнадцяти) банківських днів з моменту поставки продукції.

Прострочення строку оплати за поставлений товар по накладній від 24.04.15 р. розпочалось 18.05.15 р. (25.04.2015 додаємо 14 банківських днів) оскільки умови договору №130/226 від 27.11.2014 р. передбачають нарахування пені у разі порушення строку оплати продукції більш ніж на 30 календарних днів, позивачем було вірно вирахувано дату, з якої може бути розпочато нарахування пені - 17.06.2015 р. (18.05.2015 року додаємо 30 календарних днів). У звязку з вищевикладеним, вважаю незаконним рішення суду в частині відмови у задоволенні позову про стягнення 18191,35 грн. пені.

Разом з тим, скаржник вказує, зменшуючи розмір пені до 100000,00грн., суд першої інстанції врахував клопотання відповідача про зменшення розміру санкцій на 75%, яке обґрунтоване наявністю складної економічної та політичної ситуації в країні, завод є стратегічним підприємством і приймає участь у посиленні обороноздатності України, борг погашено, позивачу не завдано збитків.

Однак, зауважує позивач, відповідачем не надано пояснень стосовно невиконання зобов'язання, суд не надав оцінки поведінці винної сторони: невжиття нею заходів до виконання зобов'язання.

Звертає увагу, що відповідач сплатив основну заборгованість перед позивачем лише під час розгляду справи у суді першої інстанції, незважаючи на направлення вимоги про виконання зобовязання ще у грудні 2015 року.

Вважає, суд помилково дійшов висновку про можливість зменшення розміру пені, оскільки відповідач не довів винятковість обставин, за яких він не виконував взяті на себе перед товариством зобовязання з оплати поставленого товару.

Просить рішення господарського суду Житомирської області від 02.08.2016 р. скасувати; прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ТзОВ "Промелектроніка" до ДП "Житомирський бронетанковий завод" про стягнення заборгованості за невиконання зобов'язання задовольнити у повному обсязі.

Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло, що, відповідно до ч.2 ст.96 ГПК України, не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

У судовому засіданні представник відповідача заперечив проти доводів апеляційної скарги та надав пояснення на обґрунтування своєї правової позиції. Просить залишити рішення господарського суду Житомирської області від 02.08.16р. без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та заздалегідь, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Оскільки позивач належним чином повідомлявся про час та місце апеляційного перегляду справи, явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась, позиція позивача висловлена в апеляційній скарзі, судова колегія, керуючись ст. 101 ГПК України, вважає за можливе розглядати апеляційну скаргу без участі представника позивача, за наявними у матеріалах справи доказами.

Заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з`ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, колегія суддів, враховуючи доводи апеляційної скарги щодо терміну оплати товару, що вплинуло на визначення періодів прострочення його оплати по кожній накладній та розмір пені, вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Як убачається з матеріалів справи, 27 листопада 2014 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" (постачальник/позивач) та Державним підприємством "Житомирський бронетанковий завод" (покупець/відповідач) укладено договір №130/226, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язується передати, а покупець - прийняти та оплатити продукцію, вказану у видаткових накладних, на умовах, передбачених даним договором.

Згідно з п. 2.1 договору кількість, ціна, номенклатура продукції вказується у видаткових накладних, що є невід'ємною частиною договору.

Поставка продукції здійснюється за цінами, які визначені у видатковій накладній і включають всі податки, збори й інші обов'язкові платежі, а також вартість тари, пакування, маркування й інші видатки постачальника, пов'язані з поставкою продукції. (п. 4.1 договору)

Пунктом 5.2. договору передбачено, що оплата за поставлену продукцію має бути здійсненою не пізніше 14 (чотирнадцяти) банківських днів з моменту поставки продукції.

У п. 7.1 договору сторони передбачили, що за невиконання або неналежне виконання умов договору сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України.

Відповідно до п. 7.2 договору, у випадку порушення більш ніж на 30 календарних днів строку оплати продукції, покупець сплачує постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період нарахування пені, від суми заборгованості.

Даний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2014р. Закінчення строку дії даного договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення грошових зобов'язань (у т.ч. гарантійних) за даним договором. У випадку, якщо жодна із сторін не дасть відповідного письмового повідомлення про свій намір розірвати або змінити договір за 30 днів до його закінчення, договір вважається пролонгованим на наступний рік з 1 січня до 31 грудня. Дана умова діє кожен рік. (п. 10.5 договору)

Даний договір підписаний представниками сторін та скріплений їх печатками.

На виконання умов договору позивач поставив покупцю продукцію на загальну суму 852804,20 грн., що підтверджується видатковими накладними: РН-0002513 від 22.04.15р., № РН-00033Є0 від 03.07.15р., № РН-0003365 від 06.07.15р., №РН-0003375 від 07.07.15р. , № РН -0003586 від 21.07.15р., № РН-0003587 від 21.07.15р., № РН-0003589 від 21.07.15р., № РН-0003591 від 21.07.15р., №РН-0003724 від 28.07.15р., №РН-0003725 від 28.07.15р., № РН-0003911 від 11.08.15р., № РН-0006002 від 18.09.15р., № РН-0006003 від 18.09.15р., №РН-0006162 від 01.10.15р..

02.12.2015 р. на адресу відповідача надіслано вимогу про виконання грошового зобов'язання №3 від 01.12.2012р., яка була одержана відповідачем 08.12.2015 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Проте, відповідач свої зобов'язання щодо оплати товару виконав не належним чином, у зв'язку із чим позивач, керуючись ст.ст. 509, 525, 526, 530, 610, 612 ЦК України, ст.ст. 173-175, 193 ГК України, звернувся із позовом до Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" про стягнення основної заборгованість в сумі 826 292,90грн., пені - 201 616,44 грн., 3% річних - 15 220,26 грн., інфляційних нарахувань - 29 740,18 грн.

Разом з тим, у період розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем у повному обсязі сплачено суму основної заборгованості, у зв'язку із чим позивачем було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог від 02.08.2016р., згідно з якою, керуючись ст.ст. 509, 525, 526, 530, 610, 612 ЦК України, ст.ст. 173-175, 193 ГК України, просить сягнути з відповідача 213 301,39 грн., з яких: 157 230,72 грн. - пені, 14 807,38 грн. - 3% річних, 41 263,29 грн. - інфляційних нарахувань.

Відповідач подав контррозрахунок та вважає, що вказані суми належать до стягнення у наступних розмірах: 151135,06грн. пені, 13915,47грн. річних та 4824,13грн. інфляційних.

Як зазначалося вище, рішенням господарського суду Житомирської області від 02.08.2016 р. у справі №906/526/16 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" до Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" задоволено частково; зменшено розмір пені до 100000,00 грн.; стягнуто з відповідача на користь позивача - 100000,00 грн. пені, 14807,38 грн. 3 % річних, 41263,29 грн. інфляційних, 15321,04 грн. судового збору; відмовлено в задоволенні позову в частині стягнення 18191,35 грн. пені.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції у частині відмови у стягненні пені підлягає зміні, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України та ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Судом установлено, що правовідносини між сторонами у справі виникли на підставі договору поставки від 27.11.2014р. №130/226.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 5.2. договору передбачено, що оплата за поставлену продукцію має бути здійсненою не пізніше 14 (чотирнадцяти) банківських днів з моменту поставки продукції.

За змістом частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

Як убачається із розрахунку ціни позову, доданого до заяви про уточнення розміру позовних вимог від 02.08.2016р., на момент звернення з позовом до суду (24.05.2016р., згідно штемпеля на поштовому конверті) заборгованість відповідача перед позивачем становила 460 692,64 грн.

Разом з тим, в ході розгляду справи у суді першої інстанції відповідач сплатив основний борг, у зв'язку із чим позивачем було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог від 02.08.2016р., згідно з якою просить сягнути з відповідача 213 301,39 грн., з яких: 157 230,72 грн. - пені, 14 807,38 грн. - 3% річних, 41 263,29 грн. - інфляційних нарахувань.

В силу статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язань настають такі правові наслідки як сплата неустойки (штрафу, пені).

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч.1 ст.546 ЦК України).

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобовязання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обовязку в натурі.

Нормами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Так, сторони у п. 7.2 договору передбачили, що у випадку порушення більш ніж на 30 календарних днів строку оплати продукції покупець сплачує постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період нарахування пені, від суми заборгованості.

Як убачається із розрахунку, поданого до суду першої інстанції, так і у апеляційній скарзі скаржник зазначає, що прострочення строку оплати за поставлений товар по накладній від 24.04.15 р. розпочалось 18.05.15 р. (25.04.2015 додаємо 14 банківських днів), оскільки умови договору №130/226 від 27.11.2014 р. передбачають нарахування пені у разі порушення строку оплати продукції більш, ніж на 30 календарних днів, позивачем було правильно вирахувано дату, з якої може бути розпочато нарахування пені - 17.06.2015 р. (18.05.2015 року плюс 30 календарних днів), а тому вважає незаконним рішення суду в частині відмови у задоволенні позову про стягнення 18191,35 грн. пені.

Проте, колегією суддів враховується наступне.

Як зазначалося вище, за змістом частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 5.2. договору передбачено, що оплата за поставлену продукцію має бути здійсненою не пізніше 14 (чотирнадцяти) банківських днів з моменту поставки продукції.

Отже, як убачається із умов договору строк виконання зобов'язання визначений п. 5.2 договору, а у п. 7.2 даного договору лише міститься вказівка на те, що якщо відповідач прострочить оплату продукції більш ніж на 30 календарних днів, то позивач, крім 3% річних та інфляційних, може ще й нарахувати пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період нарахування пені, від суми заборгованості.

Крім того, судова колегія звертає увагу скаржника на відсутність в матеріалах справи накладної від 24.04.15р., натомість міститься накладна №РН-0002513 від 22.04.2015р.

У оскарженому рішенні судом першої інстанції вказано, що прострочення по накладній від 22.04.2015р. розпочалося 12.05.2015р., з якої може бути розпочато нарахування пені.

Однак, судова колегія апеляційної інстанції не може погодитися із наведеним, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. (ч.5 ст. 254 ЦК України)

Згідно ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, у зв'язку із несплатою вартості отриманого товару за накладною від 22.04.2015року № РН-0002513 строк, за який може бути нараховано пеню, є з 16.05.2015р. по 16.11.2015р., за накладною від 21.07.2015р. №РН-0003586 - з 11.08.2015р. по 11.02.2016р., від 28.07.2015р. № РН-0003725 - з 18.08.2015р. по 18.02.2016р., від 18.09.2015р. №РН - 0006002 - з 09.10.2015р. по 09.04.2016р., від 18.09.2015р. №РН - 0006003 - з 09.10.2015р. по 09.04.2016р., від 01.10.2015р. № РН - 0006162 - з 22.10.2015р. по 22.04.2016р.

У п. 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" вказано, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що правильним, з урахуванням проплат, визначених у розрахунку позивача періодів, буде нарахування пені за такі періоди:

- за накладною від 22.04.2015року № РН-0002513 на суму 10 440,00 грн. - з 17.06.2015р. по 16.11.2015р. = 2335,13 грн.;

- за накладною від 21.07.2015р. №РН-0003586 на суму 6471,36 - з 10.09.2015р. по 11.02.2016р. = 1235,47 грн.;

- за накладною від 28.07.2015р. № РН-0003725 на суму 1485,60 грн. - з 17.09.2015р. по 18.02.2016р. = 280,74 грн.;

- за накладною від 18.09.2015р. №РН - 0006002 на суму 40 635,00 грн. - з 08.11.2015р. по 09.04.2016р. = 7534,00грн.;

- за накладною від 18.09.2015р. №РН - 0006003 на суму 399 360,00грн. - з 08.11.2015р. по 09.04.2016р.=74044,02грн.;

- за накладною від 01.10.2015р. № РН - 0006162 на суму 28 812,00- з 22.11.2015р. по 22.04.2016р. = 5305,97грн.

По решті накладних, судова колегія погоджується із розрахунком позивача.

Судова колегія, здійснивши розрахунок пені, вважає, що правильним буде нарахування пені у розмірі 144 634,81 грн. грн., та погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у стягненні з відповідача 12 595,91 грн. пені у зв'язку з неправильним нарахуванням.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні втрати.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання (Постанова Верховного суду України від 12.12.11р. в справі №07/238-10).

Судова колегія, перевіривши розрахунок інфляційних втрат, поданий позивачем та перевірений місцевим господарським судом, вважає його правильним, а тому погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовної вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 41 263,29 грн.

Також, перевіривши розрахунок 3% річних, поданий позивачем та перевірений судом першої інстанції, судова колегія вважає його правильним у розмірі 14 807,38 грн., і дана сума підлягає до стягнення.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 02 серпня 2016 року відповідачем подано додаткові пояснення, в яких останній, в порядку статті 233 ГК України, статті 551 ЦК України та пункту 3 статті 83 ГПК України, просить зменшити розмір штрафних санкцій до 75%. (а.с.98-100)

В обґрунтування зазначає, що у зв'язку із наявністю складної економічної та політичної ситуації в країні, завод є стратегічним підприємством і приймає участь у посиленні обороноздатності України (здійснює ремонт бронетанкової техніки), враховуючи, що борг погашено та доказів завдання позивачу збитків не надано.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність виключних обставин, які дають підстави для зменшення пені, з огляду на таке.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Аналогічне положення міститься і в ст. 233 ГК України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Пунктом 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011р. (з подальшими змінами та доповненнями) роз'яснено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Водночас, колегія суддів зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.13р. № 7-рп/2013.

Як убачається зі змісту рішення у справі, місцевий господарський суд, зменшуючи розмір пені до 100 000,00грн., на підставі розгляду усіх обставин справи та оцінки зібраних у справі доказів, установив наявність тих виняткових обставин, з якими законодавство пов'язує можливість зменшення розміру неустойки.

Також слід зазначити, законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, дане питання вирішується господарським судом згідно зі ст.43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Так, зменшуючи розмір пені, яка підлягає стягненню, суд першої інстанції, врахував специфіку діяльності відповідача, його важливе значення, повне погашення боргу, в період провадження у справі, та той факт, що позивачем не надано доказів того, що порушення відповідачем зобов'язань потягло за собою завдання збитків.

Судова колегія вважає, що наведене вище у своїй сукупності є винятковою обставиною, яка є підставою для зменшення розміру пені.

При цьому судом враховується, що з відповідача підлягають стягненню на користь позивача, крім пені у сумі 100000,00грн., 3% річних у сумі 14807,38грн., інфляційних втрат у сумі 41263,29грн.

Колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про те, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про можливість зменшення розміру пені, оскільки відповідач не довів винятковість обставин, за яких він не виконував взяті на себе перед товариством зобовязання з оплати поставленого товару.

Так, судова колегія зазначає, відповідно до норм статей 32, 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, між тим, під час вирішення даного спору, позивачем не надано, а відтак матеріали справи не містять доказів, які підтверджують наявність у позивача будь - яких збитків, які б були спричинені простроченням саме відповідача.

Виходячи з того, що можливість використання судом права на зменшення розміру штрафних санкцій, як і визначення розміру, до якого вони підлягають зменшенню, законодавством віднесено на розсуд суду, та враховуючи установлені місцевим господарським судом обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду про наявність підстав для зменшення пені до 100 000,00грн..

Зважаючи на вищевикладене, судова колегія зазначає, що із правомірно нарахованих 144 634,81 грн. пені стягненню підлягає 100 000,00 грн., а у стягненні 44 634,81 грн. пені слід відмовити.

Також судова колегія звертає увагу, що суд першої інстанції, стягнувши 100 000,00 грн., у резолютивній частині рішення не зазначив про відмову у стягненні решти пені у зв'язку із її зменшенням.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Згідно зі ст.49 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання позову та апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

П.4.7 постанови Пленуму ВГСУ від 21.02.2013р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" визначено, що частиною другою статті 49 ГПК передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом. Так, якщо зменшення позивачем розміру позовних вимог пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині покладається на відповідача. Або у разі коли в позові відмовлено, але з обставин справи вбачається, що спір доведено до судового розгляду внаслідок ухилення відповідача від розгляду претензії позивача, якщо вона пред'являлася (статті 6 - 8 ГПК), то судовий збір також покладається на відповідача. При цьому якщо у відповідних випадках позивача звільнено від сплати судового збору, то останній стягується в доход державного бюджету України.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення господарського суду Житомирської області від 02.08.2016р. у справі №906/526/16 слід змінити у частині відмови у стягненні пені та розподілу судових витрат, а у решті - залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Житомирської області від 02 серпня 2016 року у справі №906/526/16 змінити в частині відмови у стягненні пені та розподілу витрат зі сплати судового збору.

У решті - рішення залишити без змін.

Резолютивну частину рішення викласти у наступній редакції:

"1. Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" (поштова адреса: 12441, Житомирська обл., Житомирський район, селище міського типу Новогуйвинське, вул. Дружби народів,1; ідентифікаційний код 07620094) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка", (69095, м.Запоріжжя, пр.Леніна, буд.152-в, к. 10; ідентифікаційний код: 24510970) 100 000 грн. 00 коп. - пені, 14 807 грн. 38 коп. - 3% річних, 41 263 грн. 29 коп. - інфляційних та 9920 грн. 97 коп. витрат зі сплати судового збору.

У стягненні 57 230 грн. 72 коп. пені відмовити."

3. Стягнути з Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" (поштова адреса: 12441, Житомирська обл., Житомирський район, селище міського типу Новогуйвинське, вул. Дружби народів,1; ідентифікаційний код 07620094) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка", (69095, м.Запоріжжя, пр.Леніна, буд.152-в, к. 10; ідентифікаційний код: 24510970) 92 грн. 32 коп. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Видачу наказів на виконання цієї постанови доручити господарському суду Житомирської області.

5. Справу №906/526/16 повернути до господарського суду Житомирської області.

Головуючий суддя Гулова А.Г.

Суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Петухов М.Г.