Постанова № 62917230, 21.11.2016, Хмельницький окружний адміністративний суд

Копія

Справа № 822/1091/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2016 року 12:20м. ХмельницькийХмельницький окружний адміністративний суд

в складі:головуючого-суддіБожук Д.А. при секретаріГненній Ю.І. за участі:представника позивача - ОСОБА_3, представника відповідача - Шостацької Т.В.розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_5 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди, -

У судовому засіданні проголошено вступну і резолютивну частини постанови згідно ст.160 КАС України.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_5 (далі по тексту - позивач, працівник, ОСОБА_5) звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області (далі по тексту - відповідач, роботодавець, ГУ ДСНС України у Хмельницькій області), в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просить:

- визнати неправомірними дії щодо невиконання обов'язку провести з ОСОБА_5 повного розрахунку при звільненні;

- стягнути на користь ОСОБА_5 20871,10 грн. відшкодування середньомісячного заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.02.2016 по 09.06.2016;

- стягнути моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що наказом ГУ ДСНС України у Хмельницькій області від 04.01.2016 №7, позивач звільнений зі служби за станом здоров'я, достроково розірвано контракт та виключений з кадрів ДСНС України на підставі наказу ДСНС України від 04.01.2016 №1 "Про звільнення ОСОБА_5" Наказом т.в.о начальника ГУ ДСНС України в Хмельницькій області від 10.03.2016 №190 внесено зміни до наказу від 04.01.2016 №7 "Про звільнення ОСОБА_5", а саме: змінено дату звільнення позивача з 04.01.2016 на 18.02.2016. При цьому, всупереч вимог чинного законодавства, відповідачем не проведено розрахунок з ОСОБА_5 ні в день його звільнення, ні в день підписання наказу. Вважаючи зазначені дії неправомірними, позивач звернувся з позовом до суду.

Представник позивача у судовому засіданні просив задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача у судовому засіданні та у наданих письмових запереченнях і письмових поясненнях просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що ГУ ДСНС України у Хмельницькій області є бюджетною установою й утримується за рахунок коштів Державного бюджету України на відповідний рік. У зв'язку з відсутністю в Тимчасовому кошторисі ГУ ДСНС України у Хмельницькій області коштів для їх виплати при звільненні ОСОБА_5, вони були виплачені після внесення змін до кошторису та їх надходження. Вважає, що ГУ ДСНС України у Хмельницькій області здійснено всі заходи щодо нарахування та виплати належних позивачу коштів.

Зазначив, що неправомірним є посилання позивача на норми Кодексу законів про працю України (далі по тексу - КЗпП України), оскільки позивач проходив службу цивільного захисту в званні полковника служби цивільного захисту. Порядок проходження ним служби регламентується розділами ІХ, Х Кодексу цивільного захисту України (далі по тексту - КЦЗ України) та постановою Кабінету Міністрів України №593 від 11.07.2013.

Заслухавши представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх взаємному зв'язку і сукупності, суд вважає, що позовні вимоги належить задовольнити частково з підстав наведених нижче.

Суд встановив, що наказом ГУ ДСНС України у Хмельницькій області №7 від 04.01.2016 звільнено зі служби цивільного захисту у відставку (із зняттям з військового обліку) полковника служби цивільного захисту ОСОБА_5, начальника Управління персоналу Головного управління ДСНС України у Хмельницькій області за п.173, 176 пп.3 (за станом здоров'я).

10.03.2016 ГУ ДСНС України у Хмельницькій області наказом №190 від 10.03.2016 внесло зміни до наказу ГУ ДСНС України у Хмельницькій області №7 від 04.01.2016 "Про звільнення ОСОБА_5" й змінило дату звільнення з 04.01.2016 на 18.02.2016.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 18.08.2016 у справі №822/655/16, яка набрала законної сили 29.09.2016, відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_5 до ГУ ДСНС України у Хмельницькій області про: визнання неправомірними дій ГУ ДСНС України у Хмельницькій області у зв'язку із затримкою видачі трудової книги; зміну дати звільнення з роботи з "18 лютого 2016 року" на "25 березня 2016 року"; зобов'язання ГУ ДСНС у Хмельницькій області внести запис до трудової книжки про нову дату звільнення; зобов'язання ГУ ДСНС у Хмельницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_5 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу; стягнення з відповідача на користь ОСОБА_5 моральної шкоди в розмірі 10000 грн.

Таким чином дата звільнення позивача - 18.02.2016.

Згідно довідки ПАТ КБ "Приватбанк" від 09.11.2016, на рахунок ОСОБА_5 зараховано:

22.03.2016 - 1348,24 грн. недоотриманого місячного грошового забезпечення;

28.03.2016 - 71184,96 грн. одноразової грошової допомоги при звільненні;

09.06.2016 - 6190,00 грн. матеріальної допомоги на оздоровлення.

Отже, день фактичного розрахунку - 09.06.2016. Зазначеним підтверджується не проведення розрахунку з позивачем при звільненні.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо несвоєчасного проведення розрахунку при звільненні за період з 18.02.2016 по 09.06.2016, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає та враховує наступне.

Загальні засади комплектування органів управління та сил цивільного захисту, проходження служби цивільного захисту, а також соціального та правового захисту осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, працівників органів управління та сил цивільного захисту і осіб, звільнених зі служби цивільного захисту, визначено розділами ІХ, Х КЦЗ України.

Відповідно до ч.1 ст.99 КЦЗ України, до персоналу (кадрів) органів управління та сил цивільного захисту належать особи рядового і начальницького складу, які проходять службу цивільного захисту за контрактом, державні службовці та інші працівники, з якими укладається трудовий договір.

Частиною 5 ст.99 КЦЗ України визначено, що трудові відносини працівників органів управління та сил цивільного захисту регулюються законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами).

При цьому, КЦЗ України не встановлює іншого строку проведення остаточного розрахунку при звільненні співробітника ніж строки зазначені в ст.116 КЗпП України і не встановлюють іншої форми відповідальності за недотримання цих строків ніж зазначеної в ст.117 КЗпП України.

Згідно ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, в даних спірних правовідносинах необхідно застосовувати саме норми КЗпП України.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верхового Суду України від 15.09.2015 у справі №21-1765а15.

Відповідно до ч.1 ст.244-2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України), висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Згідно п.1 ч.2 ст.162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Таким чином, оскільки ОСОБА_5 звільнений з 18.02.2016, а днем фактичного розрахунку є 09.06.2016, дії ГУ ДСНС України у Хмельницькій області щодо несвоєчасного проведення розрахунку при звільненні є протиправними.

Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі по тексту - Порядок №100), застосовується у випадку коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

При цьому, ст.117 КЗпП України встановлений обов'язок роботодавця виплати середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Таким чином, до спірних правовідносин можна застосовувати Порядок №100.

Згідно п.2 Порядку №100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Подія, з якою пов'язана відповідна виплата є 18.02.2016. Останні 2 календарні місяці роботи - грудень 2015 року та січень 2016 року.

Згідно довідки ГУ ДСНС України у Хмельницькій області про грошове забезпечення за два місяці, котрі передують місяцю звільнення від 17.11.2016 №220, всього позивачу за грудень 2015 року та січень 2016 року нараховано 11451,39 грн. Кількість календарних днів у грудні 2015 року та січні 2016 року - 62 дні. Середньоденний дохід складає 184,70 грн. (11451,39 грн. / 62 дні). Кількість днів затримки розрахунку при звільненні - 113 (з 18.02.2016 по 09.06.2016).

Таким чином, середній заробіток позивача за весь період затримки повного розрахунку складає 20871,10 грн. (184,70 грн. х 113 днів).

Щодо твердження відповідача про відсутність в кошторисі ГУ ДСНС України у Хмельницькій області коштів для виплати позивачу належних коштів, суд зазначає наступне.

Невиконання або неналежне виконання законів, якими передбачено певні соціальні гарантії, через відсутність коштів для їх виплати не є підставою для виправдання невиплати належних особі сум.

Згідно висновку Верховний Суд України, викладеного у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16, який в силу ч.1 ст.244-2 КАС України є обов'язковим, сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

У своїй постанові від 03.07.2013 у справі №6-64цс13 Верховний Суд України також висловив правову позицію, відповідно до якої, відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця, як і незначна частка заборгованості підприємства перед працівником у виплаті заробітної плати, не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України.

Крім того, суд звертає увагу на те, що кошти, які підлягають сплаті працівнику роботодавцем за затримку проведення повного розрахунку при звільненні з роботи, в розумінні статті 1 протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є майном, а саме "законними сподіваннями" ("правомірними очікуваннями") особи. При цьому, з огляду на зміст рішень Європейського суду з прав людини у справах "Вілхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії" від 19.04.2007, "Мітін проти України" від 11.02.2008, які відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод підлягає застосування до відносин проходження публічної служби в частині гарантій захисту прав службовців, що пов'язані з трудовими правовідносинами.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях від 08.11.2005 у справі "Кечко проти України", та від 10.03.2011 у справі "Сук проти України" зазначив, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлено у залежність від бюджетних асигнувань, а органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Таким чином, не виділення додаткових бюджетних коштів їх головним розпорядником не може бути підставою для затримки виплати грошового забезпечення або бути підставою для звільнення від відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині для зобов'язання ГУ ДСНС України у Хмельницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_5 середньомісячний заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у сумі 20871,10 грн. за період з 18.02.2016 по 09.06.2016.

Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн., суд зазначає наступне.

Згідно ст.56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За змістом статей 23 та 1167 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок душевних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до пп.2 ч.3 ст.23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" визначено, що слід надати оцінку тому, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Суд встановив, що заявляючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, позивачем не доведено факт заподіяння такої шкоди, спричинення душевних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків та вжиття додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на викладене, суд прийшов до висновку, що відповідач у спірних правовідносинах діяв з порушенням вимог ч.3 ст.2 КАС України.

Згідно ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Частиною 2 ст.71 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд враховує, що відповідачем не доведена, а позивачем спростована, правомірність оскаржуваних дій.

Таким чином, з'ясувавши фактичні обставини справи та проаналізувавши зібрані у справі докази, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.

Керуючись ст.ст.69, 70, 71, 94, 158-163, 185, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області щодо несвоєчасного проведення розрахунку при звільненні.

3. Зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_5 середньомісячний заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у сумі 20871,10 грн. (двадцять тисяч вісімсот сімдесят одна гривня 10 коп.) за період з 18.02.2016 по 09.06.2016.

4. У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Хмельницький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її отримання.

Постанова набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 24 листопада 2016 року

Суддя/підпис/Д.А. Божук"Згідно з оригіналом" Суддя Д.А. Божук