Рішення № 62915548, 22.11.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 214/6168/14-ц 22-ц/774/1024/К/16

Справа № 214/6168/14-ц Головуючий в 1 інстанції

Провадження № 22-ц/774/1024/К/16 суддя Мхітарян С.С

Категорія № 27 (ІІІ) Доповідач Бондар Я.М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді: Бондар Я.М.,

суддів: Зубакової В.П., Барильської А.П.,

за участю: секретаря - Чубіної А.В.,

позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 22 березня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики,-

ВСТАНОВИЛА:

В липні 2014 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_4 про стягнення коштів за договором позики, в обґрунтування якого зазначив, що 21.02.2013 року між ним та відповідачем було укладено договір позики у формі розписки, згідно якої відповідач 24.03.2012 року отримала від нього грошові кошти в сумі 24000 грн., які зобов'язалась повернути до 20.05.2013 року. Однак у визначений строк відповідач борг не повернула, у зв'язку з чим прострочила виконання грошового зобов'язання. Просив суд стягнути з ОСОБА_4 на його користь суму боргу в розмірі 24000 грн., індекс інфляції в сумі 2592 грн., три відсотки річних в розмірі 797 грн., а всього 27389 грн.

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 22 березня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 4010 (чотири тисячі десять) грн. 19 коп., яка складається із: 3514 грн. - сума основного боргу; 379 грн. 51 коп. - індекс інфляції за час прострочення; 116 грн. 68 коп. - 3 відсотки річних.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 витрати на судовий збір у розмірі 38 грн. 34 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 судові витрати у розмірі 293 грн. 26 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4, витрати по оплаті юридичної допомоги в сумі - 1000 грн.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, поставив питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначив, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Позивач не погодився із застосуванням судом першої інстанції до спірних правовідносин правового висновку Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі 6-6Зцс1З.

Також позивач вважає, що судом не застосовано до спірних правовідносин норми права, що підлягали застосуванню, зокрема ст.ст.526,527,45 ЦК України. Згідно вимог яких боржник зобов'язаний своєчасно і належним чином виконати зобов'язання особисто. При цьому згідно вказаних норм права зазначено про те, що кредитор видає боржнику розписку про одержання виконання частково, або в повному обсязі.

Також, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначив, що надані відповідачем розписки не є доказом по справі, оскільки в порушення вимог ст. 545 ЦК України в них не йдеться про засвідчення кредитором отримання коштів від боржника в рахунок погашення заборгованості. Щодо повернення відповідачем позивачеві коштів в сумі 500,00 грн. на виконання рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу та надання ним відповідної розписки, ОСОБА_5 не заперечує.

Також позивач не погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що наданий позивачем блокнот із трьома розписками написаними ОСОБА_1 є доказом отримання ним частини коштів в рахунок погашення заборгованості, оскільки беззаперечних доказів належності вказаного блокноту саме ОСОБА_4, останньою не надано, тому позивач вважає, що рішення суду ґрунтується на припущеннях, що є недопустимим.

Також позивач в апеляційній скарзі посилався на те, що судом першої інстанції порушено норм процесуального права, оскільки вже під час судових дебатів ним прийнято заяву представника відповідача щодо стягнення з позивача на користь відповідача судових витрат та витрат на правову допомогу, разом із якою до матеріалів справи було долучено нові докази на підтвердження понесених витрат.

Крім того, ОСОБА_1 висловив свою незгоду із розрахунками суми індексу інфляції та трьох відсотків річних, наведеними судом першої інстанції.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду відповідає не в повному обсязі.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції, виходив з часткового виконання відповідачем боргового зобов'язання. При цьому, враховуючи виконання зобов'язання не в повному обсязі, дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин вимог ст.ст. 1046 та 625 ЦК України.

Колегія не може в повному обсязі погодитись з даним висновком суду, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно із ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Частина 1 ст. 1049 ЦК України покладає на позичальника обов'язок повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Як передбачено ч. 3 ст. 1049 ЦК України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Тобто зобов'язання позичальника припиняються належним виконанням і з цього часу боржник є особою, яка повністю виконала свої боргові зобов'язання, про що також зазначено й в ст. 599 ЦК України.

Статтею 625 ЦПК України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов'язання.

Відповідно до вищезазначеної статі, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 21 лютого 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 був укладений договір позики у вигляді письмової розписки, відповідно до якої ОСОБА_4 24 березня 2012 року взяла у ОСОБА_1 в борг 24000 грн., які зобов'язалась повернути 20 травня 2013 року (а.с.64).

Існування інших грошових зобов'язань між сторонами, позивачем за допомогою належних і допустимих доказів не доведено.

Відповідно до ст. 10,60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Згідно оригіналу розписок (а.с.120) 27.08.2012 року ОСОБА_1 отримано 1000,00 дол. США в рахунок повернення заборгованості; 17.09.2012 року ним також отримано 1000,00 дол. США в рахунок повернення заборгованості. Крім того, 03.02.2014 року позивачем отримано 4000,00 грн. в рахунок повернення заборгованості.

Зазначені розписки ОСОБА_1 було написано в блокноті, належному ОСОБА_4, що доводиться тим, що цей блокнот перебував у власності останньої, отже підстав вважати, що ОСОБА_1 були написані зазначені розписки іншій особі у колегії суддів відсутні.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги про недоведеність ОСОБА_4 факту належності їй блокноту, в якому були написані зазначені розписки, колегія суддів не приймає до уваги.

Доводи апеляційної скарги про те, що заяву представника відповідача про стягнення з позивача на користь відповідача судових витрат, з додатками прийнято судом під час судових дебатів, спростовуються журналом судового засідання (а.с.136), згідно якого спірну заяву судом було долучено до матеріалів справи до переходу до судових дебатів.

Разом із тим, колегія суддів вважає слушними доводи апеляційної скарги в частині розрахунків суми індексу інфляції та трьох відсотків річних, наведених судом першої інстанції.

Так, дійсно позивач визнав повернення відповідачем частини позики в сумі 500,00 грн. в березні 2015 року.

Проте, на думку колегія суддів судом першої інстанції помилково зменшено загальну суму заборгованості на яку підлягають нарахуванню три відсотки річних та інфляційні втрати, повернуту боржником суму коштів в березні 2015 року, оскільки дана сума коштів повернута за межами періоду нарахування штрафних санкцій.

Отже, колегія суддів нараховуючи суму, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача виходить з наступного.

ОСОБА_4 24 березня 2012 року взяла у ОСОБА_1 в борг 24000 грн., які зобов'язалась повернути 20 травня 2013 року (а.с.64).

27.08.2012 року ОСОБА_4 повернула ОСОБА_1 1000,00 дол. США в рахунок повернення заборгованості, що за Курсом НБУ станом на 27.08.2012 року становило 7993 грн.

17.09.2012 року ОСОБА_4 повернула ОСОБА_1 1000,00 дол. США в рахунок повернення заборгованості, що за Курсом НБУ станом на 17.09.2012 року становило 7993 грн.

03.02.2014 року ОСОБА_4 повернула ОСОБА_1 4000,00 грн. в рахунок повернення заборгованості.

Отже, залишок заборгованості на момент звернення ОСОБА_1 до суду із позовом складав 4014,00 грн. І саме з цієї суми, на думку колегія суддів слід проводити розрахунок санкцій передбачених ст. 625 ЦК України. Зокрема, дата виникнення заборгованості 21.05.2013 року, позивач звернувся з даним позовом до суду 14.07.2014 року, проте наводячи свої розрахунки, датою розрахунку вважає 01.07.2014 року, при цьому згідно вимог ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Отже кількість днів прострочення - 406. Таким чином, 3% річних, що підлягають стягненню з відповідача складає 134,00 грн., виходячи з розрахунку: 4014,00 грн. х 3 х 406 днів : 365 : 100.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача суму інфляційних втрат, яка становитиме 482,03 грн., виходячи з розрахунку: 1,12 - сукупний індекс інфляції х 4014,00 суму боргу. Сукупний індекс інфляції розраховувався за наступною формулою - (100,1 х 100,0 х 99,9 х 99,3 х 100,0 х 100,4 х 100,2 х 100,5 х 100,2 х 100,6 х 102,2 х 103,3 х 103,8 х 101,0) : 100.

За таких обставин, загальна сума боргу з урахуванням застосованих штрафних санкцій становить 4630,03 грн, виходячи з розрахунку: 4014,00 грн. (сума основного боргу) +134,00 грн. (3% річних) + 482,03 грн. (інфляційні втрати).

Між тим, колегія судді вважає, що від даної суми слід відняти сплачені відповідачем 500,00 грн. в березні 2015 року, і таким чином сума, яка підлягає до стягнення становить 4130,00 грн., виходячи з розрахунку: 4630,03 грн. - 500,00 грн.

Крім того, враховуючи, скасування частини рішення та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову, з відповідача також підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.

Так, у відповідності до ч. 5 ст. 88 ЦПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Отже, з ОСОБА_4 слід стягнути судовий збір пропорційно до задоволеної частини позовних вимог в сумі 86,73 грн. за розгляд справи судами першої та апеляційної інстанції.

Отже, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції не повному обсязі встановив обставини по справі, допустив порушення вимог матеріального та норм процесуального права, у зв'язку із чим, рішення суду повинне бути скасоване в частині розміру суми боргу, з ухваленням в цій частині нового рішення, а апеляційна скарга - частковому задоволенню.

Виходячи із вищенаведеного, керуючись ст.ст. 303, 307, п.3 ч.1 ст.309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 22 березня 2016 рокув частині розміру стягнутої суми боргу скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 3514,00 грн., індекс інфляції в сумі 482,03 грн., три відсотки річних в розмірі 134,00 грн., а всього 4130,03 грн.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 86,73 грн. за розгляд справи судами першої та апеляційної інстанції.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Бондар Я.М.

Судді: Зубакова В.П.

Барильська А.П.